Мага Віра

45. Вони (жерці чужовір’я і їхні сліпі по­клонники) речуть: “До нечуваного досі в на­шій історії доходить Лев Силенко, заявляючи так: “Ми заявляємо, що Україна (Русь) освячена кров’ю її синів! Грецьке хрищення України (Руси) ми оцінюємо, як всена­ціо­нальне приниження””.
“Ні грек, ні москвин, ні жодний інший чужинець не достойний святити чи христити Україну (Русь)! Україна (Русь) сама по собі є святою матір’ю нашою”.
“Наші поважні історики, археологи, етно­графи, філологи повинні організувати нау­ковий панель на високому науковому рівні, і на цьому панелі засудити Лева Силенка (Орлигору) і його історіософські міркування, і щойно це може спинити рух силенкізму” (“Батьківщина”, Торонто, Онтаріо).
46. “Трудно знайти в історії людства хоч би в малій мірі щось подібне до баламуцтва, яке сіє Лев Силенко” (“Наша батьківщина”, 15. 7. 1966 р., Ню Йорк, США). “У справах “нової правильної віри”, яку видумав Лев Силенко (Орлигора) я повний неук”, (Петро Волиняк, “Нові Дні”, ч. 210, 1967р., Торонто, Онтаріо). “На думку Лева Силенка “чужі віри” (він до чужих вір зараховує грецьке право­сла­віє, греко-католицизм, різні секти і комуніс­тичний світогляд) не виховують українців в українському державнотворчому думанні” (“Народна Воля”, Скрентон, Пенсильванія).
47. “Доповідь Лева Орлигори пройшла в супроводі великої уваги слухачів, розбудила багато роздумів, піднесла самопочуття укра­їнської людини. Єдине, до чого можна мати застереження, то не цілком ясне ставлення До­по­відача до християнства” (“Америка”, Філя­дельфія, Пенсильванія). “Доводи історика Лева Орлигори стимулюють світлу націо­наль­ну гордість, показують велич наших предків, про яку досі не знав наш народ” (“Ля Палябра Укранія”, Буенос-Айрес, Аргентина, 30 черв­ня, 1968р.).
“Молодого і палкого історика-дослідника п. Лева Силенка (Орлигору) треба привітати, заохотити до дальшої праці та роздумувань і дослідів вже хоч би тому, що він належить до людей не тільки енергійних, але й думаючих” (“Українське Життя”, Чикаго, Ілліноїс). “Лев Силенко — зрадник СССР” (“Юманіте”, ч. 1379, компартія Франції, Париж).
48. “Лев Орлигора — це голос мільйонів таких, як він” (“Свобода”, ч. 56, 1959 р., Ню Джерсі). “Лев Силенко (Орлигора) — майстер воюючого націоналізму. Псевдонародний трибун” (“Жовтень”, ч. 7,1958 р., орган Письменників УРСР, Україна).
“Дажбога проголосив Лев Силенко “Єди­ним Богом України”, і тому він є антихрист, і всі на світі християни повинні про це пам’я­тати”; “Лев Силенко проголосив Дажбога Єдиним Богом України, і проти того прого­лошення ніхто не запротестував. Означає, що всі згідні!” “Силенко так звану “Рідну Укра­їн­ську Національну Віру” (РУНВіру) зареєст­рував у державних актах США”, “Антихрист Лев Силенко пропагує, щоб українці відки­ну­ли Христа, бо він, мовляв, “жид”, і не ук­раїнець, а натомість, щоб українці взяли Даж­бога. Багато українців є знеохочені до римсь­кої (католицької) і до грецької (православної) віри, і, шукаючи виходу, ідуть до Лева Силен­ка” (“Український Євангельський Шлях”, чис­ла — 1, 2, 3, 5, 8, Бритійська Колумбія, 1971р.).
49. “Лев Силенко і його послідовники (силенкісти) твердять, що вони відкидають “Біб­лію”, бо “Біблія” — це твір написаний єврейськими письменниками, які писали про чужі для України духовні справи і обставини. І з цих міркувань вони відкидають і філософію Карла Маркса і ллють болото на всіх комуністів і чесно думаючих прогресивних людей. Донцов писав, що треба йти з “Хрис­том проти диявола”, а модерний ідеолог Си­ленко і Христа не згадує, бо твердить, що “єв­рей не може бути Богом України”” (“Укра­їнське слово”, орган компартії Канади, Він­ніпег).
“Останнім часом деякі відділи УККА дають своє благословення чи хоча б моральну підтримку Левові Орлигорі в його форму­ванні поганської “української національної релігії”” (“Свобода”, Ню Джерсі); “Лев Силенко — красномовний диявол” (“Лес Летер Францес”, ч. 245, комуністичний журнал, Париж). “Лев Силенко бореться проти совєт­ського фашизму” (“Ню Йорк Гералд Три­буне”, число 20534).
50. “Ніхто не відбирає у Силенка-Орли­гори ораторського хисту, про це знають і українці Клівленду, будучи на його промовах, але що вартий той хист промовця, коли він ширить філософію про... Дажбога” (“Вільне Слово”, 3-тє травня, 1969 р., Торонто, Онта­ріо).
“Правда” (орган компартії Совєтського Союзу), пишучи про Паризький процес Віктора Кравченка, засудила всіх свідків (в тому числі й мене), як “великих злочинців”. Адвокат Вурсмер (оборонець компартії Фран­ції) на процесі Кравченка в Палаці Юстиції назвав мене “українським буржуазним націо­налістом”. Президентові суду Дюркгеймові я сказав: “Я люблю Україну! Я готовий за Український Народ іти на ешафот!” Чорно­сотенний московський часопис “Посєв”, який голосить, що “нікакой України нє било і бить нє может!”, повідомляючи про процес Крав­ченка, не мав сили згадати слово “Україна”, і тому вклав в мої уста слова: “Я люблю Россєю! Я готов за россєйскій народ іти на ешафот!” “Посєвську” фальш я спростував в українських часописах “Неділя” (Аша­фен­бурґ), “Українська Трибуна” (Мюнхен), поси­лаючи їм, як доказові матеріяли, французькі часописи.
51. Дорогі мої побратими і посестри! Москвинські комуністи і їхні наймити, про­го­лошуючи мене “ворогом народу”, “буржуаз­ним націоналістом”, не можуть мене зака­тувати просто тому, що не мають можливости моє тіло схопити у свої криваві рукавиці.
Їхні наймити на еміграції, покликаючись на “Посєв”, проголошують мене москалем, щоб викликати між українцями недовір’я до мене, і таким способом заплямити РУНВіру. У Вільному світі є багато моїх земляків, які знають мого тата, замордованого в таборах НКВД, знають мій рід, мого діда Трохима, моє село Богоявленське, в якому я родився.
52. Я потомок запорозького козака Сили. Сила спільно зі своїм приятелем (також за­порозьким козаком) Усом очолював, най­дальше на Захід віддалений, Запорозький кіш.
Після зруйнування Запорозької Січі, цей Запорозький кіш був перетворений у селище Усівка.
Козак Сила був тяжко ранений у поєдинку з москвинами. Його непокірні сини проби­ралися на Кубань, вони були спіймані і за­кріпачені в селищі Богоявленське. 15 кіло­метрів від Усівки розташоване Богоявленське, в якому споконвіків жив рід Півняків (рід моєї матері Світанни (Олени). Москвини пере­іме­нували Усівку на Олександрію, вшановуючи ім’я свого царя.
Архиєреї чужовір’я і їхні поклонники, архиєрєї московського комунізму і їхні поклонники, не маючи сили спростувати науку РУНВіри, поширюють проти мене обмови, пропагуючи їх у своїх часописах, анонімних листівках. І потім, покликаючись на ці листівки, речуть: “Читали, що пишуть про Силенка? І що говорять про нього. Він підозрілий”.
53. “Сатанинську роботу очолює безбож­ник, і згідно з окреслення слова Божого, антихрист Лев Т. Орлигора чи, пак, Лев Си­ленко. Орлигора-Силенко народився в Ук­ра­їні після комуністичної революції і виховався в безбожницькій атмосфері комуністичного Совєтського Союзу, “Так встану на них, говорить Господь Саваот, вигублю ім’я Вави­лону до щенту, і сина і внука, Говорить Господь” (Ісая, 14, 22), і Лев Силенко у своїй науці не скривається, що його предки похо­дять зі слуг диявола, читай Вавилон і Сирія, і там знайдете” (“Український Євангельський Шлях”).
54. Рунвісти “відійшли від православія.., заінкорпорувалися, що визнають науку Рідної Української Національної Віри. І для них не святі Євангелисти, і не Син Божий Ісус Хрис­тос, а їхній учитель Лев Силенко автори­тет­ніший, мудріший, святіший” (“Вісник”, орган української греко-православної митрополії в Канаді, 15 квітня, 1961 р.).
“Є правда, що Лев Силенко — людина динамічна, інтелігентна і талановита, але власне в цьому й горе, бо Лев Силенко від­роджує нечестиве поганство” (“Батьківщина”, 20 січня, 1968 р., Торонто, Онтаріо). Коли б зібрати такі й подібні вирізки з журналів, часописів (у яких очернюється РУНВіра, і особливо моє ім’я, їх би не можна було помістити у трипудовому мішку.
55. Дорогі мої Побратими і Посестри! Не журіться — я непохитний, я — український граніт, такими були мої світлі предки, і таким я був, є й інакшим бути не можу.
У стародавній Англії наклепників (злісних обмовників) вважали небезпечними людьми, їх хапали і вішали. Бо вони творили замі­шан­ня між англійцями, розсварювали і по­збав­ляли сил творити єдність і користь для Англії. Ми їх вішати не будемо. Ми їх ловитимемо на гарячому і прив’язуватимемо до стовпа ганьби, щоб вигибло в нашому на­ро­ді це злотворне поріддя! Ми ніколи не дозволимо, щоб вони (майстри обмов і доно­сів) в нашу священну родину (в родину ОСІДУ РУНВіри) вносили своє наклепницьке сміття і ним завантажували дні нашої творчости.
56. Жерці чужовірних вівтарів, ви обвину­вачуєте мене, що я вчився в школі СССР і тому “безбожник”, “антихрист”? Кривду мені ви робите болючу. Школи, у яких я вчився, не мали сил навчити мене любити “Лєнінську партію”, “атеїзм”, “грецьку ортодоксію”, “па­пу римського” та інші чужоземні правди, притранспортовані в Україну, мене мої непо­кірні предки виліпили з твердої глини.
Я повірив (ця віра в мені буйно само­проявилася), що я згусток крови закипілої в серці України. О, яка це відважна, одержима і відповідальна віра! Я чую — в моїй душі хвилюється море народних пристрастей, в моїй душі чуються стогони мільйонів синів і дочок замордованих у катакомбах Моско­витії, Поль­щі, Німеччини, в моїй душі чується благород­ний плач Шевченка, в ній капають гіркі сльози Франка, в ній горить вогонь душі Лесиної. В моїй душі ввібрані ніжність і гнів народу мого, і я, підвладний цій всепере­мага­ючій силі, іду.
57. Я не сам іду — зі мною йдуть рунвісти (Побратими і Посестри мої) душею і тілом мені рідні, вони — апостоли РУНВіри. Я гнаний сьогодні. І буду гнаний, обмовлений і пере­слідуваний завтра. Я буду зраджений, зрад­ники були і завжди будуть у всіх арміях, пар­тіях, розвідках, релігійних рухах, організаціях. Ми, рунвісти, повинні проявити спокійність, коли вони будуть і в ОСІДУ РУНВіри. Вони, зраджуючи нас (вірних синів і дочок України) старатимуться свою зраду оправдувати (а для оправдання кожний зрадник може видумати десяток “аргументів”, привабливо їх оздо­бивши). Нещасні лицарі зрад! Вони ніколи і ніде не були щасливими людьми, їх завжди історія викидала на смітник людства!
58. Немає на світі такої ідеології, віри, яка б не мала глупих і мудрих ворогів. І РУНВіра їх матиме багато. І чим більше вона їх матиме, тим безсмертнішими будуть її визнавці. І тим більше вони (її визнавці) матимуть відважних прихильників.
Вороги будуть майстерно видумувати найпотворніші оповідання про РУНВіру. Головне — залякуватимуть її визнавців. І все це робитимуть з метою викликати між рунвіс­тами взаємонедовір’я, посіяти зневір’я, охля­лість. І таким способом знецінити РУНВіру і розпорошити ряди ОСІДУ. І знайдуться легковіри, які собі на горе, повірять ворогам і цим самі себе в очах побратимів знецінять і в очах дітей своїх себе знеславлять. Тільки ті Побратими і Посестри, які призначені Дате­лем Буття (Дажбогом) на великі випробо­вування — призначені бути богатирями Української Духовної Революції. Вони ніколи і ніде не стануть по стороні ворогів, ніколи не збайдужіють, вони — внуки Дажбожі!
59. Кожна ідея (і в тому числі й РУНВіра) тільки тоді буде жити, коли матиме дина­мічних, тактовних і відважних проповідників, проповідників, готових іти на муки!
Найсвятіша ідея зів’яне, як квітка без води, коли її проповідники будуть мляві, лякливі, легковірні, скупі і самолюбні говоруни. Говоруни на словах ідею люблять. Вона на їхню думку добра і “на порі”. А на ділі від неї вони стороняться тому, що за неї треба сперечатися, боротися, страждати, її треба пожертвами підтримувати.
60. Я вже говорив — ідея християнізму перемогла не тому, що вона була на території Римської імперії найкраща, а тому, що вона постала між голодними і гнаними рабами. Раби не мали прив’язаности до маєтків, життєвих розкошів і завжди готові були іти на муки, щиро вірячи, що прощаються із земни­ми стражданнями римського раба і пересе­люються в небесне вічне царство тілесної і духовної розкоші.
Я вже говорив — ідея большевизму зло­чинна. Вона перемогла не тому, що мала при­манливі гасла, а тому, що її перші пропо­відники були одчайдушними людьми. Вони кидали бомби на царські карети, вони не боялися помирати у тюрмах московського сомодержавства. Їхня непохитна й ділова віра в перемогу москвинського комунізму при­нес­ла їм владу, а обдуреним народам — рабство.
61. Неписьменний, але мудрий араб Мога­мет попросив, щоб золотар викарбував йому на перстені слова “Аллах, а я Його пророк”. З кличем “Немає Бога крім Бога” (тобто “Не­має Аллаха крім Аллаха”), Могамет ширив між арабами своє богорозуміння.
З трудом він знайшов прихильників, поса­див їх на коні, озброїв їх шаблями. Він швидко переконався, що ще перед наближенням озброєного загону до селища араби виходили і заявляли, що зрікаються віри в багатьох богів (араби їх мали 360) і визнають Аллаха і Його пророка Могамета.
Могамет учив своїх вірних, що при допо­мозі кривої арабської шаблі найуспішніше проповідувати віру в Аллаха.
Католицизм, грецька ортодоксія і віра Мойсея поширювалися силою вогню і меча. РУНВіра в Україні переможе тоді, коли Свя­щеннотворча Армія Рунвістів примусить армію окупантів скласти зброю. Без Україн­ської Землі не може існувати Український Народ — без РУНВіри не може існувати Український Народ як окремішня і самобутня державнотворча Духовна Сила!
62. Брати чужовіри знають, що ми, рун­вісти, ставимо справи життя України вище всіх чужих духовних, політичних, мілітарних, соціологічних справ. Ми духовні володарі України. Жодна сила нас не поставить на коліна перед вівтарями чужовір’я, ми українці по походженню і по вірі. І ми інакшими бути не хочемо!
Ми люди творчого розуму, і тому ми у чужинців віри не позичаємо, ми її (духовну силу нашу) самі творимо. Ми люди органі­заційного таланту, і тому ми у чужинців не позичаємо форм організаційного життя, ми її (організаційну самобутність) самі творимо, і в ній плекаємо обряд священної самодисциплі­ни.
63. Ми живемо законами — той, хто творить — не знищує. Той, хто творить ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, той, хто щиро прагне, щоб в рядах ОСІДУ Рідної Української Національної Віри була єдність, ніколи і ніде не виступатиме проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри і Його керманичів.
Той, хто виступає проти ОСІДУ Рідної Української Національної Віри, видумує принижуючі оповідання про рунвістів і їхніх керманичів, і в цей же час голосить клич “об’єднуймо всіх рідновірів”, вважається лицеміром. Лицеміри для організаційного життя непридатні, дарма, що в їх бурлить гаряче хотіння належати до організації. І головне — бути в її проводі.
64. Ми, рунвісти, живучи як одна родина, маємо свої радощі, свої турботи, горе, поразки і подвиги. В радощах і в горі живімо мудро —не виявляймо ворогам горя свого. Не несімо на їхні ярмарки наші помилки, наші родинні суперечки і сварки.
Вони (вороги наші) люблять не наші успіхи, а наше горе. І вони старатимуться, по­чувши про наше горе, помножити і поглибити його, щоб ми ніколи з нього не вибралися.
Під час організаційної праці організатори мають право сперечатися, шукаючи прави­льне вирішення тієї чи іншої справи. Спере­чаючі повинні щохвилини пам’ятати, що суперечка має проходити так, щоб ніхто в ОСІДУ Рідної Української Національної Віри не був глупим словом принижений, щоб ніхто не був до болю душі зворушений, виведений з рівноваги і поставлений під обстріл глумливої дешевизни.
65. Мудрі люди, люди шляхетної душі ніколи не дозволяють, щоб їхня ділова су­перечка переходила у сварку. Сварливим лю­дям немає місця в достойному організа­ційному житті. Перечулена сварливість — це не прикмета характеру, а вада, і її треба лікувати. Вона властива людям, обтяженим психічними порушеннями, тріскотливим гово­рунам. Вона властива кофеїністам, смакунам конфліктів, словесної алогічности. Правда -немає людей без вад, але є вади не шкідливі для організаційного життя, а є шкідливі.
66. “Ми безстрашні!” — говорить мені Побратим, кінчивши розмову (по-англійсь­кому) зі своєю донечкою. Я йому відповів, що ми безстрашні, але не абсолютно. Ми маємо страхатися, щоб між братами-чужовірами не виникла думка, що ми тільки на словах визнаємо Рідну Українську Національну Віру, а на ділі (в щоденному житті) ми чужовіри, бо у наших родинах рідна мова (мова рідної матері) не пошанована. Значить щоденне життя наше ще від рабських звичок не звільнене, ще у наших хатах не відчувається вільне дихання РУНВіри. Страхаймося бути безстрашними по-рабському! Маймо волю не коритися чужій волі!
67. В ОСІДУ РУНВіри повинен існувати культ критики і самокритики. Критика — витончене мистецтво. І тому людям, які з цим мистецтвом не обізнані, критикою захоплюва­тися не можна, вона для них шкідлива. Кри­тик, який володіє мистецтвом критики, ніколи не живе під владою нервових хвилювань.
Критика — овоч будуючого тверезого розуму, а не спалах затьмарених почувань. Критика повинна бути добре обґрунтована, тактовна, аналітична, врівноважена. І головне — добросовісно зважена на терезах користи для ОСІДУ Рідної Української Національної Віри. У ній немає місця для грубіянства, гіс­теричної доскіпливости, дрібничкової сіпани­ни, погрозливости, в ній немає місця для змішування поважних справ з неповажними, для кидання соли в роз’ятрену рану гарячих сварок.
68. Критика, роджена побратимською спів­працею, будуюча і потрібна. Достойно крити­кує той, хто хоче не критикою, а ділом (кон­кретним ділом) допомогти тому побра­тимові, який свідомо чи несвідомо зійшов на хибну дорогу.
Достойно критикує той, хто не критикує, щоб об’єднаних роз’єднати, а щоб роз’єд­на­них об’єднати, розсварених зробити прияте­лями, сказавши їм, що той, хто справи при­ват­них незгод вносить у справи організа­цій­ного життя ОСІДУ РУНВіри, шкодить сам собі.
69. Достойно критикує той, хто не лишає вірного розкритикованого побратима самот­нім у бурхливому морі на човні, розгром­леному критикою. В ОСІДУ РУНВіри всі справи вирішуються тільки на користь ОСІДУ РУНВіри.
Особи, які ставлять свої особисті справи, погляди, вади, пляни, настрої понад все, рун­вістами бути не можуть. Їм їхнє неорга­ні­зоване “я” перешкоджає жити в достойній організованій спільноті.
Ніколи ніхто не має права критикувати побратима чи посестру за допущені під час праці помилки. В кожній праці трап­ляються помилки, клопоти, неприємні випад­ки. Вмій­мо їх спільно й своєчасно виправляти. Ви­прав­ляти так, щоб той, хто зробив помил­ку, усвідомив її шкідливість і чувся задо­волений, що йому допомогли її виправити, а не був за ту помилку прилюдно виставлений на глум.
70. Учімося на своїх помилках і на помилках ворогів наших. Учімося прихову­вати прикру (може вспадковану) ваду побра­тима, коли він вибачається і сам шкодує, що її має. Не виносьте його ваду на вулицю, поглиблюючи рану на його душі, він любить нас. Вадою цією може бути об’їдання, хороб­лива скупість, лякливість, принизливе розко­шо­любство, лінивство, хвастовство, пусто­цвітна балакучість. Немає людей без вад, а той, хто таких шукає, не знає сам себе і не хоче, щоб люди його знали.
71. Ми, ОСІДУ Рідної Української Націо­нальної Віри, древо Життя, на якому як на величній яблуні, сотні яблук, і не має між ними й двох, які б були абсолютно подібні. Всі вони, зберігаючи свою неподібність, внутріш­ню і зовнішню, творять великий Яблуневий рід, творять любов до життя.
У всіх релігіях світу обожнюється любов. І Бог без любови не був би Богом. Любов — основа Життя. Любов, всяка любов хоче, щоб за неї страждати. Ти любиш по-справжньому тільки тоді, коли ти безкорисно віддаєш тепло свого серця іншому. Роблячи ці дари, ти збагачуєш душу свою і ошляхетнюєш почування свої.
У кожній людині живе ненависть і любов. І досі ніхто не визначив, яке почування старіше. Вони — ровесники. Коли ми, рунвісти, так удосконалимо наше організаційне життя, що нас єднатиме наша ненависть і нас єднатиме наша любов, ми станемо непереможними!
72. Ненависть Побратима до Побратима — справа серця. На серце діють різні чинники (недоброякісний харч, погода, спадковість, навіть вибухи на сонці, родинні клопоти). Після ненависти прийде любов, коли ми її (нашу ненависть) поборюватимемо вірою, що справа ОСІДУ РУНВіри вище всіх тимчасо­вих почувань “родинної” ненависти. Коли ж ми її (ненависть побратима до побратима, на­роджену протилежністю характерів) стави­тимемо вище благ ОСІДУ РУНВіри, з нас сміятимуться мудрі люди.
73. Любов знає — хто за неї не страждає, той її не любить, або має душу, не здібну любити. Любов знає — хто її хоче обманути, несвідомо обманює сам себе. Любов тільки тоді квітуча і міцна, коли вона окроплена благородними сльозами і освячена глибокими стражданнями.
Любити — значить страждати. Ми, рунвісти, плекаємо, щоб наша любов до України була творча і свята. І мала українське походження. Ми її не просимо в Мойсея, Христа, папи римського, Лєніна.
74. Любов’ю можна бадьорити людину і можна її лякати. Хочете перелякати брата-чужовіра? Лякайте його любов’ю! Кажіть йому, що Україну любите більше як Христа і всіх християнських святих! Кажіть йому, що Україну любите більше як возз’єднання України з Москвою, більше як Лєніна! І брат-чужовір гляне на Вас переляканими очима. Любов — велика сила!
75. Той, хто любить Україну любов’ю чужою (тобто, любов’ю Христа або Лєніна), той знущається над нею! Україна ощасли­виться, коли її сини і дочки любитимуть її любов’ю українською. Тобто, любов’ю, народженою в собі собою, а не вижебраною, хитро прищепленою в школах християнізму чи москвинського комунізму.
76. Любити мудро і світло свій народ, значить жити його долею, радіти його радощами і страждати його стражданнями. Той, хто живе в розкошах тоді, коли народ бідує, той, хто каже, що він вільний тоді, коли його народ у неволі, вважається паразитом народу.
У паразитів народу груди можуть бути обцяцьковані орденами московського кому­ніз­му чи хрестами греко-латинського хрис­тиянізму.
Сини народу благородні своєю благо­родною любов’ю. Благородна любов тільки тоді вартісна, коли вона горить непри­ми­ренною ненавистю до зайдів, які народ тримають у неволі.
77. Українець, який є рабом чужовір’я, не повинен сам себе любити. Він повинен казати “ненавиджу сам себе, бо я раб”. Коли раб любить сам себе, значить він любить своє раб­ство, обожнює традиційне гнучкошиєн­ство.
Брати-чужовіри, зненавидьте самі себе не тільки тому, що ви в неволі, а й тому, що ви призвичаєні до неволі. Ваша ненависть до ваших рабських почувань облагороднить вас. Я вже говорив: любити себе може тільки людина вільна і достойна. І цією достойністю треба любити вільних і достойних ближчих своїх.
78. Запровадити людину в духовне крі­пацтво, привити їй навики потворні (навики любови до ворогів своїх) і вчити її заповіді “люби ближнього як самого себе” — значить вчити її, щоб вона сама себе тримала в неволі — сам чорт не придумав би потворнішого рабства! Любов повинна бути подібна на квіти, коли ж вона болото, її треба обминати.
79. Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але до ОСІДУ не спішать належати. Чому? Не люблять організованого життя (в неволі відвикли від нього) та ще мають на це десяток особистих причин..., важливіших за ОСІДУ Рідної Української Національної Віри.
Нещасні! Вони не розуміють, що без ор­ганізаційного життя немає життя. Неорга­ні­зовані люди у наші напружені часи приречені на загибель. Вони не в силі оборонити волю свого неорганізованого “я”.
80. Свідомий, несвідомий і підсвідомий світ існує тому, що він побудований за законами строгої організації. Тіло людини живе тому, що воно складається з клітин, які між собою подивугідно організовані. І не тільки орга­нізовані, а й допомагають жити одна одній. І вміють жертвувати собою, щоб жила їхня організація (тіло людське). Тіло вмирає, коли його клітини виходять зі строю чіткого організованого життя.
Тільки люди з діловими якостями, тобто з організаційним талантом, здібні об’єднувати навколо себе людей (творити Станицю ОСІ­ДУ РУНВіри). Їх ми повинні високо цінувати; вони — принци наші, вони са­мо­родки. Вони створені з тієї глини, з якої мати-природа творить творців держав, революцій, армій. Між українцями таких людей мало, їх і їхнє коріння вторжники завжди безпощадно вини­щували. Їх ми маємо ставити вище пись­менників, поетів, малярів, співаків.
81. Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але жодних законів РУНВіри визнавати не будуть, бо прочитали у філософії нігілізму, що кожний закон, то поневолення.
Справді, може статися так: українець порве кайдани чужовір’я і вийде з тьми, і яскраве проміння сонця РУНВіри осліпить його. Він сп’яніє від волі і повірить, що РУН-Віра “все дозволяє”. Отже, “геть догми!”, “геть авторитети!”, “геть закони!”, “гуляй, душе, тепер твоя воля!”.
Таким побратимам хочу сказати: тільки той має право володіти волею, який вміє “сам себе поневолювати”, тобто — сам своє життя впорядковувати. Душа не може на волі “гуляти”, коли не буде кому її “вільне гуляння обороняти”.
82. Чужинці писали для нас такі закони, які були їм вигідні. І цими законами вони нас поневолювали. Ми були рабами чужоза­коння. Ми бунтувалися; нас зв’язували і четвертували за те, що ми не дотримувалися “законного життя”.
В ОСІДУ РУНВіри ми самі для себе пишемо закони. І цими своїми законами ми самі себе добровільно поневолюємо, тобто, духовно і організаційно впорядковуємо свої (волелюбні й для нас корисні) норми життя. І в цьому прихована свята таїна шляхетного і володарського самоутвердження. Володаря ніхто не спроможний поневолити. Володар сам себе поневолює своїми плянами, обов’язками, законами волі, дисципліни, дії.
83. В ОСІДУ РУНВіри ми самі себе “по­неволюємо” тими законами, які нас роблять об’єднаними, могутніми і вільними. Душею цих законів є виконання обов’язків, точність, добровільна самодисципліно­ва­ність, пошана Подвижникам ОСІДУ РУНВіри.
Коли у нас не буде пошани до керманичів ОСІДУ РУНВіри, прийде гибель ОСІДУ РУНВіри. Ми маємо шанувати керманичів ОСІДУ РУНВіри не тому, що їм так хочеться чи їм так вигідно, приємно, а тому, що вигідно для сили і слави ОСІДУ РУНВіри звеличувати тих, які стоять на передових позиціях і своїми діями всіх нас звеличують, показують всім нам приклад полум’яного воїна Української Духовної Революції.
Там, де в родині пошанований працьо­ви­тий батько, панує порядок і родинна сила. Там, де в родині працьовитий батько під­нятий на глум, панує низька родинна мораль — ніхто нікому не вірить, ніхто нікому в горі не допомагає, родинна неорганізованість веде родину до загибелі.
84. Той чи інший рунвіст (чи рунвістка), який достойно працює для ОСІДУ РУНВіри, наражає сам себе на погрози, обмови, наклепи, неприємності. Він перебуває під обстрілом і шукає між рунвістами співчуття і допомоги. Він — наш світлий мученик. Наша любов до нього подвоєна, ми його чоло увінчуємо вінком слави і чести.
Ми не легковіри! Ми не віримо в те, що кажуть наші явні й неявні вороги про нашого побратима. Ми самі себе краще знаємо. Ми на суді ворогів наших не судимо самі себе. Ми гіркою долею навчені, що ворог ніколи не міг нас перемогти як об’єднану силу.
85. Ворог вторгався в наші ряди і зать­ма­рював у наших очах авторитет наших про­відників. І тоді нас, поділивши на ворогуючі групки, гнав у тяжку неволю і казав нам правду гірку, що ми не здібні самі собою володіти, що ми не віримо своїм провідникам і ніколи не повіримо чужим, ми приречені бути, як казали польські магнати, “зхудо­­білими холопами”, які самі свої шиї у ярма встромляють і самі ж на ці ярма гірко нарікають.
86. Рабський народ тому рабський, що він ніколи не слухав своїх рідних воєначальників, керманичів, мудреців, організаторів. Він бун­тувався проти них. Він казав “всі ми однакі”, тобто всі ми воєначальники, кер­маничі, мудреці. Отара без пастуха (бо ж всі в ній пастухи) ставала смиренною в руках чужих жорстоких авторитетів.
На світі ніколи і ніде не було й не буде рівності. Мати-природа рівности не визнає. У рибному світі всі риби, але рівности між ними немає. Немає рівности ні в тваринному, ні в рослинному світі. Немає рівности між людьми — не всі роджені бути поетами, малярами, спі­ваками, хліборобами, учителями, зброєнос­цями.
Людство існує тому, що не можна в мільйонній масі людей знайти дві людини, які б були абсолютно подібні (рівні) тілесно і духовно. Ми, рунвісти, боремося не за рів­ність між людьми, а за справедливість між людьми — щоб сильний не знущався над слабшим, щоб багатий не кривдив бідного, щоб між нерівними існувала взаємопошана, духовна й тілесна рівновага, щоб всі перед за­коном справедливим були справедливо трактовані.
87. Хибою людей, які не здібні творити організованого життя, є запопадливе праг­нення утверджувати постанови, маніфести, статути, закони і ніколи їх не виконувати. І жити порожньою потіхою, що все так “блискуче пройшло”.
Прошу всіх — ніколи не затверджуймо і не тратьмо час на обговорення тих постанов, у які ми не віримо, для яких у нас немає сили. Бо цим ми самі себе поставимо у позу без­діяльних говорунів.
Наші постанови можуть бути скромні. Вони можуть бути на перший погляд мало­значні, але їхнє успішне виконання нас окрилить, мобілізує, дасть нам силу виконати нові величніші постанови.
88. Найкращі постанови стають безвар­тісними, коли вони не мають людей, здібних їх виконувати. Найгірші постанови стають великою силою в історії людства, коли вони мають мудрих і одчайдушних виконавців.
Найсвітліша віра стає темною, коли її визнавці полохливі, скупі, ліниві, бездіяльні. Ми, рунвісти, лишили чужовір’я. Тепер нам ніхто не пише канони, догми, директиви. Ми в ОСІДУ РУНВіри самі їх творимо. Ми їм зобов’язані коритися з почуттям душевної радости, що нарешті ми коримося самі собі, щоб була в нас своя організаційна сила і мудрість. Коли ми цієї життєвої любо­мудрости не зрозуміємо, і будемо закони, які ми творимо, нехтувати чи забувати їх, то це означатиме, що ми самі саджаємо сад і самі ж його толочимо.
89. Коли у десятитисячних рядах ОСІДУ РУНВіри ітиме кожний так, як йому захо­четь­ся (бо ж хто в кого має право “волю віді­брати?”) постане втома — падатимуть люди, душені самі собою. Між ними поя­виться огірчення, зневіра, паніка. І вони в проваллі нещастя казатимуть: “Хай знову прийде чужовір’я, щоб був хоч поганенький порядок між нами! Хай краще буде жорстокий закон, ніж свавільне беззаконіє!”
90. Ставши рунвістами, ми повинні надіятися тільки самі на себе, силу черпати тільки самі в себе, відповідати тільки самі за себе. І на найпочесніших місцях повісити гасло “Самодисципліна — випробувана скала, на якій ми будуємо могутні основи ОСІДУ РУНВіри”.
Сила не в кількісній армії, а в якісній. Дві сотні воїнів Української Духовної Революції, які ідуть чітким і впевненим кроком, і несуть у серцях своїх велику віру в перемогу, стальну самодисципліну, чіткий наказ і чітке виконання, зітруть з лиця землі многократ численнішу юрбу катів України і увінчають себе немеркнучою славою. І стануть свято­щами прийдешніх поколінь.
91. До ОСІДУ РУНВіри не може належати людина, яка пливе за хвилями і погоджується жити на тому березі, до якого її пригнала хвиля, забувши хто вона є, звідки вона є і яке буде її майбутнє.
Рунвісти пливуть, маючи ясну мету і беззастережне переконання. Вони пливуть за хвилями, коли хвилі їм допомагають пряму­вати до мети. Вони пливуть проти хвиль, пере­магаючи гураµани. Вони в борні зміцнюють свої сили і причалюють до берегів рідної волі, сили і слави. Інших перемог вони не бажають мати. Вони не творять героїзму для героїзму. Їхній героїзм має високу національну мораль і тому він є прапором народу.
92. Людина йде туди, куди веде її пере­конання. Організаційне життя ОСІДУ РУН­Віри повинні очолювати тільки переконані рунвісти. Беззастережно переконані! Непере­ко­нані мають нагоду почекати, поки пере­конання запанує в їхніх душах.
Є такі, які (як та баба в поета Руданського) хочуть “всюди приятеля мати” — в раю і в пеклі. Вони пишуть приємні слова про РУНВіру і “теж визнають Дажбога”, черпа­ють натхнення з “Мага Віри”, але в ім’я обе­режности звеличують греко-латинський хрис­ти­янізм, який століттями тримав українців у духовному рабстві. Вони хочуть бути “трохи там, трохи тут, і трохи ніде”. Женіть їх з подвір’я ОСІДУ РУНВіри, це духовні кастрати, які люблять нас і наших ворогів!
93. В ОСІДУ РУНВіри тяжко працювати з тим побратимом, який не має здібностей звільнити себе від навиків, набутих у тьмі чужовір’я. Він обурливо каже: “Був у чужо­вір’ї — платив датки. Прийшов до РУНВіри -плати датки. Не бачу жодної різниці!”
Бідний. Він ще не бачить, що, будучи в чужовір’ї, він платив датки, щоб жити в неволі. Прийшовши до РУНВіри, він платить датки, щоб жити на волі.
Він ще не бачить, що будучи невільником, він стояв струнко перед чужинцем, який його тримав у неволі. Ставши вільною людиною, він стоїть струнко перед українцем, який стоїть на варті його волі: немає армії без наказу і виконання!
94. Ми, рунвісти, щирі й довірливі люди. І я вже говорив, що двері ОСІДУ РУНВіри ши­роко відчинені для кожного українця, який щи­ро відходить від чужовір’я і щиро при­хо­дить до ОСІДУ РУНВіри. Прихід нового По­братима чи нової Посестри до нашої Даж­бо­жої Родини ми вважаємо нашим родинним святом.
Щирістю і довірливістю нашою користу­ючись, будуть у наші ряди вторгатися злії люди, агенти чужовір’я. Агенти чужовір’я діятимуть старими випробуваними методами.
Наприклад, вони старатимуться “також творити Рідну Віру”, знаючи, що найзручніше клин вибивати клином: Рідну Віру найзруч­ніше компрометувати, творячи різні групки “рідної віри” і сіючи між ними сварню і роздори, і знижуючи філософію Рідної Віри до рівня школярських фантазій.
Ми, рунвісти, повинні бути всюди і завжди духовно і організаційно озброєні, щоб старий метод наших ворогів (“діли їх клятих і пануй над ними”) утратив силу. Учімося роззбро­ювати агентів чужовір’я, під якими б солод­кими і принадними кличами вони не діяли.
95. Історія України пересичена трагедіями, які виникали через легковір’я добротних хліборобів. Наприклад, у Києві в Першу світову війну виступав у Ботанічному саду студент Іван Півняк. Він палко закликав українців творити військові колони під блакитно-золотим прапором.
І в цей час з юрби на трибуну вийшов “слухач” і сказав: “Добрі люди! Ось цей студент — білоручка розпинається за неньку Україну. Сльозу зронив! І вас кличе за її волю кров проливати. Люди, та ж він злочинець, доньку мого сусіда неповнолітню кохав, він вчора на ярмарку продав корову, яку вкрав у вдови Хіврі Конопленко, що живе у Броварах, її діти приречені на голодівку. Нам такої вільної України не треба! Хай живе ленінська пролетарська революція!”
Легковірна юрба схопила студента Івана Півняка, тяжко побила його і почала на не­при­томного плювати. Агітатор Лева Троць­кого вечором на засіданні міського комітету компартії більшовиків оповідав про свій успіх.
Він експромтом придумав історійку про студента Івана Півняка. Видумав “доньку неповнолітню”, видумав вдову Хіврю Коно­плен­ко, поселивши її у Броварах і проголо­сив­ши її обікраденою. “Наївні хохли легковірні”. Вони дуже моральні.
Мобілізація до лав армії УНР була зірвана.
Методи агітатора (вихованого наукою Льва Троцького) будуть агенти чужовір’я широко використовувати, компрометуючи керманичів ОСІДУ РУНВіри. І тому всіх Вас, дорогі мої Побратими і Посестри, прошу до цього приготуватися: не тільки ми, а й діти і внуки наші будуть переслідувані провока­ціями агентів чужовір’я. Агенти чужовір’я вживали і будуть вживати обмову, наклеп, як пропагандивний засіб проти РУНВіри. І я тут на основі достовірних прикладів розповів про їхні підступні методи.
96. Я певний, що ті рунвісти, які обдаровані проникливим розумом і високою побратим­ською мораллю, ніколи не стануть жертвами різних підшептів і листівок, які будуть ском­біновані агентами чужовір’я і під­писані “член ОСІДУ РУНВіри”, “рідновір”, “розча­рований рунвіст”, “оборонець рунвіс­тів”, “рунвіст — розкривач змови у проводі ОСІДУ”.
Всюди і завжди кожного керманича можна обмовити — немає на світі такої людини, яку б майстри обмов не могли обмовити. В обмови вірять тільки легковіри і малі душі. Мудрі й чесні люди кожного керманича оцінюють по його праці, а не по обмовах, якими він безжалісно очернений.
97. В кожній родині є суперечки тому, що вона складається з протилежних емоцій, знань, хотінь, переконань. В мудрій родині суперечки не переходять у сварки тому, що ніхто своє “я” не ставить вище щастя родини своєї.
ОСІДУ РУНВіри — родина. Живімо, рунвісти, так, щоб у світі була всталена думка, що ми достойна родина. Ніколи не забуваймо, що сварки самі не родяться. У них є “родичі”, яких можна назвати “мовним безталанням”, “чуттєвою порушеністю”, “грубістю такту”.
Є люди, які мають гарні наміри, але їх так неоковирно висловлюють, що їх ніхто не підтримує. Вони чуються покривдженими і проявляють сварливість.
98. З легковірних людей ніхто не створив і не створить достойної організації. На лег­ко­вір’я страждають недосвідчені люди. Вони не­безпечні й подвійно нещасні: вони своїм лег­ковір’ям творять собі горе й ближнім своїм.
Вони небезпечні тому, що спритний агент чу­жовір’я може їх легко переконати, що, на­прик­лад, провід ОСІДУ РУНВіри склада­ється переважно з агентів Москви, або просто з мос­калів, наймитів Ватикану, і що в цю справу замішаний навіть якийсь індуський магараджа, і що, мовляв, вже поліція за ними слідкує, і тримає це в таємниці, щоб всіх рунвістів вило­вити і вислати кораблем “Квін Вікторія” в джун­глі Мадагаскару, або на північні побережжя Ґренляндії.
Легковір не тільки повірив у провокацію агента чужовір’я, а й почав нишком її ширити. І цим створювати між легковірами переляк. Перелякані люди нездібні ні логічно мислити, ні самі себе обороняти.