Читаем Людина біжить над прірвою полностью

Пружилося тіло, й пружилася душа. «Ну, що ж, — думав Максим. — Хай гримлять канонади, хай лютують віхоли, хай завивають смерчі й котиться самум». А він усе-таки стоятиме, як дуб, на цій землі, і поки він з нею — одно, ніякий самум не зможе його подолати, не зможе його звалити, не зможе його змести. Бо все минає і все проходить, але продовжується життя, джерело якого — любов. І як і найгустіший дим не в силі заступити сонця, так і найчорніше зло не в силі подолати добро, що виходить з любови. Невмирущим є все, що здібне любити. В любові тріюмфує над чорною тьмою світ — сонячний, прекрасний, божественний світ. Завжди живе тріюмфує над мертвим. Над чорними кратерами бомбових вирв пробиваються ніжні пагінці трав і квіток. Над прірвою буйним цвітом зацвітає весна!..

Ні, він з цієї землі нікуди не піде! Ні на схід, ні на захід, ні на південь, ні на північ! Він буде на цій землі. І ніхто його з неї не зіпхне. Ні, не зіпхне! Можуть зітерти його тіло на порох, але не зможе ніхто зітерти на порох його душі, не зможе зігнати її з цієї землі. Помиляються ті, хто вогнем і залізом прийшли йому диктувать свою волю.

Непереможним є все, що роджене для творчости, для ра-дости й цвітіння.

Відгремлять сморідні грози, відшаліють страшні гурагани залізні, одбахкають блискавки зла й злоби... Прийдуть знову й знову громи весняні. Проллються проливні дощі громові і змиють, очистять усе. І зацвіте рясним цвітом те, чому цвісти належить, що народжене цвісти й буяти. І поросте бур’янами те, чому порости бур’янами належить. І згниє геть те, що своїм серцем злобним умерло, захлинулось у зненависті, вдушилось у жорстокості, — все те, що не жило, а чаділо.

І ввійде той чад і сморід у сиру землю, в глибини її найдальші.

І тоді високо в небо підійметься сад чарівний, над чадом, над злом і над смородом, буйно розквітлий, на цій, на родючій землі. І пливтимуть над ним білосніжні хмарки, воркуватимуть в ньому закохані горлиці, радітимуть в ньому люди щасливі, а з високих його верховіть, сонцем осяяних, падатимуть радісні сльози, як перламутрові блискітки рос.

Гарміш -Партенкірхен 1948-49рр.

ДОДАТОК ДО ПРОЧИТАНОГО,

ЩО СТАНЕ В ПРИГОДІ ВЧИТЕЛЕВІ ТА УЧНЮ

До видання увійшов роман видатного українського письменника І. Багряного «Людина біжить над прірвою». Додаток до прочитаного містить біографічні, літературознавчі й методичні матеріали, які допоможуть читачеві ґрунтовніше ознайомитися з життям і творчістю письменника, його роллю в становленні нової української літератури. Наприкінці розділу вміщено список рекомендованої літератури для тих, хто цікавиться творчістю автора і захоче поглибити свої знання.

Життєвий і творчий шлях І. Багряного

Іван Павлович Багряний (Лозов’ягін) народився 19 вересня 1906 року (за старим стилем) у м. Охтирка Сумської (колишньої Полтавської) області в сім’ї маляра. Мати майбутнього письменника Євдокія Іванівна Кривуша походила із заможного селянського роду з села Куземин біля Охтирки. В сім’ї, окрім Івана, виховувались також син Федір і дочка Єлизавета.

До школи Івась пішов шестирічним і, оскільки розмовляв українською і лічив, як навчила мати, теж по-українськи, в російській церковно-приходській школі в Охтирці хлопчикові приклеїли тавро «мазепинєць». З 1916 до 1918 рр. вчився у вищій початковій школі, потім — в Охтирській ремісничій, з якої перевівся в Крас-нопільську художньо-керамічну школу, де набував фаху маляра й гончара. Жилося майбутньому письменникові в цей час дуже тяжко. Пізніше він згадував, що уже десятирічним тривожився проблемою хліба насущного і заробляв його своїми руками.

У 14-річному віці Іван став свідком жорстокої розправи чекістів із його 92-літнім дідусем та дядьком, чия безневинна смерть вразила хлопця.

«Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її...

Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (мого дадька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолів і реготались... Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме мені в очах. Це так починалася «Варфоломіївська ніч» в тім селі. Таких ночей було багато в Україні, й я, маленький, чув, як люди говорили про них з жахом, але не бачив. А тоді побачив. В ту ніч було вимордувано в селі всіх стареньких господарів й священика, і організував ту ніч (як безліч таких ночей) більшовизм в особі представників чека та більшовицького «істреботряду». Я не знав, що то було прелюдією до всього мого радянського життя і символом долі, приготованої більшовизмом для цілого мого народу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дело Бутиных
Дело Бутиных

Что знаем мы о российских купеческих династиях? Не так уж много. А о купечестве в Сибири? И того меньше. А ведь богатство России прирастало именно Сибирью, ее грандиозными запасами леса, пушнины, золота, серебра…Роман известного сибирского писателя Оскара Хавкина посвящен истории Торгового дома братьев Бутиных, купцов первой гильдии, промышленников и первопроходцев. Директором Торгового дома был младший из братьев, Михаил Бутин, человек разносторонне образованный, уверенный, что «истинная коммерция должна нести человечеству благо и всемерное улучшение человеческих условий». Он заботился о своих рабочих, строил на приисках больницы и школы, наказывал администраторов за грубое обращение с работниками. Конечно, он быстро стал для хищной оравы сибирских купцов и промышленников «бельмом на глазу». Они боялись и ненавидели успешного конкурента и только ждали удобного момента, чтобы разделаться с ним. И дождались!..

Оскар Адольфович Хавкин

Проза / Историческая проза
Русский крест
Русский крест

Аннотация издательства: Роман о последнем этапе гражданской войны, о врангелевском Крыме. В марте 1920 г. генерала Деникина сменил генерал Врангель. Оказалась в Крыму вместе с беженцами и армией и вдова казачьего офицера Нина Григорова. Она организует в Крыму торговый кооператив, начинает торговлю пшеницей. Перемены в Крыму коснулись многих сторон жизни. На фоне реформ впечатляюще выглядели и военные успехи. Была занята вся Северная Таврия. Но в ноябре белые покидают Крым. Нина и ее помощники оказываются в Турции, в Галлиполи. Здесь пишется новая страница русской трагедии. Люди настолько деморализованы, что не хотят жить. Только решительные меры генерала Кутепова позволяют обессиленным полкам обжить пустынный берег Дарданелл. В романе показан удивительный российский опыт, объединивший в один год и реформы и катастрофу и возрождение под жестокой военной рукой диктатуры. В романе действуют персонажи романа "Пепелище" Это делает оба романа частями дилогии.

Святослав Юрьевич Рыбас

Проза / Историческая проза / Документальное / Биографии и Мемуары