Лісова пісня

Чому я маю сеє пам'ятати?

М а т и

(виходить iз-за хати)

Се так ти жнеш? А ти се так городиш?

Лукаш поспiшно поволiк дерево за хату.

Коли ти, дiвонько, не хочеш жати, то я ж тебе не силую. Вже якось сама управлюся, а там на вiсень, дасть бiг, знайду собi невiстку в помiч.

Там є одна вдовиця - моторненька, - сама припитувалась через люди, то я сказала, що аби Лукаш був не вiд того… Ну, давай вже, любко, менi серпочка - другого ж немає.

М а в к а

Я жатиму. Iдiть до конопель.

Мати йде через галяву до озера i криється за очеретом.

Мавка замахує серпом i нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одiж на їй просвiчує де-не-де крiзь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на головi синiй вiнок з волошок, у волоссi заплутались рожевi квiти з куколю, ромен, березка.

Р у с а л к а П о л ь о в а

(з благанням кидається до Мавки)

Сестрице, пошануй!

Краси моєї не руйнуй!

М а в к а

Я мушу.

Р у с а л к а П о л ь о в а

Уже ж мене пошарпано, всi квiтоньки загарбано, всi квiтоньки-зiрниченьки геть вирвано з пшениченьки!

Мак мiй жаром червонiв, а тепер вiн почорнiв, наче крiвця пролилася, в борозенцi запеклася…

М а в к а

Сестрице, мушу я! Твоя краса на той рiк ще буйнiше залишає, а в мене щастя як тепер зов'яне, то вже не встане!

Р у с а л к а П о л ь о в а

(ламає руки i хитається вiд горя, як од вiтру колос)

Ой горенько! косо моя! косо моя золотая!

Ой лишенько! красо моя! красо моя молодая!..

М а в к а

Твоїй красi вiк довгий не судився, на те вона зроста, щоб полягати.

Даремне ти благаєш так мене, - не я, то iнший хто її зожне.

Р у с а л к а П о л ь о в а

Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє з краю до краю.

Дай нам зажити веселого раю, поки ще лiтечко сяє, поки ще житечко не полягло, - ще ж неминуче до нас не прийшло!

Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рiдная!

Потiм поникне краса моя бiдная, ляже додолу сама…

Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити!

М а в к а

Рада б я волю вволити, тiльки ж сама я не маю вже волi.

Р у с а л к а П о л ь о в а

(шепче, схилившись Мавцi до плеча)

Чи ж не трапляється часом на полi гострим серпочком поранити руку?

Сестронько! зглянься на муку!

Крапельки кровi було б для рятунку доволi.

Що ж? Хiба кровi не варта краса?

М а в к а

(черкає себе серпом по руцi, кров бризкає на золотi коси Русалки Польової)

Ось тобi, сестро, яса!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi.

Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.

М а т и

(до молодицi люб'язно)

Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко. Ось деревiй, - ви ж гладишки попарити хотiли? -

Вiн добрий, любонько, до молока.

К и л и н а

Та в мене молока вже нiде й дiти!

Коб ярмарок хутчiй - куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, - ще мiй небiжчик десь придбав, - молочна, i господи яка! Оце вже якось я в полi обробилася, то треба роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко, вдовицi - хоч надвоє розiрвися!..

(Прибiднюється, пiдобгавши губи).

М а т и

Ей, рибонько, то ви вже обробились?

Ну, що то сказано, як хто робiтний та здужає… А в нас - маленька нивка, та й то бог спору не дає…

К и л и н а

(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)

А хто ж то женцем у вас?

М а т и

Та там одна сирiтка…

(Нишком).

Таке воно, простибiг, нi до чого…

К и л и н а

(надходить з матiр'ю до Мавки)

Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?

М а т и

(сплескує руками)

Ой лишенько! Iще не починала!

Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?

Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

М а в к а

(глухо)

Я руку врiзала…

М а т и

Було при чому!

К и л и н а

А дай сюди серпа - нехай-но я.

Мавка ховає серпа за себе i вороже дивиться на Килину.

М а т и

Давай серпа, як кажуть! Таж не твiй!

(Вириває серпа Мавцi з рук i дає Килинi, тая кидається на жито i жне, як вогнем палить, аж солома свище пiд серпом),

М а т и

(втiшно)

Ото менi робота!

К и л и н а

(не одриваючись од роботи)

Якби хто перевесла крутив, то я б удух сю нивку вижала.

М а т и

(гукає)

А йди, Лукашу!

Л у к а ш

(виходить. До Килини)

Магайбi.

К и л и н а

(жнучи)

Дякувати.

М а т и

От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодичцi.

Бо та "помiчниця" вже скалiчiла.

Лукаш береться в'язати снопи.

Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду зварю вам киселицi на полудень.

(Iде в хату).

Мавка одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв.

Килина який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах.

К и л и н а

Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак!

Ото ще верисько!

(Залягається смiхом).

Л у к а ш

(i собi випростується)

Яка ти бистра!

Ось лiпше не займай, бо поборю!

К и л и н а

(кидає серпа, береться в боки)