Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Під час таких вправ зі мною тільки раз трапилася пригода, що мало не коштувала мені життя. Бажаючи посадовити мене в човен, уже поставлений пажем у ночви, вихователька Гламделкліч люб’язно підняла мене, але так невдало, що я вислизнув з-поміж її пальців і неминуче впав би з висоти сорок футів на поміст, якби, на щастя, мене не затримала шпилька, що стирчала з корсетки цієї милої дами. Голівка шпильки потрапила між моєю сорочкою та поясом від штанів, і я зависнув у повітрі, доки Гламделкліч не прибігла рятувати мене.

Іншим разом один із слуг, який кожні три дні мусив був міняти воду в ночвах, з необачності, впустив туди з відра велику жабу, що непомітно сховалась у воді. Коли я сів у човен, вона, побачивши зручне для відпочинку місце, скочила туди й так нахилила човен, що я всією своєю вагою мусив налягати на протилежний бік, аби не перекинутись у воду. Опинившися в човні, жаба почала плигати, перестрибуючи через мою голову й забруднюючи мені обличчя та одіж своїм огидним слизом. Через її величезні розміри мені здавалося, що такої мерзенної тварини я не бачив ніколи. Проте я попросив Гламделкліч дозволити мені розправитися з нею самому і, дійсно, кількома влучними ударами весла витурив її з човна.

Але найбільшої небезпеки зазнав я в цім королівстві від мавпи, яка належала одному з кухарчат. Пішовши з дому чи то в гості, чи то в якихось інших справах, Глам-делкліч зачинила мене на ключ у своїй світлиці. Був гарячий день, і вікно її кімнати, так само як вікна та двері великого ящика, де я мешкав, стояли відчинені навстіж. Сидячи коло столу і заглибившись у свої думки, я раптом почув, як хтось уліз через вікно й почав стрибати сюди й туди. Я злякався, але, не рушаючи зі стільця, визирнув зі свого ящика і побачив жваву тварину, яка, побігавши та пострибавши по кімнаті, надибала мій ящик і почала з великою приємністю та цікавістю зазирати у всі вікна та двері. Я забився аж у куток, але, наляканий мавпою, що роздивлялася на всі боки, не додумався заховатися під ліжко, що було б дуже легко зробити. Покрививши гримаси та погарчавши, мавпа, нарешті, вгледіла мене, простягла крізь вікно лапу, погралася зі мною, як кицька з мишею, і, хоч я й перебігав з місця на місце, намагаючись утекти від неї, впіймала мене за полу камзола (зробленого з місцевої, дуже товстої та цупкої тканини) й витягла з моєї кімнати. Вона поклала мене на свою праву передню лапу, як європейські мамки кладуть дитину, годуючи її груддю, а коли я почав пручатись, стиснула мене так, що я вирішив скоритися. Думаю, що вона вважала мене за сисунця зі своєї породи, бо раз у раз гладила лапою моє обличчя. Шум коло дверей, які, здавалось, відчиняли, перервав це заняття. Тварина миттю вистрибнула у вікно, через яке дісталася кімнати, і по ринві видряпалася на дах, біжачи на трьох лапах і тримаючи мене в четвертій. Я чув, як скрикнула Гламделкліч, побачивши, що мене заносить мавпа. Бідна дівчинка майже збожеволіла. В палаці вчинився переполох. Слуги побігли по драбини. Сотні людей у дворі бачили, як мавпа сіла на верх даху і, держачи мене, наче немовлятко, одною лапою, другою пхала мені в рот їжу, яку виймала з мішка за щокою, а коли я не хотів їсти, била мене. Переказували, що, бачачи таке, багато хто не міг утриматися від сміху, і я, слово честі, не закидаю їм цього, бо справді видовище для всякого, опріч мене, було досить кумедним. Дехто кидав угору каміння, сподіваючись улучити в мавпу, але це суворо заборонили, бо інакше мені провалили б голову.

Нарешті принесли драбини, і по них полізло кілька людей. Побачивши себе оточеною з усіх боків і зрозумівши, що втекти на трьох лапах їй не пощастить, мавпа залишила мене на даху, а сама побігла геть. Я опинився на висоті п’ятисот ярдів, кожної хвилини чекаючи, що мене скине вітром або я скочуся сам від запаморочення, і сидів там, аж доки на дах видерся один з челядників моєї няньки — бравий хлопець — і, поклавши мене в кишеню штанів, щасливо зійшов на землю.

Усяка погань, що її мавпа напхала мені повен рот, заважала дихати, і тільки після того, як моя нянька витягла її голкою і мене знудило, я відчув значне полегшення. Проте кляте створіння так пом’яло в своїх обіймах усе моє тіло, що я зовсім заслаб і мусив два тижні пролежати в ліжку. Король, королева і двір щодня посилали довідатися про моє здоров’я, а її величність кілька разів навіть відвідала мене. Мавпу вбили і видали наказ, що забороняв тримати цих тварин близько від палацу.