Квітка Цісик

Одного разу, розмовляючи зі своїм чоловіком про українську пісню, сказала, що немає нічого прекраснішого, ніж мелодії її батьківщини, що це справжній скарб і їй дуже хочеться, щоб всі побачили його. “Ну, покажи ж ці хвалені українські пісні, чому ми їх не чуємо? Де вони?” Це був кінець сімдесятих, коли української пісні в якісному записі просто не було. А та, що була, не могла конкурувати з якісним американським фольк­лором та іншою вокальною продукцією. І тоді у Кейсі виникла ідея записати українські пісні не під бандуру і скрипку, а на високому про­фесійному рівні. «Я всім говорила, що українська музика дуже гарна, мелодійна, і що український народ співучий. А мені відповідали: якщо так, зіграй що-небудь, — згадувала. — Це дуже сумно, але в нас (українців діаспори) не було жодної платівки на професійному рівні, оскільки це дорога річ і записати її забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, але і для всіх українців. Адже у мене не було можливості щось зробити для нашого суспільства, а це був би такий подарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують.» (з інтерв’ю О. Горностай). І вона вкладає свої кошти, запрошує професійних американських студійних музикантів (аранжування зробив великий професіонал Джек Корнер, на фортепіано їй акомпанує сестра Марія, на гітарах грав фантастичний Стюарт Шарф), завдяки феноменальному музичному чуттю їй вдається записати із різницею в дев’ять років просто для себе, для родинного архіву два альбоми українських пісень — «Songs of Ukraine» (Copyright 1980) і «Kvitka. Two Colors» (Copyright 1989). Ці альбоми потрібні їй, як повітря, щоб виспіватися, виговоритися, відмолитися піснями за Україну. На обкладинці диску «Kvitka. Songs of Ukraine» (Copyright 1980) присвята: «Володимирові Цісику, скрипалю-віртуозові, моєму незабутньому батькові, присвячую цю збірку пісень». Епіграфом до другого диска «Two Colors» (Copyright 1989) були такі слова: «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу». «Більше року тому вийшла моя плита «Квітка. Два кольори». Я намагалась дуже гарно її підготувати і видати. Ми дуже задоволені нею. Це мій чоловік, звукорежисер — Едвард Ракович допоміг із записом. Ми планували і працювали над плитою дуже довго, всі пісні були перед тим аранжовані. Ми ходили до студії впродовж трьох місяців. Я разом з оркестром співала у великій кімнаті. Деякі інструменти додали пізніше. Ми це все змішували, тому вийшло так довго. Мій чоловік — перфекціоніст, він хотів, щоб то страшно добре звучало, досконало, тому він над тим дуже довго працював. Я з мамцьою і сестрою вибирали пісні для плити. Сестра грає на фортепіані у 4 піснях на платівці. Ми просто пару тижнів сиділи разом. Шукали і переслуховували різні пісні. Вибрали цілу купу того, що нам подобалось. Потім ми сіли з аранжувальником Джеком Кортнером і він вибрав з усього те, що йому здавалося найбільш цікаво музично. Джек допомагав робити і перший альбом... Я хотіла зберегти ту пісню «Чуєш, брате мій». Дуже хотіла її мати в записі. Деякі українці тут, в Америці, не погоджувались з тим, що я ту пісню хочу включити в альбом, бо вона є сумна. Ми співаємо її зазвичай на похоронах. Сумна пісня, але гарна пісня. Мені здається, що в такий час, коли не знати, що діється в цім світі, то є важлива композиція. Записувала її в липні 89-го, тоді ще нічого не зачалось на Україні діятись. Я була пластунка і ми в Пласті співали таку пісню «Сіріли у сумерку» («При ватрі»), вона була також наша улюблена. Це вже тут написана, здається, в Америці. Тому її хотіла теж мати в записі. «Черемшина», «Два кольори», «Я піду в далекі гори» — теж мої улюблені. Щодо останньої пісні, то я її спочатку почула в швидкому темпі. Мені дуже сподобалася. Я тоді сказала Джеку Кортнеру про неї. Він запропонував її зробити набагато повільнішою. Дуже цікава ви­йшла. «О верше, мій верше» — це улюблена пісня моєї бабці. Коли ми скінчили працювати над цією піснею, а це ми з великим складом скрипалів грали в кімнаті, то я дуже боялася, що не зможу її заспівати без плачу, що я не зможу скінчити. Всі сидять, а як я ту пісню можу заспі­вати і не розплакатись? Але вдалося мені. Вона дуже зворушлива...» (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.). «Голос пані Цісик бездоганний, повний життя та виразності. Час від часу він легкий і жартівливий, часом відшліфований та оперний. Професійний запис і виробництво альбому — не привід для його досконалості. Причина в пані Цісик. Її голос ясний. Її дикція вишукана. Відчуваються її почуття. «Квітка», безумовно, один з найкращих альбомів на українському музичному ринку» (Тереза Копаниця, музичний огляд).