Читаем Лис Микита (вид. 1953) полностью

Лис Микита (вид. 1953)

Лис собі в вечірню поруЗ діточками коло дворуРозмовляючи гуляв,Аж тут голос у дібровіОбізвався: «А, здорові!Ось до вас я причвалав!»«Ах, Бабай! Чи ти се, стрику?Ну, мабуть, якусь великуНовину несеш до нас!Ти втомився? Ти сумуєш,Ну, до хати! Заночуєш,То й балакать буде час».Всі гарненько привітались,Про здоров’я розпитались,Випив вишнячку Бабай.Сів на приспі, віддихає, —Лис про царський двір питає:«Ну, балакай, не зітхай!»«Гей, синашу, схаменися, —Так сказав Бабай до Лиса, —Що за збитки робиш ти?За що ти з післанців кпишся?Чи направду ти боїшсяНа той царський суд іти?Я ж гадаю, синку милий,Що ти зможеш в одній хвилиВорогам заткати рот.Адже всі їх глупі мізкиПроти твого стоють тріски!Отакий то весь народ!»«Правду кажеш, любий стрику, —Рік Микита, – і великуТи охоту в мні підвів.Що ж, піду! Най всі побачуть!Хто сміється, ті заплачуть.Цар на ласку змінить гнів!Хоч там цар на мене лютий,Та він знає, що в мінутиНебезпечні, в чорний деньВсі торочать не до ладу,Але дати мудру радуВміє тільки Лис оден».І ввійшли оба в світлицю,Привітав Бабай Лисицю,Всі засіли край стола.Лисенята Міцько й МінаПовлазили на коліна —Живо гутірка пішла.«Дуже лютий цар, Бабаю? —Рік Микита. – Знаю, знаю,Жаль йому медвежих мук!Та в нас був старий рахунок, —Довго ждав я на трафунок,Щоб дістать його до рук.Тому літ ще небагато,Як Бурмила Лев, наш тато,Губернатором зробивНа підгірські наші бори,Щоб звірячі справи й спориВсі по правді він судив.Оттоді-то Вовк НеситийНапосівсь мене здушити,А з Бурмилом змову мав;І на суд губерніальнийЗа мій помисл геніальнийПерший раз мене позвав.Що за помисл? Слухай, друже!З Вовком раз, голодні дуже,На поживу вийшли ми.День. У церкві дзвін десь дзвонить, —Та нас голод з лісу гонитьСеред лютої зими.До села йдем осторожно,Нюхаємо, де би можноЧим масненьким поснідать, —Аж тут сала, м’яса запахНе лиш в носі, а аж в лапахЗакрутив нам – хоч тут сядь!Тії пахощі нас гарніДо попівської спіжарні,Мов по нитці, довели.Стали ми довкола нюхать,Чи безпечно всюди – слухать,Аж віконце ми знайшли.Страх тісне було віконце.«Лізем, Вовче?» – «Лізем конче! —Каже Вовк, – Ти перший лізь!Глянь, чи де нема заліза!За тобою й я полізу —(Так Вовк каже) – лізь, не бійсь!»Я проліз досить вигідно,Роздивився. «Лізь свобідно!» —Так до Вовка я сказав.Він голодний був, тоненький,Ну, та в отвір той вузенькийЛедве тулуб свій пропхав.А в спіжарні – боже кріпкий!Світ затьмився нам до дрібки,Стільки там добра для нас:М’яса, сала, вуженини,Штири пілті солониниІ довжезний ряд ковбас.Став я думать, міркувати,Як тут господарювати, —Та мій Вовк мов оцапів:Перший полоть хап зубами!Рве, куса, гризе без тями —Став, і їв, і, знай, сопів.«Ну, – гадаю, – їж, небоже!Та для мене се негоже».Я беруся до ковбас.З жердки легко їх здіймаю,Крізь віконце викидаю,Поки всіх отак не стряс.А за ними й сам в віконцеВискочив та й ну чимскоршеВсі на шию надівать.Навантажив, як коралі,Та й до лісу далі, далі,Скарб у яму щоб сховать.Скарб у яму заховавши,Спокійненько поснідавши,До спіжарні знов біжу.Прибігаю: Вовк ще голить!Не доївши, кинув полоть,З смальцем розпочав діжу.«Вовче, – шепчу, – час до гаю!З церкви люди вже вертають, —Щоб нас тут хто не застав!»Вовк, почувши се, зжахнувся,В дірку прожогом метнувся,Та вже ледве шию впхав!Бачиш – повний був, мов бочка!Став у дірці, тілько очкаВитріщив, немов баньки.Страх відняв у нього мову…Я ж кричу: «Чого став знову?Ну, якої бідоньки?»Вовк не тямить вже, що діє!Пхаєсь в дірку, аж потіє,Та дармий його весь труд.Далі з лютої розпукиЗаламав передні руки:«Лисе, – каже, – згину тут!»«Вовче, – кажу, – чи здурів ти,Чи від смальцю оп’янів ти?Вилізай, пора нам в гай!» —«Ой, не можу, мій Лисуню!Бачиш, пуза не просуну!Ой Микито, помагай!»Ну, скажи ти сам, Бабаю:Що я тут чинити маю,Як драбузі помогти?Лишу Вовка – може згинуть.Ліпше, думаю, не кинуть,Але до попа піти.Попросить по добрій воли,Щоб дав пилки і позволив

Читаем Лис Микита (вид. 1953) полностью

Лис Микита (вид. 1953)

Похожие книги

Все жанры