Легенда острова любовь (СИ)

- Вовкулака чи людина, не ма значення! Головне те, що всередин. Не залежно вд подоби, ти для мене завжди будеш тим Олексом, хто стльки разв рятував мен життя, смявся над моми недолугими жартами, з радстю приймав усе, що я так невмло робила. - Я говорила те, що думала вдчувала, як кров пульсу у скронях. Мй товариш виглядав примно здивованим.

Олексй взяв мене за руку. Його пальц були м'як та гаряч. Дотик був дуже примним, я зрозумла що червоню, бо цей молодий чоловк з довгим каштановим волоссям став дуже важливою людиною для мене.

- Знаш, - мовив вн псля короткого мовчання. - Не думав, що колись так скажу. Та я радий, що став перевертнем опинився на цьому остров. Бо тут я зустрв тебе. - його оч сяяли внутршнм свтлом, погляд був м'яким нжним. - бльше за все у свт я не хочу зашкодити тоб.

Я мовчала, намагаючись усвдомити те, що вн каже до чого веде.

- Знаш, - Олекс вд хвилювання повторив це слово. Вн сптнв вд напруги, шукаючи потрбн слова. - Я кохаю тебе.

Мене наче блискавкою вдарило громом оглушило вд того освдчення.

З одного боку я була шокована, з ншого - вдчувала, що знала вдпочатку про його почуття. Мене привв до тями голос чорта:

- Що ж ти не вдповдаш йому, двчинко?

Потм нечистий обернувся на Максима й продовжив:

- Чи ти все ще закохана в мене?

- Не слухай! - впевнений голос Олекса тепло його долон допомогали триматись. - Вдповси, коли будеш готова. - м'яко додав хлопець.

Подивившись на чорта в подоб Максима, я зрозумла, що бльше нчого не вдчуваю до оригналу. А стар почуття згадувались просто як невинна дитяча симпатя. Потм я знову глянула Олексов в оч. Те, що вдчувала до нього, було зовсм ншим. Бльш глибоким, сильним здавалося вчним. Так я зрозумла, що кохаю його.

Швидко моя друга рука опинилась в нього на ши, наш губи зйшлися в першому цлунку. Паморочилось у голов. Серце в грудях билося мов навжене. Я насолоджувалась запахом його тла, п'янким смаком губ, нжними дотиками. Таке вдчуття, що та мить тривала трохи бльше за вчнсть.

Нечистий, розумючи що цю битву вн програв, повернувся до свого дерева набув справжньо подоби.

Потм Олекс обйняв мене, ми сидли так аж до закату. Та в той час вн не схотв хоч на секунду мене вдпустити. Хоча би щоб зняти одяг перед обертанням. Я радла, що взяла запасний про всяк випадок.

навть обернувшись, продовжував обймати мене, обережно лагдно. Одяг на ньому розрвався, та вн не звернув на те уваги.

Частина сьома:

- Нарешт ти показав свою справжню сутнсть! - реготнув чорт. - Звр, чудовисько, не людина не вовк! Зараз ти нчим не вдрзняться вд мене! Такий самий Нечистий. як ти став таким? Бачу, бачу, родове прокляття. А твй пращур був справжнм негдником! Послав молодого козака засланцем, за три дн до приходу вйська козацького. Хлопець загинув нзащо! - реготав чорт, намагаючись рохдражнити Олекса. - А дал моя улюблена частина: жнка того козачка прокляла твого пращура, А вн узяв поврив прокльонам.

- Не тоб, бсе, судити долю людську! - почувся знайомий мен голос, в напвмсячнм сяйв я побачила того самого кошового. Що ддом я його до джерела вдвела.

Отаман не втрачаючи часу вдразу кинувся у бй. Тльки яскравий вдблиск лез його шабель було видно. Кошовий, хоч втратив хисту (по його словах) за ц роки, та бився так майстерно, що й год казати. Ми з Олексом нчого подбного ранше не бачили. В наш часи це забуте ремесло.

Було вдчуття, наче вн перетворився на великий металевий вихор. Не дивлячись на вс сво темн сили, накопичен вками, чорт програвав. Як спробував злетти - кошовий одним махом вдрубав йому крила, як схотв бгти - залишився без ноги. Пройшло небагато часу, а Нечистий був переможений фзично безсило лежав на земл.

Кошовий витер леза об траву, обернувся до нас.

- Бачу, дочко, ти знайшла що шукала! - посмхнувся вн крзь довг вуса. Я порожевла кивнула, посмхнувшись у вдповдь.

- А ти, хлопче, знайшов, що хотв?

Звр негативно замотав головою.

- Бачу, ти знайшов дещо краще. - пирхнув свжозапаленою люлькою козак. коли тльки встих прикурити?

- Дикун - то хороший камнь, що працю як палка для собаки. Твй звр боться, от не показу себе. Та в тебе вибр не великий, бо призвичався молодший брат до палки. - кошовий всвся на стогнучого чорта, цьмокнувши з люльки, продовжив: - Ти повинен або потоваришувати з свом сусдом, навчившись жити з ним у мир. Або залишити звра тут, а з ним вс спогади про цей острв. В якому стан ти повернешся додому - виршувати тоб.

- Що тут виршувати? Ти ж саме цього хотв, позбавитись прокляття! - запитала я.

Вн поклав долоню на дикуна на короткий час став людиною.

- Але це означа забути тебе! Я не можу... - стримуючи бль звра, сказав Олекс.

- А що робитимеш, як звр не прийме тебе?

- Не знаю... Та я не хочу втратити тебе, наш спльн спогади про дикуна, печеру, цей маленький острв. - його тло було мокрим вд поту дуже гарячим. Обймаючи парубка, я вдчувала як йому боляче. Та не вд каменю...