Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Я прожив у цій країні три місяці, корячись тільки бажанню його величності, що вшановував мене високими милостями і робив дуже почесні пропозиції. Але я вважав за розумніше та справедливіше прожити решту моїх днів із дружиною та дітьми.

Розділ X

Похвала лагнежцям. Докладний опис стрелдбрегів і численні розмови автора на цю тему з деякими видатними особами

Лагнежці — люди дуже ввічливі та великодушні. Щоправда, як і інші східні народи, вони до певної міри гордовиті, але з чужинцями, а надто з тими, до кого при дворі ставляться добре, поводяться надзвичайно чемно. Я мав багато знайомих серед вищого світу, і завдяки тому, що мене завжди супроводив мій перекладач, розмовляти з ними було приємно.

Одного дня, перебуваючи в такій великопанській компанії, я зустрівся з вельможею, який спитав мене, чи бачив я коли-небудь їхніх стрелдбрегів, або невмирущих людей. Я сказав, що ні, і просив пояснити, як розуміти таку назву в застосуванні до смертних істот. Він одповів, що іноді, але дуже рідко, в деяких батьків народжується дитина з круглою червоною плямою на лобі, якраз над лівою бровою, і це — безперечна ознака, що така дитина ніколи не помре. Пляма при народженні завбільшки така, як срібний трипенсовик, але з часом вона росте і змінює свій колір. У дванадцять літ вона робиться зеленою і лишається такою до двадцяти п’яти років, коли набуває темно-синього кольору. У сорокап’ятилітніх пляма досягає вже розмірів шилінга і стає чорною як вугілля, але відтоді не зазнає вже ніяких змін. Такі діти, сказав він, народжуються дуже рідко; навряд чи в усьому королівстві набереться сот одинадцять стрелдбрегів обох статей. Осіб із п’ятдесят їх живе в столиці, і між ними одна дівчинка, що народилася три роки тому. Такі люди не є властивістю якихось певних родів, і народження їх тільки випадковість; навіть діти стрелдбрегів — смертні, як і решта населення.

Мушу признатися, що ця розповідь просто захопила мене. Скориставшись тим, що мій співбесідник розумів мову белнібарбі, якою я володів досконало, я не втримався і в надпориві скрикнув, мабуть, занадто палко:

— Що то за щасливий народ, що кожна дитина в нього має шанс народитись невмирущою! Що то за щасливі люди, які завжди бачать живі зразки давніх чеснот і мають учителів, які щохвилини можуть навчати їх правил мудрості всіх минулих поколінь! Але найщасливіші, незрівнянно найщасливіші ті дивні стрелдбреги. Позбавлені загального лиха природи людської, вони мають змогу вільно мислити, бо мозок їхній — не пригнічений безнастанним жахом перед смертю.

Я висловив здивування, що ніколи не бачив при дворі цих видатних осіб, — а чорна пляма на лобі це така помітна ознака, яка не могла не кинутися мені в очі, — і не міг зрозуміти, через що його величність, такий розумний монарх, не використовує великої кількості стрелдбрегів як корисних і мудрих радників. Мабуть, думав я, доброчесність цих шановних мудреців занадто сувора для розбещених та розпусних придворних. А мабуть, як ми знаємо й по собі, молодь занадто легковажна та зарозуміла, щоб керуватися тверезими приписами старших. В усякому разі я вирішив при першій же нагоді поговорити в цій справі з королем, якщо він ласкаво допускатиме мене до своєї царської особи, і з допомогою перекладача відверто й докладно викласти йому свою думку. А втім, незалежно від того, пристане він на мою пораду чи ні, я вирішив з глибокою подякою прийняти посаду, яку він часто пропонував мені у своїй державі, і провести життя тут, розмовляючи з цими вищими істотами, якби вони ласкаво прийняли мене до свого товариства.

Джентльмен, що говорив мовою белнібарбі і до якого я оце звертався, посміхнувся, як звичайно з жалем посміхаються до неуків, сказав, що буде радий усякій нагоді затримати мене тут, і просив дозволу переказати мої слова решті товариства. Так він і зробив, і вони деякий час розмовляли поміж себе їхньою рідкою мовою, з якої я не розібрав і складу, а з виразу їхніх облич не міг зрозуміти, яке враження справили на них мої слова. По короткій мовчанці той-таки добродій сповістив, що його і моїм друзям (саме так він визнав за слушне висловитись) дуже приємно було вислухати мої розумні зауваження з приводу великого щастя та переваг безсмертя, і вони дуже хотіли б знати докладно, як би я сам улаштував своє життя, коли б мені судилося народитись стрелдбрегом.

Я відповів, що на таку багату та чудову тему легко говорити проречисто, а особливо мені, бо я завжди тішив себе мріями про те, що робив би, ставши королем, генералом чи знатним вельможею; щодо цього випадку, то я часто обмірковував у подробицях, як би я жив та що робив, коли б жив вічно.