Ловець тіні

Сандру охопила лють, адже вона відразу яскраво уявила собі ту сцену.

— Автостопівку-німкеню я взагалі погано пам’ятаю. Про щось просила, але я не розумів її мови. Я лише згодом дізнався, що то вона намагалася сказати мені, що в неї в животі була дитина. А Макс…

Сандра не була впевнена, чи їй справді хотілося дізнатися, як він загинув. По її щоці котилася сльоза. Віктор це помітив.

— Як ти можеш плакати за ним? Він зраджував тебе з повією!

Він сказав це тоном, який роздратував Сандру.

— Тобі сподобалася моя розповідь про втечу з вілли в Сабаудії? У Ганни багата фантазія. Протягом цих років вона перевтілювалася в різноманітних жінок, обдурюючи чоловіків, з якими зустрічалася. Та Міна в неї виходить найкраще. Вона любить бути з чоловіками. І надалі б це робила, якби я до неї не повернувся.

Сандра тим часом уже змогла просунутися на метр.

— Після того, як вона змінила стать, вона вже була впевнена, що позбавилася мене. Та я час від часу з’являвся. Спочатку — тільки в думках, як сторонній голос у голові. Однієї ночі вона саме була з клієнтом, коли я прийшов та побачив оту сцену, я закричав, і мене знудило тому просто на стрижня. — Він зареготав. — Бачила б ти пику того йолопа, коли він тікав звідти! Хотів мене побити, та якби лише спробував підняти на мене руку, я його порішив би голими руками! Він навіть не здогадується, як йому тоді поталанило!

Сандра сумнівалася, що Вікторові буде в кайф ще отак довго пащекувати. Треба було негайно щось робити, хвилини збігали швидко, а на допомогу їй ніхто не йшов.

Вхідні двері були вже зовсім поряд. Коли б то їй дістатися сходів! Хай би він і наздогнав її, та вона могла б закричати й привернути чиюсь увагу.

— Правду сказати, мені зовсім не хочеться тебе вбивати. Але я мушу це вчинити. Адже щоразу, коли це роблю, Ганна дуже лякається й потім дає більше місця для мене. Я впевнений, що із часом я знову буду сам-один, Віктор… Знаю, що всім більше до вподоби моя сестра, однак я дізнався, що існує ще одна річ, яка привертає увагу людей… Страх. Це ж бо теж почуття, хіба ні?

Сандра кинулася до виходу. Вона захопила Віктора зненацька, але він устиг вискочити їй навперейми. Агентка врізалася в нього, він упав, проте міцно вхопив її за передпліччя. Вона потягнула його по коридору, а він не припиняв щосили бити її по спині.

— Стій, ти не можеш звідси піти! Ніхто не може звідси піти!

Сандра розчахнула вхідні двері й вискочила з квартири. Хотіла закричати, але в легенях бракувало повітря. Через паніку, а не від бігу.

Віктор наздогнав її і штовхнув. Вона впала, вдарилася потилицею об підлогу й мало не знепритомніла. Попри темінь в очах жінка побачила, як той знову зайшов до квартири. Куди це він? Сандра спробувала підвестися на ліктях, але знову впала та забилася скронею. Тепер очі залили сльози. Через отой рідкий молочно-білий серпанок вона побачила, як він повернувся. Його обличчя було перекошене від люті. У руках він тримав ніж.

Сандра заплющила очі й підготувалася до першого удару. Та замість болю почула різкий жіночий крик. Розплющила очі й побачила Віктора, що лежав на підлозі. Над ним стояв якийсь чоловік спиною до неї й міцно тримав його. Вбивця верещав, відчайдушно репетував, але той не відпускав.

Жіночий крик перейшов у чоловічий, потім знову змінився жіночим. Це було дуже моторошно.

Незнайомець повернувся до Сандри:

— Як ти?

Вона спробувала кивнути, однак не спромоглася.

— Я пенітенціарій, — заспокоїв її Клементе.

Сандра ніколи раніше не бачила його, однак знала ім’я, довіряла йому.

Чоловік зацідив Вікторові кулаком, і той нарешті затих.

— Тікайте звідси, — спробувала прошепотіти вона йому. — Поліція… ваша таємниця…

Клементе у відповідь лише усміхнувся.

Тільки тоді Сандра помітила ніж, який стирчав у нього з живота.

11

Коли Маркус прибув до Трастевере, він не зміг пройти через поліційні пости.

Зупинився біля огороджувальної стрічки, змішавшись із натовпом роззяв та журналістів, що набігли до місця злочину.

Ніхто не розумів, що відбувалося, але розмов та пліток було багато.

Хтось розповідав про те, що агенти кілька хвилин тому вивели чоловіка в наручниках, і про той факт, що поліціянти із ЦОС аж не тямилися від радощів, коли впихали його до машини, яка відразу рвонула з місця в супроводі кортежу з мигалками та концерту із сирен.

Але він побачив Сандру, яка в компанії двох медиків ішла до карети швидкої. Збагнув, що з нею щось сталося, але вона трималася на ногах.

Він полегшено зітхнув.

Раптом він побачив, як сходами під’їзду винесли носилки. На них лежав чоловік, його обличчя затуляла киснева маска. То був Клементе. Звідки він дізнався про Сандру? Він ніколи про неї не говорив йому! Маркус побачив, як його завантажили до другої швидкої, однак та не їхала.

Чому не їдете? Чому гаєте час?

Машина стояла із зачиненими дверцятами. Усередині щось відбувалося. Нарешті вона рушила, але з вимкненими сиренами.

Маркус здогадався, що його приятель помер.

Він ледве стримував сльози, дорікав собі за те, що вони не так як треба було розпрощалися останнього разу. Та замість цього, на власний подив, почав тихим голосом молитися.