Легенда острова любовь (СИ)

Вноч - ходили до дикуна. знову мй волохатий друг повторював свй не надто примний ритуал.

У печер ми прожили клька тижнв. На протяз цього часу примара Максима не з'явилась жодного разу. Мо розрване серце по-трохи починало зцлюватись. нод, споглядаючи як щиро радсно Олекс прийма все, що наготувала, навть коли страва була зпсована, - я ловила себе на думц, що не погано було б залишитись з ним у цй печер на завжди. Та ц думки миттю зникали, як ми пдходили до дикуна. Бо з кожним дотиком до каменю йому болло все бльше. Мен хотлось чимось допомогти, якось зменшити його страждання. Та все, що я могла - це дивитись, просто залишаючись поряд.

Якось Олекс подякував мен. Сказав, що коли я поряд - йому пече у тисячу разв менше.

Не знаю чому, але тод я в це не поврила.

Частина п'ята

Кожного дня ми багато говорили про рзн реч. Найбльше - про можливост та неможливост, причини та наслдки рзних дй, подй випадковостей. В нашому маленькому всесвт, що складався з печери та острова; знаходячись далеко вд реальност, з яко прибули - ми були вдсторонен вд буденност. мали можливсть подивитись на все з ншо позиц, дещо бльш вищо та чисто. Не занапащено нформацйним шумом, який щохвилини заповню мзки сучасно людини.

Ми висували гпотези, нколи хапаючись за випадков теор. Та розвивали х, досхочу напуваючись яскравими фантазями.

Таким чином Олекс я розвивалися, надаючи мзкам необхдного навантаження. Ми добре розумли, що без цього вижити y ворожому свт, де мене трохи не вбила примара Максима, буде дуже не просто. те, що дикун не завжди працюватиме, як нам хочеться та потрбно.

А коли Олекса не було у печер я розмрковувала над тим, що повинна шукати на цьому остров. як дзнатись, яким це чином "серце пдкаже"? Чи, можливо кошовий обманув мене? Хоча, бльше врогдно, що козак чомусь не схотв, або не змг сказати правду.

Весь вльний час ми витрачали на пошуки. Дослджуючи острв, обйшли його клька разв, але нчого схожого на шлях додому не знайшли.

Все змнилось, коли одного сонячного дня я вдправились до Днпра, випрати наш одяг. Серпневе сонце стояло високо. Завершивши свою роботу, я розклала близну на розпечених каменях, щоби вона швидше висохла. Псля того помилась сама, та лягла на м'яку лугову травичку пдсохнути.

Я на мить закрила оч. А коли вдкрила - все навкруги стало виглядати як у негатив фотоплвки. Небо було чорним, Днпро - блим, а навколишнй свт мав сотн вдтнкв срого.

Раптом я почула шурхт озирнулась. Позаду мене стояв величезний блий котисько з звитими рогами по-мж вухами.

Його оч були червон, з вузькими зницями, що рзко вирзнялася на тл срост навколишнього середовища.

- Я прийшов за тобою! - мовив кт низьким, хрипким голосом вд якого серце впало у п'яти. - Якщо не пдеш по добрй вол, мен доведеться застосувати силу.

- Хто ти такий? чому я винна слухати тебе?! - в мой голов промайнула здогадка, що вн - та сама стота, яка обернувшись Максимом намагалась мене вбити. Та я гадки не мала, що йому в жоднм раз не можна вдповдати.

Кт пдняв передню лапу розщепив пальц, демонструючи гостр кгт:

- Ти моя здобич. вибору в тебе не ма.

Мене лякали його голос оч. Тому я зрвалась з мсця та й побгла, загорнувшись на ходу в якусь одежину. То була сорочка Олекса.

Я весь час чула по заду звуки крокв дихання, щось велике наздоганяло мене. Потм сильно штовхнуло, вд чого мо тло вдлетло боляче вдарилось об землю камен. Захлинаючись нестерпним болем намагаючись вхопити хоч крихту повтря, я провалилась у темряву. Останн, що бачила - була пика невдомо мен стоти з червоними очима, звитими рогами страшнючою напвлюдською пащею.

Я прийшла до тями у нашй печер. Сильно болв живт, ломило спину. Перше, що кинулась в оч - те, що до свту повернулись нормальн кольори.

Поряд з мною сидв Олекс у людськй подоб. Трохи дал лежали охайно складен реч, як я залишила на берез рчки. На мен дос була його сорочка.

- Як себе маш? - спитав вн, трохи нахилившись вперед. Його оч були сумн. Я гостро вдчула, що з ним щось не так. Намагаючись зрозумти, що саме - промовчала, пильно вдивляючись в його обличчя.

- Тебе чорт хотв забрати. - вдповв хлопець на мо нме питання. - Я викупив у нього тво життя. Завтра опвдн вн прийде за мною.

- Не варто було. - я опустила голову. - Краще б про себе хвилювався.

- Зробленого не змниш. - покачав головою Олекс. - Я вчинив так, як мусив.

Мен серце кров'ю обливалося вд тих слв. Бо виходило, що з мо провини загине той, що став мен за ц тижн близьким. Я зрозумла, що не хочу втратити його. Псля чого взяла себе в руки почала розмрковувати над тим, як перемогти ту червоноочу стоту, врятувати Олекса.

- Т кола, до яких ми ходимо щоноч, не пускають нечистих. - замисленно мовила я псля не довгих роздумв. згадавши, що примара Максима чекала на мене за клька крокв вд одного з кол.

- Знаю. - вдповв парубок. - Я тут довше за тебе, пам'яташ?

- То може вдасться якимось чином його туди заманити?

- Чорт найсильнший з усх нечистих. - покачав головою Олекс. - На нього може не подяти.

- То хай дикуна торкнеться, щоб точно подяло! - завзято посмхнулась я.