Мага Віра

1. Наші предки мали культ Начальника Роду (Родоначальника). Родоначальника зва­ли "Сур'я Орь", що значить "Сонячна Ве­личність, Вельможність".
"Сур", "свар", "сур'я", "сура". Вглибимося у суть цих санскритських слів. "Сура" тотожне із "суна", "сві", воно означає "сила", "по­вносилля", "відвага", "вельможність", "муд­рець", а "сур'я" — значить "сонце", "сур'я кала" (сонячне коло, цілодення), "сур'я дева" (сонце бог), "сур'я пашана" (сонцепошана, сонце­служіння, культ сонця). Згодом слово "сур" наші предки почали вимовляти як "сар" або "цар" в значенні "осяяний", "сонячний", "єдиноуправляючий".
2. Слово "отаман" наші предки (клясичний санскрит) вимовляли як "ітіман", "атіман", "атман". Знаходжу в "Рик Ведах" "атман" в зна­ченні "душа", "вільна душа", "незалеж­ність", "рух".
Входячи у старі нетрі Індо-Европейської філології, я бачу, що слово "ітіман" (ведучий розум) вживали оріяни (в Оріяні-Пра­україні) ще перед постанням Індо-Евро­пейської раси, тобто сім тисяч літ тому, старотевтони (німці) казали "атум", англо-сакси "адгм", старогреки -"отиос".
Та всі ці твердження не віддзеркалюють "ядра" цього містерійного слова, і тому я примушений всесторонньо шукати таїни його первородности.
Слова "іті" і "аті" означають "іти". "Ман" старе, як світ розуму, означає наше "ман" (манити, проявляти розумову спритність).
"Ітіман" відоме в санскриті в значенні "той, хто розумно веде", він "отаман". Західні европейці кажуть "мен", "ман".
3. "Гетман" тепер пишуть як "гетьман". Сло­во "гет" — ровесник "іті". Воно багате різ­ними вимовами — "гет", "гат", "гата". Нині ми кажемо "гатити", "гатить". Наші предки під словом "гат" розуміли "наступ", "могутній рух вперед", вони були "Гіттітами".
Той, хто має добре розвинене почуття асоціятивности, по філологічному нюхові відчує, що й англійці вживають слово "гіт" майже в цьому значенні.
Я знайшов у "Магабгараті" слово "гатия" в значенні "биття", "знищення", у "Рик Ведах" "гата" (вдар), "гатака" (вдаряти, гатити). Слово "гаташва" (той, хто вбив коня), "шва" (кінь, "шва" тотожне з нашим "лша", лоша).
"Гатавір'я" — людина, яка загубила натхнення (інспірацію). Слово "віра", "вір'я" наші предки вживали в значенні "відвага", "натхнення", "благородна задушевність".
І нарешті входимо в ядро мети. Слово "геті", "гет", "гету" означає, наприклад, у "Рик Ведах" "озброєний наступ", а в "Магабгараті" -"вогниста зброя".
"Гетувід'я" — значить утверджувати знан­ням, а "гетувакана" — утверджувати промовою, "вакана" (ваакати, ваакає, промовляє).
Слово "Гет Ман" означає "Наступаючий Розум", "Проявляючий Мудрість". В часи Жовтневої революції в Оріяні (Україні) ду­ховні раби (брати-чужовіри), чадіючи несвідо­містю, репетували: "Не треба нам гетьманів, не треба нам царів, не треба отаманів, обрядів і богів!"
4. А що ж вам треба? Кріпацький колгосп імени ренегата Хрущова, імени грузина Сталіна, імени жида Хатаєвича, імени тунгуса Постишева, грекині Паші Ангеліної, москви­на Олекси Стаханова, німця Ернеста Тель­мана і масові могили винницькі, в яких лежать діти і матері, дротом пов'язані, в затилок постріляні, і мільйони дітей, жінок, юнаків і юнок, конаючих на чорній (на найбагатшій у світі землі) у муках голодної смерти, і "геніяльний вождь світового пролетаріату Ленін", і демократична екзекуція ЧЕКА — ГПУ НКВД -МВД?
"Гетмани, гетмани, якби то ви встали, встали, подивились на той Чигирин, де ви панували". Вони в граді Кия не панували? "Грязь Москви, варшавське сміття ваші пани -ясновельможнії гетьмани!"
5. Москвини в 1613 році, вибравши моск­вина (сина патріярха Філарета) Михаіла Романова царем Московитії, вдарили перед ним доземні поклони і "возопили": "Бог на небі, а батюшка-цар наш на землі! Царюй над нами, бо ти наш! Нам "нужен строгий на­чаль­ник" для "покорєнія нових земель і народов"".
Московський патріярх Філарет, взявши "Євангелію", прочитав московській еліті такі значущі слова: "Я сам бажав би бути від­лучений від Христа за братів моїх, рідних мені по тілу" ("Євангелія", П. св. а. Павла до Римлян, 9-3).
Патріярх Філарет започаткував суто мос­ковське розуміння християнізму. Християнізм став не метою, а слухняним знаряддям в руках майстрів московської імперії. Історія вчить, що лише таке поняття віри Христової корисне для державотворення.
Виникає питання: хто москвинам шеп­нув,що для творення держави (будь-якої держави) необхідний культ провідника (царя, воєначальника, вождя)?
В анналах історії занотовано, що архі­тектами москвинського державотворення були рідняки з роду хана Багрі Мурзи, що тоді поселилися в Москві.
Монголи-радники ствердили, що там, де в родині немає культу батька, легко навіть муд­рих синів розсварити і їхніми господарствами заволодіти.
Культ батька (батюшки царя) став твер­дим хребтом, на якому виросла, встабілі­зувалася і швидко змогутніла Москвинська імперія. Ті, які житимуть сто літ після моєї смерти, знатимуть, що вона в мої дні однією ногою стояла на Курильських островах, а другою — в Берліні.
Якщо латинське "культус" означає "піклу­вання", "поклоніння", то ми звернемося, наприклад, до гордих англійців, які теж лише тому, що плекали культ провідника (короля), стали великим імперським народом.
Слово "маєсті" походить від "маґнус", а "магнус" від санскритського (праукраїнсь­кого) "маг", "мага" (могутність, мужність, величність, сила). Маєсті — незалежна сила, авторитет, достойність, "воршіп", шанування, культ особи, поклоніння, шаноба).
6. Коли впаде в Англії культ провідника (культ короля, лорда, в домініях — культ губер­натора) впаде Англія, впаде дисципліна анг­лійського розуму. Немає дисциплінованого розуму — немає будівників держави.
Англійці вірять — народ не може жити без провідника так, як не може жити рій бджіл без матки. Історик нотує, що "англійці своїх монархів (єдиностаршин) утримують, слуха­ють їх, поклоняються їм і вимагають такої ж пошани від інших.
Вони в народному славні просять "Боже, хорони короля". Вони вірять, що коли король чи королева будуть жити і володітимуть ними, то все інше станеться само по собі.
Вони не моляться за свій народ, за військо, уряд, тільки — за короля. Вони вірять, що так довго, як будуть вони мати короля, матимуть силу, волю, і пошану між народами". В їх "маєсті" — субстанція незалежної сили.
Вони (англійці) вірять, що вони коло­нізували Австралію, США, Канаду, Нову Зеляндію, Південну Африку лише тому, що в їх розвинений культ провідника (культ англійської дисципліни).
Дисципліна — не нагайка, приниження люд­ської гідности, а внутрішнє покликання лю­дини, яка має культурну мудрість. Армія, в якій немає культу провідника, не здобуває перемог.
Вінстон Черчіль сидів у парку, грівся в про­міннях осіннього сонця і приглядався до будови монументу (величного пам'ятника) в честь його особи. В умінні творити культ про­відника проявлена володарська мораль, твор­ча і мобілізуюча геніяльність англійської нації.
7. Як знищити СССР? Поваліть культ Лєніна і культ генерального секретаря ком­партії СССР, і ця понура "тюрма народів" розвалиться. Жодна газета, жодні збори, мітинги, конгреси, з'їзди не мають права щиро чи нещиро, правдиво чи неправдиво крити­кувати, учити "генерального секретаря ком­партії СССР". Чому?
В психіці москвина стоїть "порядок" вище "правди" і вище "мудрости". Критика "гене­раль­ного секретаря компартії СССР" започат­кувала б хаос в рядах партії, в державній машині — почалася б громадянська війна і прийшов би розпад імперського СССР.
Компартія СССР, борючись з феодаліз­мом, найбільше критикувала царя. Чому? Знищити авторитет царя в масах, значить деморалізувати армію, міністрів, завалити царську систему державного життя.
Римська імперія впала не тому, що патриції пили і любувалися німфами, лінилися в розкошах, а тому, що всюдисущі одержимі інтернаціональні громади християнські, ідучи на смертні муки, не визнавали культу імпе­ратора і запопадливо творили культ Христа. Їхня фанатична вірність культові Христа мобілізувала їх, привела їх до сили, перемоги, слави. Зникне між християнами культ Христа, прийде присмерк християнської релігії.
8. В католицизмі існує многовіковий культ папи — культ духовного провідника світу католицького. Католики обожнюють папу, щоб бути католиками. Ними керує "Святий Отець Папа Павло".
Тібетці вірять, що ними керує "Святий Да­лай Лама" (син звичайного тібетського пас­туха, якого тібетці в день смерти старого Да­лай Лами, взяли з колиски щойно народ­женого. Вони вождя плекають з повиточка).
Впаде культ папи римського — впаде като­лицизм, і тоді жодна сила не поставить його на ноги. Майстри католицизму про це добре знають.
В ізуїтському ордені лицарів Колумбуса освячується мечами культ провідника. Були часи, що рясно летіли голови з плечей тих вірних католиків, які, належачи до ордену, не розуміли таїни організаційної могутности і відважувалися правдиво чи неправдиво критикувати володаря ордену ізуїтів: всяка критика провідника сіє в ордені зневір'я, нарікання, охлялість, руїну ордену.
9. Знищити в Китаї культ Мао Дзе-дуна — значить знищити червоний Китай. Немає маодзедунівських гасел, вчень — немає китай­ського націонал-комунізму. Знищити в Японії культ мікадо (єдиностаршинство божествен­не) — значить деморалізувати розум Японсько­го народу, посіяти в його рядах хронічні роз­дори, заколоти, недовір'я японця до японця.
В школах Японії молоді покоління (в цьому містерія духовного моноліту нації, її творча ініціятива і "родовий зов крови") вча­ться вірити, що "мікадо — син Божий" (японець — син Божий), "японська нація має божествен­не походження", окремі японці (з дипломатич­них міркувань) стають християнами, і вони в дипломатичних корпусах Европи зазначують, що в Японії теж є християни.
10. Немає на світі такої могутньої релі­гійної секти, в якій би не було культу духов­ного провідника, незалежно від того чи та секта християнська, буддистська, мусульман­сь­ка, брагманська.
Там, де немає культу провідника (трестом організаційного мозку створеного), немає ре­лігійного об'єднання, а коли й є, то воно явище кволе, нежиттєздатне, приречене на загибель.
Особливо масони, як люди творчої сили і свя­щенної духовної дисципліни, звеличують культ провідника ритуалами; вони (майстри монументальних плянів і їх втілень) добре зна­ють, що коли б в них не було культу про­від­ни­ка (великого майстра), вони перестали б існу­вати. А коли б й існували, то не мали б жод­ного впли­ву на політичне, економічне чи духовне життя оточення.
Той, хто обмовляє, при людях критикує спра­ведливо чи несправедливо таїни великого май­стра, не може бути каменярем (масоном), він вважається руїнником "каменярської будови".
11. В США чітка архітектоніка державної машини, дарма, що велика свобода в цій країні часто дає свободу валити свободу. Вулиця — їй все дозволено; охлократія не має культу провідника.
В США, починаючи від Великого Масона — президента Георга Вашінґтона, звеличується культ провідника (президента).
"Чи діждемося свого Вашінґтона?" Не діждемося. В народі, який має неоргані­зований розум, не може появитися "Вашінґтон з новим і праведним законом". Тільки в доброму саду визрівають добрі овочі.
Від культу провідника треба починати сподіватися "Вашінґтона з новим і праведним законом". Вашінґтон — діямантний овоч дис­циплінованого (великого англійського) наро­ду, дарма, що він адміністративно відійшов від Англії. Він відійшов від Англії, щоб творити нову державу на основах англійської духовости, англійської культури розуму.
12. Коли б Олександер Македонський на "всенародному мітингу" не був в Атенах проголошений (так як Христос в Нікеях) "сином Божим", якого, як запевняли архиєреї, "непорочно народила діва Олімпіяда", коли б імператор Риму не вважався "сином Божим", коли б москвини не проголосили Лєніна "вождем міжнародного пролетаріату", а Москву, де в гробниці лежать його мощі, Меккою "світового комунізму", коли б німці не вважали Адольфа Гітлера "Вибранцем Провидіння", а сонячний день — "днем Гіт­лера", коли б французи не вважали гробницю Наполеона "святощами Франції", не мали б їхні нації історії могутньої, не було б великих світових падінь і піднесень, поразок і перемог, не було так званої "весни народів".
13. Містика культу провідника — таїна, схо­вана в ірраціональному (але творчо-будую­чому) підсвідомому (не охопленому розумом) світові достойної людини.
Знайомлячись з життям напівдиких брази­лійських племен, помічаємо, що в них існує культ провідника (він їм даний матір'ю-при­родою так, як даний роєві бджіл). Приходило звиродніння: люди йшли по джунглях в розбрід, коли був убитий їхній провідник (субстанція їхнього духовного і тілесного "я").
Лєнін міг легко опанувати революційну ситуацію на просторах Московської імперії не тому, що він був "геніяльним" (немає такого генія, який би запріг щуку, рака й лебедя й приїхав до кума в гості).
Москвини були сотні літ муштровані в дусі культу провідника (батюшки-царя, началь­ника). Сів Лєнін на царський престол — він красний цар, цар пролетарської революції. Москвини беззастережно виконують його накази, директиви. Він живе у царських світлицях Кремля. То тільки "ми говоримо — партія, а розуміємо — Лєнін" (В. Маяковський).
14. Отаман Петлюра (не лише Петлюра! Був би на місці Петлюри Вашінґтон, Напо­леон, Гарібальді, Гітлер, Муссоліні, Лєнін, мітичний Мойсей і півмітичний Індра) не міг (і ніхто з перечислених провідників не міг би) мобілізувати народ, в якого недисципліно­ваний розум, утрачена національна мораль, зниклий культ провідника.
"Немає царя? Значить кожний тепер буде царем на своєму подвір'ї" — голосив гоголів­ський Солопій Черевик, співаючи "сам п'ю, сам гуляю, сам стелю, сам лягаю".
"Петлюра"? Та ж це син полтавського візника! А ще й пнеться в отамани?! От на­хаба, скромности не має! Гетман Скоропад­ський — лакиза, денщик "його імператорського величества" хапається за булаву! Нахаба, робити не хоче, бери рало, ори, сій, міси гли­ну, в поті чола хліб здобувай, не будь Хамом!
15. "Піп казав, то воно й правда, ми з роду Яфета походимо, так бо написано й в "Історії Русів". Яфет, гречкосій, тяглова сила. Сем — знавець Божих справ, а Хам — начальник. І коли воно так і в "Біблії" написано, то хіба може бути з наших начальник? Хіба що не­скромний хтось появиться, нероба і владо­люб".
"Ото ж — чужі пани, то Хами. Божі про­мисловці — жиди, греки, латини, то Семи, а ми — Яфети. Ми тутешні споконвічні "нас­тоя­щі Яфети". І трохи хахли, і трохи малороси".
Ті, що пішли з Петлюрою і Скоропад­ським, кращі люди України. Вони в нерівному бою боронили Її святу Честь. Чи справді ми були споконвічними яфетами? Чи справді ми ніколи не мали дисциплінованого розуму — культу провідника?
16. "Де, княже, твоя голова поляже, там і ми свої положимо", — говорили воїни Свято­слава в найскрутнішу годину ратного бою. Чому вони плекали культ рідного провідника? Тому, що вони не були зіпсутими людьми; вони жили підсвідомими (природою регульо­ваними) законами збереження роду свого.
Вони вважали самі себе внуками Дажбо­жими (внуками Дателя Буття Земного і Не­бесного). Вони знали, що коли не поклоня­тимуться рідному братові (згусткові мудрости і душі народної) володареві Святославові, то тоді їх покарає Дажбог "затемненням глузду". Вони утратять культ володаря (того, що їм дарує волю), і тоді виникне "смута" — кожний хотітиме бути провідником, а тому, що кожний не може бути провідником, армія поділиться на десятки ворогуючих груп, які самі себе зацькують, самі себе помордують, самі себе завоюють, відкривши шлях на свою вітчизну для різних мандруючих орд.
17. Впав на Русі (Україні) культ провід­ника тоді, коли князь (цар) Володимир довер­шив самоприниження Руси (України), впав він на коліна перед чужинцем (чорноризним шаманом-греком). Тоді впала "карна" (кермо, символ-маєстат влади незалежної) і покотився від селища до селища Жля (жаль, сум). І впала "мага" (могутність) у жилах внуків Дажбожих, впала дисципліна (латинське "дисципліна" означає "навчання") народного розуму і народного почування.
Впав на Русі (Україні) культ рідного провідника тому, що на його місце прийшов культ чужого провідника (ритуальний культ грека — митрополита, обожнюючий культ юдейця (Бога), канонізований культ чужих матеріяльних і духовних творінь — шкідливий для українців культ бездумного чужопок­лон­ства.
18. Грек на Русі (Україні) ганьбить її вождя (царя). Грек (київський митрополит Констан­тин) у 12 столітті віри Христової в Києві проголошує "анатему" ("анатема" означає "прокляття", "відсилання до Диявола"). Ні, це не була "анатема", а ганебне знищення залиш­ків культу рідного провідника в народі нашому.
Кого грек (митрополит Константин) в Києві "відіслав до Диявола" і чому, і чому про це мовчать нині сліпі славителі віри греко-православної? Грек "відіслав до Диявола" перед образами грецьких святих князя київ­ського (царя) добротного Із'яслава Другого (1146-1154) за те, що він відважився видви­нути на київського митрополита монаха — русича Клима Смолятича і не хотів бачити в Києві грека митрополитом.
19. Цар Із'яслав другий "відісланий до Диявола", цар Володимир проголошений святим, незважаючи на те, що він замордував князя Рогволода, його жінку і його юних синів, щоб заволодіти тілом милолицьої і русокосої Рогніди. Грек в Києві ставить своє грецьке "я" вище віри Христової, і в цьому українці бачать святість і мудрість грецьких тлумачень християнізму. Яка ганьба — яка осоружна мораль чужовір'я?!
Чую, що стомлені брати-чужовіри речуть, що многовікове українське горе в тому, що їхні провідники малограмотні, неморальні, розпус­ники, нечесні, самолюби, нескромні, са­мо­хвали і тому немає в народі до них пошани (культу), а коли й є, то без тем­ператури, не виходить той культ з потреб душевного благородства.
20. Що ж — Гітлера звали "малограмотним фельдфебелем", Гітлер не мав ні вищої освіти, ні визначних професій, хотів бути малярем — не мав успіху, хотів бути співаком — не мав успіху.
В біографіях занотовано, що "Наполеон — неморальний корсіканець, хронічний борж­ник, жорстока потвора, яка розстрілювала парижан з гармат прямої наводки".
Есери звали Лєніна "розпусником — розно­щиком венеричної хвороби", "партійним дик­татором", "німецьким шпигуном". Націонал-соціялісти Німеччини вважали Франкліна Рузвельта "дегенеративним паралітиком", "Юлій Цезар — шизофренік, владолюб, стате­вий маніяк". "Мусоліні — розпусник, гультяй, владолюб, позер, демагог".
Найбільший юдейський цар (гордість Юдеї) Давид був криміналістом, змовником; він, щоб заволодіти красунею Бетшебою, організував вбивство її мужа — воєначальника Уріяга. Єгова картав премудрого царя Соло­мона, що він має слабість до красунь — чужи­нок, які йому зовсім "ум збаламутили". Цар Петро Перший (гультяй підмосковського ні­мецького села Кукуй, де йому німці самі під­готовили свою найкращу "медхен" (золото­косу Анхен Монс), щоб славилася "німецька кров", здібна запаморочувати голови провід­никам.
Петро Перший особисто знімав косою голови на площі (на сучасній Красній площі Москви) тим бунтівникам довгобородим, які були живими закопані в землю по шию.
21. Чи всі основоположники — творці релігійних рухів, були всіми люблені? Знаємо, що тесть Гаутами Будди, цар Супрабудда, звав Будду "неморальною потворою" і робив на нього "замах" за те, що він лишив свою дружину (чарівну принцесу Ясодгару) з немовлятком і пішов у мандри "пізнавати мудрість життя". Буддисти Будду обожнюють.
Ісуса звали безбожником, лжепророком, бунтівником, обвинувачували його за приятельське ставлення до відомої розпусниці Марії Магдалини, казали, що коли б він "був пророком, то знав би хто й яка се жінка, що торкається до нього", "цілує його ноги (семіт­ський спосіб проявлення кохання, — примітка моя) і мастить миром" (Лука 7, 38- 9). Мога­мета звали "неписьменним галюцинаційцем, маніяком жадним влади, жорстокою люди­ною". Він написав (йому викарбували) на пер­стені, який він все життя носив, відомі слова "Немає Аллаха, крім Аллаха, а я його Про­рок"!
Зі всіх перечислених державних і релі­гій­них провідників ні один (через нескромність) не підходить для українців (братів-чужовірів), очевидно, крім Христа і князя Володимира?
22. Я зазначую, що незважаючи на те, що в біографіях провідників багато "тіні" і "плям", вони були і вічно залишаться великими і неповторними провідниками Людства. Всі вони мали більші чи менші вади (а хто їх не мав) тому, що вони були дітьми Людства, яке багате на любов і ненависть, на святість і гріхи, на добро і злочини.
Історія оцінила кожного провідника не по тому, які він мав чи не мав вади, а по тому, що він за своє життя створив. "Великі вади, — каже психолог, — їх роблять великими".
Легко можна помітити, що мудрі народи не добачають особистих вад своїх провідни­ків, стараються приховати так, як порядний син Сем приховував-прикривав "соромне тіло свого батька Ноя", коли він лежав п'яний, і виносять на арену життя лише їхні нетлінні плоди чину, духа, мудрости, енергії.
Провідник — людина Земної плянети: коли він з однієї сторони освітлений, то з другої притемнений так, як місяць і наша прекрасна земля.
23. Я хочу вільно пасти тонкорунне стадо на безмежних, щедро скупаних у сонці, степах моєї Херсонщини. Воля там, де живуть її одержимі оборонці. Волі не можна ні випро­сити, ні вимолити. І рабством здобути її не можна. Вона родиться із згустків найблаго­род­нішої крови, пролитої з любов'ю до неї.
Я хочу, щоб з нектару науки моєї скресла іскра і впала в душу мого внука і він, збагатившись інстинктом самозбереження, здисциплінував свій розум.
Я хочу, щоб він став струнко перед рідним провідником (рідним по тілу і по вірі) і сказав: "Моє життя в твоєму розпорядженні, веди, володарю. Веди, щоб я перед жодною чужою силою не стояв по команді струнко. Я готовий виконати твій наказ точно і беззастережно.
Виконуючи рідний наказ рідного провід­ника, я виконую наказ рідного сумління. Я вчу свій розум дисципліни — значить я вчуся волі і перемоги, й тому розкошую. Розкошує мій розум і моя душа, бо я — лицар Дис­ципліни. Дисципліна, керована самосвідо­містю, наука всіх наук життя.
24. "Володарю, коли я впаду в степу і кров мого серця оросить колосся життя, я стану казкою. Я стану інстинктом самозбереження народу. З моєї крови квітнутимуть сади волі, запалають маки юних надій, постане в народі легенда безсмертних. Народ, який родить безсмертних, — безсмертний! Я вибранець достойної смерти, яка лякає вибранців недостойного життя. Ті, що достойно вмерли, панують над тими, які недостойно живуть!"
25. Карл Маркс не був демократом. Він вірив, що "цілі можуть бути досягнені тільки насильственним поваленням всього існуючо­го ладу" ("Комуністичний Маніфест"). Він хва­­лив Запорозьку Січ, що вона демократич­на і гудив царя Московського, що він деспо­тич­ний.
Московський деспот "пообідав" на Запо­ріжжі. Запорожці знесилилися, їхні демокра­тичні провідники стали "царськими дворя­нами". Достойніші не скорилися і були обезголовлені, або — ув'язнені. На їхній землі німець картопельку садить, з гіркотою в душі писав Тарас Шевченко.
Чому запорожці не створили культу про­відника-державника, чому не стали творцями многовікової держави, імперії? Чому вони були тільки оборонцями "віри православної", "вольностей косацьких?"
Тому, що вони, вибравши отамана, мазали йому голову болотом, щоб "не зазнавався", тобто, щоб провідник знав, що запорожці, викрикуючи інше ім'я, підкинуть шапки вгору і виберуть нового отамана "слухнянішого".
Коли новий отаман надоїсть, продадуть його перед боєм чи після бою. Чи можуть такі месники мати провідника (архітекта дер­жави)? Ні. В їх недисциплінована мудрість. Там, де покірний провідник і непокірні йому підлеглі, немає дисциплінованої мудрости.
Українці (єдиний народ?), який віддавав своїх провідників катам на катування, ка­жучи: "Другого виберемо, а ви цього катуйте. І за це нас, християн православних, звільніть з полону, вельми хочеться йти додому в наші теплі хати".
26. В 10569 році Дажбожому (в 1569 році християнському), під час тимчасового пере­мир'я, польський провідник Жолкєвський звернувся до козаків, сказавши, що вони отри­мають "добре життя", коли видадуть в поль­ські руки своїх рідних безстрашних провід­ників.
Козаки (ревні оборонці грецького право­славія) підступно пов'язали провідників Нали­вайка і Шаулу, і віддали їх на смертні муки польському провідникові Жолкєвському. І вже вони хотіли вертатися під теплі стріхи.
Польський провідник Жолкєвський прий­няв зв'язаних українських провідників Нали­вайка і Шаулу з рук українських і наказав своєму війську посікти на капусту двоноге "бидло", яке свою шкуру рятуючи, продає рідних провідників.
Різанина була велика. Обеззброєних "ко­заків так рубали немилосердно, що на милю, а може й на більше, труп лежав на трупові, оповідає поляк" (М. Грушевський, "Історія України", Вінніпеµ, Манітоба).
Немає на світі такого народу, який би мав пошану до тих, що продають рідних про­від­ників. Горді і дисципліновані народи Евразії ознайомлені з історією Наливайка і десятком таких, як він провідників українських. Як люди звуть тих синів, які свого тата зв'язали і продали в неволю, щоб купити собі волю чи влаштувати вигідне безтурботне життя?
27. Провідника Наливайка (українського мудрого і безстрашного провідника, прода­ного українцями) поляки катували дванад­цять місяців, "випитуючи про його зносини з сусідніми державами і різними людьми" (М. Грушевський, "Історія України", Вінніпеµ, Манітоба).
Поляки відрізали Наливайкові руки, ноги, і відрубали голову. Поляки твердять, що Наливайко, підпливаючи власною кров'ю, мав велику спрагу, але води не просив.
Інші польські літописці зазначують, що український провідник Наливайко був посад­жений на розпеченого залізного коня, на його змучену голову була надіта колюча залізна корона, на якій написано "Krol Ukrainy".
Які малі муки переніс Христос ("цар юдейський"), порівнюючи з муками Нали­вайка ("царя українського")?
"Цар юдейський" мав біля себе декілька людей, які в душі співчували йому, біля нього була Марія-Магдалина, добра жіноча душа. "Цар український" мучився, не ждучи ні від кого ні співчуття, ні рятунку. Він -"Krol Ukrainy".
Коли нехристияни продали Христа — це справа одна. Коли християни продали хрис­тиянина-провідника — це справа друга. Де ганебніше моральне падіння?!
28. Агенти Московії, використовуючи не­дис­циплінований розум Українського На­роду, підмовили в Кам'янець-Подільському озброєну охорону отамана Петлюри, щоб вона схопила провідника Петлюру і перейшла на сторону Лєніна. Охорона була своєчасно роззброєна. А коли б ні? Петлюрина охорона зв'язала б Петлюру і відвезла б його в Московію, як дарунок для "красного царя", був би новий провідник Наливайко.
В Україні були такі часи, що ніхто не хотів бути провідником визвольних бунтів — найстрашніше осиротіння народу. Людина, що мала здібності вести народ, ішла на службу до чужинців, або казала: "Рідні мої, я люблю вас, але ж ви раби проклятущі, після бою всю вину складете на мене і віддасте на муки катам, щоб відкупитися. Ви вибираєте мене, щоб потім кпити з мене, що я не погоджуюся з вашими порадами. Як же маю поступати? Десятки порад і кожна з них має протилежну дорогу. Ідіть в розбрід. Тягніть ярмо, хай свистять батоги по ваших спинах рубцьованих. І мовчки чухайте чуби".
29. Крапля крови з серця Наливайчиного перелилася в серце моє, і думою ожила. Як освіжити душу народу? Як здисциплінувати розум народу?
Я видачу рідних провідників (в руки чужі на муки смертні) проголошую душевною хво­робою зхристиянізованої української нації. Українці, які лишають чад чужовір'я і верта­ють­ся до реформованої віри внуків Дажбо­жих, утвердженої в "Мага Вірі", повинні пам'ятати, що разом із залишенням чужовір'я, вони повинні залишити й інтриги проти рідних своїх провідників.
Впроваджую в життя щорічне влаш­тування смутку. ("День затемнення глузду"). Всі визнавці РУНВіри п'ять хвилин стоя­тимуть, мовчки похиливши голови.
Рунтато вичислюватиме жахіття відомих історичних фактів продажі українцями своїх провідників, кревняків, діячів. Висітиме образ провідника Наливайка. Наливайко зобра­жений на розпеченому залізному коні — на його голові колюча залізна корона, з-під корони по скронях струмує кров, кривавиться напис "Krol Ukrainy".
З0. Ми, підходячи до Наливайка, говори­тимемо: "Вірний і рідний наш провіднику, прости нашим нерозумним предкам. Зніми з наших душ їхні непростимі чужовірні гріхи.
Ми в сяйві РУНВіри шануємо культ провідника так, як шанували правдиві внуки Дажбожі — воїни Святослава, так, як шанують діти тата".
Рій Родинного Вогнища (Станиця ОСІДУ) вибирає явним або неявним голосуванням про­відника. Рій огортає його культом, пік­луванням, і цю організаційну обрядність творить не для того, щоб були "раби" і був "пан", а для того, щоб у Станиці ОСІДУ панував дух дисциплінованої мудрости, дух єдности, світлий дух організаційної творчо­сти, щоб всі знали, що ми, рунвісти, Об'єд­нанням Могутніємо, і тільки в цьому значенні врочисто вимовляємо скорочений оклик "ОМ".
Нововибраному провідникові Станиці ОСІДУ рунтато (рідний український націона­льний тато), тобто, духовний наставник Станиці ОСІДУ, привселюдно вручає жезл влади (вогнистий знак Дажбожий) і невелич­кий блакитний прапорець, на якому зобра­жена золотиста бджілка (символ працьови­тости і родинної дисципліни).
Всі присутні склоняють чола тоді, коли нововибраний провідник Станиці ОСІДУ біля блакитно-золотистого стягу цілує вогнистий знак Дателя Буття (Дажбога) і промовляє: "Об'єднанням Могутніємо! Брати і Сестри, допоможіть мені допомогти вам. Слава Дажбогові!"
Брати-чужовіри, які десять століть стоять на колінах перед портретами старих юдеїв, греків, латинян, піднімуть нас, рідновірів, на глум, що ми у хвилину священного вручення рунтатом Дажбожого знака (жезла-влади) нововибраному провідникові Станиці ОСІ­ДУ, во ім'я Дажбожої вічности кланяємося. Чому ми це впроваджуємо, не звертаючи уваги на те, чи будемо хвалені чи обмовлені?
Немає на світі такої людини, яка б не була людиною, або могла б сама себе перевершити, тобто, бути розумнішою за себе.
Нововибраний провідник, незважаючи на те, що він душею й розумом найвеличніший у Станиці ОСІДУ, і тому він вибраний, є перш за все людиною, якій властиві помилки, обурення, слабість, ніжність, гордість явна чи глибоко прихована, грубість, такт, славолюб­ство, жертвенність, відданість.
31. Нововибраний провідник, побачивши, що всі побратими і посестри, об'єднані єди­ною мислею і єдиним натхненням, поклони­лися, перероджується, в нього появляється велика віра у свій народ. Він переживає чуття досі йому невідомі — чуття самодисципліни, самоконтролю, самопошани.
Вливаються в його серце дивні натхнення — почуття вищости, володарської гідности, самопосвяти. І часами ці почуття такі сильні і благородні, що провідник йде на найбільші жертви, обороняючи людей, яких він очолює. Великий подвиг родиться стремлінням оправ­дати довір'я.
Ті, що поклонилися, обрядово дисциплі­новують свого рідного провідника, щоб він тримав у дисципліні тих, кого очолює, був розважним майстром Родинного Вогнища і ніби кажуть мовчазно йому: "Ти не маєш права зневірюватися, занепадати духом, нарі­кати на свою втому. Ми тебе хочемо бачити вічно натхненним, впевненим, діловим".
Є такі, які неорієнтуючись у психології організаційного життя, скажуть: "Та як же йо­го, того нашого провідника шанувати, коли він наш і ще живий? Вб'ють його наші, або чужі, коли він щось вартий, і тоді ми захо­димося відправляти панахиди і організову­ва­ти комітет по збиранню грошей на пам'ят­ник".
Чи може "юрба", яка складається з таких "синів України", мати достойного провід­ни­ка? Ні. В недостойних людей немає достойних провідників.
Хто прагнутиме валити основи ОСІДУ РУНВіри, той буде влесливо комбінувати різні (на перший погляд навіть переконливі) аргументи, виступаючи проти культу про­відника, ширитиме "демократизацію" наших народоправних рядів, мовляв, "ми, гайда­маки, всі ми однакі", "чия горілка на столі, того й правда на селі".
32. Провідник найбільше наражає себе на обмовлення, бо його завжди найкраще видно. Немає (і ніколи не було й не буде) в світі такого провідника, якого б не можна було обмовити, назвати самолюбом, нездібним, неморальним. Визначні і невизначні провід­ни­ки були обкидані болотом, гнилими яйцями, і цієї "пошани" не обминули ні королі, ні сільські старости.
"Коли ми виберемо його провідником, а він виявиться зрадником, пияком, гульвісою — що ж тоді робити?" У зрадливої юрби зрад­ливий провідник, зрадлива юрба йому не ві­рить, боїться його "влади", а він — не вірить юрбі.
В Україні часами провідники ставали зрадниками тому, що різні авантюрники снували змови проти них. Вони, рятуючи життя від суду обдуреної маси, тікали в Польщу, Московитію, Туреччину.
Чужинці цінували провідницькі здібності втікачів. Назначали їх провідниками над Українським народом. Юрба притихала, кажучи: "Ну, коли вже його сам цар призначив, то треба слухати, значить він щось вартий. Це не те, що ми його можемо вибрати, а завтра, випивши могоричу, переобрати".
33. Раби не здібні шанувати провідника, не призначеного чужиною. Тобто, такого, якого вони самі виберуть, їм здається, що він холоп, він з ними п'є спотикач і дуже до них піддобряється. Він ними вибраний.
Провідник не повинен вживати алкоголю. Коли він підхмелений, він перестає бути провідником. Люди, ласі на чарку, інколи мають вплив на несвідомі маси, на інтри­гую­чих людей і можуть накоїти чимало тимча­сового лиха. Бойкот — найкраща боротьба з ними.
Бджоляне плем'я само для себе плекає (культивує) провідника тоді, коли він ще в повиточку. Бджоли його отеплюють, живлять добірними харчами, обороняють від напас­ли­вих претендентів на "престол". Вони знешкод­жують суперників провідника.
Коли б вони не так поводилися, їхнє плем'я перестало б існувати: не витримало б іспиту життя. Мільйони років живуть в бджоляному племені інстинкти самозбереження — матирею (природою) усталений культ провідника.
Якби й нам взяти з колиски добірне немовля і виховати з нього провідника: дати йому вольові манери, навики володарські, непідкупність, таїни дипломатичного "бонто­ну", вселити йому віру, що провідник при жодних обставинах не тікає з поля бою, не зрікається духовної цілеспрямованости.
Провідник не схиляє чола перед чужо­земними духовними, державними чи військо­вими можновладцями. Він — символ. Він не огортає себе пишнотами, не звертає уваги на нарікання. Він збагачений найдостойнішою гід­ністю, яка зветься — Відвага. Він володіє усною і писемною чіткою будовою думки, розвиненою уявою, передбаченням, глибокою інтуїцією.
Немовля, з якого мав би вирости україн­ський "Далай Лама", не виявляє прикмет великої мудрости. Дехто хоче його задушити, мовляв, "мій син мудріший". Щоб оцінити мудрість, треба володіти мудрістю. Немуд­реці, які знецінюють мудреців, стають пот­ворами. Може є щось вище мудрости?
34. Французькі, москвинські, англійські, римські, іспанські королі не всі були титанами розуму і духа. Їх оточували беззастережно вірні піддані, воєначальники, дипломати, поети, філософи, духовні жерці, які були мудрішими за них і які покірно стояли на колінах перед ними. Рабство? Ні. Дисципліна мудрости — вище мудрости.
Великий мудрець стоїть на колінах перед монархом не великої мудрости. Чому? Щоб принизити себе і звеличити монарха? Ні.
Він (мудрець) ставить дисципліну (поря­док в душі нації) вище розуму, вище духо­вости, вище слави, вище свого "я" (і коли прав­ду таємну сказати), вище короля, і тому він не тільки мудрець, а й дисциплінований мудрець.
Яка здоровоглузда риса національного характеру? Яка одержима сила природнього самозбереження? В ній легко помітити при­сутність інстинкту, який властивий бджолам, птахам, звірям і людям, які не були калічені многовіковим рабством.
Недисциплінований розум (недисциплі­нована величність), недисциплінована душа (недисципліновані емоції, натхнення, хотіння) — ось ті притаєні, на перший погляд непомітні, чинники, які руйнують творчі сили найздіб­нішої нації.
35. Яка ж сила нас, українців, ослабила, розум наш розбестила? Яка ж сила їх (москвинів) підсилила? Чому є сильні і чому є слабі племена? Говорімо мовою конкретности — ми ненавидимо москвинів білих і червоних, та ненависть наша слаба. Ненависть слабих — стогін загубленого в пустині. Треба обачно заглибитися в корінь мудрости — що роззброює нашу святу ненависть?
Москвини (їхній талант, їхня душа, їхній розум) сильні? Правда, що золотоколоса і солов'ями оспівана земля багата розніжила нас. Правда, що холодна і сувора північ осуворила, мобілізувала тілесну і духовну снагу москвина, і божественний культ царя (Бог на небі, а цар — на землі) дав йому імперське честолюбство.
Правда (о яка це велика правда!), що не велика, але дисциплінована мудрість москви­на поневолила велику, але недисципліновану мудрість українця. Велика нація, що має недисципліновану мудрість, стає рабинею малої нації, що має дисципліновану мудрість. Дисципліна розуму — цариця розуму.
36. Там, де немає культу провідника (короля, царя, президента, воєначальника, керманича), немає порядку, там причаєна заглада племени, народу, держави.
Ті побратими-рідновіри, які передчасно прийшли до Об'єднання Синів і Дочок Ук­раї­ни, піднімуть на гострі вила критики культ про­відника. Вони, ще живучи чужими міри­ла­ми понять, не можуть відчути, наприклад, яка є різниця між культом рідного побратима-про­відника і московсько-большевицьким "куль­­том особи" — культом деспота ("культ особи" в СССР — це масові могили замор­дованих дітей і жінок, концтабори НКВД, організований голод 33 року). Та і в цьому випадку справа, очевидно, не в "культові особи", а в брутальних діях всієї компартії СССР, яка свої антинародні злочини хоче легко (є такі наївні, які їй вірять) списати на рахунок "культу особи".
Вороги України нічого в світі так не бояться, як виникнення між українцями культу провідника. Вони, як державні люди, добре знають, що культ рідного провідника — шлях до рідної волі.
Вони (вороги) витрачають великі скарби, щоб кожний український провідник був між українцями неавторитетним, спровокованим, обмовленим. Їм легко українськими руками нищити українських провідників тому, що українці (може єдина нація в Европі), не мають національної дисципліни, утверджених основ родової моралі, відповідальности, гордости. Їхня церковно-християнська мо­раль побудована на основах побожної, скромної, рабської етики.
37. Вороги України бояться слів "україн­ська організація". Вони стараються знищити її основоположника. Вони розривають його бомбами, вбивають його на вулиці серед бі­лого дня, вмертвляють отруйними пістоле­тами. І українці не мстяться за замордованих провідників, хоч могли б, творячи помсту, здобути оправдання між великими народами світу, які врочисто шанують культ своїх володарів.
Брати-чужовіри замордованого провід­ника вшановують зниділими панахидами у чаді наркотичного ладану перед образами старих юдеїв, греків, латинян, і вірять, що це найдостойніший вияв пошани.
Коли в усьому світі не буде культу про­відника, а в українців — буде, то вони стануть наймогутнішою і найвпливовішою нацією. Коли всі народи матимуть культ провідника, а українці — ні, то вони будуть рабами всіх народів, їхні найздібніші сини віддадуть свої провідницькі таланти для чужих народів.
38. У Вищому Духовному Училищі Рідної Української Національної Віри (ведуч РУН­Віри), тобто, в Академії РУНВіри (на основі витончених психологічних тестів) треба зна­ходити юнаків, які мають природні здібності бути провідниками, і ними всесторонньо піклуватися. Їм треба більше "давати" і більше від них "вимагати".
Треба впроваджувати їх (і тільки їх) в таїни провідницького "атівіризму" (санскрит). Тре­ба з ними говорити так, як говорили жерці з синами фараонів, так, як говорять учителі з принцами при зачинених дверях, так, як говорив Аристотель з юним Олександром Великим.
Вони (ретельно підібрані юнаки) мають бути майстрами державотворення. Досі, як відомо, українці не мали таких училищ, і тому мої прагнення будуть знецінюватися тими "патріотами", які виховують молодь в чужовір'ї.
Психолог може визначити, хто зліплений з глини тієї, з якої куються провідники-само­род­ки (діяманти народу). Провідник не бо­їться небезпек, невдач. Він не має жадности до грошей. Він не любить пишнотного життя, справ дрібничкових, скороминучих, відхиле­них від головної мети.
Склад його душі такий, що він переживає духовну приємність, наражаючи себе на не­безпеки, які межують між смертю і життям, і ця невідома для звичайних людей провід­ниць­ка "спрага" так вкорінена в душі провідника, як у наркомана потяг до наркотика.
39. Провідник натхненний завжди і всюди. Він свої духовні й емоційні сили вміє (і в цьому таємниця його сили) сконцентровувати в один монолітній потік для досягнення мети, яку лише він бачить в уяві до найменших деталей.
Провідник без розвиненої уяви, це те саме, що поет без поетичного таланту. Провідник, весь меті підвладний, він раб мети своєї, бо він на її жертовник складає найніжніші квіти пульсу життя свого, і ось тому він віддано веде тих, яких він очолює.
Провідник бурхливий, як весняний розлив і врівноважений, як мудрість дисципліни. Він має приємність неможливе перетворювати в можливе, багато заздрісних йому, та мало охочих горіти його виснажливим горінням.
Він довірливий і беззастережно обурений на тих, які не оправдують його довір'я і тонуть в мілководді крутійства і втягують його в інтриги буденної сірятини. Він непохитний і вічно духом молодий. Він скоріше готовий мудро бій програти, щоб готуватися до нового бою, ніж принизливо виграти і живити свої почування радістю холопа.
Провідник, який веде народ вільно (без тиску знизу), любить народ одержимою любов'ю. Він (народний провідник) ощас­лив­лює його полум'ям натхнень, надій, славою звитяг і його картає, як батько дітей, коли ба­чить "хитання", "зневірення". І так, як батько не може не бути батьком, так справжній про­відник не може не бути провідником — на­роджений літати, повзати не буде, орла не можна відучити літати.
40. Провідник не боїться обмов, в'язниці, тортур, падіння і піднесення свого "я", і тому він має внутрішню духовну силу володіння. Він походить з серця, з розуму народу (він -завершення народного сьогодення), він, ус­ві­домивши сили свої, не боїться, що "одні приходять, інші відходять", це явище законо­мірне.
Він часто йде в конфлікт з народом, бачачи його помилки, прив'язаність до несут­тєвих вигід життя ("Мойсей" Івана Франка).
Що вище мудрости? Шляхетність муд­рости, відвага мудрости, такт мудрости, дис­ципліна і культура мудрости. Там, де дисцип­ліна мудрости, родиться величне дитя Волі.
Оборонити величне дитя Волі без культу провідника не можна. Немає культу провід­ника, значить немає дисциплінованих обо­рон­ців волі. Боронити волю недисципліновано, значить творити культ довготривалих безус­піш­них національних визвольних змагань.