Ляльковий дім

Н о р а. Тобто?

Ф р у Л і н н е. Здається, дівчина сказала, що пан, який прийшов зі мною разом, — лікар.

Н о р а. А-а, це лікар Р а н к. Та він приходить не з лікарським візитом. Це наш найкращий друг і хоч раз на день, а навідається до нас. Ні, Торвальд з того часу жодного разу не прихворів навіть. І діти бадьорі й здорові, і я. (Схоплюючись і плескаючи в долоні.) О Господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою! Ні, це просто ганебно з мого боку — я говорю лише про себе. (Сідає на лавку поруч фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Ти не сердься на мене!.. Скажи, чи правда це: ти справді не любила свого чоловіка? Навіщо ж ти вийшла за нього?

Ф р у Л і н н е. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менших брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.

Н о р а. Так-так, мабуть, ти маєш рацію. Значить, він був тоді багатий?

Ф р у Л і н н е. Досить багатий, здається. Але справи його були ненадійні. І коли він помер, все загинуло, нічого не залишилось.

Н о р а. І?..

Ф р у Л і н н е. І мені довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі — чим доведеться. Ці три останніх роки тяглися для мене, як один довгий, суцільний робочий день без відпочинку. Тепер він скінчився, Норо. Моя бідна мати не потребує моєї допомоги — вона померла. І хлопчики стали на ноги, самі можуть про себе подбати.

Н о р а. Отже, тепер тобі легко на душі...

Ф р у Л і н н е. Не сказала б цього. Навпаки, страшенна порожнеча. Нема для кого більше жити. (Підводиться схвильовано.) Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут. мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили і чим сповнити думки. Якби лише вдалося одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу...

Н о р а. Ах, Кристино, це так стомлює, а в тебе і без цього змучений вигляд. Тобі б краще поїхати куди-небудь на купання.

Ф р у Л і н н е (відходячи до вікна). У мене немає тата, який би дав мені грошей на дорогу, Норо.

Н о р а (підводячись). Ах, не гнівайся на мене!

Ф р у Л і н н е (йдучи до неї). Люба Норо, ти на мене не гнівайся. Найгірше у моєму становищі те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати ні для кого, а все-таки доводиться турбуватись і всіляко клопотатись. Адже жити треба, от і стаєш егоїсткою. Ти мені розповіла про щасливу зміну у вашому житті, а я — повіриш — зраділа не так за тебе, як за себе.

Н о р а. Як це так? Ах, розумію: ти гадаєш, Торвальд зможе щось зробити для тебе?

Ф р у Л і н н е. Я про це подумала.

Н о р а. Він і зробить, Кристино. Тільки довір усе мені. Я так тонко-тонко все підготую, придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.

Ф р у Л і н н е. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку, — тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.

Н о р а. Мені? Мені вони мало знайомі?

Ф р у Л і н н е (посміхаючись). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне... Ти дитя, Норо!

Н о р а (підвела голову і перетнула кімнату). Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном.

Ф р у Л і н н е. Справді?

Н о р а. І ти — як інші. Ви всі гадаєте, що я не здатна на серйозне...

Ф р у Л і н н е. Ну-ну?..

Н о р а. Що я зовсім нічого такого не зазнала в цьому важкому житті.

Ф р у Л і н н е. Люба Норо, ти ж мені щойно розповіла про всі свої випробування.

Н о р а. А, самі дурниці. (Тихо.) Головного я тобі не розповіла.

Ф р у Л і н н е. Головного? Що ти хочеш сказати?

Н о р а. Ти все дивишся на мене згорда, Кристино. Однак даремно. Ти пишаєшся, що тобі довелося так тяжко працювати заради своєї матері...

Ф р у Л і н н е. Я, здається, ні на кого не дивлюся згорда. Але згодна — я пишаюсь і радію, згадуючи, що мені випало на долю полегшити останні дні моєї матері.

Н о р а. Ти пишаєшся також, згадуючи, що зробила для братів?

Ф р у Л і н н е. Мені здається, я маю право.

Н о р а. І мені так здається. Але ось послухай, Кристино. І мені є чим пишатись, з чого радіти.

Ф р у Л і н н е. Не сумніваюсь. Але в якому розумінні?

Н о р а. Говори тихше. Раптом Торвальд почує! Йому ні за що в світі не можна... Нікому не можна знати про це, Кристино, — нікому, крім тебе.

Ф р у Л і н н е. Та в чому справа?

Н о р а. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе.) Так, бачиш... І мені є чим пишатись, чим радіти. Це я врятувала життя Торвальду.

Ф р у Л і н н е. Врятувала? Як врятувала?

Н о р а. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.

Ф р у Л і н н е. Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.

Н о р а (з посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але...

Ф р у Л і н н е. Але...

Н о р а. Тато не дав нам ні копійки. Це я дістала гроші.

Ф р у Л і н н е. Ти? Всю цю велику суму?

Н о р а. Тисячу двісті спецій. Чотири тисячі вісімсот крон. Що ти скажеш?

Ф р у Л і н н е. Та як це можна. Норо? Виграла в лотерею?

Н о р а (зневажливо). У лотерею! (Пирхає.) Це була б не штука!

Ф р у Л і н н е. Так звідки ж ти взяла їх?