Ловець тіні

Таким чином, після промови Адвоката диявола мало розпочатися обговорення серед членів Трибуналу, які сиділи в сповідальнях. Наприкінці оголошували вирок, який потім не підлягав обговоренню. Для цього кожен член Трибуналу встав би зі свого місця і, виходячи з залу, вирішив би, запалювати чи не запалювати ту свічку, яку він загасив, коли заходив. Для цього він мусив узяти паличку з глека біля канделябра й запалити її від полум’я свічки, що представляла Христа.

Відтак кількість запалених свічок на канделябрі визначала помилування чи покарання розкаяного. Звичайно, гору брала більшість. У разі рівності все одно перевагу віддавали помилуванню.

Отже, процес мав от-от розпочатися.

Чоловік із червоним капюшоном узяв аркуш і почав громовим голосом, що луною прокочувався залом, зачитувати порядок денний. Гріх — culpa gravis, — який розглядали тієї ночі, належав жінці, що забрала життя свого дворічного синочка, тому що страждала, якщо вірити її словам, на глибоку форму депресії.

Дочитавши, чоловік у червоному капюшоні приготувався виступити зі своїм звинуваченням. Однак спершу він відкинув назад атласний капюшон, адже тільки йому дозволялося показувати власне обличчя.

Адвокат диявола був азіатом.

12

Кардинал Баттіста Ерріаґа знову надів свого священницького персня.

Безіменний палець його правиці вже й так занадто довго залишався без святої прикраси. До того ж він нарешті міг виїхати з дешевого готелю, де прожив кілька останніх днів, і повернутися додому, до чудового пентхаусу з видом на Імперські форуми[21] за кілька кроків від Колізею.

З арештом соляного хлопчика його завдання було майже виконано. Тепер Рим міг уже дізнатися про те, що Адвокат диявола повернувся до міста.

Привид його друга Міна, який не давав йому спокою протягом останніх днів, ще не зовсім зник. Однак знову затих десь у глибинах його совісті. Уже не докучав йому, адже саме завдяки доброму велетню Ерріаґа зміг вибратися на найвищі щаблі Церковного керівництва.

У молодості від заплямував себе вбивством. Жорстоко вбив Міна тільки за те, що той покепкував над ним, і за це його кинули до в’язниці. Баттіста не визнав себе винним, вважаючи покарання несправедливим і чинячи спротив будь-яким формам влади протягом усього терміну ув’язнення. Однак то були вчинки та слова його неспокійного підліткового розуму, а насправді його душа тяжко страждала через скоєне.

Аж поки одного дня він не зустрівся зі священником, і та зустріч усе змінила.

Священник почав розповідати йому про Євангеліє і про Святі Писання. Поступово, заручившись неймовірним терпінням, він переконав Баттісту звільнитися від свого душевного тягаря. Утім після того, як той сповідався у власному гріху, святий отець не відразу відпустив його. Замість цього він пояснив хлопцеві, що слід усе записати й надіслати його прохання щодо culpa gravis до відповідного трибуналу, розташованого в Римі. Так вони й учинили; і потягнулися дні та місяці, коли Баттіста непокоївся, що не дадуть йому ані помилування, ані спасіння. Але потім надійшов вердикт.

Його душу помилували.

І тієї миті Ерріаґа укмітив, що може цілком змінити власне життя. Трибунал душ міг стати тим засобом, який дав би йому змогу звільнитися від бідності та злиднів і того нікчемного майбутнього, що визначала йому доля. Яка ж бо могутня влада була в суду над душами людей! І коли б він потрапив до Трибуналу душ, то вже не був би забитим, мізерним нащадком алкоголіка, сином дресированої мавпи.

Він умовив священника, аби той вказав йому правильний шлях до набуття сану священнослужителя. Він ніколи не відчував до цього щирого покликання, ішлося лише про здорові амбіції.