Лазарус

Кілька разів на рік влаштовували гарцювання. Найкращі канькачі, вазіли, характерники показували своє мистецтво у приборкуванні коней. Татарські духи виводили чарівних крилатих тулпарів, і в ці дні на іподром заїжджалося все місто.

Що лютого Поділ перетворювався на суцільний ярмарок, де біси-шатуни правили першу партію. Коли після вдалих торгів хотіли отримати столик у розкішних ресторанах, відвідати публічні заклади на Ямській, пропити статки у «Шато-де-Флер», а на ранок опинитися у своєму ліжку, кликали славетного шатуна Арнольда Арнольдовича Пуха.

Купайло чи коляда давали повну індульгенцію нечисті, й тоді місто гуляло за їхніми законами. Весело, затято і дико. На кожне зимове свято на смерть замерзало кілька русалок, які замість спати на дні, брали участь у колядній риболовлі.

Тюрин важко звикав до життя у Києві. А тому свій запій, за давньою звичкою, відзначав пекучим напоєм з Подільського пивзаводу. Його власник, купець Хряков, стверджував, що володіє рецептурою «самого напівбога Хмеля». На пляшках з темно-бурою рідиною так і значилося: «Звалить і нечисть». «Помиї, а не пиво», — зітхнув Олександр Петрович, роздивляючись етикетку. Але після п’ятої у голові потеплішало, а на серці стало легше.

Останнім часом Тюрин намагався утримуватися від живого соку, а надто від сухого варення. Чарівне зілля викликало дивні видіння. Вже кілька разів він бачив сон про розкопки на Щекавиці. Знову і знову батько Тюрина шукав серце Змія. Він був одержимий могутнім артефактом. Уві сні Олександр Петрович відчував батькову жагу і гіркоту розчарування, коли той не знаходив бажане серед кісток на Щекавиці.

*

Реальний Тюрин-старший не мав нічого спільного з дитячими спогадами. Вишиєвський у подяку за агентурні послуги (Тюрин приватно відвідав засідання Партії об’єднаної нечисті й переконав котолупа Донцова, що цікавиться боротьбою за права людиноподібних) показав Тюрину деякі документи.

Ще під час служби на Кавказі й участі у приборкуванні повстання упирів у 1863-му, батько почав вивчати історію і вірування нечисті. Був амбітний і допитливий, вважав, що для успішної боротьби з ворогом його треба знати. Але шлях від ненависті через розуміння до захоплення — дуже короткий. Батько захопився ідеями змієпоклонців. Тоді вони збиралися відносно вільно. Читав статті Драгоманова про необхідність автономії для людиноподібних, листувався з людоведмедем Антоновичем.

Бурхлива натура привела батька до таємного гуртка революціонерів. Він досить швидко в них розчарувався. Переконався, що, руйнуючи старе, терористи гадки не мали, чим його замінити. На його думку, їхні ідеалістичні уявлення про «відродження країни нечисті» були смішні.

Але у 1868-му в Києві вбили товариша прокурора окружного суду Котлова, і Тюрин-старший, хоч і не брав участі у замаху, потрапив до Четвертого відділу. Майже без вагань погодився співпрацювати з таємними органами і за наступні роки зробив неабияку кар’єру.

Тюрин-старший продовжив цікавитися історією нечисті. Тепер і з політичною метою. Кілька років він контролював зміст шкільних підручників, за якими навчалися у Межі.

У 1874-му в складі Археологічної комісії взяв участь у розкопках на Щекавиці. Тюрин-молодший знайшов тогочасні газети. У всіх був надрукований однаковий звіт: «Археологи не знайшли кісток величезного Змія, рівно як і могили легендарного змієборця Ольга». Але вже у наступних номерах повідомлялося про скупчення киян навколо Щекавиці. Мешканці міста не повірили газетам. Для охорони порядку викликали козаків, а на місці розкопок нашвидкуруч розбили кладовище.

Після розкопок двоє з трьох членів Археологічної комісії захворіли. Тюрин поїхав до маєтку, щоб «лікувати ушкоджене обличчя». Житоцький зліг з нервовою гарячкою. Степан Голубєв залишився здоровим.

Тоді ж батько познайомився з матір’ю, яка приїхала вчителювати у сусіднє село. Вона була з родини збіднілих дворян, закінчила Смольний і як удар долі сприйняла направлення у Межу. Не відомо, чи вже тоді батько зацікавився молодою вчителькою, але за кілька місяців він повернувся на службу. І відтоді його діяльність стає таємною.

Батьки одружилися у 1879-му, через рік народився Олександр.

Тюрин пам’ятав, що в дитинстві батька подовгу не було вдома. З відряджень повертався стомлений і брудний, казав, що продовжує працювати в Археологічній комісії.

Тільки одного разу, хильнувши живого соку, зізнався, що полює на змієпоклонців і давні капища матері Змія — Апі. Сказав, що шукає найпотужнішу реліквію Межі.

Тоді Олександр сприйняв розповідь батька як казку. Тепер же був переконаний, що батько говорив правду. Після 1874-го бажання знайти серце Змія переросло в одержимість.

За вже усталеною звичкою, Олександр Петрович з думок про батька переключився на книгу Лазаруса.

Легенда про Апі

Діти ночі, вийшовши з темного черева Ліліт, розійшлися світом.