Читаем Ляльковий дім полностью

Н о р а (посміхаючись і наспівуючи). Це вже? моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми... цебто Торвальд, має таїСИЙ вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?

Р а н к. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, oо це у вас заборонений плід.

Н о р а. Так, але це Кристина мені принесла трішки.

Ф р у Л і н н е. Що?.. Я?..

Н о р а. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...

Р а н к. Ну? Чого ж іще?

Н о р а. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.

Р а н к. Чого ж ви не скажете?

Н о р а. Не смію. Це гидко.

Ф р у Л і н н е . Гидко?

Р а н к. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Гельмері?

Н о р а. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!

Р а н к. Що ви, що ви!

Ф р у Л і н н к. Що з тобою. Норо?..

Р а н к. Скажіть. Ось він іде.

Н о р а (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!

Х е л ь м е р. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету

Н о р а. (Йдучи до нього.) Ну. любий, спровадив його?

X е л ь м е р. Так. Пішов.

Н о р а. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.

Х е л ь м е р. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...

Н о р а. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!

Х е л ь м е р. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?

Ф р у Л і н н е. Так, ми давні знайомі.

Н о р а. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.

Х е л ь м е р. Тобто як це?

Ф р у Л і н н е. Не те, щоб власне...

Н о р а. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше...

Х е л ь м е р. Дуже розумно, пані...

Н о р а. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди... Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?

Х е л ь м е р. Так можливо. Ви, мабуть, удова?

Ф р у Л і н н е. Так.

Х е л ь м е р. І маєте досвід у конторській справі?

Ф р у Л і н н е. Так. Чималий.

Х е л ь м е р. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце...

Н о р а (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!

Х е л ь м е р. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.

Ф р у Л і н н е. О, як мені вам дякувати?

Х е л ь м е р. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...

Р а н к. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)

Н о р а. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.

Х е л ь м е р. Годину, не більше.

Н о р а. І ти йдеш, Кристино?

Ф р у Л і н н е (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.

Х е л ь м е р. То, може, вийдемо разом?

Н о р а (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості...

Ф р у Л і н н е. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо: і спасибі тобі за все.

Н о р а. Прощавай поки шо. Увечері ти, зрозуміло, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.

Всі виходять, прощаючись і розмовляючи, до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси. Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.)

Входить нянька Анна-Марія з дітьми.

Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не славненькі ж?

Р а н к. Розмовляти на протягу забороняється!

Х е л ь м е р. Ходімо.

Ф р у Л і н н е. Тепер тут саме час залишатися тільки матусям.

Лікар Ранк, Гельмер і фру Лінне виходять; Анна-Марія входить з дітьми до кімнати. Нора також входить, зачиняючи двері до передпокою.

Н о р а. Які свіженькі, жваві, рум'яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба, і Еммі? Обох відразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар!.. Ні, дай потримати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няні меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій, — це так весело. Там для тебе кава стоїть, на грубці.

Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи скрізь їхню одежу і продовжуючи розмовляти з дітьми.

Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати у пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будем гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша.

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже