Мага Віра

1. Дорогі побратими і посестри! В 988 році в Українців були відібрані рідні імена. Ук­раїнські імена поганські, ідоло­поклонні, антихристські, на смітник їх!
Хто відважився в Україні заборонити Українцям мати українські імена? В ім'я чого — в ім'я яких святощів, в ім'я яких злочинств? Чи треба цю драконівську (церковно-візан­тій­ську) заборону вважати канонічною святістю "віри правдивої" і покірно коритися їй, і бездумно молитися їй? Чи треба пробудитися — порвати кайдани духовної неволі і вийти на Сонячний Шлях Рідної Української Націо­нальної Віри, на Шлях Духовної Волі і Прав­ди. На світі не було, немає і не може бути релігії вищої за Правду!
Попи (тобто, "церковні отці") давали імена українським дітям, не радячись із родичами. У церкві, як у в'язниці, родичі були поставлені в становище німого побожного раба. Письмен­ник Лесь Мартович, як знаємо, в оповіданні "Мужицька смерть" пише, що родичі (тато й мати) в душі леліяли новонародженого синка назвати Миколою.
Питає дружина чоловіка, який з кумами вернувся з церкви, як же піп назвав дитину? Чоловік відповів: "Питайся його. Я йому кажу Никола, а він: хрещається, — каже, — раб Божий Редькова — та й решта". Духовний невільник стояв у церкві і з обуренням, і з ненавистю в душі слухав, що "хрещається раб Божий Редькова". Безпросвітня доля в духовного побожного раба!
Навіть жителі Африканських джунглів мають звичай, що тільки тато й мати мають право давати ім’я дитині своїй. У Індії, коли народжується дитина, подружжя світить дві свічки — чия свічка довше горітиме, той має право дитині дати ім'я.
Ромеї (наші предки звали візантійських греків "ромеями"), ставши на Русі (Україні) духовними (церковними) окупантами, прого­ло­сили канон (канон греко-православія!), що імена українські (русичівські) "противні для Господа Бога Ісуса Христа". "Господь Бог Ісус Христос" любить імена жидівські, грецькі і латинські. Тривога й печаль облягають душу мою, коли я думаю про ці, як писав Іван Франко, "попівські тортури".
2. Спасибі тим, що пошанували поради мої. І питаю себе: "Чому мені судилося бути тією українською людиною, яка вперше говорить українцям, що треба чужі імена (жидівські, грецькі, латинські) достойно повернути чу­жин­цям — ми ж не вічні духовні жебраки. Треба рідні імена собі повернути, ми ж не вбивці рідних святощів. Ні духовні жебраки, ні вбивці рідних святощів не вважа­ються правдивими людьми.
Рідні імена лежать, як сльози — діяманти на попелищах розп'ятої історії України. Треба їх з любов'ю позбирати. Вони не мертві. У них, як у животворному зерні, притаєні могутні духовні сили народу. В них притаєна світла й трепетна душа України (Руси). Не пошкодить, коли Українець сам себе спитає: чому в Англії най­поширенішими іменами є самобутні ан­глійські імена (Вільям, Альберт, Чарлс, Га­рольд, Аль­фред) і менше поширені імена чужі (Яків, Ісаак, Орест, Максим, Павло, Денис, Йосип)?
Дуже шкода, що у справі повернення рідних імен я не маю попередників — учителів, мій би шлях був легшим і звичайнішим. Дуже шкода, що досі українці не мають жодної доброї книжки з антропонімії. Спасибі тим, що пошанували пораду мою і, лишаючи чужовір'я, почали облагороднювати себе рідними іменами".
3. Чи "українські чисто національні імена" українські? У газеті "Шлях Перемоги" (гру­день, 68 р., Мюнхен) я прочитав статтю "Ще про національні імена", в ній з притиском зазначується, що "Українські чисто націо­нальні імена є Денис, Павло, Петро".
Люди (мої земляки) просто через "свя­щенну помилку", назвавши чужі імена своїми "українськими чисто національними імена­ми", по-дитячому розгубилися. І почали при­страсно сперечатися, як то треба по-вченому "українські чисто національні імена" писати — Денис чи Деонісій, Микола чи Николай, Ан­дрій чи Андрей, Йосип чи Йосиф. Сваряться не по-рідному, вчені не по-рідному, чи в кінці жидівського імени "Джосеп" писати "п" чи "ф"? Нічого в світі немає глупішого, як вчена глупота!
Суперечки між українськими інтеліген­тами (українськими інтелігентами віри чужої) постають тому, що Український Народ орга­нічно не мириться з чужим тілом, яке йому силою чи хитрою улесливістю прище­плю­ється. Такий же закон Матері-Природи — народ (достойний народ) хоче бути у всіх обставинах сам собою, хоче сам утверджувати сутність свого духовного "Я". І тому все, що чуже, він відкидає, тобто, достойний народ не хоче коритися чужому, або (коли іншого виходу немає) він перетоплює чужі творіння у своєму національному горнилі і пристосовує їх до стилю свого життя. Чужі імена назвати українськими "чисто національними імена­ми", значить болючої справи не вирішити, а заплутати її і плутаниною себе принизити. Хіба Лєнін стане нашим рідним батьком від того, що ми, боючись багнетів большевицької жандармерії, будемо його рідним батьком звати? Хіба "Саваот — Господь Бог Ізраеля" стане Богом України від того, що ми спо­ру­димо божниці і в них щонеділі будемо ректи: "Свят, свят, свят Господь Бог Саваот!"? Ні.
4. Як були в Україні (Русі) принижені володарі Ольга і Володимир, і чому?
Гречини за гречинськими ритуалами, охрестивши Ольгу і Володимира, заборонили їм мати рідні (українські) імена. А хіба це має якесь значення — чи Володимир зветься Володимиром чи Базилевсом, головне, що він наш князь.
Коли не має значення, то скажіть, хрис­тияни православні, чи ви б погодилися, щоб князь Володимир мав ім'я Чу-Чу-Квак? Інший приклад — коли немає значення, то чому Хрис­тос має ім'я жидівське Ісус, а не українське Боголюб?
Ім'я — це справа не тільки "іменна", а й духовна, культурна, мовна, політична, ім'я — справа духовної волі або духовного рабства. Володарі України (Руси), прийнявши віру "од гречинів", мусіли прийняти й гречинські імена. Коли б вони прийняли віру "од ла­тинів", їм би латини дали латинські імена. Коли б вони прийняли віру "од арабів", їм би араби дали арабські імена. Коли б гречини прийняли віру "од українців", їм би українці дали українські імена. Коли б юдеї прийняли віру "од українців", їм би українці дали українські імена. Чому? Тому що, як я вже сказав, з вірою пов'язані не тільки справи духовні, а й політичні, культурні, соціяльні.
З веління грецького Володимир став "Базилевсом" (Василем). Ім'я "Базил" означає "Царьок". І думаю я: бути Володимиром і стати "Базилевсом" — яке приголомшуюче при­ниження! Чи свідомий був Володимир, що він в Україні (Русі), відрікаючись від рідного (українського володарського імени, принижує перед рідним народом сам себе, принижує Дух України (Руси), принижує вольові й достойні почування богатирів-русичів (внуків Дажбо­жих)? У малих людей малі помилки, у великих — великі.
Візантійська імперія була поділена на декілька "базилевс" (обласних володінь). На чолі "базилевс" стояли "базилевси" — вірні піддані імператора Візантії. Україна (Русь), прийнявши віру з Візантії, стала духовною ко­лонією Візантії. Найстрашніша зі всіх неволь — неволя духовна. Греки-митрополити (духовні "ґебітскомісари" — агенти Візантії) стали "ріши­телями, спасителями і душителями" духовного життя Українського Народу.
Писати "святий Володимир", "свята Оль­га" (Ольга, охрестившись, стала "Гелленою") значить демонстративно вважати хрещення України (Руси) справою ганебною. Чому?
Тому, що ритуальний канон хрещення України (Руси) твердить, що Володимир, прийнявши грецьку віру, перестав бути Володимиром. Йому була греками вручена метрика хрещення з ім'ям "Базил". Не визнати метрики хрещення, християнського імени Базил, значить не визнати цілісности акту хрещення України (Руси).
Гречини, щоб поділити русичів на дві ворогуючі групи (і так поставити Русь проти Руси), всім, кого вони хрестили (дітям і дорослим), давали грецькі імена. Той русич, який любив рідне ім'я, вважався антихристом. Якщо Володимир відмовився від "християн­ського імени Базил", то що це є — каяття, со­ром перед народом чи звичайне двоєдушшя?
Волхви кликали русичів-внуків Дажбожих стояти в обороні рідних імен. І твердили вони, скриваючись від князя Володимира у лісах, що відректися від рідного імени це те саме, що відректися від рідної матері, рідної совісти.
5. "Чи вдасться Силенкові повернути коле­со історії?" Ім'я і прізвище — адреса народу. По імені, по прізвищу, по назві рік, гір, ярів, міст, селищ можна пізнати історію народу, історію його культури, історію його мови, можна пізнати віру народу, склад його душі і спосіб його життя.
Я вважаю, що самобутні (рідні) імена відповідають природі й духові рідної землі. Вони відповідають ритмові народної душі, відповідають гармонії і красі Вітчизни. Чужі імена, чужі прізвища, чужі назви сіл і міст, накинуті духовними чи мілітарними вторж­ни­ками, чинять розлад в народних почуваннях, порушують метрику рідної мови, руйнують міст, який духовно ріднить потомків з предками.
Дехто, почувши ці мої міркування, скаже: "Справа чужих і рідних імен, порушена Левом Силенком, має малу вартість, і тому вона зовсім зайва, навіть шкідлива. Будьмо та­кими, як були наші батьки, будьмо Іванами, Матвіями, Гаврилами, Парасками, Мокри­нами, Пулхеріями". "Чужі імена вже для нас стали рідними, до них ми звикли так, як в'язень до тюремного режиму, пташка до клітки, рибка до акваріума. Не вдасться Левові Силенкові повернути колесо історії".
Відповідаю: коли колесо історії України котять вороги України у провалля, його треба негайно стримати і повернути на вільний рід­ний шлях. І я прийшов, щоб цей чин довер­шити, і той, хто, як та гадюка, прагнутиме отрутою стримати мій хід, буде мною роззброєний. Я вийшов з душі мого народу — Україна є для мене дорожча, як моє життя, і в цьому є сила і благородство моєї науки.
6. Зажурилась Україна, що ніде прожити — чому? Коли б ми (від 988 року починаючи) мали духовну енергію до сьогодні відстою­вати віру Предків рідних, ми б тепер були могутньою державною потугою світу. Оче­видно, ми б віру Предків рідних удоско­налили, мудро і вільно проголосивши правду беззастережного монотеїзму.
І в бібліотеках країн Евразії лежали б монументальні книги про величне самобутнє богорозуміння України (Руси). І імена могутніх духовних титанів — внуків Дажбожих були б знані світові так, як сьогодні знані імена Зороастра, Будди, Конфуція, Мойсея, Ісуса, Могамета, Гуса, Лютера, Ґуру Нанака.
І ніхто б не відважився казати, що українці — це люди для людства мало корисні тому, що вони не дали світові великих релігійних чи соціяльних ідей. Вони тільки споживають покірно, або бунтівливо плоди чужої ду­ховости. Вони навіть не здібні на своїй землі створити державний порядок і своєю не­здібністю постійно підсилюють в сусідів апе­тит до своєї пребагатої землі — на Сході Ев­ропи постійно точаться криваві війни тому, що Українці не спроможні створити могут­ньої держави.
І було б сьогодні в світі більше, як триста мільйонів Українців, і мали б Українці сьо­годні двадцятимільйонну (по-модерному осна­щену) Армію Миру, Армію Справед­ливости. І народами світу була б пошанована самобутня віра України (Руси). І села й міста України зберегли б ті назви, які були ут­верджені оріянами (стародавніми українцями) п'ять-шість тисяч років тому. І це були б назви найстародавніших міст світу. І знали б ми, Українці, хто ми є, де ми є, і в ім'я яких ідеалів живемо, і ми б сьогодні бачили сонце величного майбутнього.
7. Ми не відстояли духовні основи свого "я", і тому ми від 988 року починаючи, не живемо по-своєму. Я вже не раз говорив, що князь Володимир мав право зробити по­милку. Ми покликані її виправити на щастя собі і грядущих поколінь. Ми дорого, дуже дорого заплатили за помилку нашого предка Володимира. Пробудімося!
І сьогодні чую я (в моїй душі я чую від­луння історії народу рідного): на перехресних дорогах волхви-бояни оплакують потоптаних дітей. Наїзники потоптали молоді душі, в яких пломенів розум, пристрасне натхнення.
І чую я в душі давно відгомонілий рокіт кобз. Слова кобзарів чую: "Зажурилась Ук­раїна, що ніде прожити, витоптала Орда кіньми маленькії діти. Малих потоптала, старих порубала, а молодих середущих у полон забрала".
Горіли селища. І чорні хмари бушували над оріянськими степами, гаями, ріками. І чорні круки кружляли над мертвими тілами русокосих лель, над мертвими тілами добросердних матерів.
І на попелищах (після весняного грому, дощу) щовесни проізростали нові зерна на­родної живучости. І земля рідна уквітчу­ва­лася, як панна, барвінком, дзвеніла соло­в'їними піснями. І в дібровах, у духмяних степових травах юна лель з мужем започатко­вувала нове життя. І не було, і немає, і ніколи не буде такої вражої сили, яка б могла з землі з коренем вирвати життя Українця!
Він (вічний Українець), як дуб много­віковий, пустив у землю рідну свої животворні коріння, пустив у небо рідне свої животворні пагіння, обнявся з сонцем, обнявся з землею, обнявся з бурею, з непогодою і погодою вічно живої землі Дажбожої!
Побратими і Посестри! Перед тим, як почати розмову про душу рідних імен, пріз­вищ, ми принаймні трохи тепер познайо­мимося з чужими назвами, іменами, щоб вони нас не переслідували своєю таємничою загадковістю. І, щоб ми чулися, стрічаючись з ними, людьми достойними і відважними.
Тому що є різні тлумачення значення імен, назв, прізвищ, будуть недруги мої (і вони це вже й роблять) знецінювати мою працю, пишучи "та він і те не так пояснив, та він те неправильно визначив, осуджуйте його!".
Роблячи досліди, я бачив, що, наприклад, три дослідники (у своїх словниках) пояс­ню­ють значення того чи іншого імени по-різному, і сперечаються вони між собою. Я брав до уваги ті висновки, які були підтвер­джені більшістю дослідників, або вислов­лював свої особисті міркування, до яких я приходив на основі дослідів. І прошу вас ставитися до моєї праці з довір’ям — мудрим людям я не даю нагоди глузувати з праці моєї, бо ставлюся до неї з великою вимогливістю, а з писаннями глупих людей ми не зобов'язані рахуватися.
8. Як виникли назви племен? Знаємо всі, що жителі поля — Поляни, жителі лісів — Древляни, або — Деревляни. У санскриті слово "дарава" означає "дерево". У Геродота в "Книзі Четвертій" є твердження, що Скити самі себе звали Околотами.
У санскриті слово "сколот" означає "мис­ливець" (сколотник). Є у нас сьогодні слова "сколотити" (звірів треба сколотити, тобто зігнати), "сколочена вода".
Наші предки мали два головні стани, стан Околотів (Мисливців) і стан Грамів (Осілих людей). Сьогодні в Індії вживається слово "грама" в значенні "село". Слово "грама" по­стало з первісного санскритського слова "грам" (грам), що значить "об'єднання", "собор", "соборність". У санскриті "да" значить "існує", "дає", "грам да". З слова "грам" постало наше сьогоднішнє слово "храм", тобто, "собор", належати до храму — значить належати до єдности, бути членом собору (храму). Освічені люди, знаючи про це, ніколи не вживають вислів "храмний собор" чи "соборний храм".
У первісні часи племена ставили перед собою питання "А хто живе за межами наших земель? Чи тільки ми, люди, чи крім нас є ще й інші люди?"
Ескімоси самі себе звуть Інуїт, що значить "Люди". Чужинці звуть Інуїтів "ескімосами", що значить "ті, що їдять сире м'ясо — сироїди". В Новій Гвінеї є плем'я, яке зветься Гірара. На мові Гірарів слово "гірара" означає "роз­мовляти" (бути істотою, яка вміє говорити). В США є стейт Дакота. Дакота — ім'я індіян­ського племени. В індіянській мові слово "дакота" означає "справжні люди", "друзі". Знаємо, що німці звуть свою країну "Дойч­ланд". Слово "дейч" постало з стародавнього німецького слова "тевт" (тевтони, "Тевтон­ський орден"). Тевтонія — первісна назва Ні­меччини. Слово "тевт" означає "люди", Дойч­ланд — значить "Країна людей". І слово "ту­рок" означає "людина", Турція — "Країна людей".
9. Як виникли назви країн? "Австрія" зна­чить "Східний край". "Британія" від назви племени Брити, слово "брити" значить "бар­висті", їх назвали "бритами" тому, що вони любили носити барвисту одежу.
Слово "Англія" означає "Країна Анґлів"; "анґл" постало з слова "анґ", що значить "край", "кінець". "Англія" значить країна людей, які живуть на краю землі. Римські легіонери вважали сьогоднішні британські острови "краєм римських володінь". Коли погодитися з думкою, що слово "Україна" означає "край", "окраїна", то в такому ви­падку слова "Англія" і "Україна" мають тотожний зміст.
Є народ Бушмени, їх назвали "бушменами" голландці. Голландське слово "бушмен" означає "кущові люди" (жителі кущів), "буш" — кущ, "мен" — людина, люди. Хан Золотої орди мав ім'я Узбек, жив він у 14 столітті. В честь його імени почала зватися країна Узбекістан, народ — Узбеки, житель Узбекістану — узбек. Був володар Лотар, в честь його імени почала зватися країна Лотарінґія, лотарінґи — жителі Лотарінґії.
Слово "норревеґ" означає "північний шлях", від слова "норревеґ" постала назва країни Норвегія. На території Швеції жило плем'я Све. Від імени племени постала назва країни Свеція (Швеція); ще триста років тому Шведи звалися Све.
Данія (Денмарк) значить "Земля Данів". Головне плем'я, яке жило на території Данії, мало назву Дани. Від імени вождя — родона­чальника Чеха постала назва країни Чехія. Я у своїх працях стародавню (трипільську) Укра­їну назвав ім'ям Оріяна, маючи на увазі слово "орь", яке в Індії, Ірані, Кашмірі вимовляється як "ар" чи "ар'я" в значенні "орач", "благо­родний", "аристократ". Очевидно, одні назву Оріяна (і слова "оріянин", "оріянська") прий­няли з захопленням, інші — почали критику­вати.
10. Канада — від ірокезського слова "кана­та", що значить "селище", "дім". Ірак — значить "орана земля", "ір" — орати, Іран — значить "Край ірів". Бачимо, що ці народи слова "ор" і "ар'я" вимовляли, як "ір". Єгипет — від "Га-Ка-Па", що значить "Дім Бога Пта".
Іспанія — від слова картагенського "сзпан". Картагенці, навістивши цю землю, побачили на ній багато кроликів, "сзпан" — кролики. Ірляндія — від слова "ейре", що значить "захід", Ірляндія — "країна західняків". Індія — від назви річки Інд, слово "інд" значить "ріка"; корені мовні "дн" і "нд" тотожні, від "дн" постали назви рік Дон, Дінець, Дунай, Дніпр.
Кашмір — від слова "мір" ("мер"); слово "мір" значить "море". Наші далекі предки (особливо скити-гіттіти) вважали, що вода глибока і широко розлита людину море (зморює, морить, втомлює), отже Кашмір значить "Кашьятове море". Квебек — місце стрілянини. Киргизія — Степ кочовиків, "кир" — степ, "кис" — кочовик.
Японія — від слів "ні пон" ("ні гон"). Слово "ні" в японській мові означає "сонце", а "пон" значить "країна". Ніпон — Японія (Країна Сон­ця або Сонячна Країна). Естонія — від евіст", що значить в ширшому розумінні "жителі біля води". Бельгія — від назви племени Белги.
Судан — "Країна чорних". Пакістан — від слів "пак", що значить "чиста" і "стан" — "країна" — "Чиста Країна". Манітоба — від індіянського слова "Манатуана", що значить "Великий дух". Індіяни вірили, що на малень­кому острові, розташованому на озері, живе Манатуана.
Литва — є твердження, що назва цієї країни походить від слова "лити". У литовській мові слово "литус" значить "лити", "течія", "лиття". Шкотляндія — від кельтського слова "скуіт", що значить "кочовик", Шкотляндія — Земля кочовиків.
11. Тексас — значить "добрий друг". Ява (наз­­ва острова в Азії) — походить від санс­критського слова "ява", що значить "ячмінь". Вважаю, що в первісні часи (в Оріяні) наші предки казали "жав", що значить "життя"; літера "ж" перейшла в "я".
Франція — від назви племени френків, "френк" значить "вільний". В 1714 році дослідник Фере був посаджений до в'язниці (у Бастилію) за те, що він на основі своїх дослідів відважився доказувати науковцям Франції, що від німецького слова "фере" постала назва Франції. Посадженого в Бастилію прого­лосили неуком, знахабнілою божевільною людиною, але тепер всі визнали, що дослідник Фере був правий і його наукові твердження визнані.
Гордий народ не любить, щоб його ім'я мало чуже походження, і очевидно це почу­вання оправдане. Та я вважаю, що французи мають дані гордитися, що їхні сусіди (німці) їх назвали "френками", тобто "людьми волі". Московитія — назва походить від фіно-мон­гольського слова "моська", що значить "боло­то" і від слова "ва", "Моськва" — "Болотяна річка". Італія — від слова "італіка", що значить "скотарі".
Чілі — значить "Холод"; Башкирія — від слів "баш курт", що означають "Голова вовка". Коста Ріка — Берег багатств, "коста" — берег, "ріка" — багатий. Конґо походить від слова "конґ", що значить "гори".
Фінляндці — войовничий і трудолюбний народ, вони звуть свою країну не Фінляндією, а Суоми. Фінляндське слово "суоми" означає "болотяна земля". І болото буває гарне — на болоті ростуть квіти білі, як сніг.
В'єтнамці свою країну звуть "В'єтнам", слово "в'єтнам" у в'єтнамській мові означає "Країна півдня". Є країна Непаль, назва ця створена із санскритських слів "нипа" (нижча) і "жла" (ґла), що значить "Нижче мешкання", непальці живуть внизу, на узгір'ях.
На заході Домініканської країни є кам'я­нистий острів "Гаїті", в мові карібській слово "гаїті" означає "Кам'яниста країна". Я навів ці приклади тому, щоб ми були переконані, що назви країн часто відображають географічні властивості тієї чи іншої землі.
12. Що означають назви міст? У санскриті слово "кия" означає "булава", "жезл", символ влади, проводу, першенства. У "Магабгараті" слово "кая" значить "б'ючий кий", "насту­паюча зброя".
У "Рик Ведах" (я вже писав, що прави­льніше "рик" чим "риґ", (рик — значить "рече", "співає"), бог — воєначальник Індра має "кая" (кія) в значенні "гуркіт зброї".
У книгах ведизму слово "кият" поширене в значенні "яка велич!", "який могутній доро­говказ". "Кия" має у санскриті значення "вождь", "провідник", "син землі", "роджений землею". І сьогодні не зовсім по-чужому (тіль­ки треба вдуматися) звучить слово клясич­ного санскриту "куятаті", що значить "про­відний тато" (той, що тримає в руках кия (булаву)).
Знаємо, в літописах зазначено, що були брати Кий, Щек, Хорив. Значить (так я думаю) в дохристиянській Україні (Русі) було поширене ім'я Кий, Кая чи Кия? Та воно вмерло так, як і десятки інших українських імен померли придушені греко-жидівсько-латинськими іменами церкви Христової.
Кий заснував град? Ні. Град, який ми тепер звемо Києвом, був заснований нашими безпосередніми предками одинадцять тисяч років тому. У Київському музеї археології є багато знарядь праці, знайдених на території Києва — знаряддя праці і кістяні жіночі прикраси мають одинадцятитисячну давність. Особливо привабливі чарівні взори староук­раїнської (мізинської) культури — славні на весь світ мізинські меандри й сьогодні кра­суються (і про це я постійно говорю) на наших писанках, рушниках, сорочках.
Очевидно, є докази, що двадцять тисяч років (і ще раніше) там, де тепер Київ, жили люди — знайдені їхні стоянки. І "Нещодавно під час розкопок у Києві археологи знайшли піч і глиняний посуд з періоду так званої керчаківської кераміки. Посуд нараховує понад 1400 років. Місце, де тепер знаходиться Київське старе місто, колись було густо заселене. Розкопки дозволяють встановити вік української столиці. Досі його окреслю­вано на 10-13 віків. Останні археологічні відкриття показують, що воно старше".
Щоб збочити хід мислення народу на­шого, щоб поробити нас безбатченками на правічно рідній землі, воріженьки приду­мали... казку церковну.
Мандрівний жид (апостол Андрей) забрів до Дніпра і для нас, "ако диких варварів", "град заснував". І за таку святу жидівську апостоль­ську доброту, ми приречені віками благоговіти перед зайшлим жидом Андреєм. Принизлива казка вважається традиційною святістю віри грецько-православних українців.
13. Адіс Абеба — значить "нова квітка". Мадрід, слово "мадрід" постало з арабського слова "меджрид", що значить "будівельний ліс". Пекін — "Північна столиця", Нанкін -"Південна столиця".
Слово "синґа" значить "лев", Синґапур — "Львине місто". Анкара — від "анкер" (якір), "анк" — крючкуватий, заякорений, отже — Заякорення. Шанхай — значить "Над морем".
Чикаго — від індіянського слова "шекан­ґонг", що значить "дика цибуля". Токіо — від японських слів "то", що значить "схід" і "кіо", що значить "головне місто", Токіо — Східне Головне місто. Неаполь — Нове місто, Мін­ніаполіс — "міні" (мале), "поліс" — місто.
Гальське плем'я (стара назва Франції — Галія) Паразії, "паразії" значить "човнярі"; па­разії жили над берегами Сени, вони сла­ви­лися своїми човнами, Париж — Місто Човнярів. Сток­голм — від "стак", що значить "залив", "стовп", отже — "Острів зі стовпом". Сидней — в честь лорда Сиднея. Ріо-де-Жанейро — значить "Річка Января". Ню Йорк — в честь герцога Йор­ка, стара назва Ню Йорка — Новий Амстер­дам.
Між іншим, Мангетен (частина Ню Йорку) — назва походить від алµонкінського (індіянського) слова "магахатенук", що значить "небезпечні водяні повороти"; є також твердження, що від "ман-хетанана", ці слова значать "там, де нас обманули".
Маніла — на тагальській мові слово "май" значить "бути", а "ніла" — назва рослини, отже, "Місце, де росте "ніла". Лос Анжелес — Місто королеви ангелів. Лондон — "Лісове місце", "Укріплена пристань". Пригадую, що Сір Моньєр Моньєр-Вільямс у "Санскритсько-Англійському Словнику", виданому в Оксфорді, вважає, що Лондон походить від "ландрі". Вінніпеµ — від індіянського "ві-ні-пі", що значить "мулиста вода". Коломия — "колеса миє" (місце, де миються колеса).
14. Перебуваючи у Багдаді (в столиці Іраку), я в готелі Ур (готель Ур стоїть над берегом тихого Тигру) сказав арабам: "Назва Вашої столиці зрозуміла українцям", та ніхто з них не зрозумів мене. В музеї Ірак я сказав, що слово "Баг" (або "Баґ") в мові Зороастра означає "Бог", або, як кажуть араби — Аллах. А слово "да" чи "дад" значить "дати", "даний". І в цьому легко переконатися, читаючи "Авести" чи "Рик Веди".
Отже, Багдад — значить "Богом даний", або чіткіше кажучи — Богдан. І тому, що назви "Ірак" і "Іран" мають санскритське поход­ження так, як і Ізраел, Ява, Калькута, Київ, назва "Багдад" не випадкова. В цій назві чується (хай не гніваються іракці) дух персів (парсів), які були кровно споріднені з оріянами і говорили вони мовою "Авест", що була споріднена, як дві сестри, з мовою "Вед". Дирекція музею Ірак подарила мені цінні книги, висловивши в них дарчим написом подяку "за цікаві твердження".
15. Що означають рідні жидівські імена? У жидів так, як і в кожного народу, є рідні імена. Вони були створені тоді, коли жиди ще мали кочовий спосіб життя. Їм (кочовикам бідних і небезпечних гарячих пустинь) ніколи не жилося легко. Голод, безводдя, заразливі хвороби, небезпечні звірі (леви, гадюки, скор­піони) та інша нечисть, постійно пересліду­вали їх.
Коза, вівця, ослиця жидам давали життя, тобто, молоко, вовну, м'ясо, шкіру. І тому в первісних жидів були й імена Рахе (Рахеля), що значить "вівця", "овече божество"; Лія (Леага), що значить "корова"; "Йосип", що значить "син корови". Лія і Рахеля були дочками кочовика Лабана, в якого був най­митом Іаков (Ізраел). Ізраел, як пише "Біблія", був одночасно одружений з сестрами Лією і Рахелею, і мав дітей від них і їхніх служниць; Ізраел — родоначальник жидівсько­го племени.
Інші рідні жидівські імена мають такі значення. "Дебора" значить "бджола"; Гамон — Осел, Табіта — Ґазеля; Галеб — Пес; Нахаш — Гадюка; Єд -Лев. Від слова "єд" постала назва племени Єди (Юди). Освоєних звірів жиди (слово "жид" постало від слова "єд") обожнювали тому, що вони були джерелом їхнього життя. Неосвоєних (диких) звірів вони також обожнювали, щоб їх умилостивити.
Не було на світі такого народу, який би від світанку своєї історії поклонявся одному Богові, тобто мав монотеїстичну (однобожну) віру. Всі роди, племена, народи вірили багатьом богам не тому, що їм хотілося мати багатьох богів, а тому, що вони бачили багато явищ (сонце, місяць, вітер, весна, зима, народження, смерть). Вони були певні, що на світі є багато сил, і кожна з них має своє призначення і свою властивість — кожна сила вважалася божеством. Жиди в епоху Мойсея поклонялися (і про це стверджує "Біблія") до божества — гадюки (Нахуштана). Слово "на­хуш­­тан" означає "гадюка, зроблена з міді".
Читаємо: "І наслав Господь на люд гадюки сарафи, і кусали вони людей, і много люду вимерло в Ізраїлі" (4 книга Мойсея, глава 21, вірш — 6).
Отже, "Саваот — Господь Ізраельський" за нечемність карав ізраельтян гадючими кусан­нями. Видно, що "Господь Бог Саваот" мав у своєму безпосередньому розпорядженні бага­то гадюк. І їх по-божому використовував, як зброю проти непослушних.
Ізраельтяни, щоб рятуватися від такої гадючої Саваотової кари, зробили мідяну гадюку (Нахуштана). І цьому Нахуштанові, як божеству, поклонялися й усердно кадили йому (ритуально умилостивлювали це божество). Щойно цар Гезикия "розбив мідяного змія, що його зробив був Мойсей, бо до того часу Ізраельтяни кадили йому — й назвав його Нахуштан" (2 книга Царів, глава 18, вірш 4).
16. Що означають жидівські біблійні іме­на? Ім'я "Абрагам" (Авраам), як я вже писав у праці "Совість Історичної Науки", створене з сумеріянського (стародавньоукраїнського) слова "абба". "Абба" значить "батя", "батько". Жиди вперше почули слово "абба" тоді, коли вони перебували в Ассиро-Вавилонській неволі, тобто, десь 2600, 2450 років тому.
Син Авраама мав ім'я Ісаак. Є усталене міркування, що "Ісаак" означає "усміхнений". Коли він народився в наметі, то майже столітній Авраам "усміхнувся", що його сестричка — дружина Сара, маючи дев'яносто років, народила йому сина.
Ім'я Соломон значить "Мирний", від "салем". Давид — Люблений. Матвій (Матеягв) — Даний Єговою. Іван (Іоагв, Іоан) — Помилуваний Єговою.
Ярема (Єрмолай, Єрмак, Джерема) — Єговою похвалений. Єлисей (Ел — ліса) — Елом спасенний. Данило (Дан — Ел) — Мій суддя Ел. Гаврило (Ґабрі — Ел) — Моя міць Ел. Яків (Джакоб) — Хитропідлесливий. Наум (Нахум) — Потішаючий; Саватій (від "саббат") — Відпочиваючий.
Ілія (Елі Ягв) — Мій Ел Єгова. Лазар (Ел — зар) — Ел йому допоможе.
Що означає слово "Ел" і як воно було створене із сумеріянського слова "Лель", я вже оповідав у праці "Різдво Світла Дажбожого".
Ім'я Набал означає Глупий. "Нехай же мій пан не уважає на того злого чоловіка, на Набала, бо як зветься він, такий він і є. Набал зветься він і дурнота його з ним" (1 книга Самуїлова, глава 25, вірш -25).
17. У біблійних і лінгвістичних словниках існують суперечливі пояснення значення біблійних імен. Наприклад, ім'я Меріям (Марія) біблійники пояснюють у значенні "Невинна", "Чиста". Лінгвісти вважають, що ім'я "Марія" значить "Гірка", "Відкинута". Є міркування, що ім'я "Марія" постало з санск­ритського слова "марія", що означає "прина­лежна до бога любови". У санскриті є слова з такими значеннями: "мариша" — пошанована людина", "марута" — "вітер", "повівання". Вивчаючи походження і значення українських прізвищ, я був особливо зворушений, дові­давшись, що у славному селищі Трипілля (біля Києва, "Трипільська культура") живуть ро­дини, які мають прізвища Марута. У "Ведах" є поширене ім'я Марута. У "Магабгараті" зазначено, що є оріянське плем'я Марута. Марута одне з імен Вішни. Оріяни переважно своїм донькам давали ім'я Марута; у "Ведах" бог вітрів зветься Марута.
Марта — ім'я арамейське, значить "пані". "Сталося, як покидала її душа, умирала бо, дала йому ім'я Беноні, "болюча дитина", отець же дав йому ім'я Бенямін, "щаслива дитина" (1 книга Мойсея, глава 35, вірш -18). Жиди не мали прізвищ. У 18 столітті, наприклад, у Ні­меччині кожний жид був за­коном зобов'я­заний мати прізвище. Жидівські прізвища створені з німецьких слів звучать так: Кюсеміх — Цілуй мене. Еселскопф — Осляча голова. Та переважно їхні прізвища поставали від місця мешкання: Берліннер (від Берліну), Дензіґер (від Данцінґа). Кінзберґ (від Кін­сбурґа, Ба­варія); Мангаймер (від Мангайму).