Мага Віра

1. Як виник і що означає найстародав­ніший титул "огнищанин"? У Африці (Єгипет, Алжир, Туніс, Абісінія) і на Близькому й Середньому сході (Па­лестина, Сирія, Аравія, Месопотамія) первісні люди пекли м'ясо і -рибу на каміннях, зігрітих пекучим сонцем. Не докучали їм ні холод, ні довгі зимові ночі. І без вогню вони почували себе добре.
Вважаю, що слово "вогонь", "огень", "огонь" (у "Рик Ведах" -"аґні", у латинській мові "іґніс", у литовській — "уґніс") було ство­рене над берегами Дніпра. Коли? П'ятнадцять тисяч років тому, а може й раніше — на світанні постання найвеличнішої в світі Мізинської культури, з вогнищ якої розвинулася сьогод­нішня культура Людства.
Мізинці (наші далекі, далекі предки) були світлопоклонниками (вогнепоклонниками). У зимові місяці вогонь, який вдень і вночі горів у їхніх примітивних житлах, був їхнім святим добрим божеством. Вогонь охороняв їх від звірів, тьми, холоду, давав їм теплу воду і смажене м'ясо. Тверджу, що без вогню не було б цивілізації Людства.
І сьогодні в нас, українців, живуть вислови "родинне вогнище", "родинне коло", у санс­криті "кала". Справді наші предки сідали ко­лом навколо вогню — творилося родинне вог­нище, освячене спільними почуваннями. І мислями.
Умів здобувати вогонь і втримувати його досвідчений "тата". Тата мав титул огни­ща­нин. Титул "огнищанин" — найстародавніший титул в історії культури і цивілізації народів Індо-Европейської раси. Він витримав іспит тисячоліть.
2. З родин творився рід. Рід мав сто чи двісті осіб. Жив законами родового вогнища. Родове вогнище мало своє поле, свій ліс, своє пасовище, стадо худоби, свою ріку. Сьогодні ми знаємо, що житла родового вогнища стояли колом. В центрі круглої площі горів вогонь, навколо якого в дні свят сходився весь рід. І молодь виводила за ходом сонця веснянки, гагілки — це була щира молитва сонцеві, яке воскресило землю. І уквітчало її духмяною зеленню.
Сотні селищ (трипільських селищ) семи чи п'ятитисячолітньої давности знайшли архео­ло­ги на землях України. Не знайдені селища семитисячолітньої давности на землях Італії, Франції, Німеччини, Московитії, Палестини, Месопотамії. Мають обґрунтовану слушність ті історики Індії, Англії, Італії, які пишуть, що Україна — колиска народів Індо-Европейської раси. В Україні були запалені (і про це я часто згадую) перші вогнища духовного життя людини Білої раси.
3. Наймогутніша людина трипільського родового вогнища мала титул "огнищанин". Огнищанин — батько, старший (патріярх), воєначальник, суддя, духовний провідник. Він учив одноплеменників: "Не плюй на вогонь, бо то гріх, не плюй у криницю, бо то гріх".
Ніхто не відважувався пройти мимо огни­щанина, не поклонившись. Всі його обож­нювали просто тому, що він був їхнім рідним батьком. І він всіх любив, як рідних дітей, братів, сестер. І з цих часів (переходячи від покоління до покоління) в українській родині утвердився культ родичів. Діти не казали "ти". Вони з любов'ю вимовляли "Ви, мамо", "Ви, тато".
Родове вогнище вело війну з сусіднім ро­довим вогнищем. Велися війни за воду, пасо­вища, ліс, землю. Сильніше вогнище під­ко­ряло собі слабіше. Та покорителі не поне­волювали покорених — всі вони були спорід­нені, володіли однією мовою, мали одні об­ряди життя. Де­кіль­ка об'єднаних родових вогнищ творили плем'я. Є в нас племена Полян, Волинян, Древлян, Сіверян та інші племена Оріяни (України).
У дохристиянській Україні (Русі) був мо­гутній провідний кляс вогнищан, тобто аристократів. Вогнищани, на чолі яких стояв сар (цар), ставали боярами (воєначаль­ника­ми). З них складалася Царська Рада. Вог­нищани жили у своїх "µрама" (санскритське слово "ґрам" ми тепер вимовляємо, як "храм").
4. Двара, царський (княжий) двір, дво­рець­кий, дворянин. Старе українське (санскрит­ське) слово "двара" значить "двері", "двір", "подвір'я", "дворець". Чотири тисячі п'ятсот років тому з Оріяни (Праукраїни) прибули до Північної Індії декілька могутніх Родових Вогнищ. Одне з цих Родових Вогнищ Двара в історії ведійської Індії вславилося своєю кровною єдністю і войовничістю.
Литовці кажуть — "дурис", англійці — "дор". Очевидно, що слово "дор" постало від слова "двара", "двері".
Довірена особа, яка керувала Київським княжим двором, мала титул "дворецький", або "дворовий". Були дворецькі головні й другорядні. Провінційні дворецькі — настав­леники княжого дворецького. Дворецькі творили "кляс" дворян.
Двір князя Ярослава Мудрого був особ­ли­во багатий. На дворі князя Ярослава Мудрого знаходили собі притулок норвезький князь Олав, сини англійського короля Едмунда.
На дворі князя Ярослава Мудрого від­бувалися присяги і клятви на вірність князеві, відбувалися суди над зрадниками і державні врочистості. Дворянин — людина не тільки беззастережно віддана князеві, а й обдарована княжими ласками і дарами. Користувалася вона особливими Привілеями — з дворянських родин виходили дипломати, воєначальники, радники, судді, купці.
5. У Московитії дворяни творили провідну касту імперії. Син дворянина, маючи 16 років, мав право належати до Дворянського полку, з якого виходили найвірніші оборонці династії Романових. На руїнах Римської імперії по­стало багато нових держав, очолених дво­рянською елітою.
Дворянська еліта Англії, Німеччини, Фран­ції, Швеції, Італії, Іспанії, Греції й сьогодні вирішує духовні й економічні справи Західної Европи. Дворянська еліта больше­вицької Московитії кооперує з дворянською елітою Західної Европи на принципах дво­рянської еліти династії Романових: "нікакого Украінс­кого гасударства нє било і бить нє может!"
6. Що означає слово "пан", і звідки воно, чиє воно? Ми чуємо слово "пан" майже у всіх так званих "слов'янських народів", очевидно, в значенні "господар", "поміщик", "землевлас­ник", "аристократ", "шляхтич". Та, незважа­ючи на це, слово "пан", досі в етимологічних словниках лишається загадковим. Учені спе­ре­чаються, по-різному тлумачучи походження слова "пан".
Знаємо, є вислів "панамериканська сила", "панславізм", "панагія", "панахида". Очевид­но, тут слово "пан" взяте із старогрецької мови, і воно означає "все". "Панамериканська сила" значить "всеамериканська сила".
Коли я, маючи доповідь в Ню Йорку, сказав "треба, щоб могутніла панукраїнська сила", до мене відізвався один пан маґістер: "Та ж ми в неволі, а ви говорите про якусь там панську українську силу".
7. Слово "панагия" значить "всесвятая". Панагия — нагрудний знак архиєрея науки Христової. Панагия — ікона (портрет) дівиці Марії — символ архиєрейського достоїнства. Слово "панахида" (це грецьке слово особливо поширене між українцями) значить "всеніч­на". Греки ще в часи віри в богів Деонисія, Аполлона, Атени здійснювали панахиди при світлі каганців, у яких горіли пахучі зерна.
У поляків — пан, у литовців — понас. Є вчені, які вважають, що слово "пан", яке поширене між українцями, походить від тюрсько-та­тар­ського слова "жупан". Справді, хан Омортаг мав титул "жоупан", що значить "господар", "на­чальник". Вважаю, що українське слово "пан" не має нічого спільного ні з грецьким словом "пан", ні з тюрсько-татарським словом "жоупан".
8. У Індії вчений Брагман, який є сан­скритологом чи археологом, має титул "пан­дит". У санскриті слово "пан" означає "до­стой­ний", "досконалий", "вартісний". Та ми на цьому не зупинимося. Ідемо далі і бачимо, що в санскриті слово "пан" означає наше слово "п'ять".
Слово "пандіта" значить "мудрець", "до­ско­нала людина". У "Магабгараті" є ім'я людини Пандіт. У Індії був прем'єр-міністер Пандіт Неру.
Є в Індії провінція Панчала. Вникаючи у глибінь священних обрядових термінів ведизму, я знайшов слова "пан ка тапа" (п'ять котрі теплі), "пан пада" (п'ять падінь), "пан сата" (п'ять сотень), "панта" (п'ятий).
І прийшов до переконання (і таїнами моєї інтуїції відчув), що в наших предків слово "панта" чи "пан" вважалося таємничим. Воно ознаменовувало архітектоніку будови життя. Воно (слово "пан", що значить "п'ять") озна­чало зміст життєвої субстанції.
9. Є п'ять головних органів чуття — зір, слух, нюх, смак, дотик. Є п'ять органів дії — дві руки, дві ноги, горло. Є п'ять жертво­прино­шень — молоко, сир, масло, мед, цукор. (Наші предки-хлібороби не вживали "кривавого" жертвоприношення). Вони вірили, що коні, корови, вівці, коти, собаки — їхні приятелі. І во­ни спільно з людьми відчувають прихід Різдва Світла Дажбожого. Різдво — перемога теп­ла над холодом, перемога світла над тьмою.
10. Є в рослини п'ять складових основ життя — корінь, стовбур, гілля, квіти і плід. І все, що живе, має спільну суть — родиться, росте, цвіте, дає плоди і вмирає. Наші предки були правильними дітьми матері-Природи. Вони були з'єднані з матір'ю-Природою так, як корінь з землею, так, як немовля, яке визріває в лоні матері, з'єднане з серцем і душею матері. Наші предки обожнювали природу не тому, що вони були, як твердять церковні християни, темними сонцепоклон­никами чи природопоклонниками. Вони ча­рів­ну гармонію природи відчували в серці своєму, розуміли її підсвідоме.
Предки наші вважали, що є на світі встій­нена матір'ю-Природою священна боро­тьба за життя. Все, що краще витримує холод, го­лод, бурі (марути) й негоду, живе й множить­ся. Вовченя, яке народилося з кривою ногою, не витримає іспиту життя і загине. Воно не може спіймати собі зайця на обід. Зайченя, яке народилося з сліпими очима, виросло на маминому молоці і загинуло. Воно не могло бачити, де росте лоза, травиця.
11. Молодь отримує від родичів навики, хвороби, здоров'я, талант і безталання. Наші предки з особливою увагою ставилися до дітей своїх. Знаємо — був Обряд Утаємничення Юнака у світ вибранців — кращих людей роду, племени. Юнаки-вибранці виховувалися в суворій дисципліні. Вони знали, що вони готові в борні за волю племени життя віддати. Вони несли весь тягар племенних турбот. Хто ж потрапляв у світ вибранців — кращих синів роду, племени?
Юнак-вибранець повинен мати "пан" (п'ять досконалих сил людських). Він повинен метко володіти списом, стрілою, вміти робити човен, спритно бігати, їздити на коні. Щоб володіти цими п'ятьма силами, треба бути паном.
Щоб бути паном, треба мати "пан" (п'ять розвинених основ життя людини) — дві руки, дві ноги і горло, він повинен мати розвинені "пан" (п'ять органів чуття — зір, слух, нюх, смак, дотик). Коли він все це має досконале, він здібний бути воїном.
Він в дні Купала біля Мага Врати (уквіт­чаних воріт слави, краси, мужності, любови) отримував від старшин племени титул "пан". Титул пан отримував кожний юнак, який володів тілесною і духовною досконалістю.
12. Містер, професор, доктор, дон, ума, май­стер. У світі широко вживане слово "містер" постало від слова "мастер" (майстер), що в перекладі на нашу мову означає "учитель", або "умілець". У наших славних предків сумеріян (кімеріян) той, хто вчив дітей, мав титул "ума", про це я широко оповідаю у праці "Совість Історичної Науки".
Вважаю, що слово "майстер" створене зі слова "містерія" (таїна). І тому буде пра­вильніше, коли ми слово "майстер" пояснимо в значенні "втаємничений". Утаємничений (майстер) старався свою науку передати тільки своїм найвірнішим учням. Учні присягалися на життя і смерть (про що ми знаємо з історії будови єгипетських пірамід, храму Соломонового і законів масонства), що не розголошуватимуть таїн науки свого майстра (учителя).
Слово латинське "професор" означає "учи­тель". Очевидно, слово "професор" склада­ється з слів "про" (у нас "пра", наприклад, пра­родитель) і "фесс" ("фесс" значить "знання", "розуміння", "власність"). Отже професор — "першознавець", "першовласник".
13. Латинське слово "доктор" означає "учитель", "майстер". Виникло воно зі слова "докере" (доцере), що значить "учити". У 12 столітті слово "доктор" у Західній Европі по­чало вживатися у значенні наукового ступеня. У старій Німеччині імператори роздавали своїм достойним людям докторські дипломи з печаткою (буллою). Ті, що такі докторські дипломи мали, звалися "докторес буллаті".
Слово "диплом" походить від грецького сло­ва "діплома", "діплома" значить "згорну­тий папір", "документ", "подвійність". І очевидно звідси й походять слова "дипломат", "дипломатія".
Алеµро (визначний знавець стародавніх мов, професор Манчестерського університету, Англія) у книзі "Де Сейкрет Машрум енд де Крос", виданій в 1971 році, по-новому пояс­нює значення слова "маґістер". З деяких де­лікатних причин я не подаю тут його твер­джень, хоч і вважаю, що вони умотивовані.
14. Лорд, сер, шрі, дон. Слово "лорд" створене з слів "лав" (любов) і "бред" (хліб) чи "вард" (опіка), принаймні так пояснює "Вебстер — третій новий інтернаціональний словник", виданий в 69 році.
Очевидно, в старі часи (та й тепер ця думка не дуже змінилася) англійці в слово "лорд" вкла­дали значення "люблений опікун", "люб­ле­ний хлібодавець".
Сотні літ в Англії діє "Палата Лордів", яка обмірковує, плянує, вирішує справи життя Англії. Сьогодні слово "лорд" має поширене значення. Наприклад, "лендлорд" (господар, землевласник), "лорд адмірал", "лорд ректор". Справді, мобілізуюче поняття затаєне в слові "лорд".
Англійський моряк під час небезпечного шторму, отримуючи наказ, каже: "Єс, лорд адмірал", що значить "так, улюблений опікун, ведучий по морю". Англієць титулом "лорд" особливо дорожить. Лордами були визначні сини Англії.
Поет бурхливої вдачі, шукач пригод, палкий чарівник слова, який один з перших англійців переплив ля-Манш (англійський канал), Джордж Байрон був лордом.
15. Слово "сер" (наприклад, сер Чарлс) в основному вживається, як титул достоїнства. Вважаю (дарма, що в етимологічних слов­никах немає про це згадок), що слово "сер" постало з санскритського (староукраїнського) слова "сар'я", що значить "той, що світлий", "той, що сонячний", чи від слова "ері" (шрі), що значить "світлий, гідний".
Я вже зазначував, що наші предки вжи­вали слово "сур'я", "сар" в значенні "сонце". У "Рик Ведах" є відомий вислів "ері васа", що значить "сонячна весна". Слово "ері" (шрі) у санскриті має й ряд інших значень. В Індії, а також у Ляосі (у Ляос слово "шрі" занесли буддисти, які в своїх обрядах уживають сан­скритські терміни) слово "ері" (шрі) вживаєть­ся, як титул достоїнства.
16. У Іспанії титул "дон" (від латинського "домінус", ширше пояснення про першозна­чення цього слова я подаю у праці "Різдво Світла Дажбожого"), мали королі (дон Кар­лос), принци, а також вище іспанське дво­рянство.
В Італії титул "домінус" спочатку мав право мати тільки римський папа, потім цим титулом були удостоєні й єпископи та ви­значні монахи. Титул достоїнства став та­ким модним, що всі визначні люди роман­сь­ких на­родів почали перед прізвищем ставити "дон". Іспанки мають титул "донья", італійки — "дон­на", очевидно, в значенні "панна". Королі Фран­ції (із династії Каролінґів) мали титул "дом".
17. Дюк, барон. У "Магабгараті" є титул "дикш" (дукш) у значенні "велитель", "діяч". Є тут корінь "ді", що в санскриті означає "дія". Наприклад, санскритське речення "ді да" значить "діяння дати".
Існує загальне переконання між європей­ськими етимологами, що слово "дюк" (особ­ливо воно має велике значення в Англії) значить "лідер", "провідник".
У творах письменника Панаса Мирного читаємо: "Грицько — багатир, дука, у нього три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець".
Українці слово "дука" також вживають, як "дукар". Наприклад, І. Кропивницький пише: "До його дочок сваталися дукарі, або купці". У Тараса Шевченка є рядки: "Степи, шляхи, Мов сарана вкрили барони, герцоги і дюки". У санскриті поруч зі словом "дикш" є й слово "дакша" в значенні "достойний, сильний, благородний, розумний, даючий".
Австрійці мають титул архидюк (старший дюк). Москвини, присвоївши титули Західної Европи, устійнили у Москві титул "ґренд дюк" (великий дюк).
У Англії титул "барон" вважається одним з найвищих. У старі часи майже всі визначні голови родин Лондона, Йорка та інших міст вважалися баронами. В 6-7 столітті в Европі кожна знатна людина мала титул "барон".
Видатну роль відіграли барони в історії Німеччини. У старонімецькій мові слово "баро" значить "муж" (мужній). У латинській мові слово "баро" значить "вільний".
18. У деякі періоди історії Европи барони були особливо могутніми. Залежали вони тільки від влади імпера­тора, короля. Варто ствердити, що слово "ба­рон" у різні епохи історії Англії, Німеччини, Франції, Австрії міняло своє значення і призначення. Петро Перший в 1710 році дав у Московитії перший титул барона жидові Шафінові.
У санскриті слово "бгрі" значить "бере", "брати", "тримати", "наступати". Є відома світові індуська книга "Магабгарата": ми вже знаємо, що слово "мага" значить "могутність". Слово "бгарата" значить "гарата", "гаратан­ня", "борня", "наступ".
Ми кажемо "бере", наші предки-сумеріяни казали "бар". У німців "біран", в англійців — "бер". І знову ж є в нас слово "брань", що значить "борня", "війна". Слова "боярин" і "барон" мають спільний пракорінь. Титул "боярин", "барон", як знаємо, був переважно притаманний воєначальникам.
Катерина Друга в 1785 році впровадила (на західноевропейський зразок) так звані "Жалованиє грамоти". Кожна область мала "Дворянську родословну грамоту", в якій були записані дворяни (графи, князі, барони та інша знать імперської Московитії).
19. Маршал, адмірал. Наші предки (скити-гіттіти) в щоденному житті вживали слово "море" (мор) в значенні "зморює", "море". Вони вважали (і про це я вже писав), що глибока і широка вода людину море (зморює).
Звідси й походить наше слово "море", "море Каспійське".
Із санскритського слова "ат", що значить "іти", "ідучий" і зі слова "море" створився титул "адмірал", що значить "ідучий морем" (ідучий, ведучий по морю). Ми бачимо, що літера "т" замінена на літеру "д". Та й слово "море" зазнало змін.
Слово "маршал" (титул цей діє на солдат­ські маси, як магічне слово) означає "конюх" чи "конюшний". В англійській мові слово "мер" означає "кінь". Очевидно, титул наби­рає великого значення тоді, коли людині, яка титул має, даються особливо великі права й обов'язки. В Московитії титул "маршал" був вперше запроваджений Петром Першим. Тіто, який був досмертно проголошений пре­зидентом Югославії, має титул "маршал".
20. Граф, баскак. Для багатьох слово "граф" звучить, як загадка, в ньому притаєна вельможність, і тяжко повірити, що слова "граф" і "граблі" мають спільний корінь.
Та хіба кожний може легко догадатися, що слова "біс" і "два" походять з одного кореня і мають одне значення. Дехто може здивовано сказати: "Оце так наука! Та ж два, то є два, а біс — то таки чортяка".
Справа в тому, що в наших предків було повір'я, що "чорт міняє свою форму", він появляється "то в образі людини, то в образі скотини", він двоїться, він — двіс. Ми наше старе слово "двіс" вимовляємо, як "біс".
У санскриті слово "двіс" означає "два". Від слова "двіс" постало грецьке слово "діс", ан­глійське -"твайс", старонімецьке — "твіс", ла­тин­ське — "біс". Визначного артиста люди оплес­ками викликають "на біс" — просять, щоб він "подвоїв виконання пісні чи танцю", повторив.
Є гарячі суперечки щодо етимології слова "граф". Чехи кажуть "грабе", поляки — "грабе", литовці -"ґровас", латиші — "ґравс", "ґрапс", німці — "µраф". Грецьке слово "µрафо" означає "пишу" (ґрафую).
У стародавніх греків слово "µрафо" спочатку не вживалося в значенні "писати" (це слово вони мали ще перед тим, як навчилися писати). І вживали вони його в значенні "гребти", "єднати частини, знаки".
У стародавні часи слово "граб" не озна­чало сьогоднішнє "грабує", "гребе", "загарб­ник". Граблі (дуже потрібне знаряддя праці) існувало для справ благородних — граблі єднали до купи зсерповане сіно, збіжжя. Слово "гребе" було синонімом "єднає".
Земля України (Руси), окупована Мон­голь­ською ордою, постійно бунтувалася. Її усмиряли дві підступні сили — чингісханські баскаки і грецько-православні єпископи.
Слово "баскак" постало з монгольського слова "басма", що значить "душити", "дави­ти". Баскаки були душителями — вони душили тих українців (русичів), які не корилися законам хана Золотої орди.
В історичних розвідках читаємо: "Щоб тримати в покорі населення Русі, хани призначали в руські землі баскаків з військом. Під їх контролем перебували князі".
Письменниця Тулуб (замучена большеви­ць­кими баскаками) у творі "Людолови" пише: "Нурялі підвівся, рушив до дверей, але на порозі вже стояв гладкий баскак у малино­вому шовковому халаті з ремінним нагаєм".
Баскаки повідомили хана, що єпископи віри грецько-православної не дбають про долю русичів (українців). Вони у церквах голосять науку віри Христової, що "кожна влада Богом дана і їй треба коритися".
21. Віра, яка вчила русичів (українців) коритися монголам, була особливо вигідна для хана. Хан архиєпископам давав золоті грамоти (ярлики) і давав їм право судити і карати тих русичів (українців), які байдужі до віри грецько-православної і не хочуть давати ханові данини (коней, волів, пшениці і своїх чотирнадцятилітніх доньок).
Історики "Української Греко-православної церкви" приховують від народу ті страшні злочини, які були в Україні (Русі) довершені попами і єреями (намісниками Візантії). Та не можна вважати, що жерці віри грецько-православної були жорстокими тільки в Україні з українцями.
Наприклад, в Атенах митрополит Павлос офіційно заявив, що "православний священик має право вживати фізичну силу". І додав, що так робити "дозволяють канони, незважаючи навіть на Нагорну Проповідь".
Священик Марко Пулідіс прийшов до шпиталю, щоб висповідати православного грека. Власник шпиталю Ніколас Кордас з умотивованих причин пробував священика Марка Пулідіса не пустити до хворого. Священик Марко Пулідіс почав свою греко-православну канонічність доказувати при допомозі кулаків. Поранений Ніколай Кордас справу передав до суду.
Коли суддя спитав митрополита Павлоса: "То як же би ви осудили священика Марка Пулідаса"? Митрополит відповів: "Оправда­ти, добре зробив!" І піп Марко Пулідас був оправданий. На суді митрополит Павлос ка­но­нічно зазначив, що наука Ісуса Христа сто­їть "на нижчому рівні", а грецьке православіе "має вищий рівень". Цей "вищий рівень" православні українці добре відчули на своїх спинах в епоху Монгольської орди.
22. Імператор, король, принц, кир, князь. Слово "імператор" увібрало в себе "могутній зміст" і "дух", та первісне його значення було "командир", потім — "незалежний володар Риму". Є загально відоме твердження, що титул Імператор носить той володар, який править об'єднаними державами, які очолені залежними від імператора королями, базилев­сами, князями.
Термін "імперіялістичний загарбник", який українці широко вживають, не завжди оправданий.
Імператор — офіційний титул у володарів Абісінії і Ірану. Могамет Реза Паглаві має титул Шах над Шахами — імператор стародав­нього трону Персії.
Є устійнене переконання, що слово "ко­роль" походить від імени Карл. Великий володар мав ім'я Карл (Карл Великий). У старонімецькій мові слово "карля" означає "вільний муж".
Чехи кажуть — крал, болгари — кралят, поляки — кроль, серби — краль. Ми, українці, — король. У народі є вислів пісенний "дівчина, як краля" (в значенні, як королева).
23. Слово "принц" походить від латин­сько­го "принцип", що значить "основа", "основ­ний". В українців є старе гарне слово "престо­ло­наслідник".
Чуємо ми вислів "преосвященний кир Мак­сим". Не всі знають, що слово "кир" означає "цар", "пастух", (тут літеру "ц" (с) греки вимовили, як "к"). Ці літери натворили багато плутанини — ми кажемо "Кипр", анг­лійці — "Цайпрас". Ми кажемо "кераміка", греки — цераміка, звідси й походить в історії неясність — Кімерія чи Сумерія?
Преосвященний кир, тобто цар — титул єпископа грецько-католицької церкви, підпо­ряд­кованої римському папі. І кирів (царів) українці мають багато — та користь з них яка — всі вони дуже вірні слуги церковного латин­ського імперіялізму. В історії ніде не зазна­чено, щоб хтось з цих кирів виступив проти ватиканської антиукраїнської політики в обороні гнобленого Народу Українського. У греків слово "кир" значить "лорд".
24. Слово "князь" на думку етимологів виникло з старонімецького слова "кунінґ", "кьоніґ", "хунінк", англійці кажуть — "кінґ". Та основний, або початковий корінь цього слова має бути "µен", "ґене", що значить "рід", "родити" (і коли так, то це слово не ні­мецького походження).
Вважаю, що слово "князь", "кінґ" своїм зміс­том первісним величніше, як слово "ко­роль". "Князь", "кінґ" — значить "родоначаль­ник", "патріярх", "першородитель".
У нас слово "княжич" значить "син князя", а "княжичич" — син княгині. Значення слова "князь" було, як знаємо, в різні часи неоднакове. Князем звався правитель області, староста і священики полюбили цей титул і стали кзьонзами (тобто, князями).
25. Хан, паша, султан, фараон, мікадо, монарх. Хан — старий титул володарів Азії. Слово "хан" значить "відпочинковий дім", "хата", "місце заїзду". Могутній володар монгольських племен мав титул "чингіс хан", "чингіс" значить "великий".
Азійці (особливо китайці) кажуть "ган", очевидно, в значенні "принц", "голова". Є твердження, що титул "хан" (ган) постав з турецького слова "каан".
У мусульман титули "паша" і "бей" були військовими. Та коли, наприклад, "бей" ставав світською людиною, ніхто в нього цього титулу не відбирав. Турки перед при­ходом до Малої Азії (Туреччини) мали зв'язок з оріянами Північної Індії, особливо з войов­ничими саками (скитами). У турецькій мові є чимало санскритських слів (скити говорили санскритським діялектом). Наприклад, слово "паса" в санскриті значить "пастух", "про­від­ник". Турки слово "паса" вимовили, як "па­ша". В них паша — воєначальник, губернатор. Наприклад, Мустафа Кемал Паша. Турецьке слово "бей" означає "пан", начальник про­вінції в часи Оттоманської імперії.
У Тунісі "бей" значить "володар". Горе­звісний українізований татарин Кочу-бей був визначною особою біля гетмана Івана Ма­зепи. У історію він увійшов, як зрадник, якому була відрубана голова.
У Турції титул "падішах" існував у зна­ченні "вельможний король". Іранське слово "шаг" (вважаю, що воно авестійське, спо­ріднене з санскритським словом "саг") значить "ведучий", "ідучий", "сильний". У старі часи ми казали "шаг", "сажень", "шагати". У "Рик Ведах" слова "сагам", "сагітва", "сагия" поширені в значенні "іти", "наступати", "крокувати" (шагати). У мові староперсів слово "шаг" значить "провідник" (шах).
Падішах — володар держави і він одно­часно є й духовним провідником Ісламу.
Король Англії — володар держави (свя­щенний символ держави). Він також є най­вищим авторитетом — релігійним лідером Англійського народу.
26. "Чому в одній особі зосереджена така сила? Хіба це справедливо? Людина є тільки людиною — де ж тут демократія англійська?" Могутніми правами обдарований володар Анг­лії тому, щоб в народі панувала духовна і ор­ганізаційна монолітність. Справедливість тор­жествує там, де об'єднаний народ. Демо­кратія — самодисципліна. Немає самодисцип­ліни — немає демократії. Немає в світі такої сили, яка б могла поневолити дисципліно­ваний народ!
27. Легендарний володар Святослав заво­йов­ник був верховним воєначальником, ца­рем і духовним лідером (патріярхом) України (Руси) — і тому в Його часи існувала поди­вугідна єдність українців (русичів). Вірили вони, що вони внуки Дажбожі, чужим богам не поклоняються і чужих авторитетів на землі Дажбожій не визнають. Духовна і організа­ційна монолітність давала силу Україні (Русі) і звеличувала Її авторитет в Евразії.
Московитія, наслідуючи державний стиль Візантії і Татаро-Монгольської орди, стала могутньою. Петро Перший був автократом (самодержцем) Московитії і одночасно духов­ним лідером (патріярхом) народу Москвин­ського.
28. Патріярх Московський, який творив проти Петра Першого опозицію, був посад­жений на свиню. Анастасій — патріярх Візан­тійський, який пробував чинити двоєвладдя у Візантії, був імператором Константином (741-775) голий посаджений на осла обличчям до хвоста. І під вигуки товпи гнаний по іподромі перед брамою святої Софії.
Між іншим, в жовтні 72 року, перебуваючи у Стамбулі (Константинополі), я дивувався, що й досі туристи можуть оглядати руїни цього іподрому.
Японське слово "мікадо" (національний титул японського імператора) означає "високі ворота". І це нам нагадує старий єгипетський титул "фараон", що значить "дім" (велика будова). Слово "монарх" у своєму первісному часі означало "єдиностарший".
29. Гетман, цар, президент, прем'єр. Не треба писати слово "гетман" з м'яким знаком. Слово "геть" означає незаперечний доказ щось покинути. "Геть від мене!", "геть, від­чепися". У письменниці Марко Вовчок чи­таємо "Геть ту дитину!". Тут слово "геть" означає "непотрібно", "не треба".
У письменника Нечуя-Левицького читає­мо: "Геть, одчепися!", — крикнула Лукина". І є вислів "геть-геть", що значить "далеко-далеко", "геть всі". У Лесі Українки читаємо "геть з тієї кріпості".
Українські етимологи (ті, що орієнтуються на німців і ті, що орієнтуються на москвинів) пояснюють, що слово "гет(ь)ман" виникло з німецького слова "гауптман", що значить "начальник" ("Український радянський енцик­лопедичний словник", виданий у Києві в 1966 р., стор. 150).
Особливо корисна така етимологія для москвинських вторжників, які ведуть пропаганду, що гетман Павло Скоропадський "наставленик Німеччини".
У праці "Чому потрібний культ провід­ника?" я визначив походження і значення слова "гетман". Тепер тільки пригадаю зна­чен­ня таких санскритських слів: "гетувідя" (утверджувати знання), "гетувакана" (утверд­жувати промовою). Особливо для нас цікаве санскритське слово "гетман", що значить "наступаюча мудрість" ("ман" значить "ду­мати", "проявляти розум", "манити").
30. Не раз зазначував, що слово "цар" не походить від імени чи прізвища Цезар (Юлій Цезар), а від слова "сар" (сар'я), що значить "сонце", "сонячний".
Правильно українці переклали слово "пре­зидент" в значенні "предсідник". Вже добре знаємо, що в санскриті "пра" значить "перед", а "сада" — сидіти. Слово "сада" чи "шада" (Упа­нішада) особливо старе, і воно живе й в англійців, німців, як "сит", "зетцен". Слово "прем'єр" постало від "прім" (перший). Треба зазначити, що "прім" тотожне з українським (санскритським) "пра" (перший).
31. Губернатор, ректор, міністер. У ла­тинській мові слово "губернатор" значить "правитель", "губерня" — територія, очолена губернатором. Губернатори ~ представники королівської влади в колоніях, домініях, імперії.
Слово "ректор" (значить "правитель") часто вживається в понятті "губернатор". Слово "міністер" значить "слуга", "при­служ­ник". При допомозі міністрів (прислужників) король володіє королівством. У республіці президент призначає міністрів, очевидно, при умові, що вони беззастережно викону­вати­муть його розпорядження.
32. Генерал, майор, капітан, герцоґ, лей­тенант, капрал, амбасадор. З слова "генера­ліс", що значить "загальний", "головний" походить титул "генерал". Слово "майор" значить "вищий", "старший", "більший"; є титул — генерал-майор.
Слово "капіталіс" значить "головний", і звідси й походить титул "капітанес" (капітан), вперше цей титул появився у Франції в 16 столітті. Москвинські большевики, взору­ючись на буржуазні титули Европи, титул "капітан" запровадили у своїй армії в 1935 році. Титул “капітан", як знаємо, переважно поширений у морському флоті. Різні спортові команди мають своїх капітанів.
33. Незважаючи на те, що слово "герцоµ" тепер не існує як військовий титул у німецькій армії, у старі часи воно мало велике значення. Слово "герцоµ" виникло з двох староні­мець­ких слів — "гері" (військо) і "зоґо" (вождь). Гер­цоµ — військовий вождь. У Німеччині були гер­цоµства (й досі туристи оглядають герцоµські замки).
Слово "лейтенант" створене з слів "лей" (місце) і "тенант" (володіючий, володар), "лей­тенант" значить "володіючий місцевістю". Є титули "генерал-лейтенант", "лейтенант-губер­­натор".
Слово "амбасадор" постало з слова "ам­байса" (місія, делегація); "амбасадор" значить "делегат", "посланик", "ангел", "архангел" — старший посланик.
Українці, які ожидовлені християнізмом, на своїх прапорах (на корогвах) мають зображення жида Михаїла. І кажуть, що він є їхнім "архистратигом". Слово "архистратиг" складене з слів "архи" (старший) і "стратиг" (командир). Отже, українці, які себе вважають християнами грецької інтерпретації, живуть під опікою жида (архистратига Михаїла).