Мага Віра

1. Сьогодні ми підемо в святиню Мудрости Оріянської Волі. В Ній знайдемо відповідь на питання — як розуміли волю предки наші? Ідемо ми їхніми шляхами чи під час гураганів історії ми збилися з дороги і довгі століття блукаємо, самі свого рідного "я" не знаючи? Вони, предки наші, започаткували основу куль­тури і цивілізації Людства. Наприклад, Вони творці "каласа". Ведійське (санскрит­сь­ке) слово "каласа" означає "колесо". "Колесо — це дрібниця примітивности", — скаже мілко­думний. Ні, колесо — найвеличніший винахід Людини.
2. Колесо не тільки творить основу куль­тури і цивілізації жителів плянети Земля, а й постійно розвиває їхні почування, їхню уяву, їхні мислі і прагнення. Колесо — символ буддизму ("колесо закону").
Боги, сини Божі, творці "Вед", "Авест", "Три­пітак", творці грецької мітології, юдей­сь­кої книги (біблії), християнізму, мусульма­нізму, пророки, апостоли, герої їхали на колісницях. На колісницях вони "літали" над хмарами, творячи "небесний гуркіт" (пророк Ілія, "син Божий Геракл").
3. Без коней і колісниць не може існувати гіндуїзм, зороастріянізм, буддизм, юдаїзм, християнізм, мусульманізм, історія Оріяни (України), Сумерії, Індії, Єгипту, Гіттії, Юдеї, Етрускії, Греції, Риму.
Великі релігії плянети Земля окрилені і звеличені винаходом Українського Генія. Українці (вони сім тисяч років тому звалися "оріянами"), створивши колісницю, в неї за­прягли коней. Про їхній (ніким неперевер­шений) винахід я говорю всюди і голосно, а мої люди (мої рідні люди) глузують з мене, звуть мене "фантастом". Потомки мої мудро­чолі, Ви боронитимете ім'я моє, хвилювання душі моєї.
4. Шість тисяч п'ятсот років тому наші предки зі степів України (Оріяни) прибули на Межиріччя Тигру і Евфрату. Прибули Вони на конях і колісницях. І привезли з собою пшеницю, плуг, волю свою і віру свою. Зачудувалися Аккади і Халдеї, побачивши їхній високий стиль життя.
І Єгиптянам і Фінікійцям три тисячі шіст­сот років тому вони (предки наші) показали, як виглядає колісниця і кінь. І тоді українець (гиксос) Киян став володарем (фараоном) Єгипту. Немає сьогодні такої поважної книги, яка б, оповідаючи про історію Стародавнього світу, заперечила ці мої твердження. Науковці українського походження, які, втративши совість, служать за гріш нещасній Москві, Ватиканові та іншим чужим силам, на рідну історію дивляться чужими очима і тому глузують із тверджень моїх. Глузують, щоб тримати рідний народ у тьмі збанкротованих теорій і догм — недостойним способом зароб­ляють на хліб щоденний.
5. Українці були натхненні своїм вина­ходом. В їх постало переконання, що їх ніхто не може догнати і від них ніхто не може втекти. Переконання, перевірене життєвими діями, збагатило новими чуттями їхню душу, їхні жили налилися могутньою енергією. Во­ни, володіючи організованим розумом, поко­рили простори Індії, Месопотамії, Малої Азії, землі єгипетські, фінікійські. Вони заселили Крит і Пелопонес. Дравиди Індії і негри Месо­потамії вважали їх надлюдьми.
Досі на єгипетських гієрогліфах, на сто­рін­ках "Магабгарати", "Біблії", в мітології Греції притаєні імена винахідників колісниці. Вони відомі під ім’ям "ар’ї", "сумеріяни", "гіттіти", "гиксоси", "кассити", "мітани", їхні безпо­середні потомки — українці. Щоб довідатися, чому вони (предки наші) були людьми вели­кого творчого потенціялу, були людьми гар­монійно розвиненими, цілеспрямованими, здіб­ними творити пляни і їх успішно втілю­вати в життя, ми ознайомимося зі Святинею Мудрости Оріянської Волі.
6. Вони (предки наші) вміли (о, який це шляхетний талант!) свої почування, мислі, хо­тіння поневолювати. Чому Вони це робили — якими оправданими законами вони керува­лися? Вони (життєрадісні, гомінкі, тугом'язі, багаті силою і глибокі розумом) були дітьми гостросуперечливих і гостроконтрастних чотирьох сил матері-Природи (Весна, Літо, Осінь, Зима).
Мати-Природа їх розчулила, розвинула їхню нервову систему. І навчила їх дисцип­ліни: трудися літом, щоб не загинути взимку. Ті, що накази матері-Природи нехтували, гинули. Добір кращих людей світу жорстокий, але величний: дисциплінованим — життя, не дисциплінованим — загибель.
У країнах Півдня зима не була грізна — мешканці вічно зелених просторів не думали про завтрашній день. Їхня розумова діяль­ність не розвивалася інтенсивно тому, що життя від них цього не вимагало: харчі літом і взимку висять на деревах, лежать під ногами.
7. Вони (предки наші) на основі тися­чолітніх життєвих досвідів устійнили закон, який був їхнім племенним "священним табу", що немає беззастережно вільної людини: а коли така між ними появлялася, вони її вва­жали вільною від Буття, тобто "божевільною" ("Богом звільненою"). Божевільний (вільний від життєвої мудрости) не здібний собою володіти тому, що він не вміє сам себе поне­волювати. Він не придатний для організова­ного життя. Він був ровесниками названий словом "дурбала" (санскритське слово "дур­ба­ла" означає людину, в якої мислі і почування безвідповідальні).
8. В кожній людині закодовані лінивість, себелюбне збайдужіння, нахил до зрадливос­ти, знахабніле дрібнодум'я, сліпа роздрато­ва­ність, хижацька скупість. Що людина повинна робити зі силами, які її хід стримують? Вона повинна їх поневолювати, щоб вони не розкорінювалися в ній. Не поневолити їх -значить стати їхнім невільником.
Синоніми слова "самопоневолення" — са­мо­опанування, самовдосконалення, самокон­т­роль, самовиховання, саморегулювання, самомобілізація свого "я", самоорганізація почувань і мислення. Самопоневолення — зна­чить вільне формування психічної діяльности, свідомости, самоформування почуттів гід­но­сти і вольовости.
9. Самопоневолення відрізняє людину (го­мо­сапієнс) від інших живих істот. Тільки людина володіє здібністю свідомо самопоне­волювати себе. Коли б людина досягнула священних вершин самопоневолення, тобто самовдосконалення, вона б увійшла в німб Дажбожої довершености — вона б не хворіла, не мала б тілесних і душевних вад, її дов­голітнє життя було б натхненне світлою твор­чістю, немеркнучими подвигами, глибинними знаннями свого "я".
10. Вони (предки наші) вміли по-обря­до­вому (в натхненні священнодійства) понево­лювати свої почування — вони плекали мис­тецтво почувань. Наприклад, юнак, в якого померла вірна кохана, вирішив добровільною голодівкою вшанувати пам'ять про неї. Юнки біля нього клали смачні харчі і напитки і вмовляли його йти у степ збирати квіти. Юнак, крім води, два тижні нічого не їв. Він довів, що володіє мистецтвом почувань і став у ряди кращих людей племени.
Вони (предки наші) вміли по-обрядовому (в натхненні священнодійства) поневолювати своє тіло. Наприклад, два юнаки попали до полону. Одного звільнили, але він сказав, що без побратима не хоче вертатися до рідних осель. "Чим докажеш, що він твій побратим?" — спитав вождь чужого племени. Юнак від­по­вів, що побратим за побратима готовий від­дати життя. "Життя? Віддай око", — сказав вождь чужого племени.
Юнак зворушено глянув на Небо, сказав молитву до Дажбога і стрілою сам собі ви­колов око. Чужоплеменники були здивовані священною вольовістю юнака і сказали: "Пле­м'я, яке має таких синів, непереможне! Вер­тайся з побратимом своїм до осель рідних".
11. Вольове плем'я вміло радісно само себе тримати у рамках тих племенних законів віри, моралі, ратних обов'язків, натхненними твор­ця­ми яких були вони і їхні близькі і далекі предки. Хто не практикував будуючого само­поневолення, того мудреці племени звали "асвадіна".
Санскритське слово "асвадіна" означає людину несвідому (людину, яка не здібна бути свідомою, вона свої почування і мислі тримає поза рамками духовних і тілесних інтересів племени). Асвадіна — пустоцвіт, безкорисна людина.
12. Асвадіна отримав від племени життя, молоко, стріху, одяг, харч,захист від звірів, але він за всі ці дари нічого не здібний дати. Він порожній, як порожній горіх. Він своїм поводженням, хворим ставленням до органі­зованого життя деморалізує ровесників. Він діє на них так, як діє на стадо вівця, заражена чумою. Він подвійно нещасний, бо він не свідомий, що він нещасний.
13. Духовний тато племени казав Асваді­нові: "Ти отруєний хворою волею, іди у світ і там тобі буде все дозволено, не матимеш обо­в'язків, законів і наказів вождя. Ти хворий. І тому не здібний душею відчути, що вождь — ду­ша і тіло наше. Вождь — учитель наш і ми його любимо тому, що ми любимо мудрою любов'ю самі себе, дітей своїх, діброви і ріки свої. Вночі і вдень вождь найчутливіший до справ долі нашої. І тому під час ратнього бою чужопле­мін­ники зосереджують стріли на вождя нашо­го — хочуть на кий настромити голову його. Вождь — тато наш, а ми його діти, без тата ми сироти — ласа здобич для чужих пле­мен. Асвадіне, іди геть із дібр племени нашого!"
14. Асвадіна був покараний волею. Жи­вучи самітнім у лісі, він чувся невільником, голод і спрага мучили його. Він почав усві­дом­лю­вати, що був паразитом — живився скарба­ми племени рідного і зневажав святощі його. Він хотів вернутися, впасти на коліна перед вождем і гірко заридати і благати в нього найсуворіших наказів. Та було пізно. Він був спійманий чужоплеменними мислив­цями; во­ни йому зв'язали руки, поклали йому на плече забиту козу, а потім, щоб не прагнув тікати, осліпили його.
15. Вони (предки наші) жили двома за­конами — наказ і виконання. І життя — це наказ. Юнак, одружившись, стає татом. Він сам себе поневолює наказом, і сам себе ощасливлює виконанням наказу. Роль тата диктує йому дбати, щоб діти мали стріху над головою, яка охороняє від дощів і звірів. І щоб вони мали харч і одяг, і вчилися ретельно виконувати накази вождя. Хто не вміє коритися рідним наказам, той стає рабом чужих.
16. Інший юнак, ставши татом, не хоче коритися диктаторським наказам матері-Природи, він лишає в лісі дружину з дітьми, залицяється до іншої юнки. Побачивши, що вона стає матір'ю, лишає її і шукає іншу. Юнаки вчаться володіти стрілою, вони на буйних конях скакають через вогонь, рів, кущі.
Вождь дає наказ спіймати юнака свавіль­ника, який залишив жінок з дітьми у лісі і в коноплях жує сому (сім'я), живе хоробливим маячінням, закликає юнок споживати сому. Спійманого зв'язують — він має загинути, щоб душа племени була здоровою.
17. Свято Мага Врати (могутньої пере­моги). Вождь кличе до себе того юнака, який нещодавно в бою з чужим плем'ям проявив подвиги. Юнак, обдарований талантом во­льо­вости, стає перед вождем. Вождь помітив, що юнак під час ходу трохи горбатиться. Вождь наказує юнакові прив'язати до спини дошку, і так ходити місяць. Ходити треба рівно, щоб не змучувати легені, не втомляти серце, тобто, щоб передчасно не постаріти: оріяни вміють вдосконалювати красу тіла свого, красу почувань своїх. І в цьому таїна мудрости оріянської волі.
Юнак пострункішав, дошка, з якою він місяць ходив, була передана іншому. Юнак поставою своєю звеличує наказ вождя. Вождь помітив, що юнак вміє сам себе поневолювати (будучи голодним, не проявляє жадібности; будучи спраглим, він дає нагоду юнці напи­тися, потім п'є сам). Вождь робить юнака зя­тем своїм і проголошує його воєначальником. І каже: "Тільки той має право давати накази, хто вміє їх сам талановито виконувати. Тільки той має право вчити інших, хто сам натхненно вчиться".
18. Вождь (такі правила були в оріян, сумеріян, гіттітів) поділив юнаків на три групи. Юнаки, обдаровані вольовістю, — творять ратню силу. Вольова людина — улю­блена дитина матері-Природи. Вольова лю­дина вибирає мету, її вміє чітко уявляти і в борні здійснювати.
Вольова людина має внутрішню (душевну) приємність перемагати труднощі, і тому вона (самобутній аристократ духовний) ніколи не нарікає на тяжкі умови праці, життя, обста­вини. Вона не жебрає співчуття. Вона — коваль своєї подвижної долі.
Труднощі — це невибагливий харч, який гартує, збуджує, мобілізовує чуття і мислі вольової людини. Юнаки, які обдаровані при­в'язаністю до землі (гіттіти їх звали людьми "Ма-За" (Матері Землі), творять стан хлібо­робів. Юнаки, які мають талант ремісничий, творять стан ремісників (колесників, ковалів, ткачів, чимбарів, зброярів, теслярів, мель­ників, будівельників). З трьох станів вождь вибирає юнаків, які проявили надзвичайний талант вольовости, талант організаційної мудрости і з них творить духовну, зако­нодавчу і організаційну будову племени.
19. Вольовість — алмазний талант, який тво­рить людину Людиною. Щоб бути письмен­ником, малярем, треба мати талант. Вольо­вість — скарб цінніший, як талант. Тала­новиті люди, які не володіють вольовістю, не здібні свій талант розвивати.
Вольовість — властивість кори великих півкуль мозку. Вольовість розвивається там, де вона необхідна, або де її обрядово в народі плекають. Вольовість — властивість характеру, по якій пізнається ставлення людини до лю­дини, ставлення людини до себе і до своїх зав­дань та оточення, пізнається вміння племени стояти на варті свого племенного розуму.
Стояти на варті племенного розуму — що це значить? Це значить керуватися переконан­ням — хто пристосовується до духовости чужого племени, той собі на шкоду відсто­совується від духовости рідного племени. Хто лишає рідну духовість (рідну віру) і приймає чужу (чужу віру), той лишає все, що він мав в рідній душі найкраще і бере те, що в чужій душі найгірше.
20. Вольовість ділиться на дві категорії: вольовість деструктивного розуму і вольо­вість будуючого розуму. Вольовість з де­струк­тивною ментальністю також корисна і особ­ливо тоді, коли вона, як шпигун, діє в тилу ворога. Вождь племени їй дав завдання тво­рити бунт проти рідних провідників: ширити між ворожими чужоплемінниками настрій асвадінський (руїнницький, ширити настрій хворої волі). Будуюча вольовість (вольовість властива людям аналітично-синтетичного ро­зу­му) потрібна для війська, яке творить дер­жаву, втілює в життя державнотворчі пра­вила.
21. Шляхетна вольовість освячується чаром самопоневолення. Ще раз уточнюю, що самопоневолення — це воля для благородних почувань і творчих помислів і неволя для злих почувань і руйнуючих помислів.
Вони (предки наші) вважали, що тільки те плем'я вільне і тільки те плем'я знає, що таке воля і розуміє її святу природну мудрість, яке здібне само себе поневолювати. Вони жили законом: "Ми — плем'я внуків Дажбожих. Ми любимо багате і розкішне життя, о, наші степи найродючіші, наші ріки найсолодші, наші діброви найбагатші, але коли вороже плем'я вторгається на наші землі, ми палимо все — наші хутра і поля. Ми в собі поневолюємо почуття прив'язаности до розкошів — розкіш деморалізує воїнів, розніжує їхні ратні сили. Ми обезголовлюємо кожного, хто в часи племенного лихоліття (голоду, чуми, облоги) прагне на сльозах одноплемінників багатіти. Наш вождь іде з нами, він ділить з нами шмат хліба і спить у лісі на воловій шкірі, як і всі ми. Всі ми чуйні і збратані. Наказ рідного вождя — наказ волі, любови, слави. Наказ чужого вождя — наказ поневолення нас і збещещення любих дітей наших".
"Племена, які не вміють самі себе поне­волювати (мають хворобливу прив'язаність до дорогих речей, до дому свого, життєвих вигід, смачних харчів — продажні. Ми їхніх воїнів підкуплюємо і вони роззброюють своїх одноплеменників, їхні вожді стають нашими рабами".
22. Найвеличніша будівля валиться, коли весняні води підмивають її основу, падають дуби столітні, коли їхні коріння втрачають ґрунт, гине отара оленів, коли кращі олені з отари забрані, а гірші (лякливі й повільні) спарувалися з самками — кволе покоління було розтерзане вовками.
Вони (предки наші) під час боїв з чис­ленними ордами Азії і з духовно-підступною агресією Візантії утратили стан вольових людей. Є в історії приклади, що народ, утра­тивши провідну верству, із себе вилонював одиниць, які відроджували стан вольових людей. Але це траплялося тільки тоді, коли по­корений народ жив у великих злиднях, біологічна потреба давала наказ єднатися -сліпо коритися наказам нового рідного вождя, або — гинути.
23. Русичі (Оріяни-Українці), які творили стан хліборобів, утративши провідний стан, утративши волю, відчули, що їм не треба брати зброю і йти покоряти нові землі, щоб рятувати дітей від голоду.
Родюча земля їх годує так, як і годувала. Данину вони давали для рідного провідного стану, а тепер — для хана Монгольської орди. Волхви, які вчили їх обожнювати рідних вождів і не коритися чужим, вчили молитися до Дажбога і стояти на варті рідних законів, були в лісах ворожими військами посічені.
Чорноризні зайди греки (гречини), які себе проголосили новими волхвами Руси, живуть під охороною монгольських баскаків. І речать русичам, що чужинець-юдеєць Ісус -"прав­ди­вий Бог Руси", "влада хана Монгольської орди — правдивим Богом дана", "смиренні — будуть спасенні і отримають царство на не­бесі", "вольові бунтівники — будуть обезголов­лені і вічно перебуватимуть в пеклі". Ратна народна вольовість — єресь віри Христової.
24. Зайди (чорноризні гречини) юрбами лишали свої вбогі крейдяні землі і, як та са­рана голодна, сновигали по вишневих багатих селах покореної Оріяни (України). Вони пили, їли, творили про себе думку "Божих людей" (смиренних афонських пройдисвітів).
У мирних заляканих селах (на спині канчук монгольський, на душі — хрест грецький) плекалося угодовське туподуміє — бери, "Божа людино", хліб, сало, віск, шкіру, телятину, масло і молися за мене, за спасіння душі моєї грішної, малої, жалісної, темної. І обороняй мене від всякого дідька, місце готуй для мене на небесі".
Мати-земля наша щороку родить щедро, є нам, є монголам, і є "Божим людям", гріх ску­питися. І не треба нам думати (за нас думають "Божі люди", і зброї нам не треба (перебу­ваємо під опікою баскаків Монгольських).
У нас тиха благодать — вишневий садок, солов'ї, вареники, сметана, вишнівка, слив'ян­ка. Повний шлунок клонить до лінивства, уго­довства, себелюбного збайдужіння, мрій­ницт­ва. Молодь, загіпнотизована магією чорно­риз­ників, іде в монастирі, щоб там упокорю­вати грішне тіло в угоду "Богові Христові".
25. Між покореними оріянами (україн­ця­ми) в часи невільницьких століть виплекався тип споживацької людини, тип солодкої асвадін­ської волі-воленьки: моя хата скраю — нічого не знаю, терпи язичку — їстимеш паля­ничку, я людина мирна, в поті чола хліб здобуваю і всяке начальство почитаю.
Пристосуванці туподумні, збайдужілі хрис­­толюбці, дарма, що сила в їх воляча і на глибинах душі їхньої спить лев (лев оріянської волі).
26. Людина тоді стала людиною, коли вона почала сама для себе свідомо творити закони життя — закони самопоневолення. Постає пи­тання — хто людину ощасливив за­ко­ном само­поневолення — той, хто її любив, чи той, хто її ненавидів?
Людину ощасливив законом свідомого самопоневолення Дажбог (Датель Буття). Він їй (найулюбленішому своєму свідомому зернові) дав все, що на Небі і на Землі най­величніше. Він їй дав свої неписані закони (Закони Правильного Мислення: правильне мислення натхненне і будуюче). Закони Рівно­ваги — духовна й тілесна рівновага розвива­єть­ся тільки на волі). Закони Відчуття — прави­льне відчуття має та людина, яка дає волю світлим почуванням і поневолює в собі злі почування).
27. Там, де життя тяжке, постійно насто­ро­жене, де людині доводиться боротися зі зброєю в руках за хліб щоденний, постає впевненість у себе, повніє і вигострюється по­чуття організованости. Бо без організо­вано­сти мисливець наражений на загибель. Північні мисливці не мають вишневих садів, пшеничних степів (вони вишень і пшениці й не бачили), тільки слухи є між ними, що є "страна, гдє всьо обильям дишет, гдє тєкут рекі чіще серебра!"
І люди живуть у тій "странє" перечулено гостинні. Вони не дбають про єдність між собою — вона їм не потрібна. Хліборобське життя не вимагає єдности в громаді, кожний хлібороб чується незалежним царем на своїй ділянці землі, громада йому не потрібна, він людина чесна: чесно дає данину ханові і церкві Христовій. Ті, що пробують для якоїсь "підозрілої" мети єднати громаду, вважаються бунтівниками. Монгольські баскаки їх зв'язу­ють і вивозять в орду, піп каже: "Ко­ріться, не бунтуйтеся".
28. Яка страхітлива злочинність — десятки поколінь людей оріянських (українських) бу­ли позбавлені права розвивати в собі життє­стверджуючі імпульси вольовости. Їхня во­льовість атрофувалася. Появилося патоло­гіч­не порушення аналітично-синтетичної ді­яльности мозку, думання стало низьке і плу­тане. Зникло стремління поглиблювати зміст життя, у всьому всі бачили "волю Христову", якою по-шахрайському розпоряджалися єреї.
Глумитися над рідними богами і предками — ось та воля, яка їм була чужинцями дана і нещасні сміялися самі з себе, щоб лихо сміялося, щоб звеселити безпросвітність свою, і дехто й досі сміється.
Відійти від Законів Дажбожих, значить ви­вести себе з ритміки світу видимого і невиди­мого, значить душею меншати, розумом своїм себе обезвладнювати. Коритися вільно або невільно законам, які принесли на землю твою чужинці (наприклад, гречини, юдеї, латини, ляхи, москвини) значить зраджувати своє "я", значить відходити від законів матері-При­роди, значить утратити здібність розуміти мудрість оріянської волі, значить біля чужих вівтарів спотворювати плід свій (любих дітей своїх).
Любити величну історію оріян, але не жити мудрістю оріянської волі, це значить мати асвадінську мораль.
О, болі душі моєї, о, неспокій розуму мого, я чую і бачу — змаліла людина оріянська, зма­ліла духом, змаліла вольовістю і помислами! Вона красиву вроду має, вона така пісенна, як її дніпрянські солов'ї, її мова, як шовкові трави, але її вольовість, її організаційнотворчі імпульси, її родова збратаність атрофовані і тому вона не здібна бути господарем своєї Вітчизни.
29. Як пізнати невольову людину — який у неї акцент мови і яка в неї поведінка? Не­вольова людина щиро, наприклад, бачить (підсвідомо, як дитина материнські груди відчуває), що моя наука — істина, якою я зве­личую світогляд Рідної Української Націона­льної Віри, добра справа, але вона (невольова людина) не здібна людину єднати з людиною, щоб жила добра справа.
В неї розвинене почуття непевности (не­відомо чи з того щось вийде, поживу — побачу, поки що буду стояти осторонь, пригляда­тимуся, чия бере). В неї розвинене почуття лякливости (а хто тому Силенкові дозволив таку справу починати, може вона заборонена, хай мені покаже бумагу від уряду, тоді я подумаю).
В неї розвинене почуття хворобливої індивідуальности (Леве Силенко, ну як там твоя Рідна Віра? А? Може вип'ємо, не п'єш — значить не козак! Що ж, ти маєш своє, а я своє — вчора прибутковий бизнес почав і тому зовсім не маю часу національними справами займатися). В неї відсутня конкретна практич­на діяльність мозку (єднаймося, боронімо рідну мову, шануймо рідні традиції, все, зна­єте, горе в тому, що ми не об'єднані, і світова політика не по нашій стороні). Творців тріскотливих гасел — багато, творців, які б мислі втілювали в життя — немає.
Там, де є об'єднана громада, є вождь, а тому що невольова людина не впевнена в собі, вона в душі має недовір'я до вождя. Він в її уяві -"свій холоп" і слухати його — справа принизлива. Їй не хочеться слухати й чужого вождя, але вона (по-рабському нарікаючи на долю гірку) кориться йому, бо чужий вождь обезголовлює непокірних, він має армію вір­них солдат. А рідний вождь — людина, знаєте, слаба, ніхто його не слухає і тому він най­благородніші свої задуми не може впровадити в життя.
30. Що вчить людину неволя? Неволя — це школа, яка вчить людину піснями і віршами оплакувати долю і нарікати, що вона гіркая і по-жебрацькому просити співчуття, щоб на ду­ші було легше. Неволя впливає на власти­вості невронів мозку, прививає комплекс меншої вартости.
Неволя спотворює ті благородні дари, якими мати-Природа обдарувала людину — творче мислення і творче діяння. Неволя вчить людину бути жебраком. "Нас лихі люди покорили і тримають в неволі, світе, співчувай нам! Боже, визволяй нас, єдність нам подай! Ми добрі християни, аж два обряди маємо — грецький і латинський".
"Ми дуже любимо наш рідний край. Шість мільйонів нас вмерло з голоду. Жалости ворог до нас не має, гинемо, як мухи на морозі, по тюрмах".
Невольові, сварливі й роз'єднані люди викликають до себе відразу у світі вольових: вольові люди, чуючи жебрацькі молитви духом зубожілих людей, кажуть: "Вибачайте, вас п'ятдесят мільйонів, і ви в неволі? Щось з вами не гаразд. Сьогодні народи одержимі боротьбою за джерела життя (за хліб і воду). Малі люди мало придатні для волі, вони не володіють собою. Ви хизуєтеся своєю парафіяльною християнською смиренністю, рабською побожністю. Ваш моральний товар на світовому ринку Мудрости, Сили і Слави викликає мовчазну погорду. Ви не вмієте самі себе цілеспрямовувати, організовувати, дис­цип­ліновувати. Ви не вмієте самопонево­лю­вати набуті в рабстві навики".
31. Самопоневолення — аристократична філософія волі. Її ми втратили... Без неї ми не можемо бути повновартісними людьми. Сло­во "самопоневолення" асоціюється зі словом "неволя, і тому створює в людей невольових почуття переляканости. О, власне тому, що слово "самопоневолення" асоціюється зі сло­вом "неволя", воно мудру людину мобілізовує. Воно стає її щитом, щоденно їй підказує поневолювати свої рабські вади, вчить її не забувати оріянського прислів'я: "Дай серцю волю — заведе в неволю".
32. Невдумливі люди бунтуватимуться про­ти самопоневолення, їх вабитиме, як ко­машку вогонь, "абсолютна воля". Тобто, "ча­рівна ілюзія". Ті, що проповідують "абсо­лютну волю", спекулянти або наївняки. Вони не знають, що абсолютної волі немає.
Земну плянету поневолює Сонячна систе­ма. Вона не дає їй можливости вийти у світ інших сонячних систем. Плянета Земля поне­волює людину — плянета Земля не дає людині можливости вийти з орбіти Землі і чутися в інших світах так, як на Землі. Чуття, якими володіє людина і без яких вона не може бути людиною, поневолюють людину: спрага лю­дині наказує йти до джерела, голод їй наказує вбивати звіра, мудрість їй наказує боронити Вітчизну.
33. Невдумливим людям розумні люди скажуть: "Самопоневолення, тобто духовно­тілесна добровільна самодисципліна — шлях волі єдиноправильний і єдиноуспішний. Самопоневолення — це духовна вакцина проти неволі".
"Щоб людина не захворіла на холеру, в її кров вводять ослаблені бактерії холери. Тіло, перемігши малу дозу холерних бактерій, витворює в собі силу не боятися холери. Щоб поневолена людина (особливо та, що народжена в неволі) стала вільною, їй треба навчитися поневолювати ті навики, які її вчать миритися з невільничим життям".
34. Великі люди стали великими тому, що вони вміли свідомо поневолювати свої злі сторони характеру (лінивство, зневір'я в го­дину невдач, сліпу емоційність, прив'язаність до осо­бистих життєвих розкошів, лякливість, рабську покірність, споживацьке ставлення до життя) і вміли вони свідомо виховувати в собі творчі до­стойні сторони характеру (ціле­спря­мова­ність, організованість, дисципліновану ак­тив­ність, послідовність, вольовість, непо­хитне пря­му­вання до мети, вміння перемагати перешкоди).
35. Щоб слово "вольовість" дехто не вто­тожнював зі словом "воля", зазначую, що слово "наполегливість" — синонім вольовости. Наполегливість мудра, тактовна й послідовна в досягненні мети — священна таїна успіху людини, організації, племени, народу.
Свідомість повинна свідомо збагачуватися навиками вольовости, вивчати психологію вольовости, джерела її самопоявлення і само­зникання. Тому, що вольовість твориться під час змагань, потрібно культивувати спор­тові змагання, мистецькі (мистецтво слова, пензля, організаційного такту, краси духовної і тілесної).
Еволюція — це несвідоме й свідоме зма­гання. Постійно відбувається в рослинному, тварин­но­му й людському світі змагання за продов­жен­ня роду, за утвердження життя. Північні вторж­ники, знаючи, що почуття змагання існує в психіці кожної людини (тоб­то, почуття любови до себе) використовують його для своїх бру­таль­них справ. Вони слово "змагання" знесла­вили так, як і слово "воля". Вони знеславили багато світлих навиків людських. Вони світлу лю­бов до народу звуть "буржуазним націона­лізмом". Одначе це не значить, що ми не по­винні їх (навики) пле­кати, даючи їм правильні, матір'ю-Природою усталені поняття.
36. Живе ніким не спростована правда, що людина родиться вільною. Щоб оборонити свою волю, людина своїми мислями і почу­ваннями єднається з членами роду свого, з інтересами племени свого. Вона знає (добрим інстинктом відчуває), що тільки в спілці з однодумцями вона може розвинути себе, проявити свої мислі, свою особисту волю.
Наприклад, десять осіб — це десять окремих воль. Що треба робити, щоб вони могли тво­рити подвиги, успішно себе в житті втверджу­вати і мати забезпечене майбутнє для себе й дітей своїх. Їм треба дати творчу ідею, і я їм даю науку Рідної Української Націо­нальної Віри — науку самопізнання і самоутвердження. Ідея — це поняття.
37. Щоб поняття втілювалося в навики людські, треба його оформити (треба дати йому організаційну будову), і я даю назву цій організаційній будові — Об'єднання Синів і Дочок України.
Не тільки ті, що організовані в Об'єднанні Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри, а й всі інші люди (люди чу­жих земель і чужих організацій), які об'єд­нані однією ідеєю, метою і спільним вольовим хо­тін­ням йти до мети, здійснюють подивугідні под­виги. І кожний з них вірить, що у волі орга­ні­зованих побратимів живе й частина його осо­бистої волі, його особистих почувань і успіхів.
38. Справді, ти тільки тоді по-справж­ньому вільний, коли ти своєю особистою волею зміцнюєш волю народу свого і бачиш у волі народу свого частину своєї особистої во­лі. Твоя особиста воля так, як вітка в яблуні, розвивається у вільній волі організованих побратимів твоїх.
Об'єднання однодумців кероване і впо­рядковане об'єднуючими законами, наймуд­ріший і найуспішніший спосіб оборони осо­бистої волі. В цьому законі закодована пер­вісна мудрість оріянської волі.
Коли твоя особиста воля з твоїх причин (з причин твоїх особистих переконань) не зна­ходить місця у волі твоїх об'єднаних побра­тимів, а перебуває вона у гнізді твого осо­бистого "я", ти пропащий. Мудрістю орга­нізованої волі самодисциплінованих людей (рідних чи чужих) ти будеш бойкотований. Будеш покараний так, як буває бджоляний рій карає трутня, щоб забезпечити архітектоніку бджолиної трудолюбної родини.
39. Десять осіб — десять окремих воль. Що треба робити, щоб вони не були спроможні самі себе боронити і легко потрапили в кабалу до чужих людей? Треба їм дати десять воро­гуючих ідей (різних суперечливих релігійних тверджень, соціяльних чи світоглядових по­нять) і хитро переконати кожного з них, що він має "свою ідею" боронити, бо вона єди­ноправильна, а всі інші ідеї безоглядно поборювати.
Такі десять осіб будуть приречені на за­гибель тому, що вони навіть у ту годину, коли їм всім загрожує чужа сила, не здібні між со­бою договоритися про спільну дію самообо­рони.
Троє чужинців (об'єднані однією ідеєю перемоги) без особливих зусиль завойовують десять розсварених господарств. Між розсва­ре­ними завойовники легко знаходять колябо­рантів. Коляборанти упокорюють самі себе (братів своїх), щоб міцніла влада трьох вторж­ників. Хіба українці греко-католики не допо­магали полякам здіймати голови з українців греко-православних. Хіба українці греко-православні не допомагали москвинам здій­мати голови з українців греко-католиків.
Хіба українці, очаділі таким духом чужо­вір'я, мають дані бути вільними людьми. Ні. В них братовбивці проголошені церковними святими. Вони самі себе мордують, щоб догодити християнським катам.
В Об'єднанні Синів і Дочок України сьо­годні плекаймо вольовість (високомо­раль­ну національну вольовість!) під гаслом організа­ційної дисципліни. Любімо дисцип­ліну свідо­мо і гордо — дисципліна — це добрий дух органі­заційної живучости і могутности.
40. Дисципліна організаційна — це значить пошана до тих, з якими ти в організації пра­цюєш, сумуєш невдачами і радієш успіхами, і пошана до тих обов'язків, які тобі організація доручає.
Організація це не група Михасів, Гриців, Стецьків, Марійок, які тягнуть віз тим спосо­бом, що лебідь, щука і рак, і нарікають, і зневірюються, що віз стоїть на місці.
Ні. Організація — це автомашина, яка муд­рою головою складена із сотні частин, і кожна з них має своє місце і призначення. Гамульці не можуть виконувати ролю дверей, двері не можуть виконувати ролю колеса. Автома­­шина тільки тоді успішно йде вперед, коли всі її частини (важливі й менше важливі) гар­монійно співпрацюють. І тому вони (кожна зокрема) цінні і своєю цінністю творять могутню силу (автомашину).
Організація, в рядах якої немає гармо­ній­ної співпраці її членів, нагадує ту автома­шину, в якій колесо займає місце дверей, а двері — місце мотору. Тіло такої автомашини лежить на смітнику: ні вона, ні її частини не творять сили — вони дезорганізовані.
41. Вольова людина прагне мати орга­нізовану волю тому, що без організованої волі вольовість не творча. Вольова людина в борні з перешкодами, невдачами, поразками, зра­дами завжди стає переможцем.
Вона світлою вольовою цілеспрямо­вані­стю лякає ворогів і чарує достойних прия­телів. Утратити вольовість — значить утратити наполегливість. Без наполегливости ніхто й ніколи не досягав мети, не створював життє­здатної організації, не виводив народ з неволі.
Ті, що під час труднощів, заколотів, по­разок, помилок, невдач тануть, як віск на сонці, і розгублюються, не мають права звати себе шляхетними людьми. У всіх народів і в усі часи вони звалися негідниками, моральними споживачами. Моральні споживачі від побра­тимів вимагають співчуття, і в цей же час нарікають на них і їм ніколи не співчувають.
42. Вожді народу українського, щоб здо­бу­ти в своєму народі стабільне довір'я і ним ко­рис­туватися в час перемог і лихоліть, повинні не мавпувати чужі релігії, чужі соціяльні й політичні твердження і не вести свій народ до чужих мавзолеїв і вівтарів (до мавзолеїв і вівтарів Ватикану-Юдеї, Візантії, Московитії).
Вожді Народу Українського, натхненні Рідною Українською Національною Вірою — велетні Духа і Дії. Вони вміють самі себе поневолювати (вони самі собі наказують бути невсипущими, достойними духом і тілом).
Вони з погордою ставляться до особистих матеріяльних пишнот. Вони вміють карати зрадників народу, щоб здраствувала воля народу, і вони вміють в себе (в хвилину безвихідну) свідомо відбирати життя, щоб не бути в полоні, щоб бути світлим носієм звання достойного воїна Вітчизни.
Народ, в якого сини і дочки втратили вольовість, приречений жити в неволі. Пле­кання вольових Українських Людей справа така складна, що жодні ідеї її за тиждень здійснити не можуть.
Треба свідомо творити роди вольових людей (аристократів духа і чину). І з них зачати могутній стан, який би своїм життям (наяв­ни­ми життєвими прикладами) учив спів­вітчиз­ників волі вольової, практичного мис­лення і вів їх по шляхах національних утверд­жень.
Коли її (тобто, вольовість) свідомо почати плекати між невольовими людьми (між людьми, які скалічені рабськими навиками), то щойно друге, третє покоління збагатиться чуттям вольовости і впровадить у життя новий характер народу.
43. Ми повинні все, що добре (корисне для наших життєвих успіхів), плекати свідомо — свідомо і практично думати про рідні святощі, про мудрість оріянської волі, свідомо і напо­легливо втілювати в життя науку Рідної Української Національної Віри.
Коли свідомо набутий навик (наприклад, щоденна Молитва до Дажбога, щоденна пра­ця на славу Вітчизни) увійде у світ нашої підсвідомости, ми станемо достойними сина­ми і дочками Вітчизни по своїй природі (по складу свого характеру). У почуваннях на­ших, в уяві нашій, у радощах і смутках наших, в щоденній борні за життя відчуватиметься велич Українського Богатирського "Я" сама по собі, відчуватиметься без наказів, без умовлень і прохань. Бо вона складатиме сут­ність свідомого, несвідомого і підсвідомо­го буття нашого. І в цьому буде притаєна наша непереможня сила!
Між рунвістами є певна частина таких, які чудом (великим Дажбожим чудом!) успад­кували дар вольовости від предків (оріян). З родин, обдарованих талантом вольовости, плекається новий вольовий тип Української Людини.
Рунвістом не може бути той, хто каже "почав був добру справу та й лишив її, бо думав, що вона легка". Алмаз тому є алмазом, що він діє там, де потрібна твердість. Є рунвіст-алмаз і є рунвіст-глина. І кожний з них сам ці свої властивості характеру демонструє.
44. Рунвіст — алмаз, це людина оріянської шляхетної гідности, втілення оріянської во­льо­вости і світлої величі. Її ніхто не зневірить. Її ніхто не купить і не продасть. Ніхто не вторгнеться у святиню її палких переконань. Ніхто (жодні сили!) Її не перекличуть з фронту РУНВіри на фронт чужовір'я чи якоїсь плагіятської секти рідновірів. Її ніхто не вмовить діяти проти Об'єднання Синів і Дочок України (організованих визнавців Рідної Української Національної Віри).
45. Ніхто рунвіста, який є алмазом на­родної душі, не використає для того, щоб він чинив в ОСІДУ РУНВіри заколоти, розколи, чад зневірення, паніку, ідіотизм збайдужіння, охлялости. Алмаз завжди алмаз: і в золотих палатах і на смітнику, на волі і за ґратами, у годину похвал і зневаг. Він — Людина РУН-Віри. Вороги України Його бояться. Вони зна­ють Його алмазну національну мораль, йо­го непохитну вольовість. Вони знають, що він не дозволяє, щоб чужинці розпоряджалися Його життям і Його смертю.
46. Рунвіст-глина, це людина (коли на неї поверхово глянути) ніби й добра, улеслива, вміє особливо успішно влаштовувати для себе вигідне життя і цим хвалитися. І має замашки всезнайки, на словах — щира, на ділі — обме­жена скупістю, хворобливим індивідуалізмом.
Він глина, з якої чужі обставини і спожи­вацький спосіб життя виліплюють козлики. І спритні люди можуть його використати так, що він те, що сьогодні обожнює, завтра об­кидатиме болотом. Присягу, яку він сьогодні врочисто складає, завтра її зрадить і в оправдання він буде мати сотню "аргументів".
Він казатиме: "Я за РУНВіру тому, що це добра справа, готовий боротися. Але я охо­ло­нув, бо все не так, як я хочу. Я б для РУНВіри багато зробив, але маю багато приватних справ і тому можу тільки давати поради під псевдонімом. Ніхто не бере до уваги моїх порад і я дуже обурений. Я проста людина, отже, я — народ і хай керманич слухає мене, як голос народу, а ні — значить ОСІДУ не має демократії".
"Та й взагалі, коли є РУНВіра, то ОСІДУ непотрібне! ОСІДУ — це організація, то хто ми тоді: партія чи віра? Ми ж віра, а не партія і ще скажу, що Квитків ОСІДУ не треба і статуту не треба. Бо всякий статут то поневолення".
"Взагалі, кожний може мати свою РУН­Віру і свої бюлетні видавати, щоб була сво­бода преси. І духовних провідників не треба, політикою займатися не треба, бо ми віра, а не політична визвольна справа".
"І членських вкладок не треба, бо то ви­глядає, як у комсомолі, пожертв складати не треба, бо то нагадує парафію. Святиню бу­дувати не треба, бо на те треба гроші, а ми їх не маємо і невідомо чи й матимемо. Кожний хай молиться в хаті, коли хоче і як хоче. Отже, як переконуєтеся, я за РУНВіру і за повну во­лю в ОСІДУ, і тому я не підтримую Лева Си­лен­ка. І ще хочу сказати таку думку, що РУН­Віру не відродив Лев Силенко, РУНВіра була й п'ятсот років тому в Україні і тоді ми всі були греко-православними. І Сковорода, Шев­ченко, Франко завжди проповідували ві­ру в єдиного Дажбога, про що й написано всю­ди в їхніх книгах. Отже, я ширю волю слова".
47. Справді, є воля і воля. Є воля, яка веде в неволю. Є воля, яка обороняє і будує волю. Є воля мудра і є воля глупа. Є воля вільна і є воля рабська. Є воля організована і є воля дезорганізована. Є воля рідна і є воля чужа. Є воля слова, яка людей єднає для святої мети і є воля слова, яка людей роз'єднує і роз­слаблює.
Є воля, яка глумиться з духовного по­рядку, з рідної віри і мудрости, і є воля, яка звеличує чужі віри і їхніх шаманів. Є воля, яка вчить раба звати рабство волею, о, слово "воля" — це вогонь, який одних гріє, а інших -перетворює в попіл.
Справа не у слові "воля", не у принадних криках про волю, а в тому, хто який вкладає зміст у слово "воля". Наприклад, москвини, вторгнувшись на землі України, вклали в українське слово "воля" москвинський зміст і тому така воля стала для українців ярмом.
Є воля Ватиканська, Греко-Православна, Мусульманська, Буддистська, Німецька, Мос­к­винська — ці волі маніфестують свої творіння, добрі вони чи злі — не має значення. Вони чужі для українців тому, що в них немає змісту Українського "Я" (немає в них ні почувань, ні помислів, ні вболівань, ні радощів, ні інтересів українських).
48. Ми — рунвісти. Ми — духовні воїни РУНВіри. Творчу силу, яку нам дав Датель Буття (Дажбог), ми звемо Мудрістю Оріян­ської Волі. Ми не сироти Людства! У нас є свої розуміння волі, своя мораль волі, своя етика волі, своя душа волі, своє минуле, сучасне і майбутнє волі!
Ми ніколи і ніким не хочемо бути визво­лені і ощасливлені! Чужинці не сміють нам нашу волю давати, нам нашу душу дарити, нам нашу Вітчизну святити, христити, кому­нізовувати. І нам наших дітей не по-нашому вчити.
Воля — наша Рідна Духовна Мати. Вона нас родить. Вона нас творить достойними людь­ми і вона нас поневолює законами самопо­неволення, щоб наша воля мала силу!
49. Гасла, препаровані чужинцями — "бра­терство двох народів" (українець — вівця, моск­вин — вовк), "слов'янські брати" (українець -Авел, москвин — Каїн), "соціялістична справед­ливість ленінська" (земля — українська, а пшениця, яка на ній росте — московська, голод — в Україні, а політика — в Москві), "ленінська національна політика" (на вулицях Києва — мова москвинська, в Москві — пам'ятник Шевченкові), "правдива релігія" (юдеєць Ісус, син юдейського царя Давида) — правдивий Бог України, грек і римлянин -правдиві творці "Божих законів", а українці — біблійне плем'я Яфета, яке в поті чола має орати, сіяти, жати і "творців Божих законів" годувати, і юдей­ському Богові Саваотові (імператорові неба й землі) душу довіряти.
50. Ми, рунвісти, покликані небом і зем­лею всі ці гачки (підступні гасла, кинуті в море Українського Народу) виловити і жбурнути їх тим, які звуть себе "душехватами Ісуса", "чекістами Лєніна", "шамбелянами папи рим­ського", "чоломниками Візантійщини"!
51. Ми натхненні й організовані Мудрістю Оріянської Волі. Ми володіємо духовним ари­стократизмом самопоневолення, ми достойні сини і дочки України.
Зміст нашого життя і нашої смерти, наше минуле, наше сучасне і наше майбутнє мають самобутній зміст нашого "Я" (зміст нашої ду­ші, нашого розуму, нашої волі), ми — внуки Дажбожі!