Квітка Цісик

Українською вона, корінна американка, володіє не досконало, але кожне українське слово в пісні, інтонацію, звук їй виставляє її мама Іванна. А решта їй підказує серце. І ця мова виявляється зрозумілою без перекладу. Жінка, яка чула народні пісні тільки від своїх рідних і знайомих, записала абсолютно оригінальні трактування відомих мелодій, заново прочитавши українську душу. Заворожує те, наскільки органічно і тонко Квітка передала дух і ментальність українців. Кожна пісня була для неї не просто виконанням, інтерпретацією відомих пісенних сюжетів та мотивів, які вона, треба сказати, знала лише частково завдяки батькам, але й моментом переживання, відкривання України для світу і творення своєї маленької Батьківщини тут, у невеликій студії в Америці. У її пісні — все: політ душі, фантазія, свобода і натхнення, чистота і трохи наївність, радість і життєва сила, а також смуток, тривога. Можливо, через те, що душа співачки завжди належала Україні, хоча голос — Америці. «У різних піснях вона по-різному передає тональність тих місць України, звідки пісні походили», — відзначав Алекс Гутмахер (американський режисер українського походження, який дуже багато зробив для популяризації творчості Квітки). Назарій Яремчук казав: «Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка». Здається співачка Квітка Цісик, яка народилася за тисячі миль від України, знає про українську пісню і відчуває українську душу краще, ніж самі українці відчувають себе. Її ніхто не зміг «переспівати». Не лише тому, що у неї чарівний, навіть хвилюючий тембр голосу, витончене сопрано, що заворожує, але й завдяки потужній енергетиці її пісні. У цьому ще один із феноменів Квітки. Її талантом зачаровувалися в Україні, бажали досягти її рівня, її інтерпретація народної пісні стала взірцем для інших виконавців.

30 червня до 3 липня 1988 року у Веґревілі й Едмонтоні відбувся Фестиваль Західної Канади, як повідомляла газета «Український щотижневик» («The Ukrainian Weekly» № 31 від 17 липня). У Веґревілі був фестиваль української писанки, а в Едмонтоні — музичний, у рамках якого вперше в історії сучасної української музичної індустрії звукозапису відбулося нагородження митців за значний внесок у розвиток української музики за останні 20 років. Визначення переможців було справді всенародним. Було розіслано близько 400 бюлетенів різним об’єднанням українських митців і музикантів по всій Північній Америці. Вручення нагород відбулося 1 липня під час, як повідомляла газета, «блискучого бенкету в голлівудському стилі». Велика частина цього вечора була присвячена Квітці Цісик, яка здобула чотири перші нагороди — «Найулюбленіша співачка», «Найпопулярніша платівка» та «Неперевершена продукція» за альбом 1980 року і «Найкраще опрацьована нетанцювальна українська народна пісня» (за пісню «Іванку...»). «Платівки з українськими піснями, записані Квіткою Цісик на високому професійному рівні. Феноменальним є не лише голос співачки, а й манера виконання, в якій відчувається збережений і переданий її родом культурний код» (Юлія Овсяник «Квітослава. Кейсі. Квітка»).

Мала задум записати рекламу-джинґл українською. «До агенції приходить фірма, — розповідала 1992 року вона Олександру Горно­стаю, — і просить підвищити продаж її, скажімо, автомобілів, як це було з Ford. Композитори пишуть рекламні джинґли. Вибираю не найкращий, а той, який найлегше б западав у пам’ять. Для Ford’s я співаю 10 років. Коли почула, що вони відкрили представництво в Україні, вирішила, що мушу подзвонити й сказати: «Хочу заспівати для них рекламу українською». Задум полишився не реалізованим.

Для українців діаспори «вона просто гарно співала», для українців України — “вона наче ковток свіжого повітря...”. «Ніхто з українців не асоціює Квітку з рекламними роликами, а от вперше почуті «Я піду в далекі гори», «Я люблю волю, простір, далечінь», «При ватрі», «Ой верше, мій верше» й інші пісні викликають в уяві її образ: тендітну жінку з квітками у волоссі і широкою усмішкою на обличчі. Два альбоми пісень Квітки Цісик стали першими студійними звукозаписами укра­їнських пісень. До рівня того аранжування, яке зробив для Квітки її перший чоловік, композитор-аранжувальник Джек Корнер, як і до звукозапису, який за власні кошти робив для співачки другий чоловік Ед Ракович, ще й сьогодні рівняються вітчизняні виконавці» (з інтерв’ю Марти Качмар-Цісик).

Її пісні уже знали і слухали в Україні, а вона в США про це навіть не здогадувалась. Для цієї країни вона залишалась успішною рекламною співачкою. Довідалась про свою популярність, коли взнала, що жити залишилось їй зовсім мало.