Ловець тіні

В Індонезії, в Перу, знову в Африці. Диявол користувався своїм статусом місіонера, щоб вільно мандрувати світом. Хай би де мандрував, він скрізь залишав сліди свого перебування. Зрештою Маркус налічив сорок шість жіночих тіл.

Однак усі ті жертви сталися до вбивства трьох дівчат у Ківулі.

Селище в Конго стало останнім пунктом призначення. Після чого він зник невідомо куди. «Однієї ночі духи лісу прийшли, щоб забрати його і віднести до пекла», — так сказав отець Еміль, переклавши слова старої жінки із селища.

Звісно, Маркус не міг цілком виключати, що ван Бурен тим часом не вбивав і в інших місцях. А йому просто не пощастило знайти докази інших злочинів. Зрештою вони завжди траплялися у віддалених краях.

Хай там як, але після Ківулі ван Бурен знову повідомив про себе лише вбивством розчленованої черниці у Ватиканських садах. І потім знову зник.

Чим пояснити оту миттєву появу? І куди він подівся в три наступні роки після вбивства черниці? Маркус прикинув, що тому мало бути вже років шістдесят п’ять. То, можливо, він уже помер?

Він давно звернув увагу на одну важливу деталь. Ван Бурен ретельно вибирав своїх жертв.

Усі вони були молоді, невинні й дуже вродливі.

Чи можна вважати, що він утомився від цієї розваги?

Кардинал Ерріаґа передбачав, що це станеться.

«Повернешся», — сказав він тоді зі сміхом.

І ось, о пів на шосту вечора у вівторок пенітенціарій заходив до Сікстинської капели разом з останньою групою відвідувачів. Поки всі милувалися фресками, він уважно спостерігав за пересуваннями охоронців музею.

Коли вони почали запрошувати відвідувачів пройти до виходу, позаяк Ватиканські музеї за кілька хвилин повинні були зачинитися, Маркус вислизнув з натовпу і звернув до бокового коридору. Звідти службовими сходами спустився до внутрішнього двору Пінья. У минулі дні він уже кілька разів тут побував, але тільки для того, щоб вивчити розташування відеокамер, які контролювали внутрішній периметр Ватикану.

Він знайшов пробіли в системі відеонагляду. Завдяки їм зміг спокійно потрапити до садів.

Весняне сонце повільно котилося до небокраю, невдовзі зовсім стемніє. Отже, він сховався поміж кущів і став чекати. Згадав, як був тут уперше разом з Клементе. Тоді всю зону перевели в режим своєрідного карантину, щоб вони вдвох змогли без перешкод потрапити до парку.

Хто влаштував таку на перший погляд неможливу операцію? Звісно, Ерріаґа. Тоді чому згодом ніхто з вищих ешелонів влади Ватикану навіть пальцем не повів, щоб допомогти Маркусові довести до кінця справу щодо вбивства черниці?

Тут крилася очевидна суперечність.

Кардинал міг спокійно приховати все, а замість цього він побажав, щоб пенітенціарій побачив скоєне на власні очі й насамперед, щоб він дізнався.

Коли на землю впала темрява, Маркус вийшов зі схованки й вирушив до єдиної частини паркової зони, де рослинність могла буяти вільно. Цілий ліс у два гектари, куди садівники навідувалися лише для того, щоб прибрати сухі гілки.

Прибувши на місце, він увімкнув маленького ліхтарика, що приніс із собою, намагаючись пригадати, де лежало тіло черниці. Відшукав місце, що кілька років тому було оточене жовтою жандармською стрічкою. «Зло — це вимір», — нагадав сам собі, адже знав, що робити.

Шукати аномалії.

Для цього слід було пригадати все, що сталося того дня в присутності Клементе.

Людський тулуб.

Він був голий. Він тоді ще відразу подумав про Бельведерський торс — велетенську безголову статую Геркулеса без рук і без ніг, що її зберігали у Ватиканських музеях. Однак із черницею повелися справді по-звірячому. Хтось відтяв їй голову, ноги й руки. Вони валялися за кілька метрів, розкидані поміж розідраним на шматки темним одягом.

Ні, не «хтось».

«Корнеліус ван Бурен». Він нарешті міг промовити в цьому місці ім’я винуватця.

Убивця повівся дуже жорстоко. Та в його діях крилася певна логіка, добре продуманий план. Диявол знав, як пересуватися в цих стінах. Добре вивчив усі місця, процедури перевірки, зумів обійти всі системи безпеки, так само як і Маркус кілька хвилин тому.

— Хай би хто це вчинив, він прийшов сюди зовні, — сказав тоді Клементе.

— Як ти можеш таке стверджувати?

— Тіло лежить тут приблизно вже годин вісім чи дев’ять. Цього ранку, до схід сонця, камери спостереження зняли підозрілого чоловіка, який вештався в парковій зоні. Одягнений, наче прибиральник, однак, як пізніше з’ясували, він був у краденому спецодязі.

— Чому він?

— Поглянь сам.

Клементе простягнув йому роздруківку фотограми. На ній камери зафіксували одягненого в робу садівника-чоловіка, верхню частину обличчя якого прикривав козирок кепки. Європеєць, вік визначити важко, хоча достоту за п’ятдесят. При собі мав сіру сумку через плече, на дні якої видно було темну пляму.

— Жандарми переконані, що в ній — сокирка або щось схоже. Він, напевно, зовсім недавно нею скористався, а ота пляма, що ти бачиш, — від крові.

— Чому саме сокирка?