Читаем Лис Микита (вид. 1953) полностью

Лис Микита (вид. 1953)

Кіт Мурлика до дорогиДобре взяв за пояс ноги,В торбу впхав печену мишІ лісочком, холодками,Так на підвечерок самийВін прибув до Лисович.Стукнув в браму, дожидає…Лис в кватирку виглядає.Кіт Мурлика шапку зняв,Поклонивсь йому низенько,Привітав його борзенькоТа й такі слова сказав:«Не прогнівайся, нанашку!Не приніс я жадну фрашку,Але царський вам наказ:Другий раз се цар, наш владця,Через свойого післанцяНа свій суд ось кличе вас.Що тут довго говорити!Дуже цар на вас сердитий,Тож я раджу вам: ходіть!Цар поклявся на корону:Як не ставитесь до трону,То пропащий весь ваш рід».«Мурцю! – скрикнув Лис Микита.От не ждали! От візита!Боже милий, як я рад!Ну, ходи в мої обійми!А про те казать не смій ми,Щоб як стій іти назад!Таж Лисиця, твоя тітка,Так тебе видає зрідка,Що не пустить нас під ніч.А маленькі Лисенята,Чи ж вони пустили б брата?Ні, то неможлива річ!Повечеряєм гарненько,Проспимося, а раненькоХолодком – та й в божу путь!Я про царський суд не стою.А що рад піду з тобою,Ти про сеє певний будь!Он з Медведем інше діло!Ти розваж: прийшов Бурмило,Мов розбійник, у мій двір.Та й до мене з криком, фуком,З величезним в лапах буком —Я ж малий, слабенький звір!»«Ой, нанашку, – рік Мурлика, —Ласка ваша завелика…Але ліпше ми не ждім!Ніч чудова, місяць світить…Попрощайте жінку й діти,Та й у путь як стій ходім!»«Мурцю, – каже Лис, – май розум!Ніч не тітка, ми не возомБудем їхать, ні літать.Всяка погань лісом лазить,Ну ж но хто на нас наважить!Ні боротись, ні втікать!»Ті слова Кота МурликуКинули у дрож велику.«Ваша правда, – він сказав, —Мушу на ніч вже лишиться…Та скажіть, щоб поживиться,Де б я тутка що дістав?»«Що ж, не гнівайсь, Мурцю дільний!Чоловік я богомільний,Піст твердий держу день в день.Та тобі вже я придбаюНайсмачніше, що лиш маю:Крижку меду з’їж лишень!»«Меду? Тьфу! – відрік Мурлика.–Най Бурмило мід той лика!Ним мене ти не вкормиш!Та у вашому фільваркуЧей же є де в закамаркуХоч одна порядна миш?»Лис Микита рік до Мурка:«Ти жартуєш! Навіть туркаЯ б мишми не трактував!Що ти видумав, небоже!Миші їсти!.. Милий боже!Про таке я й не чував!Та як мишей ти бажаєш,Мурку любий, – тут їх маєш,Що хоть ними гать гати!Тут у війтовім будинкуМишей тьменна тьма, мій синку,І близенько нам іти!»«Ах, нанашку мій наймильший,Поведіть мене на миші!Я на миші дуже звик!» —«Добре! Так ходи ж за нами!»І полізли бур’янами,Аж де війтів був курник.Там в стіні діра пробита,Нею часто Лис МикитаНіччю в курятник гостив;Вчора ще пустив він кровіВійтовому Когутові,Аж Когут і дух спустив.Війт, зо злості зчервонівши,З Когута лиш пір’я вздрівши,Крикнув: «Ні, вже не стерплю!Мушу злодія зловити!»Край вікна дав присилитиМотузяную петлю.Лис Микита се пронюхавТа й говорить: «Мурку, слухай,Як там мишки цвіркотять,Мов горобчики невинні!А ось тут і дірка в глині —Тільки влізти та й хапать!»«А безпечно ж тут, нанашко?Нині за біду не тяжко,А війти – то хитрий люд!» —«Га, – говорить Лис зрадливий, —Хто занадто боязливий,Най такий покине труд!Всередині там не був яІ про хитрощі не чув я,Та коли боїшся ти,То ходім раніш додому,Повечеряєм по-свому:Редьку й медові соти».Кіт Мурлика застидався.«Що, гадаєш, я злякався? —До Микити він озвавсь. —Страх не є котяче діло!»І у дірку скочив сміло,І шасть-прасть! в сильце спіймавсь.Ой, повис він у воздухах,Затріпавсь, та по тих рухахШнур ще дужче горло стис.Кинувсь – вдаривсь до одвірка!А згори, де клята дірка,Заглядає зрадник Лис.«Ну, що, Мурцю мій наймильший, —Каже він, – смакують миші?Правда, що за пишний смак!Хочеш солі? Я покличу,Або в війта сам позичу, —Чи волиш все їсти й так?..Ого-го, вже й ти співаєш!Але славний голос маєш!Тенор! Ах, люблю на смерть!Жалібно, аж ллється в душу!..Ох, бігме, я плакать мушу…Ну, спасибіг за концерт!»Раптом двері заскрипіли,Війт роздягнений, спотілийЗ палицею сам впада;А за ним сини і слуги,Сей з ременем, з буком другий —Ось де Муркові біда!«Бийте злодія! – війт крикнув. —Вчора Когута нам смикнув!Бийте, поки спустить дух!»І луп-цуп! летять удари…Мій Мурлика з уст ні пари,Мов осліп уже й оглух.«Бийте!» – війт кричить і кропить.Втім Мурлика скік! Як вхопитьПана війта за сам ніс!Хруп та й хруп, мов миш велику,Кігтями роздер всю пику,Мовби гречку грабав біс.«Ґвалт! Рятуйте!» – крикнув з болюВійт і впав, як сніп, додолу.Всі до нього. – «Гей, світіть!Гей, води? Гей, губки, вати!»Кинулися кров спиняти, —Вже й не в голові їм Кіт.А в Кота тверда натура:Лиш відсапав та й до шнура,Взявся гризти і кусать.Далі шарпнувся щосили,Шнур урвався, і в тій хвилиКіт свобідно міг гасать.Ну, він мишей відцурався,В курнику й не обзирався,А, задравши хвіст, як мігДрапнув в дірку та до ліса,А лісами, мов від біса,Просто в царський двір прибіг.Як уздрів його Лев-батько,Збитого, мов кисле ябко,З злості аж позеленів.«Що? – кричав звірів правитель. —Чи знов сміє той урвительНасміхатись з моїх слів?Ні, вже того забагато!Будь я пес і пес мій тато,Коли се йому прощу!Військо шлю на гайдамаку!Скоро зловлю, – на гіллякуІ гніздо все розтрощу!»Грізно цар ревів і тупав,Був би Лиса з кістьми схрупав,Якби мав його в руках.Аж як гнів пройшов безмірний,Виступив Бабай покірнийІ сказав при двораках:«Царю, явна річ, не скрита:Вольний є козак Микита,Право ж каже тричі зватьВинного на суд твій, пане.Аж як третій раз не стане,Суд заочний видавать.Що в тім правди чи неправди,Що про нього клеплють завжди,В те не входжу, – та для всіхРівне право! Тож пошли тиІ мене ще до Микити,Чей, прийде до твоїх ніг».Цар махнув лиш головою,Дав знак згоди булавою,Та ні слова не сказав;А Бабай як стій зібрався,У дорозі поспішався,В Лисовичах на ніч став.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Читаем Лис Микита (вид. 1953) полностью

Лис Микита (вид. 1953)

Похожие книги

Все жанры