Мага Віра

1. "Віра без знань сліпа, знання без віри глухі". Побратими і Посестри, сьогодні я від­повім на Ваші питання: "Що таке титул? Які є титули громадські, військові, релігійні, нау­кові? Чи потрібні титули? Що таке арис­тократія, де вона, звідки вона, хто вона?
Що означають слова "пан", "огнищанин", "дворянин", "цар", "лорд", "граф", "дюк", "барон", звідки вони взялися?"
Десятки питань я отримав від Вас. І на них дам Вам відповідь. Очевидно, ті, що нас, рідновірів, не люблять, будуть голосити, що моя наука не має жодної вартости, що мої твердження неправильні. І тому їм неможна вірити і ті, які їм вірять, люди заблукані, оду­рені, темні, наївні.
2. Зазначую, що мої відповіді на Ваші питання правильні. Я хочу, щоб кожний з Вас в цьому переконався, особисто звернувшись до наукових джерел — двері бібліотек відчинені для кожного. Та ніколи не треба забувати, що не всі наукові джерела наукові. Вартість ду­ховна, матеріяльна, наукова — справа супереч­лива. Наприклад, для жидів наука Христова не має жодної вартости, для них Христос — визначний жид, а для християн Христос є Богом, і наука Його правильна, божественна.
Приємно, що Ви правильно зрозуміли мене: Рідна Віра не є тільки вірою, а й знанням, знанням світу, знанням людського "Я". Справді, "віра без знань сліпа, знання без віри глухі". Ми, рідновіри, нові люди, люди знань осяяних Рідною Вірою. І в цьому таїться наша світла сила.
Перше питання — "Що таке титул?" Слово "титул" (титл, тайтел) означає "знак", "напис", "пояснення", "відзначення", "повідомлення".
3. Там, де є організоване плем'я, є про­відник племени, є воїни, мисливці, гончарі, є майстри і є учні. Бачимо, що саме життя встій­нює титули. Саме життя (без тайного чи яв­ного голосування) дає батькові титул батька.
Маляр бачить сьогодні ту картину, яку він буде малювати завтра. І я ніби бачу: древні часи, закінчився ратній бій, воїни загартовані в смертних поєдинках вертаються до Києграда. Вони несуть у серцях найдорожчі скарби — несуть славу і честь Вітчизні.
Цар Кий найвизначніших стрічає біля врат Слави і титулує (відзначає, ознаменовує) їх. Дає їм титули буй-тур (молода безстрашна сила), яр-тур (зріла довершена сила). І грають сурми. І котиться степами, лісами слава. І русокосі дівчата (чарівні лелі Руси) титулують буй-турів і яр-турів квітами духмяними, поцілунками палкими. "Титулують" значить "відзначають".
4. Град Кия — град волі, слави, перемоги. Град Кия очолений вольовою (загартованою у ратніх змагах) богатирською знаттю Руси (України). Греки кажуть "герої", ми кажемо "богатирі". Богатирями були буй-тури і яр-тури. У "Слові про Похід Ігоря" читаємо: "Яр-туре Всеволоде"! Стоїши на борони, прищеши на вої стрілами, примлеши о шоломи мечи харалужними".
Титули, тобто відзначення щирі, великі, священні утверджуються там, де народ воло­діє глибокими почуваннями, упорядкованим мисленням, організаційним талантом. І має квітучу розвинену уяву. І в такому народі юнаки квітнуть хотінням мати титул (є в юнака вроджене хотіння бути відважним, кращим. Є в юнака хотіння перемагати і при потребі свідомо вмерти, щоб жив народ. Є в юнака хотіння на ратний змаг дивитися, як на священну молитву дії). О, щасливий той народ, який родить таких синів!
5. Коли вторглося в Русь (Україну) візан­тійське єрейське (жрецьке) християнство, стався духовний переворот. Юнаки Руси (України), які були народжені стати буй-ту­рами і яр-турами, стали раклами (монахами) — посниками, затворниками, стовпниками, без­мовниками, юродивими.
"Юродивий — той, хто Христа ради вдавав із себе неповноумного", — авторитетно пояс­нює митрополит Іларіон у книзі "Патрологія". Христа ради (тобто, щоб догодити Христові) український юнак прикидається недоум­куватим. Він живе в печері на воді й сухарях. Він не хоче бачити сонця і думати не хоче, щоб не согрішити. Він читає есхатологічне писання, в якому оповідається про кінець світу і покарання грішників. У праці "Після хрещення України (Руси)" я на основі істо­ричних доказів оповідаю, як буй-тури і яр-тури стали юродивими.
6. Чи потрібні титули? Ті, що кажуть: "титулів не треба", мають слушність і ті, що кажуть: "титули потрібні", мають слушність. Та ніхто з них не має повної слушности. Не генеральські пагони роблять генерала гене­ралом і не науковий ступінь визначає глибину знання.
Та, щоб в армії була дисципліна (а армія без дисципліни не є армією), є чітко визначені військові титули. Солдат, стрінувшись з ко­ман­диром, зобов'язаний віддати йому привіт. І віддати йому привіт не так, як він чи ко­мандир хоче, а так, як зазначено у військо­вому статуті. Солдат, який пройшов мимо ко­мандира, не віддавши йому привіту, стає перед військовим судом тому, що він своєю невпорядкованою поведінкою деморалізує солдат.
"Титул — справа непотрібна! Працюю я на фабриці, і власник фабрики мені каже: "гай, Майк". І я йому відповідаю: "гай, Джан!" І при чім тут титули, ми всі рівні!" Помиляєшся, По­братиме. Ти Майк — робітник, він Джан — фаб­рикант. У вас є титули, хоч ви їх в ім'я добрих бизнесових інтересів не завжди вживаєте.
7. Титули і великі генії людства. Великі генії, які показали духовний шлях для люд­ства, по якому воно й сьогодні йде: Зороастр, Анахарзис (скит Анакара), Будда, Ладзи, Конфуцій, Езикіел-Ездра, Ісус, Могамет не мали наукових титулів. Дехто з них не вмів ні читати, ні писати. І не мали наукових ступенів (магістра, доктора) Сократ, Аристотель, Галі­лей, Шекспір, Едісон, Дарвін, Леся Українка. І сотні інших найвизначніших світочів Евро­пи, Азії. В епоху Сократа не були встійнені наукові титули і ступені. У Індії (між провід­ною кастою) існує переконання, що великі люди родяться зі знаннями. Є думка, що мудрість — цариця знань. Не всі освічені люди були мудрецями.
Тарасові Шевченкові не підходять титули "магістер", "професор", "доктор". Прізвище Шев­ченко стоїть вище всталених титулів. Шевченко — духовна містерія Народу.
8. Є люди, в яких їхнє прізвище чарує на­род і жреців науки, могутніше, як наукові й дворянські титули. Великий Бетховен (він також не мав жодних наукових титулів), зача­рувавшись подвигами корсіканця Наполеона, присвятив йому Третю симфонію "Ероіка". Коли довідався, що Наполеон себе проголо­сив імператором, присвяту закреслив, сказав­ши: "Бути Наполеоном і стати імператором — яке приниження!"
Не закінчили військові академії Олексан­дер Македонський, Юлій Цезар, Спартак, Помпей, Ганнібал. Цар Давид, як знаємо, був звичайним козопасом. "Але ж в Олександра Македонського був тато полководцем!" Так, тато може бути полководцем, а син — поганим солдатом. Факт той, що в стародавніх часах не було військових академій у сучасному значенні.
9. Не закінчили військові академії Богдан Хмельницький, Богун, Гарібальді, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Мао Дзе-Дун. Були вони доб­рими, талановитими, жорстокими чи мило­серд­ними воєначальниками — не тут говорити.
Та треба підкреслити, що якби не роз­почата Гітлером війна, то жиди не мали б Ізраеля. Якби Сталін не сказав у Ялті Руз­вель­тові "ні", то Крим і частина Південної України були б при допомозі Вінстона Черчіля в 45 році відібрані в українців і передані жидам для творення держави Новий Єрусалим. Всі знаємо, що Гітлер і Сталін ненавиділи жидів і українців.
10. "Королі, дворяни, аристократи світу". Під такою назвою (на протязі майже ста років) щороку виходить книга головними мовами світу. Її не всюди можна купити і не завжди можна в бібліотеках знайти. Мають її в своїх палацах королі, дворяни, аристократи Австрії, Албанії, Баварії, Болгарії, Бразилії, Британії — Ірляндії, Ватикану, Греції, Данії, Індії, Ірану, Іспанії, Італії, Йорданії, Лібії, Ляосу, Малазії, Росії-СССР, Румунії, Савді Арабії, Сицілії, Турції, Швеції, Франції. Їхні прізвища і титули в цій книзі величаво зарепрезентовані.
У книзі "Королі, Дворяни, Аристократи Світу" (англійське, грецьке, французьке, ні­мецьке видання) я не знайшов слів "Україна", "українська аристократія". В ній немає згадки про українські державні, військові, релігійні, громадські титули, ордени. Чому?
11. Тому, що "українці — народ холопів, сми­ренних чи бунтівливих гречкосіїв. Греч­ко­сії не втаємничені в світ достойних манер. Немає в українців книг під назвою "Україн­ська етика". І попи в основному розсварені тому, що в них немає усталених норм по­ве­дінки. Немає у них українського (суто укра­їнського) "бон-тону".
Вони не здібні глибоко хвилюватися і вільно мислити. Їхнім героєм є працьовитий смиренний кріпак Петро, який, ідучи селом, співає, що "складе рученьки, складе ніженьки" і "нежив стане", коли прийде і Наталки не застане".
"А коли хтось з українців має шляхетський титул, то даний він йому королем польським, або царем московським, очевидно, за заслуги перед Польщею, Москвою", — так про нас, українців, говорять ті, які прагнуть панувати над нами тому, що вірять, що ми нездібні бути господарями на своїй землі".
"Коли так — геть графів, баронів, лордів, панів! Геть шляхту, хай живе трудящий кляс!" Ні, Побратиме, почекай, не керуйся почуван­нями змученої розчуленої душі.
Справа не в панові, а в тому, кому він служить і як він служить, і чому він служить? Рідний він пан і служить він рідному народові, чи він чужий пан і живиться кров'ю і потом уярмленого народу? Коли пан рідний, а служить він чужій справі, він не пан, а раб чужих сил.
Павло Полуботок, Петро Кальнишев­сь­кий були панами. Мали вони вельможні рідні титули і життя своє вони віддали, переносячи муки страшніші за муки Христові. Вони, рідні наші пани, рідніші нам, як Христос. Вони життя віддали, щоб ми були ми, щоб у світі жило слово "Україна". Вони українські аристократи.
12. Аристократи провідних країн світу, скільки їх є? У Англії-Ірляндії аристокра­тичних (дворянських) родів 1054 (не можна вважати, що це число абсолютно правильне, одні роди зникають, інші творяться); у Франції — 980, у Німеччині — 560, в Італії — 600, в Іспанії — 410, у Швеції — 45, в Нідерляндії — 170, в Індії — 112, в Бельгії — 462, в Японії — 120, в США — 188. Є переконання (правильне воно чи ні?), що в їхніх руках "краса і мозок, душа і багатства світу".
Всі вони (крім 188 провідних родин американських) мають титули король, дюк, барон, граф та інші дворянські титули. Всі во­ни мають свої родовідні книги, герби. І дивно — майже всі вони між собою кровно споріднені. І творять "замкнене" коло аристократії світу. І вони в той чи інший спосіб кооперують з червоним дворянством большевицької Росії.
Рід Ґеорга Вашінґтона (президента США) кровно споріднений з родом королеви Англії Єлизавети Другої (по роді Варнерів). Поль­ські і московські дворянські роди, які живуть у Західному Світі, кровно споріднені з дворян­ськими родами країн Европи і з аристо­кра­тами США. І без шуму формують напрямок американської східної европейської політики.
Політика президента Джана Кеннеді була польськофільською. Коли б він вирішував справи Галичини, то Галичина була б приєд­нана до Польщі в інтересах родини Кеннеді, до якої належить і польська аристократична родина Радзівіллових.
"Та що там аристократи! Народні маси, голос народу — це сила, яка вирішує справи миру й війни!" Так, але польські народні маси вірять, що "польська аристократка Марія Валєвська мала на Наполеона більші впливи, як австрійська армія". І тому Наполеоном було створене Варшавське королівство.
13. Ізраельські народні маси вірять, що їх­ня аристократка юна Юдита (Левіна) — велика дочка Ізраеля. Ассирійський полководець Олофер стотридцятидвохтисячною армією оточив ізраельське місто. І дав ізраельтянам наказ скласти зброю.
Юдита, знаючи, що вона приваблива кра­суня, пішла в військовий ассирійський табір помолитися до Бога Ізраелевого. Полко­во­дець Олофер запросив її до свого намету. І заснув оп'янілий ласками чарівної Юдити. Чарівна Юдита відрубала сонному полко­вод­цеві Олоферові голову. Ассирійське військо, утративши провідника, почало тікати, і було розгромлене ізраельтянами.
Не кажу, що завжди велику роль грають Естери, Юдити, Валєвські. Та все ж на біб­лійних Естері і Юдиті рабіни виховують передову жидівську знать. І тому може й не випадково у "президента" України Володи­ми­ра Винниченка дружина жидівка, у диктатора большевицької Московитії Леоніда Брежнєва дружина жидівка.
Одна дівчина ставить питання "Який він? Кучерявий, молодий, сіються вуса?" Інша дівчина ставить питання "Хто він? Солдат чи генерал? Робітник чи міністер?" Є різні погляди на любов, красу, мораль. І не завжди можна чітко визначати, котра з цих двох дівчат порядніша, чуттями благородніша.
14. Якщо не всі, то майже всі рушійні сили, які формують стиль життя модерного світу, перебувають в розпорядженні аристокра­тичних родин Европи, Азії, Америки. В їхніх руках банки, золото, нафта, вугілля, земля, хліб, релігія, культура, краса, мистецтво, наука, м'язи, пресові органи, які вміють по-професійному прасувати чи полоскати мозки.
Аристократія большевицької Московитії, тримаючи селян у колгоспному рабстві, живе найрозкішніше. Їй не загрожують страйки — долю трудящих вирішує червонопагонна жандармерія — військові загони МВД. Вона (большевицька аристократія) обділяє доро­гими дарами аристократів США (Хрущов — Ітон, Брежнєв — Форд, Гамер).
15. Перебуваючи в Багдаді (Ірак), я пішов до готелю "Багдад", щоб там обміняти двад­цятидоляровий "травелчек" на іракські дарії. По волоссі, вибіленому пекучим сонцем Месо­потамії, і по-англійському одязі, який був у глині вавілонських руїн, банковий чиновник ще перед отриманням пашпорту визначив, що я "бритіш турист".
У готелі Ур, де я зупинився, неймовірна спека, а в готелі Багдад — свіжі квіти і про­холодь. Щоб утолити спрагу і мати право тут посидіти, я взяв пляшку пива і почав робити записки у своєму "Щоденнику".
І раптом чую: "Да, канєчно наш аерофлот у Багдаде, ми...". Я оглянувся — оподаль за столом, на якому добірні харчі і пляшки шам­панського, сидять вгодовані купці (больше­вицькі аристократи) з іракськими мурзами (аристократами). Вони, чую, ведуть розмову про торгівлю.
І думав я — мої брати, заливаючись потом, працюють від сходу до заходу сонця у колгоспному рабстві. Вони не мають права бачитися зі мною і я не маю права бачитися з ними, бо я "буржуазний націоналіст", "зрад­ник народу, агент буржуазних розвідок".
А большевицькі барони — червоні рабо­влас­ники пирують у палаці шаха Ірану, у па­лацах іракських мурзів, пирують з аристо­кратами Пакістану, Сирії, Індії, торгують потом і кров'ю мого народу! І душу мою наповнив такий нестримний гнів, що коли б я в ту хвилину мав бомбу, то освятив би її вибух власною і вражою злою кров'ю!
16. Україна, зиски і аристократи США, Европи, Азії. Тихо, без газетних повідомлень мадяри, поляки, москвини білі й червоні відчиняють двері палаців аристократії світу. Є переконання, що не на галасливих трибунах, не біля парафіяльних кивотів, не в диму панахидного ладану, а в розкішних палацах, на ревєрах, без участи українців, обмір­ковується українська справа.
І ставиться практичне питання: "Чи по­стання Української держави принесе зиски аристократичним родинам США, Европи, Азії? Що Україна може продавати? І що Вона може купляти і в кого? І які фабрики, заводи в Україні можна збудувати і на яких умовах?
З ким будуть кооперувати політики і економісти Української держави — з Китаєм чи Ізраелем, з Англією чи Францією? Чи Україна буде католицькою служницею Ватикану?
Чи може румунам, москвинам, полякам, мадярам роздати родючі землі смиренного на­роду Українського, поділивши його на ворожі фронти — католицизм, грецьке православія, сектантизм?
Чи може з большевицькою аристократією Московитії почати переговори про еконо­мічні й торговельні справи? Большевицька аристократія готова торгувати з аристокра­тами США, Азії, Европи при умові, що "ніхто не буде вмішуватися у внутрішні справи СССР", тобто, не буде порушувати "укра­їнської проблеми".
17. "Української проблеми немає. Українці сплять. Що зробити, щоб українська проб­лема стала світовою проблемою"? Українська проблема тільки тоді стане світовою проб­ле­мою, коли українці, живучи в неволі, доб­ровільно вмиратимуть, щоб жила їхня чарівна Вітчизна.
Добровільна смерть за волю Вітчизни — найблагородніша в світі смерть. Тільки вона чарує людство. Добровільно вмирати, щоб вмирати — безглуздя: треба так добровільно вми­рати, щоб летіли в повітря гнізда оку­пантів України".
"Українці не є творцями ні благородного життя, ні благородної смерти"? Значить ук­раїнської проблеми у світі немає. Кісінґер, ре­презентуючи США, повідомляє світ, що "США не вмішується у внутрішні справи СССР".
18. "Кажете, що Україна хоче волі? По­кладіть мені на стіл книгу "Україна і політ­економія країн Америки, Европи, Азії". Я її уважно простудіюю. Знаєте, я маю 28 фабрик нейлону і полієстеру у країнах Европи і Азії, я вам скажу, чи українська воля мені вигідна".
"Українці, ви кажете, що у вас немає книги "Політекономія України"? Значить ви ще й самі точно не в'являєте, як має виглядати філософія вашої економіки? В такому випадку заплатіть мені за час, який ви в мене забрали на порожні визвольні розмови".
Якби аристократи країн Америки, Евро­пи, Азії були беззастережно переконані, що постання Української держави принесе їм великі зиски, або, принаймні, зміцніють ті зис­ки, які мають, то вони б натиснули на кнопку, яка сконтактована з продуцентами "світової опінії". І українська проблема не сходила б зі сторінок газет, телевізійних екранів. І були б невідомими людьми призначені сотні мільйо­нів долярів для створення діючого україн­ського визвольного руху? "Цікаво, чи ці сотні мільйонів долярів були б дані тими аристо­кратами США і Европи, які в 17 році дали фантастичні суми для створення в Россії октябрської революції"? "Немає значення", "бізнес є бізнес".
19. Українська проблема вигідна — в сенаті й конгресі США, і в палаті лордів (Англія) появилися постанови, що коли Москва не звільнить українців з концтаборів, значить Москва — ворог гуманности. В ім'я гуманности Америка і Англія (та країни Комонвельту та приятелі Америки) не ведуть з Москвою жодних переговорів у справах економічної і мілітарної політики. Москва — ворог гуманно­сти.
"Чому ж цього немає? Де ж світова справедливість?" "Світова справедливість" це пишна панянка, вона любить сидіти на колінах мультимільйонерів, а не на колінах українських християнських рабів, які всюди поводяться, як жебраки: патріярха просять, волі просять, справедливости просять, ви­знан­ня просять, співчуття просять. Те, чого вони жебрають, інші народи самі здобувають. І так заслужено утверджують собі місце під сонцем.
20. "А гроші? От нам би з наших людей зібрати мільйони! От коли б ми, українці, мали свого мультимільйонера такого, як Рокфелер, ми б тоді мали силу!" Ні, українець, не маючи Української держави, не може бути мультимільйонером тому, що капітал — це політика, економіка держави. Мульти­мільйо­нер не живе сам в собі. Він без духовної і економічно-фінансової кооперації з іншими мультимільйонерами стане жебраком.
"Жебраком? Як мільйонер стає жебра­ком?" Дуже просто. Наприклад, ми знаємо, що американська родина Дюпонт має фаб­ри­ки виробу нейлону і полієстру в США, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині та інших країнах.
Українець Коваленко, маючи п'ять міль­йонів, збудував фабрику виробу нейлону. І "щоб бизнес ішов", почав продавати нейлон по тій ціні, що й Дюпонт.
Дюпонт дає розпорядження шість місяців продавати нейлон "дюпонтський" на тридцять відсотків дешевше. Мільйонер Коваленко не може знизити ціни на тридцять відсотків, бо він не має запасних фондів, які міг би використовувати для втримання неприбут­кової фабрики, і цим провалити торговельну стратегію Дюпонта.
21. Люди купують нейлон Дюпонта, бо він, кажуть, чомусь подешевшав. Коваленко, не маючи сил конкурувати, оголошує бан­кротство.
Дюпонт, довідавшись, що новий проду­цент нейлону Коваленко збанкротував, на сорок відсотків піднімає ціну на свій "дю­понтський" нейлон. І так за короткий час по­криває шестимісячну втрату, спричинену зни­женою ціною. Мільйонер Коваленко стає жебраком.
Мільйонери США (тобто, провідні ари­сто­кратичні родини Америки) Астор, Кабот, Крайслер, Дач, Дюпонт, Форд, Гарріман, Ладж, Мек Кормік, Свіфт, Тафт, Вашінґтон, Рокфелер, Кеннеді та десятки інших родин (всіх їх є біля двісті). Вони кооперують між собою тому, що так діяти їм підказують їхні особисті інтереси.
Правда, вони, не порушуючи державних законів, ведуть між собою шалену боротьбу за ринки і сирівці, життя — це боротьба. Не хоче Форд збідніти, щоб розбагатів Крайслер. Рандолф Гирст (володар Каліфорнійських пресових концернів, батько жорстокої Пат­риції) торгує з шахом Ірану Могаметом Реза Паглаві. Знаємо, найстрашніші в світі війни велися за ринки, сирівці. І сьогодні великий точиться спір між Францією і Англією за ринки.
22. "Що ж нам, українцям, робити?" "Ви­никає питання — що ж нам, українцям, робити? Грошей немає, української національної ари­стократії немає, народні маси добрі, але національно мало свідомі. З чого почати будову держави?"
Велике вогнище починається з іскри, іскра є — несімо її, як промінь спасіння від хати до хати. Має визріти непереможне хотіння ві­ри­ти, що потрібна Українська Духовна Рево­лю­ція — нова Українська людина потрібна. Стара українська людина сама себе поневолює нави­ками, придбаними у многовіковому рабстві. І тому вона не може бути творцем держави, хоч і не проти того, щоб така держава постала.
23. "Та нової української людини немає. І ніхто й не хоче, щоб вона була. Ми вже звикли до чужих релігій і порядків. І нам тяжко їх лишати. Ми вже на все те чуже дивимося, як на українську національну справу.
Ми ж щодня чуємо гасла "католицька церква — українська національна справа, гре­цько-православна церква — українська націо­нальна справа", "Марксизм-Лєнінізм — укра­їнська національна справа"".
"Бачите, як багато українці мають "укра­їнських національних" справ. І ці українські "національні справи" очолені чужинцями — Ватикан, Візантійщина, Москва. І нам, укра­їнцям, тяжко лишити ці "національні справи", і тяжко з ними жити".
Коли вам тяжко лишити ярмо, то чому стогнете, що воно тяжке? Вам треба дати два ярма, і потім одне ярмо через деякий час скинути, і ви будете дякувати, що вам так легко стало жити в одному ярмі?
24. "Та ж змилуйтеся, мільйони українців померло з голоду, у концтаборах! Ми — українці страдники, мученики, ми "настоящі християни", та волі в нас немає".
Є у світі переконання, що ті, що вмирають як вівці в безводне літо, волі не здобувають. Щоб народ здобув волю, не потрібно смерти мільйонів. Воля (і особливо Українська Воля!) дуже дорога й вибаглива. Вона хоче від синів України крови не рабської, а аристокра­тичної.
"Вибачте, та ж кров одна — немає крови ні рабської, ні аристократичної". Ні, кажуть, що є якась різниця. Тарас Шевченко пише, що є рабська, сукровата кров, і є кров лицарська, свята.
Рабська кров ллється тихо, смиренно і ллється ріками, і нікого вона не хвилює. Коли аристократична кров ллється, то здригаються трони, валяться імперії, творяться держави, нові політичні системи, культурні й духовні рухи.
І коли й українці литимуть свою кров так, що задрижать всі основи кривавого Москов­ського государства, значить вони (українці) стали новими людьми — стали аристократами духовно вільної України.
25. Нова українська людина (національ­ний аристократ), ідучи на добровільну смерть, жахає окупантів України. Вони, рятуючи своє життя, тікають за межі України. З нових Українських Людей, які освятять свою кров у борні за волю України священними обрядами Рідної Української Національної Віри, само­утвердиться вольова і могутня аристократія України.
Українці, ставши господарями на рідній землі, почнуть торгувати зі світом. Україна, маючи казкові багатства, стане такою могут­ньою, що впливатиме на хід світової еконо­міки. І на хід мислення людства. Українська аристократія буде радо вітана у палацах аристократії Европи, Азії, Америки. Житиме вона на славу й честь рідного народу. Справа України стане справою вигідного життя народів. І тоді її (Українську державу) під­тримуватимуть народи тому, що вона їм буде потрібна, як хліб щоденний.
26. Що означає слово "аристократія", звідки воно, чиє воно? Є такі люди, які почувши слово "аристократія", готові брати дрюк і казати: "Де вона та гнила аристократія! Геть її! Я з холопів холоп, і таким залишуся, мозолі на руках — то моя слава і моя честь!"
"Нащо нам аристократія?! Ми всі селяни, селяни — найкращі люди, чесні, працьовиті, щед­рі і вірні сини землі. З селян вийшов най­більший син України Тарас Шевченко, селяни мову зберегли, обряди. Та ж і Ви, Побратиме Леве Силенко, з простої селянської родини вийшли!"
Думаю я: справді, я глибоко люблю мою добру селянську націю, та не хочу любити її сліпою любов'ю.
Знаю, що тільки невелика частина селян пішла до Скоропадського, Петлюри, біль­шість казала: "Моя хата скраю, ніхто мене з землі не скине! Яка влада буде, така й буде".
Не можна за ці слова гніватися на селя­нина, не мав він добрих учителів, попи ж його навчили, що "всяка влада від Бога". І він вірить попам. Я вважаю, що український селя­нин сам повинен зробити переоцінку свого характеру собі (і тільки собі) на користь. Він повинен не вичікувати "чия бере" і "хто землі більше дає", а йти за кличами своїх великих синів. І свою землю з жодних рук не брати, і владу свою він повинен сам утверджати.
27. І думаю я: в українських селянських ро­динах є дочки, які красою обличчя, поставою, вибагливістю мови і вишуканістю манер справжні аристократки. Та національною свідомістю вони (правда, не всі) темні рабині (преподобні парафіянки, або передові кол­госп­ні кріпачки). Вони не знають (бо їм не­дозволено знати) ні змісту свого самобут­нього "я", ні правдивої історії свого народу. В них немає національної температури. Людина без національної температури не є достойною, тобто не є аристократом.
Є твердження, що грецьке слово "арістос" означає "кращий", "достойний", "нобел", а слово "кратос" значить "сила". Отже слово "аристократія" в точному перекладі означає "достойна сила", аристократ — людина, яка належить до достойної сили.
28. "Якщо слово "аристократія" означає "достойна сила", то як тоді розуміти термін "большевицька аристократія?"" Дуже просто: партизанський загін, який бореться за волю народу, має командира і бандитський загін, який грабує людей, має командира. Больше­вицька достойна сила не має жодної достой­ности — та з нею світ рахується тому, що вона тримає в руках золото, атомові бомби, армію.
У Лесі Українки читаємо: "І манери, і вирази, і поведення, все те в нього так тонко, аристократично виходить". У Нечуя-Леви­цького читаємо, що "гордість, то прикмета аристократа". Є загальна думка в українській літературі, що слово "аристократичний" зна­чить "шляхетний", "благородний", "лицарсь­кий".
29. У марксизмі "аристократи — кляса експлуататорів". Перевіримо: Фрідріх Ен­гельс — друг Карла Маркса був аристократом (власником морської багатої транспортової фірми "Ермен-Енгельс").
Аристократи Карл Маркс (внук рабіна і син магната Гершеля Маркса), Джені фон Вестфален (дочка пруського барона — жінка Карла Маркса), капіталіст Фрідріх Енгельс прагнули несвідомі пролетарські маси вико­ристати, як зручне знаряддя, при допомозі якого вони хотіли дійти до влади. Карл Маркс, як знаємо, у своїй партії дав своїм двом зятям найголовніші посади. Призначив їх (на випадок перемоги Пролетарської революції) бути володарями Західної Европи.
Ульянов (Лєнін) був аристократом (дво­ря­нином), і маршал Тухачевський та інші "крас­ні командири" були дворянами, які боролися проти дворян. Декабристи були аристо­кра­тами, ще раз підкреслюю, що є "аристократи" тьми і є аристократи світла.
30. Вертаючись до слова "арістос", ствер­джую, що воно створене з кореня "арі". У "Ведах" слова "арі" і "ар'я" означають "достой­ний", "кращий", "вірночесний". Санскритське слово "крату" означає "сила", "розум", "пра­во", "охорона". З староукраїнського (санск­ритського) слова "ар'якрату" греки створили слово "аристократія".
"Ар'я", "арі" створене зі слова "ор", "ор'я"; наш Родоначальник Тато Орь (Ар) був першим аристократом народів Індо-Евро­пейської раси. Санскритське слово "крату" в значенні "благородний", "достойний" й сьо­годні живе в нашій мові. "Господь послав Тебе нам, кроткого пророка", — пише Тарас Шев­ченко. Слово "кроткий" (походить від слова "крату") значить "достойний".
Аристократ (достойна людина, великий син народу) може народитися і в убогій се­лянській хатині. Тарас Шевченко був великим аристократом Українського Народу. Тарас Шевченко своєю силою похитнув основи тро­ну рабовласницької Москвинської монархії.