Легенда острова любовь (СИ)

- Вибачте. - схаменулася я. - Просто вона причарувала мене. Було вдчуття, наче я потрапила в не, в зображений свт. Гуляла на берез Днпра, пила смачну воду з джерельця бля печери, вдихала аромат диких рослин.

Чоловк змнив гнв на милсть тепло посмхнувся:

- Таке нод трапляться, коли художник вклада свою душу в роботу. Ця картина здивувала мене. Мй учень ранше не малював нчого подбного. Якщо хочете, я покличу його.

Мо серце забилося в грудях, в рот пересохло вд хвилювання. Я змогла тльки кивнути.

Чоловк нарешт вдпустив мою руку, обернувся до двох молодих хлопцв, що нещодавно повернулись з курилки.

- Сашо, Дмо, а де Льоша подвся? - спитав вн.

- Десь тут був. - пожав плечами перший.

- Якщо треба, я можу його набрати. - запропонував другий. А потм я не встигла оговтатись, як вн вже говорив по телефону.

- Ти де двся? Тут тебе Миколайович шукав. Угу, давай.

- Почекате тут? - спитав немолодий художник. - Вн вже повертаться.

Я подякувала чоловку й повернулась до картини. знову поглинула думками в той свт.

- Добрий вечр. - почула я через деякий час знайомий голос обернулася. Передмною стояв мй Олекс, правда з коротко стриженим каштановим волоссям. Я дивилась йому в оч не могла поврити у те, що нарешт знайшла його. Вд радост серце стучало в грудях, та сил промовити й одного слова не було.

- Миколайович казав, вас зацкавила моя картина. - мовив вн.

- Я бачила цей острв ув сн. - вдповла я, розумючи що вн не впзнав мене. - Це був дуже дивний сон. Я жила в печер мсяць з хлопцем, що вноч обертався на звра, а вдень на людину. На закат ми ходили до магчних кл дикуна, вн тримався за нього руками таким чином боровся з родовим прокляттям.

Коли я розповдала, його оч збльшились вд здивування.

- Це дуже дивно. - вдповв вн. - Таке вдчуття, наче мен знайома ця сторя, хоча я чую вперше. А малювати я св зовсм ншу картину, та не встиг оком клпнути, як острв сам почав вимальовуватися. Та ще й в таких деталях, наче я його пшки обйшов не менше десяти разв.

Ми ще трохи потеревенили про картину.

Я радла, що нарешт знайшла Олекса. Та не знала, чи маю право нав'язуватись йому. Я виконала свою обцянку. Мо серце билося в грудях, мен дуже хотлося його поцлувати, поринути в тепл обйми. Та я вагалась. Вн не пам'ятав мене, а картину намалював випадково, замислившись, з творчими людьми таке нод трапляться.

- До побачення, Олексе. - попрощалася я, збираючись пти. Бо виршила не лзти в його життя. А Олексом назвала за звичкою.

Вн не вдповв.

Почувши це м'я стояв як вкопаний. дивився мен у слд.

Швидко одягнувшись в гардероб, я вийшла на вулицю. Морозне повтря свою свжстю навело лад в мой голов заспоколо серце. Тепер я не сумнвалася, що вчинила правильно. На душ було легко, наче я щойно звльнилась вд важкого тягаря.

- Постривайте! - вже у провулку мене наздогнав Олексй. Взимку я ходжу дуже швидко, щоб не замерзнути.

- Чому ти назвала мене Олексом? - спитав хлопець, наблизившись до мене. Вн був без верхнього одягу, мабуть дуже поспшав.

- Обмовилась. - вдповла я, потираючи змерзл руки. Рукавички забула вдома. Та оч не опустила. Бо хотла дивитись на нього.

- Це м'я дещо нагадало мен... - вн наче не чув мо вдповд. - Я згадав печеру сплячу двчину в мой сорочц. То була ти! Як це може бути?

- Може тоб здалося? Фантазя нод показу нам дивн реч.

- Я хочу розбратись у цьому тут зараз! - вн схопив мене за руку, серце знову захотло вирватись з грудей. Цей дотик був майже таким самим, як той, що перед його освдченням. Тльки бльш сильним.

Вн на клька секунд закрив оч, наче збираючись з думками, а потм сказав, випустивши хмарку гарячого повтря з рота:

- Я знаю це вдчуття... Як ж у тебе маленьк руки... Розкажи мен все! Тльки не тут... Почекаш? Я повернусь за хвилину...

Я погодилась залишилась. Бо таким очам вдмовити просто не можливо.

Та вже через тридцять хвилин ми сдали за столик одн з найкращих кав'ярень мста.

Я вддала йому той самий зошит, куди записала все псля повернення в наш свт. який захопила з собою, коли виходила з дому.

П'янкий аромат арабки сповнював залу. Коричне серденько на поверхн густо пни милувало око. Кожен ковточок згрвав тло й душу.

Я смакувала м'який латте споглядала, як змнються його обличчя пд час читання.

Вдчувала, що дуже кохаю його.

Як те, що тепер все буде добре.

Бо нарешт знайшла свого Олекса.

Грудень 2016р.