Людина біжить над прірвою

Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд, вирок: за втечу з заслання — три роки вже ув’язнення в таборі. Так я потрапив у Бамлаг (Байкало-амурський лагер). Відгаратав там три роки», — так про той період згадував сам І. Багряний.

Присуд він відбував у таборах так званого БАМЛАГу. Терміну не добув, бо в 1936 р. знову втік. Певний час перебував на волі в Зеленому Клину, там і одружився.

Точних даних про час повернення І. Багряного із заслання немає, а 16 червня 1938 року — новий арешт і знову... Харків. Багряному пред’являється нове звинувачення, тепер уже як учаснику, чи навіть керівникові, націоналістичної контрреволюційної організації. Потяглись довгі дні знущань. Допити... Допити... Допити... У Харківській в’язниці він пробув два роки і сім місяців, з них 83 дні — в камері смертників. Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав.

1 квітня 1940 р. було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928-1932 років, за що він уже був засуджений, а «...інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто». Майже два роки прознущались, але «...інших даних» не добули. Ахворий, знесилений, але нескорений І. Багряний повернувся в Охтирку. Хіба можна скорити людину, яка в камері смертників вірила.

Із тяжкою формою хвороби легенів Іван Багряний працює в Ох-тирському театрі декоратором. Там застає його війна. Якийсь час письменник редагує газету «Голос Охтирщини», друкує у ній свої твори. Але розуміє, що фашистське «визволення» — це ілюзія, і в комедії «Генерал» витупає проти будь-чиєї окупації України. П’єсу не дозволили ставити на сцені. «В 1942 році мав бути розстріляний, відповідно до німецького курсу щодо української національної інтелігенції, але випадково врятувався», — писав І. Багряний.

Коли до Охтирки повернулись червоні, його знову почав переслідувати НКВС. Багряний залишає домівку, пробирається до Львова. Налагоджує там зв’язки з УПА, ініціює створення підпільного уряду — Української Головної визвольної Ради. Працює в ОУН — малює плакати, листівки, складає пісні, виступає перед воїнами УПА.

А у 1944 р. Іван Багряний за два тижні написав роман «Тигролови», який у Львові на літературному конкурсі розділив перше місце з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

Із наближенням фронту, за однією з версій, письменник емігрує до Словаччини, потім переїжджає в Австрію, а вже звідти — в Німеччину (Новий Ульм). Дружина з сином Борисом та донькою Наталею залишаються вдома.

Восени 1945 р. І. Багряний разом з Юрієм Шерехом, Ігорем Костецьким, Віктором Петровим та іншими письменниками-емі-грантами створює літературно-мистецьке об’єднання — Мистецький Український Рух (МУР), яке згодом у США перетвориться в об’єднання українських письменників «Слово» з центром у Нью-Йорку. «Вирішили ми тоді й те, що це об’єднання не повинно бути типу радянської спілки письменників, що воно повинно бути елітарне й на членство ініціативна група буде запрошувати, виходячи з літературних заслуг».

У 1946 р., коли на вимогу Сталіна почалася примусова репатріація колишніх радянських громадян до СРСР, що супроводжувалася насильством, розстрілами, тортурами, висилкою до концтаборів, І. Багряний пише гнівний памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», в якому вперше показав людству обличчя тиранії і повну відсутність будь-яких прав людини в цій країні. Автор уперше сказав уголос про сталінський геноцид проти України, про справжній зміст «колективізації», «знищення куркуля як класу», про голодомор 1933 року, про знищення української інтелігенції 1932-1939 рр. — «розстріляне Відродження», про криваву каральну машину ДПУ-НКВС.

Перекладений європейськими мовами, цей публіцистичний виступ Багряного став міжнародно визнаним документом, який врятував життя багатьом переміщеним особам.

У 1946 р. побачила світ збірка поезій Івана Багряного «Золотий бумеранг. Рештки загубленого, конфіскованого та знищеного (1926—1946)». Назву збірці дала поема «Золотий бумеранг», написана у 1932 р. в Харківській тюрмі, в камері самотнього ув’язнення. До збірки ввійшли твори, які раніше не друкувалися (особливо з книги «В поті чола»), — «Шахтар», «Годинникар», «Маляр», «Швачка», «Ратай» та інші. Тут також вперше було надруковано поему «Гуляй-поле», в якій автор зобразив жахливу картину людського буття на землі, спотвореній війнами. Збіркою «Золотий бумеранг» І. Багряний підбив підсумок своїй поетичній творчості.