Людина, що знайшла своє обличчя

— Вона у нас і сестра-жалібниця, і вчений-лаборант, і хазяйка мого маленького господарства, — сказав він з теплотою в голосі. — Вона молодець. І я сподіваюся, що ви допоможете їй працювати в лабораторії. Вона введе вас у курс справи. Якщо ви не впораєтесь з якимсь завданням, звертайтеся до мене, я вам завжди допоможу, коли це потрібно буде… Отже, до діла! — закінчив Енгельбрект, простягаючи мені руку. — Не гайте часу.

Я попрощався і вийшов у лабораторію.

— Домовилися? — запитала Елеонора.

Я розвів руками, удаючи, що покорився долі.

— Сідайте і давайте працювати, — просто сказала вона мені, підсуваючи ближче до себе вільний табурет.

Я сів, як старанний учень. Вона почала справжній екзамен.

— Спосіб добування рідкого повітря?.. Гм… Гм… Він полягає в тому… — почав я відповідати, розглядаючи волосся Елеонори, що вибилося з-під білої косинки, — в тому, що охолодженням, яке одержуємо від розширення самого повітря, користуються для його охолодження. Повітря стискують поступово до двохсот атмосфер, а потім тиск падає відразу до двадцяти, і температура внаслідок розширення знижується до тридцяти градусів нижче нуля. Так роблять кілька разів, поки температура досягне ста восьмидесяти градусів нижче нуля. Тоді при тиску в двадцять атмосфер повітря може вже перейти в рідкий стан…

«Яке в неї красиве волосся…» це, звичайно, не вголос.

Елеонора помітила мій погляд, перш ніж я встиг опустити повіки, поправила локон, що вибився з-під косинки, ледве помітно усміхнулася і сказала з поважністю, яка їй зовсім не підходила:

— Поверхово і не зовсім точно, проте для початку досить. Ви знаєте цей апарат?

— Апарат Лінде для згущення повітря, — відповів я, радіючи, мов школяр, з свого знання.

Елеонора кивнула.

— Так, але це дитяча іграшка. Ви побачите складні машини, які сконструював мій батько…

Екзамен тривав.

— Проте вам ще треба набути багато теоретичних знань. Добування рідкого повітря…

І вона, не відриваючись од роботи, почала свою першу лекцію. Я зосереджував усю свою увагу, але мимоволі думав зовсім про інше. В цей час мені було набагато цікавіше знати, яким чином вона і її батько опинилися в цьому підземному містечку, чому загинув «Арктик», хто був той мрець, якого бачив Нікола на носі корабля, як використовує Бейлі рідке повітря, які взаємини між ним і Енгельбректами… Тисячі запитань роїлися в моїй голові, але я не наважувався запитати про все це мою вчительку.

— …Рідке повітря являє собою легку рухливу прозору рідину блідоголубого кольору з температурою мінус сто дев’яносто три градуси Цельсія при атмосферному тиску, — говорила далі Елеонора. — Одержане з апарата повітря буває мутне внаслідок домішки замерзлої вуглекислоти, яка в невеликій кількості є в повітрі. Після профільтрування через паперовий фільтр повітря стає прозорим…

«Бідна дівчина! Невесело, мабуть, їй в такій норі. Невже вона з батьком добровільно зважилася на це заслання?» думав я.

— …Під час випаровування рідкого повітря спочатку виділяється киплячий азот, точка кипіння якого мінус сто дев’яносто чотири градуси Цельсія, потім аргон… Що виділяється під час випаровування рідкого повітря? — раптом перепитала вона, помітивши мій розгублений вигляд.

— Аргон, — відповів я машинально, вловивши останнє звукове враження її грудного голосу.

Елеонора нахмурилась.

— Ви неуважно слухаєте мене, — сказала вона з докором.

— Пробачте, але ж я лише кілька годин тому упав з неба. Погодьтеся, що несподівано потрапити після такої незвичайної повітряної подорожі на лекцію про рідке повітря…

На обличчі суворої вчительки з’явилася посмішка. І раптом, не втримавшись, вона розсміялася з дитячою веселістю.

— Мабуть, ви праві, вам треба відпочити і трохи отямитися.

Я дуже зрадів цій «зміні» і поспішив запитати її:

— Але скажіть, як я залишився живий?

— Вас випадково помітили, коли ви летіли. Вентилятори зупинили, і ви досить м’яко впали на перші грати. У трубі є цілий ряд сит, щоб затримувати сміття. Все це ви зрозумієте, коли побачите будову її. Завтра неділя, і я покажу вам.

— Ще одне запитання…

Але Елеонора вже зосереджено працювала.

— Ідіть і відпочивайте, — м’яко і водночас владно сказала вона.

На моєму обличчі, мабуть, відбилося засмучення, бо, поглянувши на мене, дівчина поспішила додати, як завжди, добродушно посміхаючись:

— Ми з вами ще сьогодні побачимось в бібліотеці після шостої. Другий поверх, номер сорок один. — І, кивнувши мені, вона знову заглибилася в роботу.

Я пішов у свою кімнату…

VI. ПІДЗЕМНЕ МІСТЕЧКО

На другий день мого перебування в «полоні» я вже досить добре ознайомився з містом. Елеонора охоче мені все пояснювала. Перший верхній поверх було відведено під житлові кімнати для адміністрації містечка. Тут жив вищий технічний персонал, містилися квартири Енгельбректів, інженерів та офіцерів.

— Офіцерів? — здивовано перепитав я.

Елеонора зніяковіла. Вона, мабуть, сказала більше ніж слід і тепер не знала, як виправити свою помилку.