Легенда острова любовь (СИ)

Annotation

Нове оповдання. Назва робоча, в майбутньому може бути змнена.

Дейна Анна

Дейна Анна

Легенда острова любов

Анна Дейна

Легенда острова любов

(назва робоча)

Частина перша

Лтн сонечко в цей день було, здавалось, найяскравше за вс часи. Воно добряче попалило прибережн рослини, що, якби не близьксть до рчки, давно б засохли. Я швидко спустилася кривенькою стежиною, нколи хапаючись за корен орешнику, як стирчали з розмитого дощами грунту.

Величезне дамбове камння було розпечне променями нещадно зрки так, що обпектися можна. Я озернулася, шукаючи знайому стежку в бур'ян. Що, оминаючи крутий поворот берега, вела повз зарост очерету до чи не дино в цих краях верби.

Дерево було кримезним й вузлуватим. Моя прабабця казала що ще двчинкою гуляла пд його гнучними глочками, що опускалися до само води. створювали таким чином щось на кшталт сховища.

Камен пд вербою були примно прохолодн навть у таку спеку, як сьогодн. Це було мо таме мсце, куди я влтку збгала досить часто. Мй схованок вд жорстокост та байдужост навколишнього свту.

Зручно вмостившись пд вербиним гллям, обпершись спиною об мцний стовбур, я нарешт дала волю почуттям.

Мен було дуже боляче. Я кохала Максима. Сплило багато рокв, перш нж мен стало духу освдчитись. Але вн сприйняв це як жарт. Потшився з мох слв.

ге ж.! Це так смшно! Закохана до нестями двчина! Вмираю вд смху! Я оплакувала сво безжально розбите серце. не знала, як жити дал...

Знайома сторя?

Давн легенди завжди починаються з горя та слз. Мавки,

русалки - вс вони двчата, що не змогли пережити бль, збрати уламки розбито душ.

я трохи не стала одню з них.

Поглинута горем я не помтила, як сло сонечко день закнчилася. Пд вербиним гллям стало зовсм темно. Тод мен здалося, що за спиною щось ворушиться. А озирнувшись, побачила слизьк водорост, що повзли по каменю до мене, залишаючи по соб мокрий слд. Я налякано заверещала, притислась спиною до верби. Вона була дуже теплою.

На мить мен здалося, що я чула биття серця. А незабаром гнучке глля охопило мене мцним шаром тим чином захистило вд водоростей. Вдчувши себе захищеною, я трохи заспоколась. Мо повки поважчали, я, виснажена стражданням, заснула перш нж зрозумла це.

Частина друга.

Мене розбудив наймелодйнший голос з тих, що я чула за сво життя. Спвала жнка. Протяжно, лагдно, наче дитя колисала:

Човник хитаться серед води,

Тльки одн комиш.

З втром шуткуючи на вс лади,

Ворушать тишу ноч.

- Люба дитина, засни, засни, -

Прийде розрада душ.

Останнй рядок подяв на мене, я з подивом вдчула, що мен вже не болить в грудях так сильно. тльки псля цього - змогла побачити те мсце, де опинилась.

Наче до то мит туман муляв мен оч.

Я сидла на м'якй трав мальовничо галявини, що схилом свом вклонялась Днпру. Щось мен пдказувало, що це саме вн. А навкруги, куди не кинь оком - були сам дерева, височезн, аж до неба.

Поряд з мною, на поваленому стовбур дерева сидв ддусь, обпершись на криву втку, мов на цпок. Вн був зморшкуватий на стльки, що очей майже не було видно. Його довжелезн бл вуса стелилися по земл.

- Прокинулася, дитино? - спитав старий. Вн тремтв, з кожним рухом створюючи какофоню з рипучих ксток. Наче старе дерево, в трщинах якого розгулявся втер.

- Де я, ддусю? - не знаю чому, але я зовсм не боялася. Це важко пояснити, та скльки потм я в думках сюди не поверталась - так не змогла зрозумти, чому не була налякана опинившись невдомо де.

- На правому берез, де ж ще? - вдповв старий.

Я нчогенько не зрозумла, та виршила хоч щось довдатись:

- Чи не знате, як я тут опинилась?

- Знаю, дитино. Тебе берегиня принесла. - посмхнувся ддо, демонструючи свй диний зуб.

- Не смшно, старий! - не витримавши напруги, гримнула я. - Що за маячня?

Дд похекав ще деякий час. Потм цьмокнув люльку рази три, вдкашлявся, знову приклався губами до не.

- То э правда, дитино. Вона тебе прихистила вколисала. Ще й псню заспвала. Красиву.

- Про човник?

- То так. От бачиш, не збрехав я. - ддо знову захекав.

Я замислилася. Галявина лс були мен не знайом. Все, що я взнала вд старого - що знаходжуся на правому берез Днпра.

- Чи не знате, - виршивши ще раз спробувати, запитала я: - Чому вона мене принесла сюди залишила?

- Берегиня врятувала тебе вд злих чар, дитино. Як би не вона, ти б уже мавкою чи русалкою стала. Чи, не дай боже, чимось страшншим. - вн прочистив горло, мовив дал, здйнявши широк брови: - Послухай старого ддо, онучко, не просто так вона захистила тебе. Будь обережна.

- Дякую за науку. - посмхнулася я. тльки псля цього помтила, що ддусь одягнений не в яксь лахмття, а в досить багатий одяг. Сорочка з вишивкою, шовковий широкий пояс, добротна свитка хутряна шапка. Пд ногами в нього лежали дв бойов шабл, а з-за пояса майорло србне рукв'я кинджалу.

- Я отаманом був колись. - вдказав ддо на мо безмовне запитання. - Зараз з тих часв тльки одяг та зброя залишилися..