У самому центрі острова є провалля близько п’ятнадцяти ярдів діаметром. Через нього астрономи сходять у велику печеру, яка має форму купола, зветься через те Фландона Ганьйоле, або льох астрономів, і лежить на сто ярдів під горішньою поверхнею алмаза. У цій печері завжди горять двадцять ламп, і їхнє світло, відбиваючись від рівних стін, заливає все навкруги. В льоху понаставлено найрізноманітніших секстантів, квадрантів, телескопів, астролябій та іншого астрономічного приладдя, але головне диво, від якого залежить доля цілого острова, то величезних розмірів магніт у формі ткацького човника. Він має шість ярдів завдовжки і в найтовщому місці три ярди завширшки. Магніт прикріплений до міцної алмазної осі, що проходить крізь його середину, і на ній він підвішений так точно, що обертається від найменшого дотику руки. Його вміщено в порожній алмазний циліндр чотири фути заввишки, стільки ж має товщина стінок, і дванадцять ярдів у діаметрі, поставлений горизонтально на вісім алмазних ніжок, кожна шість ярдів заввишки. У середині внутрішньої поверхні циліндра є два гнізда у дванадцять дюймів завглибшки, куди вставлено кінці осі і де вона, коли треба, обертається.
Ніяка сила не може зсунути магніт з місця, бо циліндр із ніжками є єдине, суцільне тіло з алмазною плитою, що становить основу острова.
За допомогою магніту острів і рухається то вгору, то вниз або пливе в одній площині, бо щодо частини землі, підвладної Лапуті, магніт з одного кінця має відштовхувальну, а з другого — притягальну силу. Поставивши його сторч, притягальним полюсом до землі, лапутяни знижують острів, а коли повернути вниз відштовхувальний полюс, острів рухається просто вгору. Поставлений навскоси, магніт примушує Лапуту йти так само навскісно, бо його сили завжди діють уздовж ліній, рівнобіжних його напрямові.
Той навскісний рух пересуває острів від одної частини володінь монархії до іншої. Щоб зрозуміти принцип його поступу, припустимо, що АВ становить лінію, яка проходить через володіння Белнібарбі, лінія CD — магніт, де D — відштовхувальний полюс, а С — притягальний, і що острів перебував над точкою С. Коли магніт поставлено в положення CD, і його відштовхувальний полюс повернений униз, тоді острів піде навскісно вгору в напрямі до D. Коли він дійде D, повернімо магніт навколо осі так, щоб його притягальний полюс обернувся до Е, тоді й острів ітиме навскісно в напрямі до Е. Коли повернути магніт знову навколо осі й поставити його в положення EF, відштовхувальним полюсом униз, то острів піде навскоси вгору в напрямі до F, звідки, повернувши притягальний полюс до G, острів можна перевести до G і від G до Н, повернувши магніт так, щоб його відштовхувальний полюс спрямований був просто вниз. Отже, міняючи, коли треба, положення магніту, ми змусимо острів то підніматись, то знижуватись у навскісному напрямі, і таким чергуванням підіймань та опускань (навскісний рух буває незначний) острів пересувається від одної частини держави до іншої.
Слід тільки зауважити, що острів не може виходити поза межі своєї держави або піднятись вище, як на чотири милі. Астрономи (які написали силу розвідок про той магніт) пояснюють це тим, що магнітне тяжіння діє лише на відстані чотирьох миль і тим, що мінералу, який з-під землі та з моря, на відстані шести ліг від берега, насичує своєю силою магніт Лапути, немає ні в якому іншому місці земної кулі, крім володінь його величності. Користуючись перевагами такого вигідного становища, король легко може привести до покори всяку країну, що лежить у полі притягання магніту.
Коли магніт стоїть паралельно до площини горизонту, острів зупиняється, бо в такому положенні полюси магніту, перебуваючи на однаковій відстані від землі, діють з однаковою силою, один — штовхаючи острів угору, а другий — тягнучи його вниз, через що не буває ніякого руху.
Доглядати магніт доручено надійним астрономам, що за наказом короля час від часу змінюють його положення. Більшу частину свого життя вони проводять, вивчаючи небесні тіла крізь підзорні труби, яким наші телескопи значно поступаються своєю якістю, їхні найбільші телескопи хоч і не довші за три фути, але є чильнішими за наші стофутові та ще й дають чистіше відображення зірок. Ось чому у відкриттях своїх вони випередили наших європейських астрономів і вмістили в своєму каталозі неба десять тисяч зірок, тоді як у найповнішому нашому немає і третини цього числа[23]
. Окрім того, вони відкрили дві менші зірки, або супутники Марса, що обертаються навколо нього і лежать від центру головної планети на віддалі, рівній трьом діаметрам її — ближній і п’ятьом — дальній. Перший обертається за десять годин, а другий — за двадцять одну з половиною. Отже, квадрати часу їхніх обертань майже пропорційні кубам їхньої віддаленності від центру Марса, і це наочно доводить, що вони підлягають тому ж таки законові притягання, який керує всіма небесними тілами.