Ляльковий дім

Ф р у Л і н н е. Двом, разом — на уламках бути все-таки краще, надійніше, ніж триматися нарізно, кожному окремо.

К р о г с т а д. Кристино!

Ф р у Л і н н е. Чого, по-вашому, я приїхала сюди?

К р о г с т а д. Невже ви згадали про мене?

Ф р у Л і н н е. Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам'ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно порожньо, самотньо... Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету — для чого і для кого працювати.

К р о г с т а д. Я нічому не вірю. Це все тільки жіноче захоплення, великодушна потреба жертвувати собою.

Ф р у Л і н н е. Ви помічали за мною коли схильність до захоплення?

К р о г с т а д. То ви й справді могли б?.. Скажіть мені... Вам усе відомо... про моє минуле?

Ф р у Л і н н е. Все.

К р о г с т а д. І ви знаєте, яка про мене йде слава?

Ф р у Л і н н е. Я зрозуміла з ваших слів, що зі мною ви могли б стати іншою людиною.

К р о г с т а д. Звичайно!

Ф р у Л і н н е. То хіба час минув?

К р о г с т а д. Кристино... ви говорите цілком серйозно? Так-Так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості?..

Ф р у Л і н н е. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, — і з вами разом я на все готова.

К р о г с т а д (схопивши її за руки). Дякую, дякую. Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім'я... А, я й забув...

Ф р у Л і н н є (прислухається). Тсс! Тарантела! Ідіть.

К р о г с т а д. Чому? В чому справа?

Ф р у Л і н н е. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.

К р о г с т а д. Так-так, я піду. А... крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Гельмерів.

Ф р у Л і н н е. Знаю, Крогстаде...

К р о г с т а д. І все-таки у вас вистачило б духу?..

Ф р у Л і н н е. Я добре розумію, до чого може довести відчай такої людини, як ви.

К р о г с т а д. Ах, якби я не починав справи!

Ф р у Л і н н е. Ви могли б. Ваш лист їше в скриньці.

К р о г с т а д. Ви впевнені?

Ф р у Л і н н е. Цілком. Але...

К р о г с т а д (допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть прямо. Так?

Ф р у Л і н н е. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!

К р о г с т а д. Я зажадаю свого листа назад.

Ф р у Л і н н е. Ні-ні.

К р о г с т а д. Природно. Я діждусь Гельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки — що його нема чого читати.

Ф р у Л і н н е. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.

К р о г с т а д. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?

Ф р у Л і н н е. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Гельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці приховування. виверти.

К р о г с т а д. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь... Але одне я, у кожному разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж...

Ф р у Л і н н е (прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.

К р о г с т а д. Я почекаю вас унизу.

Ф р у Л і н н е. Добре. Проведете мене додому.

К р о г с т а д. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.)

Двері до передпокою залишаються, як і раніш, відчиненими.

Ф р у Л і н н е (дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг). Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати... для кого жити.., куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили... (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)

За сценою чути голоси Гельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Гельмер майже силоміць вводить Нору до передпокою. Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху чорному доміно.

Н о р а (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.

Х е л ь м е р. Але, любонько Норо...

Н о р а. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде.. Ну, будь ласка... ще хоч би годинку!

Х е л ь м е р. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам'ятаєш у нас була умова! Ось так. Сюди. Ти ще застудишся тут у передпокої. (Обережно веде дружину, незважаючи на її опір, до кімнати.)

Ф р у Л і н н е. Добрий вечір.

Н о р а. Кристино!

Х е л ь м е р. Як? Фру Лінне, ви тут, у такий пізній час?

Ф р у Л і н н е. Пробачте, але мені так хотілося подивитись на Нору в костюмі.

Н о р а. Ти сиділа й чекала на мене?

Ф р у Л і н н е. Так, я, на жаль, запізнилась, ти була вже нагорі. Ну, мені не хотілося піти, не глянувши на тебе.

Х е л ь м е р (знімаючи шаль з Нори). Ну, дивіться ж на неї гарненько, їй-право, варто подивитись. Чим же не красуня, Фру Лінне?

Ф р у Л і н н е. Так, зізнаюся...