Лазарус

— О, пане професоре, ви саме вчасно, — прохрипів слідчий. У дверях м’яв капелюха блідий і здивований Голубєв. Він зустрівся з Глафірією поглядом і відвернувся.

Тюрин торкнувся рани на голові. Куля розтрощила частину черепа. Праве око мертвою кулькою звисало з розтерзаної очниці.

— Ви як?.. — Скалонне бридливо глянув на понівечене обличчя, втиснув тушу за стіл Глафірії та обвів присутніх важким поглядом, на мить зупинившись на Голубєві. — І що тут відбувається? Пан Добринін сказав, що ви знову заарештували Глафірію Павлівну, ще й викликали його?

Відживлений сперся на Топчія, правою рукою затулив вибите око.

— В мене є докази, що мадемуазель Качур-Бачковська разом з Фріциком відповідальна за появу чарівних документів у Думі. Все пішло не так, як вони планували. Фріцик запанікував, став вимагати підписати договір на душу. Мабуть, пригрозив, що викаже Глафірію. Вона злякалася і його вбила.

Бліда як смерть Глафірія щось несамовито шепотіла Добриніну. Той збентежено крутив шиєю. Його пальці смикали оббивку дивана, ніби вичавлюючи з нього рішення.

— Ви кинули жахливі звинувачення, — спершу розгублено, а потім дедалі різкіше заговорив Добринін. — Убивство одного з мерзоти, підробка документів! Звинувачувати у такому порядних містян, та ще й жінку?

— Чия б гарчала, а твоя б мовчала, — не стримався Топчій. — Теж мені порядна. Глафірія Павлівна до шістнадцяти років звалася Женя-поцілунок і працювала за жовтим білетом у закладі мадам Гінди. Там її підібрав пан професор і зробив своєю секретаркою. А Женею-поцілунком її називали за чарівну родимку у формі губ, що так припала до душі бідному Фріцику.

Тюрин схвально кивнув. Голубєв делікатно потупив очі. Добринін сполотнів і розвернувся до Глафірії.

— Кажіть, Миколо Петровичу, ви знали про її плани? Знали, що вона принесла до Думи чарівну скриньку, щоб підробити документи? Це ви її попросили? — напосідався Тюрин. Навіть Скалонне не зважився його перебити.

— Що ти накоїла, дур-ра? — просипів Добринін і з силою відштовхнув жінку. — Я нічого не знав, — сказав він слідчому. — Богом клянуся. Інакше не приніс би вам підроблені документи про підряд. Сам йому здивувався.

— Навіщо ти це зробила? Чому не спитала мене? Женя-поцілунок? — Добринін дивився на Глафірію з відвертою огидою.

Слова гласного вдихнули нові сили в ослаблу реєстраторку.

— Татку, татусю милий, то все неправда. Бреше мерзота. Хіба їм можна вірити, ти ж сам учив! Я тільки хотіла зробити тобі приємність. Довести, що на все заради тебе ладна. Що можу бути дружиною!

На обличчі Добриніна з’явилася цинічна посмішка. В його плани одруження точно не входило.

— Ти ж обіцяв! Клявся, що до вінця підемо! — зрозуміла свою помилку жінка, з несамовитим ричанням, як кицька, заскочила гласному на коліна й уп’ялася нігтями у розпещене обличчя.

Цього разу вже Топчій був змушений відтягувати розлючену жінку. Довелося ляпнути в обличчя гранчак води. Під страхом негайної подорожі до холодної, Качур-Бачковська пообіцяла більше не галасувати. Під наглядом вовкулаки зайняла вільний стілець і навіть попросила цигарку.

— Він нічого не знав, — раптом озвався професор Голубєв. — Бідолашна дівчинка вирішила так влаштувати своє життя, — присів старий до реєстраторки і простягнув хустинку. — Ти думала, він з удячності піде з тобою під вінець? Чи злякається шантажу? Бідне-бідне дитя. Ти так і не зрозуміла, що чоловіка не можна змусити одружитися. В тебе навіть з народом букв не вийшло. Було б дослухатися моєї поради і тікати з міста.

— З народом букв? — здивувався Скалонне.

Тюрин подивився на Голубєва так, ніби тільки зараз згадав про його присутність.

— Коли почули про чарівні документи у Думі, ви відразу здогадалися про Глафірію? Так, Степане Тимофійовичу? Це її я бачив у музеї перед нашою розмовою?

— Вона розповіла, що Фріцик їй погрожував, забрав скриньку, — відказав Голубєв. — Їй довелося його вбити. Але скриньку вона не знайшла. Підозрюю, душолов устиг відіслати її брату-лахмітнику, який її і викрав.

— Йому пощастило, що ви не знали його імені. Чому ви не звернулися до поліції, коли дізналися про зникнення скриньки? Чому не пішли до Добриніна, зрештою, до сина? — у повній тиші допитувався Тюрин.

Голубєв лише посміхнувся.

— Не хотів скандалу. Жінки — моя слабкість. Мучився, ночей не спав, а тут ви прийшли. Таке щастя. Я лише підштовхнув, а ви самі здогадалися про народ букв.

— Ви скажете мені нарешті, що то за народ букв? — не витримав Скалонне.

Тюрин важко підвівся за допомогою Топчія, знайшов на столі липові папери, відчинив скриньку і підняв над нею перший документ.

— Шановні, вам час додому! — подув на сторінку і злегка потрусив. І несподівано чорні друковані літери відірвалися від своїх місць і рівними рядами посунули до краю аркуша, щоб одна по одній заскочити до скриньки. За кілька секунд Тюрин тримав цнотливий бланк міської управи, на якому сиротливо чорнів лише підпис міського голови. «Таки мають порожні бланки з підписами», — зловтішно подумав сищик.

А ще за мить повітря в кабінеті заворушилося, тонкими цівками звідусіль до скриньки потягнувся чорний пісок.