Маленький друг

— Коротше, — продовжив Гелі, бо не міг стриматися, — вона простежила за ними туди й гналася з пістолетом, застрелила Фариша Ретліффа, а тоді змусила Денні Ретліффа залізти на вежу й застрибнути у воду.

Пембертон перегорнув газету до рубрики з коміксами.

— Здається, мама дозволяє тобі забагато кока-коли, — сказав він.

— Та чесно! Клянуся! — збуджено скрикнув Гелі. — Тому що… — А тоді згадав, що йому не можна казати, звідки саме він знає, і опустив погляд.

— Якщо вона мала пістолет, — сказав Пембертон, — тоді чому просто не застрелила обох і не покінчила з тим? — Він відсунув тарілку й подивився на Гелі, як на кретина. — Яким дідьком Гаррієт змусила б не абикого, а Денні Ретліффа, вилізти на ту штуку? Та він здоровенний сучий син. Навіть з пістолетом, він би його в неї за дві секунди відібрав. Бляха, він би і в мене його за дві секун­ди відібрав. Гелі, якщо вже взявся брехати, придумай щось краще.

— Не знаю, як їй це вдалося, — вперто продовжував Гелі, заглядаючи собі в кашу, — але це вона. Я знаю.

— На, сам почитай, — сказав Пем, підштовхуючи йому газету, — і побачиш, який ти ідіот. Вони в тій вежі наркотики ховали. Тому й посварилися. Там у воді плавали наркотики. Тому вони туди й приїхали.

Гелі — з чималими зусиллями — зберіг мовчання. Зненацька він з неприємністю усвідомив, що наговорив більше, ніж варто було.

— Та й до того, — продовжив Пембертон, — Гаррієт у лікарні. Ти це сам знаєш, дундуку.

— А якщо вона вичікувала біля вежі з пістолетом? — люто запропонував Гелі. — А якщо у них виникла сутичка? І вона травмувалася? А якщо вона кинула пістолет біля вежі, і якщо попросила когось піти і…

— Ні. Гаррієт у лікарні, бо в неї епілепсія. Епілепсія, — сказав Пембертон, постукавши його по чолу. — Дебіл.

— Ну Пеме! — озвалася з дверей їхня мама. Вона щойно посушила волосся й одягнула коротку тенісну сукню, у якій було добре видно її засмагу. — Навіщо ти йому сказав?

— Я не знав, що не можна, — похмуро відповів Пем.

— Я ж казала не говорити!

— Вибач, забув.

Гелі сторопіло глянув між ними.

— Для дитини в школі це така стигма, — сказала мама, сідаючи до них за стіл. — Буде повний жах, якщо ця новина розійдеться. Хоча, — мовила вона, потягнулася по Пемову виделку й пригостилася його залишками пирога, — я зовсім не здивувалася, коли почула, і ваш батько також. Це багато чого пояснює.

— Що таке епілепсія? — зніяковіло запитав Гелі. — Це означає, що вона божевільна?

— Ні, арахісику, — поспіхом поправила його мама, відкладаючи виделку, — ні-ні-ні, це не так. Нікому такого не кажи. Це просто означає, що іноді вона відключається. Має судоми. Як…

— Отак, — перервав Пем. Він шалено зімітував судоми, висолопив язик, закотив очі, затріпався на кріслі.

— Пеме! Припини!

— Еллісон усе бачила, — сказав Пембертон. — Казала, це хвилин десять тривало.

Мама — спостерігаючи дивний вираз на обличчі Гелі — потягнулася й погладила його по руці. — Не хвилюйся, сонечку, — сказала вона. — Епілепсія не є небезпечна.

— Хіба що ти за кермом, — уточнив Пем. — Або керуєш лі­таком.

Мама суворо глянула на нього — так суворо, як ще ніколи не дивилася, що бувало нечасто.

— Я їду в клуб, — сказала вона, підводячись. — Тато сказав, що він тебе сьогодні завезе на оркестр. Але не розповідай про це нікому в школі. І не хвилюйся за Гаррієт. З нею все буде гаразд. Я обіцяю.

Коли мама пішла й вони почули, як авто від’їхало, Пембертон встав, підійшов до холодильника й почав обмацувати вміст верхньої полиці. Нарешті знайшов, що шукав, — бляшанку «спрайту».

— Ти такий тупоголовий, — сказав він, спираючись на холодильник, відкидаючи з очей волосся. — Дивовижно, що тебе не взяли в клас для особливих дітей.

Гелі, попри те, що понад усе хотів розповісти Пембертонові, як ходив до вежі забирати пістолет, — стулив губи й пропалював поглядом стіл. Він подзвонить Гаррієт, як повернеться з оркестру. Напевно, вона не зможе говорити. Але він зможе ставити їй запитання на так-ні.

Пембертон відкрив банку газованки й сказав:

— Такий сором, що тобі доводиться отак ходити й вигадувати всілякі побрехеньки. Думаєш, що це круто, але маєш від того дуже ідіотський вигляд.

Гелі змовчав. Щойно з’явиться можливість, він їй подзвонить. Якщо вдасться вислизнути від решти, можливо, він навіть піде до таксофона й подзвонить їй зі школи. А як тільки Гаррієт повернеться додому й вони опиняться удвох, у сараї, то вона пояснить йому про пістолет і те, як вона все так хвацько підлаштувала — застрелила Фариша Ретліффа й запроторила Денні у вежу — і це буде чудово. Місію виконано, битва виграна; якось — неймовірно — вона зробила все так, як і казала, і вийшла сухою з води.

Він глянув на Пембертона.

— Можеш казати, що хочеш, мені однаково, — мовив він. — Але вона генійка.

Пем реготнув.

— Ну звісно, — сказав він і подався до дверей. — У порівнянні з тобою.

132 Taffy — американські солодощі з топленого цукру, схожі на ірис.

133 Жовто-зелений.

134 Слова з однойменного хіта американського блуґрас-виконавця Білла Монро.

135 Неофіційна назва протипіхотної міни M14.