Ловець тіні

«Я заїду о дев’ятій? Кохаю тебе».

Від отієї есемески в душі прокинулося несподіване відчуття щастя. Вона багато разів запитувала в себе, із чого воно складається. А тепер знала: це таємниця, яку важко пояснити іншим. Це так, ніби хтось створив оте особливе відчуття сáме для тебе.

Ексклюзив.

Щастя Діани вилилося в усіх її усмішках і привітних фразах того дня, набувши особливої форми заразливих веселощів. Хтозна, чи клієнти та колеги в крамниці відчули, що з нею відбувалося. Вона була впевнена, що так. З нетерпінням чекала вечора, а серце час від часу тріпотіло, нагадуючи, що час зустрічі наближається.

О дев’ятій, коли вона спускалася сходами назустріч Джорджо, який чекав на неї внизу, оте щастя, уже без очікування, набуло ще захопливішої форми. Діана була вдячна за той день, їй хотілося, щоб він ніколи не закінчувався.

Згадала на мить есемеску Джорджо. Вона надіслала йому у відповідь лише «так» і смайлик. Не написала «я тебе кохаю» у відповідь, тому що розраховувала сказати це особисто ввечері.

Так, він був «саме тим», якому слід казати такі слова.

Він повіз її на море, до Остії, щоб повечеряти в ресторанчику, про який розповідав під час їхнього першого побачення. Здавалося, минула вічність від того вечора, коли вони обоє тільки те й робили, що говорили й говорили, — можливо, побоюючись, що навіть коротке мовчання викличе в них думку, мовби стосунки не складуться. Вони випили білого ігристого вина. Під дією алкоголю Діана почала надсилати йому недвозначні сигнали.

Приблизно об одинадцятій вони сіли в машину, щоб повернутися до Рима.

У спідниці було холоднувато, а тому Джорджо увімкнув обігрів салону на повну. Однак вона все одно присунулася на сидінні ближче до нього, щоб обпертися об його плече, поки він керував автівкою. Поглядала на нього знизу вгору, обоє мовчали.

У стерео грав диск гурту Sigur Ros.

Упираючись носками в п’яти, вона скинула черевички. Спершу один черевичок, потім другий з глухим звуком упали на килимок. Тепер вона вже була його дівчиною, могла дозволити собі певну волю.

Не відриваючи погляду від дороги, він протягнув руку, щоб погладити її по нозі. Вона ще тісніше притиснулася до його плеча й мало не замуркотіла. Потім відчула, як його долоня ковзнула по колготках вище, аж до краю спідниці. Вона не пручалася, а коли відчула, що його пальці перемістилися до центру, трішки розвела ноги. Навіть через колготи й трусики він міг відчувати, яким сильним було її бажання.

Вона напівзаплющила очі й помітила, що автівка стишила хід, щоб звернути з траси на одну з другорядних доріг, які вели до великого соснового лісу.

Діана в душі сподівалася, що саме туди вони й прямують.

На невеликій швидкості проїхали ще кількасот метрів дорогою, оточеною високими соснами. Купи соснових голок на асфальті тихо потріскували під колесами. Потім Джорджо звернув ліворуч, заглиблюючись у ліс.

Попри те що тепер їхали вони повільно, автівку все одно трусило на нерівній землі. Щоб на набити собі синців, Діана вирівнялася на сидінні.

Через кілька хвилин Джорджо зупинив автівку й вимкнув двигун. Музика теж замовкла. Чутно було тільки залишкове поцокування двигуна, а насамперед — вітер, який шумів поміж деревами. Раніше вони його не могли чути, а тепер їй здалося, ніби відкрили для себе його таємничий звук.

Він трохи відсунув сидіння назад, обняв її. Поцілував. Діана відчула, як він провів язиком по її губах. Відповіла на поцілунок. Потім він почав копирсатися з маленькими ґудзиками її кофтини. Підняв край, щоб намацати бюстгальтер. На мить завмер, доторкнувшись до тканини, що обтягувала дужку. Підліз під неї пальцями і, підваживши, звільнив з-під бюстгальтера половинку грудей, щоб негайно обхопити її рукою.

«Яке ж бо це неповторне відчуття, коли хтось уперше тебе відкриває для себе!» — подумала Діана. Віддаватися йому та водночас намагатися уявити собі, що він переживає. Відчувати його збудження, його подив.

Вона потягнулася руками, щоб розстебнути йому ремінь і штани, а він тим часом намагався зняти з неї спідницю разом з колготами. І все це майже не відриваючись одне від одного губами, ніби без тих поцілунків вони не могли дихати.

На мить Діанин погляд упав на годинника з дисплея автівки, і промайнула думка-сподівання: ще не запізно, інакше будь-якої секунди на мобільний почне дзвонити мати й тим самим зруйнує чарівну атмосферу.

Їхні жести ставали дедалі квапливішими, пестощі — чимраз сміливішими. Кілька хвилин по тому вони вже були без одягу, милуючись одне одним, коли між одним поцілунком і наступним на мить розплющували очі. Адже не мали потреби дивитися, бо пізнавали одне одного завдяки іншим органам чуття.