Лікарня на відлюдді

Вона обурено перегородила шлях делегації. Замість відповіді старший вставив їй в руки здоровезний гранат.

— Ну, це завал… Хто ви та…

Другий поклав одразу два. Третій — зверху ще один, тому тепер усі зусилля сестри спрямовувалися на те, щоб їх не розсипати. А делегація мовчки посунула далі. На вигуки чергової вискочила і маніпуляційна — одразу ж отримала і собі гранат «у зуби». Її реакція виявилася зовсім іншою:

— Ух ти… Які класні! Дякую.

— Угащайся, красівая, на здоровʼє, — зрадів вірмен.

Дівчата боязко перезирнулися.

— А як хто припреться? Ти уявляєш, що буде?

— Та ну! Сьогодні «холодне» чергування. Женатий там пише вже дві години — йому не до цього. Іду, скажу, щоб тихо були.

Вона побігла до підсобки, залишила фрукти і зникла у дверях палати з вірменами.

***

Завідуючий відділенням Ігор Петрович піднявся на поверх і смикнув двері. Зачинено. Натиснув на дзвінок. Санітарка розчинила віконечко, а коли побачила його обличчя — наче язика ковтнувши, мовчки впустила.

— Що тут у вас? Усе гаразд?

Жінка спромоглася пробурмотіти щось незрозуміле, але зав уже йшов коридором. Побачивши світло, що пробивалося крізь двері ординаторської, він пригальмував і зазирнув туди. Олег підняв голову від писанини та мовчки подивився на нього.

— Треба думати, ви дописуєте рецензію, яку обіцяєте вже два тижні, — промовив зав. — Можете не писати. Останній термін був до кінця робочого дня.

— Я практично закінчив, — сказав Олег.

— А читатиму я вдома? От прийду зараз і замість того, щоб спати лягти, читатиму вашу рецензію.

— Ну, взагалі-то, я також не ледарював, — Олег знизав плечима.

— Дійсно, ви не ледарювали. Ви були «на коврі» у головного, півдня сиділи без діла в операційній і півдня обслуговували у перевʼязочній амбулаторних хворих.

— Обслуговування таких хворих, як Марченко, можна віднести до благочинності, а за таку справу не прийнято лаяти. А «на ковер» до головного… — Олег зробив паузу, зважуючи, чи варто це говорити. — Туди я потрапив певною мірою з вашої легкої руки, тож і за це мене карати не варто.

Кругле обличчя зава спалахнуло.

— Ану-ану… — він зачинив за собою двері. — Поясни. Я щось не розумію, куди ти хилиш.

Він всівся на стільчик навпроти Олега, не приховуючи злості.

— А що тут пояснювати? Ви самі прекрасно розумієте, що «скинули» полячку на старого і тому вийшов конфлікт. До чого тут я? Ви особисто дали мені вказівку переадресувати цю хвору професору. Я її виконав. Мене взагалі не мали до головного кликати. Я змовчав, а ви ще дорікатимете мені, що я там півдня провів? Це вже занадто. Усьому має бути межа.

— Ого, як ти заговорив! — скипів завідуючий. — Межа? Ти мені будеш межу вказувати? Ти забув, як ходив за мною і просив взяти у відділення? Ти забув, як з одного прийому на інший їздив через півміста? Усі ви швидко починаєте згадувати межу і забуваєте, хто вас із лайна витягає і задницю вашу прикриває. Це ви швидко забуваєте…

— Пробачте, але я щось не памʼятаю, коли ви востаннє мене з лайна тягли і задницю прикривали.

— Так? А що ж ти мене вночі кликав, коли смаженим запахло? Га? Між іншим, я міг одразу Соколову сказати все. Я ж був там, коли анестезіологи знайшли цей твій проляпсус. Але не сказав, а потім ще й отримав за це. Ти знаєш, що я вислуховував у нього в кабінеті?

— Ну, якщо бути до кінця справедливим, — не погодився Олег, — то не сказали ви йому з тієї ж причини, що і я. Я оперував годину з вини калового запаху, і ви так само. Я не розібрався, і ви так само. От якби ви тоді розібралися, що і звідки, або хоча би взяли на себе сміливість зашити хворому живота, як це зробив професор, то мали би зараз моральне право судити мене і тикати носом у лайно. А так — вибачте.

— Диви, які ми розумні, — у зава мало не перехопило дихання. — Я давно дивлюся, що ти останнім часом став дуже крутий. Дивися, Олежку, не заривайся. Не варто. Боком воно іноді вилазить.

— Я й не збираюся зариватися, — сказав Олег. — Але й сідати собі на голову також не дам.

— Ну, гаразд, — завідуючий недобре глянув на нього. — Ось і побалакали по душах. Рецензію можеш залишити собі на памʼять. Завтра я однаково доповідатиму, що ти її не здав. Ось так.

Він важко підвівся і, часто дихаючи, вийшов у коридор, а Олег зовні незворушно витяг із пачки цигарку. От тільки пачка була кинута на стіл з такою силою, що перелетіла його і впала на підлогу. Не звернувши увагу на це, хірург запалив просто в ординаторській.

На обличчі зава були намальовані всі емоції, коли він летів коридором.

— Світлано! Світлано!

Сестра перелякано вискочила з маніпуляційної.

— Візьми апарат, поміряй тиск Петяєвій. Як вона?

— Н-нічого так…

Нетипові для пізнього часу звуки у відділенні примусили завідуючого загальмувати. Рука його взялася за двері палати…