Лазарит

– Йосипа супроводжують кілька досвідчених воїнів, і це значно краще, ніж оточення людей, вірних капітанові Дроґо, котрий за теперішніх обставин здатен на непередбачувані вчинки, – завершив лицар, виразно подивившись на лорда.

Мартін усе розрахував точно: безпечний шлях суходолом, вірна охорона і на додачу – щедра винагорода за супровід. Сер Обрі не міг відмовитися від такої пропозиції. Більше того, він негайно почав вимагати в госпітальєра частину оплати за свої гіпотетичні послуги. І лише потім з якимось подивом запитав: а як же бути з його дружиною?

– Дорога в кілікійську прецепторію храмників, як я вже казав, для леді Джоанни замовлена, – знову почав товкмачити Мартін. – І навряд чи леді Джоанна, сер, погодиться розстатися з людьми з Незербі, від яких я маю намір вас відмежувати. Я усвідомлюю, як це непросто: розлучитися в дорозі з дружиною, але готовий узяти її із собою на узбережжя, де збираюся зафрахтувати корабель, що відпливає в Палестину. Море цієї пори року не надто спокійне, одначе, як я чув, пані де Рінель непогано витримує хитавицю. А прибувши у Святу землю, я за першої ж нагоди доправлю її до маршала Вільяма де Шампера. Можу в цьому заприсягтися славою ордену Святого Івана і своєю лицарською гідністю!..

Після коротких вагань сер Обрі погодився. Однак, дещо знітившись, звернувся до госпітальєра з проханням пояснити цю непросту ситуацію дружині. Мартін навідріз відмовився:

– Пані де Рінель – ваша дружина. І якщо вона не захоче, я вимушений буду повернутися до попереднього плану. Тоді вам, сер, доведеться опанувати себе і знести всі незручності морського шляху. Ви її лорд і господар: ви вирішуєте, а дружині залишається тільки скоритися.

Зрештою, він досягнув, чого хотів: подружжя остаточно посварилося. Сер Обрі, покидаючи фортецю на чолі загону Йосипа бен Ашера, вочевидь відчував полегшення, а леді Джоанна навіть не вийшла з ним попрощатися.

В останню перед від’їздом мить Сабір розвернув коня і під’їхав до Мартіна.

– Спостерігати за тобою, – усміхаючись, мовив він, – чисте задоволення. Ти поводився точнісінько як досвідчений «вивідний», клянуся бородою Пророка. Утерся в довіру до простодушного мандрівника і… Одне слово, я мушу знати, як вчинити з цим задавакуватим англійцем?

– На власний розсуд. Особливо, якщо він почне заважати.

– Якби з нами не було Йосипа… – Сабір скрушно хитнув головою. – Хлопчисько часом поводиться як дервіш.[89] Навіть якщо цей кафір образить його, він знайде причину заступитися за нього переді мною.

– Тому я й кажу: сам вирішуй, – відмахнувся Мартін.

Чоловік леді Джоанни, порожній, жадібний і тупоголовий, важив для Мартіна небагато, і він перестав про нього думати, ледве той зник за поворотом шляху. Зате за Йосипом він сумуватиме. Їм нечасто доводилося спілкуватися в дорозі, але розважлива стриманість і приязність сина Ашера бен Соломона примусили Мартіна ще більше поважати друга. Добре, що поруч з Йосипом буде Сабір – на нього можна покластися в усьому. Мабуть, навіть більше, ніж на Ейріка.

Наступного дня, щойно другий загін вирушив у путь, рудий варанг постійно був при стремені свого лицаря, як і належить вірному зброєносцеві.

– Знаєш, що я тобі скажу, малий? – вловивши момент, коли нікого поблизу не було, мовив він. – Моя Санніва весь час про тебе розпитує. Не для себе, звісно ж, а для своєї пані. І я щедро тебе вихваляв! Схоже, чорнокоса красуня вже у твоєму сильці. Ти впорався – побий мене грім, хто б міг подумати!

– Про це варто буде говорити лише тоді, коли я остаточно її приручу. І коли про те довідаються ті, хто згодом зможуть підтвердити мої слова. На узбережжі є лише кілька генуезьких фортець. Якщо командувачі їхніми гарнізонами побачать її зі мною і пересвідчаться, що вона моя, я зможу, не вагаючись, звертатися до її брата.

– Але чому це раптом ти почав її уникати? Ти помітив, як стурбовано леді поглядає на тебе? А що як вона розгнівається і не захоче тебе знати?

Мартін нічого не став пояснювати Ейрікові.

Ближче до вершини стежка звужувалася. Леді Джоанна їхала за Мартіном, він відчував її погляд, але озирнувся тільки раз – попередити, щоб була уважнішою на каменистому осипі. Зараз він поводився як член духовно-лицарського ордену: не зближувався із жінкою, біля якої нема чоловіка. Мартін більше не бажав продовжувати куртуазні забавки, які так подобалися англійці. Він хотів здобути її всю, цілком.

Джоанну й справді спантеличувала відчужена стриманість лицаря. Невже вона його чимсь образила? Він сердиться, бо вона не стала на бік капітана Дроґо в безглуздій сутичці з Обрі? Безперечно, Дроґо вчинив занадто зухвало, однак і Обрі повівся підступно, зводячи наклепи на її рідню. Якщо бути абсолютно чесною із собою, вона відчула величезне полегшення, що її чоловік поїхав.