Ловець тіні

Запитання мало сенс лише для тих, хто регулярно працював на місцях злочину. Інколи убивці, навіть найбезжалісніші, закривали жертвам повіки. То був жест не жалості, а сорому.

— Розплющені, — відповів судмедексперт.

Отже, цей убивця хотів, щоб на нього дивилися.

Мобільний продовжував байдуже дзеленчати.

Завдання Сандри полягало в тому, щоб зафіксувати місце злочину, перш ніж час і пошуки відповідей зможуть його змінити. Вона послуговувалася фотоапаратом як захисним екраном між собою і жахом, між собою і болем. Однак через оте дзеленчання виникав ризик, що емоції проникнуть через захисний бар’єр і завдадуть їй шкоди.

Вона сховалася за звичними діями своєї професії, за правилами, які засвоїла багато років тому під час підготовки. Якщо вона слідуватиме стандартній схемі фотоогляду, то вже зовсім скоро зможе повернутися додому та знову пірнути до ліжка разом з Максом, зігрітися від його тіла і вдати, що того зимового холодного ранку не було.

Від загального плану до окремих деталей; узяла свою «дзеркалку» й почала знімати.

Спалахи фотоапарата, ніби несподівані хвилі, набігали на обличчя дівчини, перш ніж розчинитися в холодному й марному світлі ранкової зорі. Сандра зайняла позицію перед капотом, однак, зробивши з десяток знімків автівки, опустила об’єктив.

Дівчина дивилася на неї через лобове скло.

У їхній професійній підготовці існувало неписане правило. Разом зі своїми колегами вона суворо його дотримувалася.

Якщо в жертви розплющені очі, треба стежити за тим, щоб вони ніколи не були спрямовані безпосередньо в об’єктив.

Пояснювали це потребою уникнути безжалісного враження «фотосесії з мертвою моделлю». «З дівчиною розберуся наприкінці», — сказала подумки. Вирішила розпочати з другого тіла.

Воно було за кілька метрів від автівки. Лежало долілиць, обличчя сховане в соснових голках, руки догори. Роздягнене.

— Чоловік, вік приблизно років двадцять — двадцять п’ять, — промовила Сандра в мікрофон, аркою закріплений на голові та з’єднаний з реєстратором у кишені комбінезона. — Вогнепальна рана на потилиці.

Волосся навколо вхідного отвору від кулі мало видимі сліди опіків, і це вказувало на те, що вбивця стріляв з дуже близької відстані.

Сандра пошукала «дзеркалкою» сліди хлопцевих ніг. Знайшла два-три на вологій землі. Відбиток п’яти був таким самим чітким, як і відбиток носка. Отже, він не біг, ішов.

«Не втікав, — подумала Сандра. — Убивця примусив хлопця вийти з машини й став у нього за спиною. Потім вистрілив».

То була розправа.

Вона знайшла інші відбитки. Цього разу — від черевиків.

«Сліди топтання, вони тут повсюди».

Сліди належали вбивці. Вона рушила за тими відтисками на землі слідом за своїм фотоапаратом, що далі добросовісно робив знімки, які потім зберігалися в його цифровій пам’яті. Так вона дійшла до одного з дерев. Під ним побачила маленьку ділянку, не покриту сосновими голками. Вказала її координати в мікрофон.

— Три метри на південний схід: верхній шар землі знято. Так, ніби його навмисне очистили.

«Отут усе розпочалося, — подумала. — Отут він улаштувався». Вона підняла об’єктив, намагаючись вгадати, під яким кутом спостерігав за всім убивця. Звідси через ліс можна було зручно підглядати за машиною парочки й залишатися непоміченим.

«Ти насолоджувався виставою, чи не так? Чи вона тебе розлютила? Скільки часу ти за ними спостерігав?»

Звідти вона почала знімати у зворотному напрямі, рухаючись по діагоналі до машини, ідучи за траєкторією руху вбивці. Повернувшись до капота, Сандра знову відчула на собі погляд дівчини на сидінні; здавалося, ніби вона саме її виглядала.

Удруге проігнорувала його, зосередивши всю увагу на автомобілі.

Перейшла до заднього сидіння. На ньому безладно було скидано одяг обох жертв. Відчула, як кольнуло в серце. Уявила, як ці двоє закоханих готувалися до романтичного вечора разом: хвилювалися, стоячи перед шафою, роздумуючи, що одягти, аби мати привабливіший вигляд, — цілком альтруїстичне бажання.

Вони вже були роздягнені, коли той монстр їх порішив, чи то він примусив їх роздягнутися? Спостерігав нишком за ними, коли вони кохалися, чи втрутився, щоб перервати їхні пестощі найважливішої миті? Сандра відмахнулася від отих думок: шукати відповіді — то не її справа. А тому спробувала знову зосередитися.

Поміж одягу лежала чорна сумочка, з якої лунало дзеленчання мобільного. На щастя, він замовк ненадовго, надавши присутнім кількахвилинну перерву, однак скоро знову задзвонив би. Поліціянтка квапилася з роботою. То було джерело болю. А їй не хотілося перебувати поряд з тим пристроєм.

Через розчинені дверцята з боку пасажира видно було оголене тіло дівчини. Сандра присіла поряд з нею.

— Жінка, приблизний вік: двадцять років. Тіло без одягу.

Руки притиснуті вздовж тіла, міцно прив’язана альпіністським шнуром до сидіння, нахилена під кутом приблизно сто двадцять градусів. Один з обертів шнура проходив на рівні підголівника і її задушив.