Мага Віра

1. Дорогі мої побратими, дорогі мої по­сестри — правдоносні внуки Дажбожі, йду в гості до Вас. Несу святі скарби, які мені пере­дали для Вас великі Предки наші. Прийміть їх — вічно житиме в серцях Ваших творча і шляхетна згода. Вічно Ви будете багаті благородними почуттями, вірою в єдиного і всюдисущого Дателя Буття. Датель Буття — Дажбог наш величний, суворий і ніжний, як рідна мати. Він — Будівник Світу.
Є люди, яких можна назвати біблійними атеїстами. Вони не вірять у Єгову тому, що Він, як пише "Біблія", жорстокий і ревнивий. Про інше поняття Бога вони не знають. Слова "віруючий" і "атеїст" умовні. Для біблійників ми, рунвісти, виглядаємо атеїстами тому, що ми віруємо не по-біблійному. Ми віримо в Да­теля Буття (Дажбога). І наша віра нас звеличує. В ній ми бачимо духовну волю нашого "я". В ній трепет нашої любови до Вітчизни і наша ненависть до її ворогів. Наша віра свята!
Рідна Українська Національна Віра єднає наші мислі, єднає наші почування, єднає наше велике правдоносне плем'я — плем'я внуків Дажбожих.
Ми віримо в Дажбога, щоб наші земні, підземні і небесні скарби були нашими. Нам відомі таїни успішної святої оборони скарбів рідних. Ми любимо і обороняємо їх так, як свої руки, ноги, очі, мозок, серце.
2. Людина боронить сама себе не тільки розумом, а й інстинктами самозбереження. Інстинкти самозбереження старіші і сильніші за розум. Ми хочемо, щоб світ знав, що ми непереможні. Непереможність наша закодо­ва­на в наших розуміннях життя і смерти, у філо­софії і культурі нашої любови до Вітчизни, в одержимості нашої борні за Її волю.
Вітчизну нашу ми обороняємо, керуючись не партійними, соціологічними чи інтер­націо­нально-релігійними гаслами. Ми Вітчизну нашу обороняємо інстинктами самозбережен­ня. Вітчизна — наші ноги, наші руки, наші очі, наш мозок, наші серця і почування.
Вітчизна і ми — це корм і тіло, повітря і легені, краса і душа, право на життя і життя, колиска і дитина, материнське молоко і май­бутнє дітей наших. Нещасний буде той, хто нас, внуків Дажбожих, на нашій рідній землі прагнутиме поневолити, щоб живитися на­шою кров'ю (добротними плодами Вітчизни нашої).
3. Ми живемо законами не позиченої моралі, а рідної: вторжник, що увірвався зі зброєю залізною чи духовною на наші рідні землі зі сходу, півночі, півдня чи заходу, щоб нас поневолити, має віддати нам свою голову. Мораль така нам корисна і для нас вона свята. Ніхто не має права в нашу хату нести науку Ісуса, папи римського, Лєніна, грецької ор­тодоксії, щоб нею нас гнобити!
Ми не хочемо підпорядковувати себе тво­рінням чужоземного розуму. Десять століть ми були підпорядковані законам чужого розуму — законам чужоземної релігії. Тепер має­мо наочні дані ствердити, що таке підпо­рядкування обезвладнило душу нашу і знецінило в світі наш світлий розум.
Ми маємо свій розум. Ми маємо свою ду­шу. Ми щасливі без чужого щастя. Ми розумні без чужого розуму. Той, хто повірить, що ми маємо в черепах ослаблений мозок не здібний для творчости, у грудях — заячі серця не здібні мати свою віру, викопає сам для себе могилу на нашій землі — ми нікому не дозво­лимо наше на наших очах ганьбити!
Я йду, щоб підняти народ на вершини ду­ховного і тілесного самоутвердження. Коли я йду до мого народу, щоб з ним синівську мову вести, Ісус, Маркс, Лєнін, папа римський і греко-православні жерці, повинні мовчати.
Їхні мудрощі і їхні святощі, їхні щедроти і їхні чесноти — їхні, хай вони збагачують ду­хов­ні скарбниці їхніх народів і не понево­люють духовне життя мого народу.
4. Побратими і посестри, ніколи плаксиво не жалійтеся нікому, що москвини прийшли в Україну і б'ють українців: кожний, хто йде в Україну, йде, щоб бити українців, щоб одру­жуватися з їхніми миловидними і ніжними дочками і цим ослаблювати моральну і тілесну субстанцію українську. Кожний йде в Україну, щоб бити українців, щоб їхніх жила­вих і світлочолих синів навчити вбивати рідну матір, вбивати рідного тата в ім'я віри Хрис­тової, в ім'я віри Лєнінової, в ім'я повного шлунку, поплатних посад, сектантського фа­на­тизму, споживацької філософії життя.
Кожний йде в Україну, щоб брати з колис­ки українських дітей і вчити їх катувати Україну. Зі зброєю в руках іти пліч-о-пліч із загарбниками України (валуївцями, денікін­цями), зі зброєю в руках іти пліч-о-пліч із за­гарбниками України (брежньовими, сталін­цями, лєнінцями) — що це значить?
Це значить, будучи українцем, спільно із загарбниками України душити в Україні ук­раїнську мову, тримати в темноті українську національну свідомість, ховати від українців їхню правдиву історію і вчити їх такої пот­ворної історії України, щоб у них не було віри в себе, не було пошани до предків своїх, творити в 21 році, в 33 році голод в Україні, катувати українців в концтаборах Соловків, Колими, Сибіру, Московитії.
5. Німці, англійці, французи та інші на­роди не хочуть стояти поруч з українцями. До­стойні народи не можуть любити тих, яких вони вважають духовними, політичними і еко­номічними рабами.
Українці в їхньому розумінні "білі негри Европи". Сорок п'ять мільйонів людей, які живуть на найбагатшій у світі землі і звуть се­бе українцями, не мають ні своєї національної армії, ні своїх грошей, які б були визнані банками держав Евразії, ні своєї національної філософії життя. В їхній столиці Києві на вулиці не чути української мови.
З такою національною грамотою українці (брати-чужовіри) хочуть у світі здобути сим­патію, визнання, зазначаючи, що вони "також християни". Світ не любить тих, які самі себе не знають, живуть законами раб­ського розу­міння життя, моралі, релігії. Рабство — ганьба.
Світ — це природа. Світ живе законом: кожний народ, коли він хоче бути достойним народом, повинен сам на своїй землі боро­нити волю свого "я". Народ, який не здібний сам себе боронити, приречений на загибель.
6. Природа (все живе кероване законами природи) завжди стоїть по стороні сильних. Природа, наприклад, дає право не слабкому оленеві, а сильному і відважному започатку­вати, стрінувшись з оленихою, продовження роду оленячого. Моралісти, отже, мають дані твердити, що природа неморальна, жорстока, потворна. Коли б природа стала по стороні слабкого тілом і розумом оленя (в ім'я "вели­кої" моралі), оленячий рід став би млявим, і вовки швидко б його зжерли. Природа, щоб зберегти рід оленячий, стоїть по стороні силь­них оленів. Тільки їм дає право продовжувати народження нових поколінь.
Світ з любови до роду людського любить той народ, який володіє могутньою енергією нервової системи, організаційним талантом, вольовим і палким розумом.
Слабкий народ викликає до себе жаль, співчуття. Сильні інколи дають йому в руку шмат хліба, але ніхто з них не хоче зі слабким народом ділити його слабість і слабнути разом з ним.
7. Відвідував я найменші країни світу (Ел Сальвадор, Коста Ріку). Мені було приємно, що сини цих народів вірять, що вони сильні. Вони гордяться своїми вітчизнами. Я не стрічав, щоб хтось з них говорив: "Ми слабкі", "нам треба возз'єднуватися з іншим великим народом", "наша вітчизна самостійно не може існувати".
Український народ тілесно здоровий. Він сильний. Він розумом глибокий і красою лиця принадний. Але він слабкий вірою в себе. Він слабкий своїми слабими переконаннями (його душу приборкала і спотворила многовікова неволя).
Щоб його душа пробудилася, налилася творчою енергією, святою вольовою вірою в себе, мають прийти зі світу рунвістів Рішителі Життя і Смерти, тобто ржіси. Народ, поба­чив­ши подвиги ржісів, самозвеличиться. Народ не може жити без великих синівських подвигів. Він подвиги обожнює і ними насна­жується. Чим більші синівські подвиги, тим більша енергія і віра народу. Там, де немає великих синівських подвигів, народ стає кволим.
8. Я йду, щоб переконати синів України, що служіння народові і вмирання на полі бою за його волю — це не наказ, це не присяга, це не обов'язок, ні, це обряд Добровільного Свя­щен­нодійства. Це вершина духовної і тілесної досконалости — завершення щастя, здійснення всіх мрій, вічний вінок Слави і Волі!
Ржіс — найвища ступінь духовного і тілес­­ного життя рунвіста. Ржіс — український камі­кадзе. Один ржіс знищить сотню злотворних вторжників. Він (ржіс) сам добровільно і врочисто зголошується у хвилину всенародної тривоги йти у Царство Духа Предків.
Ржіс своєю тлінною тілесною кончиною нищитиме осині гнізда вторжників. Рунвісти такого озброєного Рішителя Життя і Смерти, тобто ржіса, обрядово проводжатимуть уквіт­чаного у вінок Безсмертя. Найкращі красуні внуків Дажбожих цілунками і співами провод­жатимуть його як на велике Різдво Світла Дажбожого, у Святиню Безсмертя. Мати його буде проголошена Великою Матір'ю Волі і Слави.
Ржіс обрядово (в натхненні Дажбожого священнодійства) своєю мудрою смертю май­стерно і впевнено відбирає життя в сотні катів України. Піде слава по світу, що коли йде ржіс, то це значить іде той, хто сам себе прирік на смерть, щоб своєю смертю перемогти ту смерть, яку несуть Україні вторжники.
9. Ржіс — людина, яка йде між смертю і жит­тям. Йому покірні сили живі і мертві. Він у свя­щенній борні згорає, стає райдужним пра­пором Волі, Віри і Слави. Його тіло перевті­люється у вічність. І стає під небом України серед степу широкополого вогняним мідяним монументом Священнодійства. Ржіс — людина, в якій втілені сили більші, як людські. Він діями своїми тривожить серця мільйонів, стає ідеєю мільйонів, його чинові кланяються по­чуття мільйонів. Не кожний рунвіст, не кожна рунвістка може досягнути тієї духовної і тілесної досконалости, яка завершується дія­ми, що їх здійснює ржіс. Ржіс — легенда жива, з якої творяться закони, філософські системи, релігії, обряди, духовні революції, нові епохи, нові шляхи цивілізації.
10. Той, хто відчув, що він готовий бути ржісом, не обов'язково має звільнятися від зем­ного життя: ржіс проявляє божественні свої сили у всіх сферах життя народу — на фронті, в розвідці, в мистецтві, в техніці, в праці. Він відрізняється від маси своєю одер­жимістю, цілеспрямованістю, відвагою, здо­ро­вими інстинктами народного самозбере­ження, самопосвятою, вищою за звичайне життя і звичайну смерть. Ржіс — завершення кращих духовних і тілесних сил нації, ржіс — це Дажбожий дар, який отримує не кожний, це дар Слави, Любови і Безсмертя.
11. Життєтворчий Дажбоже мій, мільярди років Ти ткав зі Світла чарівний оксамит — готував колиску для Розумного Життя. Чую, дехто каже мені: "Ніхто не готував, розумне життя само постало, маючи на це час і умови".
Відповідаю: "Є час, є умови, а творця часу і творця умов немає? Є світло, а джерела, яке творить світло, немає?"
Філософії матеріялізму й ідеалізму недос­коналі тому, що вони не толерантні. Вони, самі себе вважаючи досконалими, ведуть між собою дику війну, їх треба роззброїти. Життя їх не оправдало. Немає абсолютної матерії, немає абсолютного духа, немає духа без матерії, немає матерії без духа.
Оріяна (Первоукраїна) — Вітчизна племен оріянських (сумеріян, гіттітів, гиксосів, кри­тян, скитів). Вони першотворці культури і цивілізації народів Білої раси, дарма, що тепер їхні духовні й матеріяльні скарби при­своюють собі інші народи. Чужоземні істо­рики знають добре, що українці — це потомки сумеріян, гіттітів, скитів: Але з міркувань релігійної і політичної дипльоматії, не всі вони можуть глянути правді в очі.
12. Оріяна — Дажбожа колиска. Як тво­рилося несвідоме і свідоме її єство. Чим вона принадна, чим вона квітуча, щедротна, багата і таємнича? Яка її історія? Як її читати?
Часто рівнинні простори Оріяни були за­литі морем. Сотні тисячоліть бушували хвилі морські там, де сьогодні бушують хвилі золотої пшениці і течуть солодководі ріки, і шумлять співучі гаї, мріють у степах могили і стоять гради Київ, Львів, Полтава, Харків, Одеса, Чигирин, Ялта, Трипілля та інші гради і городища.
Милосердне небо і золото хлібодарного моря — який первородний, який божественний у Тебе, Оріяно (Первоукраїно), прапор — прапор Природи і Її щедротних дітей.
І тоді, коли на хвилях моря іскрилося Сонце, а це було більше, як мільйон років тому, творилися гори Оріяни. Їх ми сьогодні звемо Карпатськими, Кримськими.
13. Красивішає обличчя плянети Земної ... Поступово море виходить з просторів Оріяни. І в ці часи, ніби як вітальний салют, посланий у космос, ніби як передвістя світове, яке повідомляє галактики і метагалактики про чудотворіння плянети Земної, заклекотіли надземні і підземні води.
І вибухли в Карпатах вулкани, здригну­лася десятикілометрова мантія Землі. І пролетіли над звільненими від моря просто­рами Дажбожої колиски (Оріяни) гураґани. Заклубочилися хмари. Загорілося небо від спалаху перших на Землі блискавиць. І свіжим озоном потекли хвилі життя. І стало тихо.
14. І там, де було море, де були гори льодяні, появився чудодійний лес. І погналася до Сонця буйна й соковита тропічна рослин­ність — могутні дерева. Розкішні високі дакти­леві пальми: і був тоді в Оріяні (Первоукраїні) такий клімат, як тепер в Африці.
Простори покрилися могутніми лісами. І по головній артерії землі оріянської потекла солодка джерельна вода — народився Дніпро! І зі всіх сторін поспішно приєдналися до нього його діти — солодкі дзвінкі притоки. І зашумів над їхніми берегами густий очерет, і зако­лихалися пташині гнізда.
І захвилювалися степи і узгір'я духм'яними травами, квітами, закосичилася земля гаями. І заспівало небо жайворонками, повідважніша­ло ширококрилими орлами, численним при­надним пернатим світом.
І ріки наповнилися рибою; ліси і степи — медами і ситими звірами. І Карпати покри­лися кедровими і смерековими лісами, заго­моніли стрімкими потоками, цілющими теп­лими джерелами. І сьогодні, як свідки тих часів, коли простори Оріяни були покриті водою, лежать на вершинах Карпат широкі кам'яні поля.
15. Життєтворчий Дажбоже мій. Ти воіс­тино квітучу (безподібну на плянеті Земній, безподібну в сонячних системах нашої галак­тики!) приготував колиску для улюблених дітей своїх — для нашої Первоматері Лель, для нашого Первотата Оря.
І вони дали нам серце свого серця, душу своєї душі, образ свого образу, красу своєї краси. І відійшли вони у Святиню Вічности Дажбожої. І між їхнім "я" і нашим "я" тремтить сонячна струна сили спадкової.
Їхня кров тече по жилах наших. Їхня чарівна мова дана нам, щоб ми розуміли самі себе, дана нам, як дар нетлінний і вічно­квітучий, сьогодні радує душі наші, умудряє навики наші, єднає мислі наші.
Слова, які ніжно і мудро видобули із сим­фонії Неба і Землі Первомати Лель і Пер­вотато Орь — "тепа" (тепло), "гіма" (зима), "света" (світло), "іті" (іти), "піта" (пити), "дата" (дати), "вар" (вар, узвар), "сік" (сік, напій), "тема" (темно), "сісі" (груди), "сарпа" (серп), "трада" (труд), "лута" (люта, лютий), "по­ґанда" (погано), "жал" (жало), "вам'я" (вім'я), "парага" (порох), "така" (така), "яра" (яра), "пава" (повітря), "ід" (їда), "калюша" (ка­люжа), "руш" (рухати), "мага" (могутній), "нара" (наречена), "бгу" (буття), "да" (дати), "рос" (роса), "пас" (пасти), "дася мася" (десять місяців), "ваю" (віяння), "рик" (рик, мова), "дама" (дім), "двар" (двері), "пак" (пекти), "да­сака" (десятка), "тата'" (тато), "мата" (мати), "дара" (дірка), "мріті" (смерть), "кеса" (коса), "рода" (рід, народ, народження) ми й сьогодні щодня вживаємо.
А ці ж слова — найстаріші в світі слова білої людини! А вони ж були на устах тих оріян, які п'ять тисяч літ тому з Оріяни (Первоукраїни) прийшли до Північної Індії, започатковуючи історію Індо-Европейської культури і цивілі­за­ції. Вони ж (ці перші слова людини) були на устах сумеріян, які шість тисяч літ тому з Оріяни (Первоукраїни) прийшли в долину рік Тигру і Евфрату, на береги Пелопонесу, Кри­ту, Малої Азії. Сьогодні весь світ гордиться плодами їхнього розуму — вогнищами їхньої брильянтної цивілізації і культури. Без них був би неможливий розвиток цивілізації Европи, Азії, Америки.
Вони ж (ці тепер мною сказані санск­ритські слова) до сьогодні вціліли на устах си­нів і дочок України. Горять вони, як само­цвіти, як буйне світання мислі людської, у найстародавніших книгах плянети Земної — на клинописах Сумерії, Гіттії, у "Ведах", "Авес­тах", "Трипітаках".
16. Я знайшов ці самоцвіти у нетрях історії і радуюся ними, як дитина вимріяним дарунком. Показую їх всюди, ой, не топчіться ж, не топчіться ж по них, чужовірні вчені народу мого! Глузуйте з мене. Або речіть, що то не я, а ви їх винесли з нетрів історії, при­писуйте мій тяжкий труд собі, але не топ­чіться, бо то, кажу вам, святі скарби мови рід­ної, то сердечний трепет історії нашої, о, невгамовна душе моя, чому ти така?!
Мандрував я над берегами Евфрату і Тиг­ру. І, стомлений мандрами, шукав прохолодь в тіні вавилонських руїн, під дактилевими пальмами Куту, Умми і Амари. Мандрував я над берегами Персіянського заливу, біля Башрагу, де, як оповідає "Біблія", кочував халдеєць Авраам. Пас він кози, страждаючи від безводдя і пекучих вітрів і живлячись в'яленим на сонці м'ясом, корінням, мушлями.
17. Мандрував я над берегами Тибру і Йорданю. Ні, жодна з цих рік не може рівнятися Дніпру. І кажу так не тому, що я син Дніпра, а тому, що жодна з цих рік не мають такого народження, такої біографії, як Дніп­ро. Дніпрові води творяться з підземних джерел, і властивості, якими розпоряд­жають­ся їхні складники, чудотворні. Вони мають добротний вплив на гени — основи людської духовної і тілесної субстанції.
Безподібна міграція підземних вод Оріяни (України). Безподібна міграція повітря у поверхневому шарі її чорнозему, безподібна поведінка їхніх складників і розчинених у них елементів творять Оріяну (Україну) безподіб­ною країною плянети Земної.
Вона безподібна властивостями кругооб­міну тих сил, які сприяють проростанню зерна в землі. І безподібна вона компонентом тих сил. І тверджу це не тому, щоб звеличити Дажбожу колиску, а щоб поділитися з Вами, Побратими і Посестри мої, мислями: хто ми є, якою є наша Вітчизна і чим вона особлива?
Коли я йшов літнього сонячного дня в чорній сорочці, мені було нестерпно гаряче. Одягнувши білу сорочку, я переконався, що сонце не дуже чіпляється мене. І в цю секунду в мене постала думка: грецька вбога біла (вапниста) земля, по якій я йду, прямуючи до Атен, має мало сонця. І дає вона грекам убогу їжу.
18. В Україні сонце лагідніше, як у Греції — але український чорнозем багатший на сонце, як ті чи інші простори Европи, Азії.
Він (український чорнозем, як смола темний) притягає до себе сонце. Він жадібно п'є сонячну енергію. І її перетворює в сонячну пшеницю, у мед, в молоко, у вишневі сади, соняшникові поля. Він соками плодів своїх осонячнює кров і душу українську.
Оріяна (свята Україна наша) — країна Доб­рого Харчу і Доброго Здоров'я. Її вишневі сади дають людині сік, багатий на залізо. Без заліза не може існувати людська кров. Її квітучі долини, луки, яри найбагатші в світі на лікувальні рослини. І не тільки тепер, більше, як дві тисячі років тому про це писали лікарі Греції, Риму, Сирії.
19. Тисячу двісті лікарських рослин рос­те в Україні. Їх вміливикористовувати наші пред­ки. РікиУкраїни найбагатші в світі на цілющі мінерали, які добродійно впливають на нер­вову систему, на працю серця, нирок, печінки. І особливо на ці скарби багата зачарована Десна. Незважаючи на тяжкі невільничі умо­ви, Україна вважається країною людського довголіття. На самій Винничині сьогодні живе більше, як три тисячі двісті столітніх людей.
Оріяна (свята Україна наша) — країна цукру, пшениці, меду, заліза, самоцвітів, гідроелектрики. Науковці сьогодні ствердили, що сотні мільйонів жителів може мати Ук­раїна, не потребуючи ні від кого ні хліба, ні води. На дві тисячі кілометрів простягнулися її простори від Сходу до Заходу. Більше, як на тисячу кілометрів простягнулися її простори від берегів Чорного моря до лісів Півночі.
20. Оріяна (Свята Україна наша) — країна Пісні і Танцю. Немає на світі такого народу, який би мав багатшу народну пісню, багатші народні танці. Вона — країна невичерпних земних і підземних скарбів. Її земля казково могутня життєвою енергією.
І тому Гітлер пробував принести в жертву богові війни два мільйони молодих німців, щоб навіки возз'єднати Україну з Німеч­чи­ною.
І тому Лєнін — царський дворянин, очима косив у сторону України і речав до москвинів: "Ми хочемо Россію з країни злиденної і убогої перетворити в країну багату", і тому пам'я­тайте: "Якщо український комуніст на­полягає на безумовній державній незалежності Укра­їни, його можна запідозрити в тому, що він захищає таку політику ... в силу дрібно-хазяйських національних передсудів" (Лєнін, том 2, стор. 624, 507, Київ, 1947 р.).
"Можна запідозрити". І запідозрілих роз­стріляти — розстріляні сотні, тисячі українсь­ких комуністів, які прагнули мати "безумовну державну незалежність України". Поруч з ними розстріляні ті вірні сини і дочки Ук­раїни, які під національним прапором боро­­лися за вільну Україну.
Москвинського комуніста, який "наполя­гає на безумовній державній незалежності" Московії, ніхто не має права "запідозрювати", що він "захищає... силу дрібно-буржуазних передсудів". Чому комуністи не всі рівні перед комунізмом?
21. Тому (і я про це часто говорю), що є пани-комуністи і є раби-комуністи. Те, що згід­но з Лєнінським вченням панам-комуніс­там дозволено, рабам-комуністам — заборо­нено. Лєнінізм — релігія Москви.
Український комуніст, якщо він хоче бути добрим Лєнінцем, повинен Москву любити більше як Київ і відбирати в українців ті права, які москвинам дозволені. Український раб-комуніст зобов'язаний вірити, що тільки у "возз'єднанні України з Россією" "вільна Україна можлива, без такої єдности, про неї не може бути й мови" (Лєнін, том 20, стор. 14).
Тобто, українець має право вважати себе вільною людиною тільки при тій умові, що на його шиї лежить ярмо московське, назване "возз'єднанням". Українському поневоленому люду Лєнін "дав" українську землю, щоб вона навіки належала українцям, а пшениця, яка росте на ній (в ім'я "возз'єднання України з Россією"), щоб перебувала в розпорядженні Россії. Бо Лєнін "дав"... землю. Українські принцеси зобов'язані бути щасливі, що Лєнін їх поробив монастирськими, тобто, колгосп­ними свинарками, щоб вони гордо плекали сало для жерців москвинського імперського комунізму і родили синів — живе гарматне м'ясо, яке використовує Москва для своїх ім­перських цілей під час бою на Далекому Схо­ді — здійснює пляни царів, поширюючи свої землі за рахунок землі Китайського народу.
І радіти зобов'язані українці, що тільки при такому "возз'єднанні України з Россією" "вільна Україна можлива, без такої єдности про неї не може бути й мови". І співати радісно вони зобов'язані, що ця філософія Лєніна, як пише київський москвинський україномовний журнал "Соціалістична культура" (число 1, 1972 р.), "стала життєвим законом для українського народу".
Життєвий закон Лєніна, в ярмі якого зо­бов'язаний жити Український народ, ображає слух достойної людини. Я тверджу, що вільна Україна — це українська справа, лєнінці, геть заберіть свої брудні руки від землі моєї Матері-України, вона свята!
22. Є пани-християни, і є раби-християни. Те, що згідно з греко-римськими канонами до­зволено панам-християнам (грекам, лати­нам), те, очевидно, заборонено рабам-хрис­тия­нам (українцям). І це тому, що раби-християни віру християнську прийняли: вони не були творцями християнізму. Вони є тільки сліпими виконавцями його (греко-латин­сь­ких) догм. І про інакший християнізм (тобто, про християнізм такий, який би їм був корисний) "не може бути й мови".
Я прийшов, щоб братам, які в ім'я чужих релігій, в ім'я чужих ідеологій, самі себе гноблять, сказати, що ні вказівки Ісуса, ні вказівки Лєніна, ні вказівки інших духовних агресорів не повинні стати "життєвим зако­ном для українського народу"!
Український народ здібний сам для себе творити свої життєві закони. Всі, спраглі волі і віри, ідіть зі мною! Ідучи зі мною, ви стаєте самі собою, ви пізнаєте самі себе. Ви єднаєтеся з силою Вітчизни рідної. В Ній закодоване ваше минуле, сучасне і майбутнє. Вона — душа і тіло Ваше. Вона — країна величних Чотирьох Симфоній плянети Земної. Їх ми звемо "Вес­на", "Літо", "Осінь", "Зима".
23. Вони (ці чотири симфонії) яскраві своїми барвами, теплозмінами, мотивами. Їх­ні вищі і нижчі акорди в душі оріянина (ук­раїнця) проявлені. І тому вона така щедротна і довірлива, бадьора і спляча, ніжна і обур­лива. Вона синхронізована з Небом і Землею. Вона створила сто тисяч народних пісень — у них втілені чари Душі Людської, в них про­явлений аристократизм оріянина (українця), його лет і падіння, його туга за волею, його любов до життя і його перемога над смертю, і віра його Предків великих.
Незвідану тривожність переживали предки наші. І особливо взимку. День коротшає — мерзне мати-Земля. Умирає рослинний світ. Відлітають у вирій птахи, ховаються в нори звірі. Сумують голі дерева. Лід сковує ріки. Тужно виє сніговій. Ніби Сонце покидає Землю.
Вони (предки наші) дванадцять тисяч літ тому над берегами Дніпра підносили руки до Неба. Молитовно рекли: "Свар, а мріті! Свар, руд бгу!", що значить, перекладаючи із пра­мови, "Сонце, не вмирай! Сонце, роди буття!"
Вони (предки наші) добрі діти Світу, щоб допомогти Сварові перемогти Тьму, розкла­дали в просторій сухій печері, маючи "дарава" (санскрит, дрова), багаття. Печера вистелена теплими хутрами. На високих сухих стінах висять снопики сушених квітів пахучих, там, де у черепку палає вогник, стоїть сніп, у шкіряних мішках — зерно, у глеках — вар, а оподаль купа сіна, біля нього лежить щойно народжене теля.
24. Юнаки і юнки навколо вогню тво­рять "кала" (санскрит, коло). Вони "кала да" (коло дають, колядують). Вони руки моли­товно підносять то до Сонця, то до вогню. Вони вірять, що вогнем, який горить у про­сторій, як двір, печері, вони помагають Сон­цеві перемогти Тьму. Вони — діти Сонця, Його вірні помічники.
Справді примітивна, тобто, початкова була в них віра. Марксисти твердять, що вона була "невмінням науково пояснити явища природи". Християни твердять, що вона була проявом поклоніння сонцеві, природі.
Я тверджу, що крім "наукового пояснення природи", яким марксисти при кожній нагоді хваляться, є ще любов людини до природи, туга за нею, свідоме, несвідоме і підсвідоме її відчування. Без любови до природи у людини була б мало розвинена радість. Життя тільки там має вартість, де є радість. Хоч і при­мітивний, але ж який він був вільний, чарів­ний і життєрадісний отой світ віри предків наших!
25. Їхня віра (віра в життя, у велич природних явищ) була величнішою за культ Лєніна, творений поліційними держимордами Московитії, за понурий культ папи римсь­кого, творений вишколеними жерцями.
Християни не всі розуміють (і не всім дозволено розуміти), що оце і є Перше в світі Різдво, від якого й почнуть творитися у країнах Европи і Азії різдвяні містерії. І всі вони будуть поєднані із первісним староук­раїнським (оріянським) обрядовим святом Різдва Сонця ("Сол Інвіктус"). І тому всі їхні боги обов'язково родяться в печерах, яслах (сіно, телятко, вогник, глек з варом, варена пшениця у мисці; у всіх дорослих і дітей настрій врочистий), їх радує Різдво Сонця.
Так, перший у світі віз, який був шість ти­сяч літ тому створений в Оріяні (Перво­україні), "техніки" вважають невмінням ство­рити досконалого "кеделака". Примітивне колесо воза започаткувало цивілізацію, яка сьогодні завершилася тим, що внук козацький Павло Королів сконструював перший у світі космічний корабель. Чому він? Тому, що все, що діється в світі, обумовлене причиною: між Павлом Королівим і його далекими предками (винахідниками воза) живе сила спадкової кмітливости.
26. Вони (предки наші) обожнювали природу. Вони вірили, що природа дихає, щоб людина дихала. У них були закони — не можна плювати на ріку, в криницю, треба любити ліс, квіти. Вони ретельно заривали в землю покидьки, ніколи не кидали їх у воду. У воді риба, воду п'ють птахи, звірі, люди. Вони бачили, що кіт, пес ховає свої покидьки, но­гами їх пригортає. Інстинкт самозбереження всім підказував тримати лоно Природи в чистоті.
27. Християнізм — релігія, відірвана від при­роди і радости людської. Християнський монах добровільно влазив у нору (темну печеру). Він в ній день і ніч молився. Постив, щоб мучити тіло своє. Він сам себе, як знаємо з історії києво-печерських монахів, замуро­вував у печері, щоб не чути пташиного співу, не бачити сонця.
Християнське понуре ставлення до при­роди шкідливе. Воно, керуючись своїм тем­ним містицизмом, назвало наших Предків "дикими природопоклонниками" і спряму­вало цивілізацію Европи на шлях спотворення обличчя плянети Земної. Цивілізація, яка виносить смертний вирок природі, потворна. Там, де хворіє природа, хворіє душа й тіло людини. Християнська цивілізація, відчувши свій потворний хід, сама себе перелякалася. Тепер ніби починає вертатися до законів радісної, життям утвердженої віри Тата Оря і Матері Лель: природу треба любити, природу треба тримати в чистоті. Очевидно, що такі почування в людині появляться тільки тоді, коли буде в усьому світі відроджений культ природи, який був утверджений і особливо розвинений у вірі великих і передбачливих предків наших.
28. РУНВіра — віра єднання людини з природою, вміння людини її відчувати душею і розуміти її. Первні цієї шляхетної і най­стародавнішої віри витримали тяжкий іспит багатьох тисячоліть. Втілилися вони сьогодні у піснях народних. На радість людям не підкорилися жодній в світі чужій духовній аг­ресивній силі.
Де ж ці первні? "Повій, вітре, повій, буй­ний", "скажи, Дніпре, скажи, дужий", "гаю мій, розмаю зелененький". Яка зворушливо благородна синхронізація між природою і душевними почуваннями?! Читаючи "Єванге­лію" найуважніше, ви ніде в ній не знайдете розмови людини з красою природи. Творці "Євангелії" — нещасні люди. Вони тікали від природи тому, що вона не була їхнім другом. Безводні пустині, піщані смертельні гураґани, скорпіони, дохлі від безводдя вівці, кози, бід­ний харч (підсмажена на скелі сарана) і єдине спасіння — це віра, що рай — тільки на небі.
29. "Свар, а мріти свар, руд бгу!" І день довшав, і ніч коротшала. І тато (керманич роду) щодня на кістці мамонта робив "руп". Сьогодні ми кажемо "руб". Звідси — "зруб", "робота", "робітник". Латиняни з нашого (санскритського) "руп" створили "румпере", німці — "раувен", англійці — "рів". Сьогодні в Індії "руп" (рупака) вживається в значенні "одна монета", "рубль".
Нещодавно, як знаєте, археологами на березі Дніпра знайдені кості мамонта. На них викарбуваний календар. Рік поділений на чотири періоди, на триста шістдесят днів. На основі аналізу встановлено, що цей календар має дванадцятитисячну давність — найста­ріший календар світу. Пишу про це не тому, щоб творити "буржуазний націоналізм" і плекати "почуття національної винятково­сти", а тому, що люблю наукову правду.
Тому що в наших предків був культ природи, вони їй давали ті властивості, що й людині: дерево, сонце, місяць, ріка, звірі, птахи — родяться. Санскритське слово "руд" означає "рід", "род", "народження". Слово "ру" означає "крик", "рик". З "ру" постало "ро", до якого було добавлено "да" (дати, подати). Санскритське "рода" означає "ро­дити", "рости".
Увійдімо у світ давноминулих тисячоліть і там — у житті предків наших, інтуїтивно відчуємо такі обставини: в родині хвилююче настороження. Всі ждуть з нетерпінням "ру" (рику, крику). "Ру" щойно народженої дитини повідомляє, що прийшла на світ нова людина. Немає "ру" — значить смерть дитину забрала. Крик різдва — щастя. У санскриті слово "ру­дата" означає "дитина", "криклива дитина".
30. Я почуттями душі своєї торкаюся до тих струн Душі Народу Українського, до яких чужовір'я не має доступу. Ніколи не вдасться учителям чужовір'я повністю заволодіти Душею Народу Українського. Вона, сама цього не відаючи, Дажбожими законами уна­прямлюється. Вона зберігає в собі для себе (у найпотаємніших куточках своїх) недоторкану живу гілочку єства свого, її гілочка подібна на весняну гілочку верби.
Уткніть вербну гілочку в землю. Вона, жадібно напившись життєтворних соків, корінь пустить. Забуяє силою, красою своєю, продовжуючи життя роду свого.
Я, віру предків реформуючи, торкнувся до цієї таємничої гілочки, притаєної в Душі Народу мого, і збагатився вогнем осявань. І мислі мої окрилилися. І постало в мені хотіння перемогти раба в душі народу і струм збудження оновив кров мою — і стало рідно і тепло на душі. І схотілося мені цим теплом поділитися з людом моїм і всіх привітати з Різдвом Тепла Дажбожого.
І задумався я: Різдво Тепла Дажбожого, Різдво Сварга Дажбожого, Різдво Життя Дажбожого, Різдво Перемоги Дажбожої, Різдво Світання Дажбожого, Різдво Свастя Дажбожого. Санскритське "свастя" означає "щастя". О, яке величне свастя Твоє, Дажбоже мій — яка могутня многогранність Різдва Твого! "Света" (світло). Після довгих дум, я усталив поняття — Різдво Світла Дажбожого. Побратими і Посестри, Ви це нове поняття радо стрінули тому, що воно рідне душі Вашій.
31. Наші предки звали Сонце Дажбогом. Їм здавалося, що Сонце — центр Всесвіту. Я маю право, як їхній гідний потомок, удоско­налити погляди їхні. Сонце — це одне із міль­ярду світил Дажбожих нам найближче і най­рідніше. Сонце — потужне джерело життя на плянеті Земній.
Дванадцять тисяч років тому наші предки не тільки знали, що Сонце — джерело життя, а й відчували його таїнами своєї свідомости і несвідомости. Християнин сьогодні зве їх "сонцепоклонниками", а себе він зве культур­ною людиною, яка, мовляв, не поклоняється Сонцеві, а пластиковій фігурці потомка з роду царя юдейського Давида.
Різдво Світла Дажбожого — оновлення віри Предків наших. Оновлення таке, щоб всі ми з предками нашими мали духовну єдність і сьогодні стояли на вершині найвеличнішого в світі богорозуміння.
Умирання і Різдво Сонця (Бога) — віра первісних оріян. На її принципах творилися в різні ери різні релігії і було в їх прагнення втілити сонце у володаря — предка свого і втілити предка в сонце. Митрадисти в Римі перед християнською ерою 25 грудня вро­чисто святкували Різдво Бога Митри (слово "митра" означає "сонце"). Бог Митра, значить "Бог Сонце". У всіх релігіях "боги" і "сини Божі" (втілення новонародженого тепла, вогню, світла, спасіння) непорочно родилися взимку і обов'язково в печері, у хліві.
32. Українці-чужовіри, щоб оправдати своє чужовір'я, приписують предкам своїм все, що є на світі найпотворніше. Вони біля чужо­вірних вівтарів проголошують їх жор­стокими дикунами, і людоїдами, і варварами, які поклонялися дубові, сонцеві, річкам, крини­цям.
Вони у предках своїх бачать темну душу і глупий розум. І тішаться, що юдейська віра Христова, яку їм греки подарували, поробила їх людьми. Син, який принижує батька свого, звучи його глупою і темною людиною, не знає, що глупота родить глупоту, розум ро­дить розум, світло родить світло.
Археологія спростовує ту неправду, якою українці-чужовіри предків своїх світлих при­ни­жують.
33. В будинках дванадцятитисячолітньої давности знайдені знаряддя праці. Знайдені кості мамонта, на яких викарбувані ті взори, які сьогодні красуються на українських сорочках, килимах, рушниках, гуцульських поясах, топірцях. Існує могутня неперерив­ність духовного життя великого оріянського (українського) народу.
В будинках дванадцятитисячолітньої дав­ности наші предки у місяці грудні (є дані на основі знайдених календарів твердити, що дня сімнадцятого) мали врочисте свято (свято Різдва Сонця). Вони новонароджене телятко несли на сухій траві з холоду до теплої хати. Новонароджене телятко було предвісником, що Сонце перемагає тьму, віщує нове народ­ження, нове воскресіння життя на Землі.
В них було повір'я, що Сонце втілюється в душі людські і в них воно стає людською радістю, надією, словом, любов'ю. В житлах, де живуть люди, взимку родиться надія, віра в Життя. Повір'я впродовж тисячоліть офор­милося у віру, що взимку родиться Той, Хто дає Буття. І має Він образ людини: людина найкраще Його своїм розумом відчуває.
34. Щоб відчути первородність староукра­їнської (оріянської) духовної культури, треба знати, що дванадцять тисяч літ тому в Іраку білої людини ще не було. Ті, що запо­чаткували Єгипетську культуру і цивілізацію, в ці часи ще жили в Оріяні (Первоукраїні). Племена, які започаткували брильянтну Су­меріянську (Трипільську),Мікенську, Міноан­ську культуру, в ці часи ще жили в Оріяні (Первоукраїні). Оріяна (Первоукраїна) — ко­лиска народів Індо-Европейської раси.
Фрідріх Енгельс в 1878 році писав, що релігія "являється не що інше, як фантастичне відображення в людських головах тих зов­нішніх сил, які панують над ними і в їхньому щоденному житті". І ця догма стала в основі філософії атеїзму.
Я тверджу, що "фантастичне відображення в людських головах" не однакове — одні його одягають у пишний обряд, у велич духовного самопроявлення, інші його спрощують, пере­творюють у культ кривавої клясової боро­тьби.
35. Вивчаючи "фантастичне відобра­жен­ня", ми пізнаємо рівень духовного і культур­ного життя народу. Там, де живе народ, не здібний фанта­зу­вати ("фантастично відобра­жувати дійс­ність"), немає поступу.
У "фантастичних відображеннях" вислов­лена радість людська. Там, де немає радости, немає натхнення. Там, де немає натхнення, немає творчости, духовного розвитку.
У "фантастичних відображеннях" вислов­лена потреба у справедливості, висловлена віра у справедливість, спрага до знань, спрага дати відповідь на складні питання життя.
Фрідріх Енгельс на релігію дивився очима розчарованого біблійника. Справді, в "Біблії" можна знайти маячні фантазування. "Біблія" не є самобутнім мірилом, при допомозі якого можна визначити духовні (релігійні) вартості, створені генієм народів плянети Земної. Є трави їстивні і є трави отруйні, не можна твердити, керуючись принципами всесторон­ньо­го мислення, що трави є не що інше, як отрута.
На Дажбожий світ не можна дивитися очи­ма атеїста, бо душа змаліє і швидко втомить­ся. Навіть коли погодитися, що душа — це нер­ви, то й тоді треба знати, що нерви не можна годувати тільки хлібом і атеїзмом, їм потрібна краса і обожнення краси, їм потрібна сим­фонія Неба і Землі, їм потрібна чарівна казка і велике хотіння її перетворити у дійсність.
Не можна розвивати розумові спромож­ності, не вірячи в розум. Там, де є віра, є обряд, хвилювання. Сонце ворушить Земні материки, і вони ніби дихають. Вони, як груди людини, то піднімаються, то опускаються, підвладні могутній силі Сонця. І Сонце ворушить людське тіло, і воно пульсує в такт з пульсацією Сонця.
36. Духовне життя людини — це щось глибше, щось складніше і величніше, як тільки "фантастичне відображення в людських голо­вах... зовнішніх сил" і спроба їх відкинути, як "опіум народу".
Вдумливий атеїст, відкидаючи біблійне богорозуміння, стає визнавцем Рідної Ук­раїнської Національної Віри тому, що він бачить нове поняття релігії. Він бачить творче богорозуміння таке, яке дає йому натхнення бути передовим астрономом, геологом, біо­логом і одночасно віруючою людиною.
Краса хвилює людину і людина йде до неї. Гниль неприємна для людини і вона сторо­ниться від неї. Людина, заприятелювавши з Красою, красивішає тілом і душею. Людина радіє, що Небо чисте, красиве. В чистоті (там, де немає ні гнилі, ні насильства) щороку (в уяві предків наших) родилося Сонце. Яке благородне "фантастичне відображення... зовнішніх сил"!
Вогонь — Син Сонця, він (цей "Божий Син") може родитися тільки там, де немає вологости, гнилі. Він родиться з тепла двох деревин в печері, в хліві. Він світить і гріє. Він родиться непорочно, щоб спасати людей (їм дарити світло, тепло, радість). Він (Божий син) згодом буде названий "спасителем", "агнецем", "оборонцем голодних і покрив­джених". Він буде названий Агні, Митра, Крішна, Прометей, Ісус, Аттис.
37. Різдво у всіх народів розуміється і відчувається по-різному. Та всі вони вірять, що Святість (Світлість), яку вони втілили в образ людський, народжена непорочно.
Бог Таммуз. Староукраїнці (сумеріяни) казали Думу-сі (Домовий) був народжений непорочно. Він опікун дому (непорочне ро­динне світло, добрий теплий дух життя). Ог­лядаючи руїни Вавилону, особливо жертов­ники Бога Таммуза, я наочно бачу, що віра в Таммуза, яку позичили вавилоняни (аккади) в сумеріян, була пов'язана з умиранням і воскресінням природи. Таммузяни приносили в жертву Таммузові пшеницю, дактилі.
Старі юдеї звали чужі релігії (незалежно від того — добрі вони чи злі) "гидотою". Вони сміялися, бачачи, що "сидить жіноцтво, голо­сячи по Таммузі" (кн. Езикіела, гл. 8, 14-15). Рабіни Езикіел і Ездра (автори "П'ятикнижжя Мойсея") були духовними опікунами жидів тоді, коли вони перебували у ассиро-вави­лонській неволі. Вони переконували жидів, що Бог Таммуз — то "гидота", і робили це тому, щоб жидів на чужині гуртувати навколо Єгови (племенного рідного юдейського Бога).
38. Вважаю, що рабіни Ездра-Езикіел давали жидам правильну науку. Відхід від рідного Бога (від Рідної Віри) і прихід до чужого Бога (до Чужої Віри), незалежно від того чи та Чужа Віра добра чи зла, вважається "гидотою" тому, що він веде до духовного поневолення племени (духовне рабство — велика гидота!).
Коли б жиди лишили Єгову і поклонилися Таммузі, цим би вони прискорили, живучи на чужині, гибель своєї духовної і тілесної суб­станції. Вони своє жидівське "я" підпо­ряд­кували б інтересам чужим (тобто, інтересам тих людей, для яких Таммуз — Бог рідний).
Ті жиди, які не повірили, що для них віра в Таммуза є "гидотою" і поклонилися Тамму­зові, швидко стали чужими самі для себе. Ко­ли жиди отримали дозвіл вернутися з Вави­лону до Юдеї, то ті жиди, які повірили в Таммуза, не виявили бажання вертатися на вітчизну предків своїх. Вони лишилися "на ріках вавилонських" і розпорошилися між віруючими в Таммуза.
39. Римські легіонери поширили віру в Таммуза в Римі, привізши з Месопотамії. На святинях Таммуза в Римі стояла літера "Т". Наслідуючи віру таммузян, християни на своїх святинях почали ставити "т".
Наслідуючи культ сумеріянського (старо­українського) Домовика (Думму-са), почали жерці в Азії і в Европі творити культи непо­рочно народжених богів. Бог Адонис (Бог Фінікії), який був визнаний у Сирії, Греції і Римі, народжений непорочно.
У фінляндській народній біблії "Калевала" оповідається, що Діва Ілматар непорочно на­ро­дила богатиря Вейнемейнене. Греки вва­жали філософа Пла­тона Сином Божим, якого непорочно наро­дила Діва Перектіона від Бога Аполлона.
У греків була всталена мода видатних мудреців, полководців на площах акрополісів проголошувати Синами Божими. У Атенах був архиєреями (старшими жерцями) Богів Зевса, Посейдона проголошений полководець Александр Македонський Сином Божим. І було канонізовано, що Діва Олімпіяда наро­дила "Боже Дитятко Олександра" від Бога Зев­са (і єгипетські жерці проголосили Олек­сандра Сином Бога Амона).
40. Посланик бога Єгови Ґабрі-Ел ("ґабрі" — сила, а "Ел" — Бог) Гаврило сповістив мало­літню Дівицю Марію (по-жидівському "Мірі­ям"), що вона народить "Боже Дитя" (Лука, 1, 26-35).
"Боже Дитя" було назване в честь юдейсь­кого Єгови (Ягве) ім'ям Ягвешуя (ніжна фор­ма цього імени, Яшуя або, як греки кажуть, Ісус). Я вже говорив, що ім'я Ягвешуя означає "Єговою хоронений". Ягве, або, як кажуть, "Єгова — це Бог Ізраеля" ("Енциклопедія Бри­таніка", кн. 12, стор. 995, 1962 р.).
Усі знаємо, що в 325 році на соборі в се­ли­щі Нікея (на Західному побережжі сучасної Ту­реччини) архиєреї після бурхливих сварок, проголосили Ісуса Сином Божим, а Діву Ма­рію — Богородицею. Незгода, яка постала на цьо­­му Нікейському Соборі, започаткувала роз­­­кол між християнами (тоді постало несто­ріянське хрис­тиянство, яке вважає, що Ісус є Хрис­тосом (тоб­то, Помазаником Єго­ви), а не Сином Єгови, а Діва Марія є Хрис­тородицею, а не Богоро­дицею. Християнізм несторіянсь­кого напрямку використав пророк Могамет, устійнюючи між арабами віру в єдиного Аллаха.
41. Був непорочно народжений спаси­тель Ґаутама (правильніше, Кутама) Будда. В розкішному Оленячому гаю (біля Бенаресу) Богородиця Діва Мая ("мая" значить — "мрія") народила Боже дитятко Будду. Пророк Асита новонароджене Боже дитятко Сидгартгу Будду за староукраїнським (оріянським) обрядом освячення занурив на секунду у воду. Мудреці (і це було 500 літ перед народженням Божого дитятка Ісуса) приходили з далеких країн. Несли вони дорогі дари і вітання для новонародженого Божого дитятка Будди. У Будди було 12 учнів (апостолів), і один з них Девадатта став зрадником. 12 — число, яке сим­волізує дванадцять місяців.
Будда ходив по воді й не тонув. У чарівних буддистських храмах є святі ікони (вони декілька сот літ перед Христом намальовані) ходячого Будди по хвилях морських. Спаси­тель Будда по власному бажанні зійшов з Небесного Престолу у благодатне лоно Діви Маї, щоб воплотитися, щоб бути Живим Богом, Боголюдиною, і спасати грішників, і вчити людей милосердя.
42. Єгипетська богородиця Ізида народила боже дитятко Ґора. Її переслідував жорстокий цар Сет і тому вона тікала з Божим дитятком на острів Хемнос. Тікала (і це було 1200 літ перед народженням Христа) Богородиця Девака (в Індії) з Божим дитятком Крішною з міста Матхура від жорстокого царя Канси.
Тікала Богородиця Марія (в Юдеї) з Бо­жим дитятком Ісусом у Єгипет від жорстокого царя Ірода. "Існує подібність в історії народ­ження Крішни і Ісуса", "культ Крішни був велично проявлений в Індії далеко перед Християнською ерою" ("Енциклопедія Релігії і Релігій", Ню Йорк, 1958 р.).
Справді, "існує подібність в історії народ­ження Крішни і Ісуса" тому, що творці біо­графії Ісуса взорувалися на біографії Крішни, Будди, Озиріса. Цар Ірод не умертвляв вифлиємських дітей. Він (і про це твердять навіть історики католицизму) помер чотири роки перед народженням Христа.
43. Діва Рея (Силвія) непорочно зачала братів Ромуля і Рема, які виросли на молоці святої вовчиці і стали засновниками Риму. Римляни свято вірили, що імператор Август (він жив в 27 році до Христа і в 14 році після Христа, отже, 41 рік) був непорочно зачатий. Народила його непорочна Діва від Бога Аполлона.
Верховними жерцями Риму (понтифіками) був імператор Август проголошений Спасите­лем Світу. Оглядаючи археологічні скарби в Музеї Вавилону, я звернув увагу на клинопис, викарбуваний аккадами більше, як чотири тисячі літ тому, на якому зазначено: "Я Сар­гон, могутній цар Аккади, непорочно наро­дила мене мати". Семіти "багато адаптували сумеріянської культури" ("Історія Цивіліза­ції", Павло Бертштейн, Роберт Ґрін, 1961 р.).
44. "Ангел господній" поінформував не­плід­ну дружину жида Маноя, що вона "зава­гітніє і вродить сина" (кн. Суддів, гл. 13, вірш — 3).
Старі єгиптяни вірили, що фараон Амен­хотеп Третій (він був володарем в 1398-1361 роках до Христа) Живий Бог. В історії релігій ніде не занотовано, щоб віруючі вірили у мер­твого Бога. Ікони, тобто, ідоли, це тільки уява людей про живого Бога. Бог Тот спо­вістив Ді­ву Мутемуа, що вона від духа святого наро­дить Боже Дитя" (з єгипетських гієроґліфів).
У святині Люксоре можна сьогодні огля­нути монументальну статую "Живого Бога Аменхотепа". Богородиця Мутемуа зобра­жена із хрестиком у руці. Хрестик вважається символом життя у всіх релігіях тому, що при допомозі двох перехрещених паличок родиться світло, "агні" ("Веди").
45. Різдво Христове — це копія Різдва Бога Митри, Бога Аттиса, Бога Озиріса, Бога Таммуза, Бога Будди, Бога Крішни. Є різниця та, що Ісус — юдеєць, Крішна — індус, Будда — оріянин. Копія завжди гірша оригіналу.
"Християнство заступило перше Свято народження Сонця (Діес наталіс соліс) Святом Народження Христа, але обряди старого Свята скрізь позосталися мало змінні. Церква сильно боролася зо старим святом народ­ження сонця, але була не в силі його зовсім вивести" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Дохристиянські вірування Українського Народу", стор. 277, Вінніпег, 1965 р.).
"Церква сильно боролася зо старим Свя­том народження Сонця, але була не в силі зовсім його вивести" тому, що народ не хотів погодитися, що юдеєць Ісус має бути для них дорожчий за Сонце, дарма, що жерці всюди говорять, що юдеєць Ісус, то сонце, світло, і люди повинні в цього світла благати світла і спасіння.
46. В "Соборному Різдвяному Посланії" 1973 року архиєреї і єреї Сліпий, Германюк, Сенишин, Бучко, Букатко, Саварин, Гопко, Бо­рецький, Роборецький, Шмондюк тривож­но пишуть, що: "Людство дрежить зі страху перед собою і з німим зворушенням усі мусять благати в Христа світла і помочі!", "стоїть людство перед Вифлиємським дитятком".
В "Соборному Різдвяному Посланії" вони бажають, щоб українські батьки, матері і діти мали серця, наповнені "тими думками й тим щастям, що ними були наповнені в часи Пер­шого Різдва Пречиста Діва Марія, Святий Йо­сиф і побожні пастори". Виходить, що "Люд­ство... мусить благати світла" в сина Давидо­вого. Бідне те людство, яке жебрає світла!
47. На Земній плянеті двадцять вісім відсотків християн; сімдесят два відсотки — це буддисти, гіндуїсти, конфуціоністи, мусуль­ма­ни, комуністи, юдаїсти, шінтоїсти, та визнавці інших релігій. Людство, яке не поклоняється Ісусові, не мусить "благати світла". Світло достойним дається без благань!
Українські батьки, матері і діти, істинно, істинно кажу Вам, не заповнюйте свої добрі серця чужими думами і чужим щастям. Не в Московитії, не в Ватикані, не в Юдеї (не в серці Діви Марії і її мужа Йосифа) Ваше Українське Щастя лежить, а у Ваших серцях. Живіть так, щоб Ваші серця багатіли і квітнули Вашими думами про волю і щастя Вітчизни Вашої.
48. В "Різдвяному Посланії" 1973 року архиєреї Михаїл, Андрей пишуть: "Говорить Господь Небесних Сил (Саваоф): "Ще раз, і це буде скоро. Я потрясу небом і землею, морем і суходолом"". "Одурить Візантійський Сава­оф", — зазначує правдоносний пророк Тарас Шевченко. Українські батьки, матері, діти, істинно, істинно кажу Вам, не світлу душу має той, хто Вас, духовно поневолених, лякає Господом Небесних Сил ізраельських. У юдейському Святому Письмі сказано, що "Саваоф" — Бог Ізраеля" (Єремия, гл. 16, 9).
Архиєреї і єреї, відгукуючись на Ваші Різдвяні Посланія", кажу Вам: "Благії, поки­ньте чужі вівтарі, ідіте до Святині Рідної Української Національної Віри. Звільняйтеся з вікових духовних кайданів. Пробудившись, пробуджуйте нарід свій, по-рідному учіть його рідного. Я не гніваюся, що Ви такі ж нещасні і принижені, як і бідне невільниче ста­до Ваше. Благії, покиньте чужі вівтарі, озна­меновані юдейським кивотом. Психо­логія християнізму застаріла, і Ви з нею духовно і морально застаріли, емоційно зубожіли, ли­шаєтеся за бортом Священної Української Духовної Революції".
49. Іде Різдво Світла Дажбожого — Різдво Вільної Мислячої Людини, Різдво Її благо­родних почувань, Її світорозумінь, Її натхнен­ного "Я". Різдво Світла Дажбожого — Свято Життя, Свято Світла, Свято Предків, Свято Волі і Щастя.
Стрічаємо Ми, внуки Дажбожі, Різдво Світла Дажбожого Святою Вечерою, Святи­ми Мислями і Святою Єдністю Душі. Ми обрядово кличемо (бо така в нас духовна культура) на Святу Вечерю предків наших. Між ними і нами завжди існувала і завжди існуватиме тілесна і духовна цілісність.
Кличемо світлооку Матір Лель, кличемо відважного Тата Оря. Кличемо всіх достой­них керманичів племен Українських. Кличемо тих, які в буремних боях полягли, щоб на рідній землі жили ми і родилися діти наші. Кличемо священних шукачів Української Правди Тараса, Лесю, Івана, Бориса, Олену, Олега. Кличемо, виходячи на перехресні дороги, всіх дітей померлих у муках голодної смерти і кличемо їхніх трудолюбних родичів, закатованих Московитією у диких проваллях Колими, Соловків, Ладоги, Потьми, Тюменії та інших проваллях кривавої Москвинської імперії. Кличемо священних оборонців волі, слави і чести трудового народу — всі, всі, всі ідіте до нас на Святу Вечерю! Ідіте гнані, голодні і принижені брати і сестри наші — наші двері для Вас відчинені, наші столи для Вас прибрані!
50. Стрічаймо ми, внуки Дажбожі, Різдво Світла Дажбожого! Різдво Світла Дажбожого — Перемога Світла над Тьмою. Перемога Доб­ра над Злом, Перемога Життя над смертю! Без Різдва Христового, без Різдва Крішни та інших Синів Божих, людство жило і жити може. Без Різдва Світла Дажбожого не може існувати Людство!
Сонце не вічне: може статися у просторах космосу такий вибух, що погасить Сонце, або перетворить його у газові хмари. І зникне наша Сонячна система. Може статися так, що наша Земна плянета, порушена могутніми вибухами на Сонці, полетить в інші сонячні системи. І там, знайшовши нову зорю (сонце), започаткує на собі нове життя, давши йому інші напрямки розвитку. Може вона (Земна плянета), утративши Сонце, перетвориться у порох — перетворяться у порох її ріки, гори, моря, міста і її мудрі жителі і їхні цивілізації, культури, релігійні поняття.
І коли цього досі не сталося, то тільки тому, що щороку відбувається врочисте Різд­во Світла Дажбожого — щороку діє живо­творна сила Дателя Буття. І вона радує не тільки нас, внуків Дажбожих, вона радує всіх, весь рослинний і тваринний світ.
Ми, рунвісти, вірячи у Різдво Світла Даж­божого, почування наші і мислі наші гар­мо­нуємо із силами дії Сонячної системи, з діями близьких і далеких космічних сил, ми діти Світу.
Різдво Світла Дажбожого (пробуджуючі дії Його на всі прояви Життя) усвідомлюють найпередовіші діячі наук (астрономії, біо­кі­бер­нетики, біології, фізики, хімії, математи­ки). Та одні з них вважають, що це тільки величаве космічне "явище", інші — що це "тільки воля Саваота", "тільки воля Брагми", "тільки воля Аллаха".
51. Людина з допомогою телескопів сьогодні поширила свій зоряний світ. Вона зфотографувала три мільярди зірок, між якими є зірки в сотні разів більші і яскравіші, як наше Сонце.
В просторах Всесвіту родяться і вмирають зорі, сонячні системи і людські цивілізації, які можуть бути на мільйони літ старіші за нашу цивілізацію. Світ — вічна змінність, вічне старіння і вічне молодіння.
"Знаю, є Різдво Світла Дажбожого, але я не вірю в Нього, я атеїст". Коли ти знаєш, що є Різдво Світла Дажбожого, коли ти знаєш, що є Життя, є Любов, є Воля, але не віриш у ці сили, значить ти маєш розум без емоцій, без красивих почувань, без одухотворення. Не може людина жити без життя, не може людина дихати без дихання, не може людина бути людиною, утікши сама від себе. Не може людина творити радісне сьогодення, утратив­ши віру, що завтра буде день.
52. Астрономи, біологи і фізики, дивля­чись на "Біблію" як на єдине джерело релігії, стають атеїстами. Їх дратує нелогічність біб­лійних тверджень. Люди, не майте уперед­ження до холодної води, попікшись гарячою.
Ті, що вірять у старі і віджиті релігійні твердження, як у догму, ідуть назад. Ті, що на збанкротованих догмах перестарілих релігій творять атеїзм, стають поклонниками атеїзму, атеїзм — їхня релігія.
Ті, що в наукові істини, усталені біологією, астрономією, фізикою, вірять, як у догму, стають неуками. Щороку старіють наявні відомості про космос, людину, атом, архітек­тоніку живої і мертвої клітини.
Світ вічно старіє і вічно молодіє тілом і духом. Замість перестарілих наукових і релі­гійних понять приходять нові, і коли б у світі не існувало таких змін, світ став би цвинта­рищем.
Людство можна, керуючись філософією атеїзму, вставити у рамки сухої (базованої на електроніці і біології) науки життя, і тоді появиться людина — машина. Істинно кажу, наука не зробить благородного поступу, коли вона не матиме людей натхненних, дерзаю­чих, свідомо чи підсвідомо віруючих у Різдво Світла Дажбожого. Щоб людину-машину врятувати від звиродніння, треба її навчити "поклонятися" Красі (квітам, духм'яним сте­пам, добрій людській душі, Чотирьом Сим­фоніям плянєти Земної). Краса — джерело жит­тя красивого і розумного.
53. Наші предки відчували Різдво Світла Дажбожого так, як відчуває новонароджена дитина тепло материнського молока. Вони первомислями і душею так горнулися до Світ­ла, як горнеться до Світла ніжний пролісок.
Різдво Світла Дажбожого множило їхню віру у завтрашній день. Віра облегшувала їхній холодний і голодний сьогоднішній день. Їх гріла віра, що прийде квітуча весна. Їхня віра — віра свята і велика тому, що вона в їхній душі родилася вільно, була вона рідна і дорога. І без їхньої віри не може людство бути достойним людством.
Відберіть у біолога, фізика, астронома віру в те, що після зими прийде весна, і він, утра­тивши цю святу віру, утратить здібність дума­ти, спорожніють наукові лябораторії. Немає віри в життя, значить немає натхнен­ного жит­тя. Немає натхненного життя, зна­чить немає думки. Там, де немає думки, немає людини.
Дорогі Мої Побратими, Дорогі Мої По­сестри, я йду в гості до Вас, сію зерна волі духовної. Радуйтеся — зерна проростають! Вони забуяють високою народною душевною творчістю. Вони забуяють тонким відчуттям краси життя. Вони забуяють довершеною культурою мислення, життєвою бадьорістю, естетичним смаком, тяжінням до внутрішніх і зовнішніх пізнань "я" людського.
54. Іду в гості до вас, щоб душі наші багатіли вірою в себе, вміли вдосконалювати і утверджувати свою суть, вміли відчувати себе у вічності Дажбожої вічности, вміли нести в собі минуле і сучасне, щоб своїм життям при­готувати для прийдешніх поколінь дари не­тлінні — мудрість творчого життя. І написати заповіт для людства: людство, вернися до ма­тері-Природи і з'єднайся з Нею. І дихай Нею, і слав Її. І пам'ятай, що без Різдва Світла Дажбожого людство згине і прекрасна Земна плянета перетвориться в кулю, покриту вічним ледом.
Радій, Душе Людська, розквітай, Розуме Людський, іде всесвітньо могутнє, іде всес­вітньо величаве Різдво Світла Дажбожого!