Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

- Та у вас же, мабуть, це записано в котрійсь із чорних книг. Тридцять п’ять!

- Подумати тільки - тридцять п’ять років... - Місіс Гудвотер підібгала губи й закліпала очима, щось підраховуючи. - Це ж приблизно дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п’ять днів. Якщо взяти по три випадки на день, це буде дванадцять тисяч і так далі струсів, дванадцять тисяч галасів з нічого й дванадцять тисяч усіляких нещасть. Багате й змістовне у вас життя, Елміро Браун, Дозвольте вас привітати!

- Та хай вам абищо! - огризнулась Елміра.

- Не журіться, добродійко, ви все-таки не найнезграбніша жінка у Грінтауні, штат Іллінойс. Хоч ви й не можете сісти, щоб не зламати стільця. Не можете встати й не наступити на кота. Не можете пройти лужком і не впасти у криницю. Усе своє життя, Елміро Еліс Браун, ви котитеся вниз, то чом би не визнати цього відверто?

- Усі ті нещастя валяться на мене не через мою незграбність, а через вас. Досить вам опинитися ближче ніж за милю від мого будинку, як у мене чи то каструля з бобами із рук упаде, чи то мене струмом торохне.

- Добродійко, в такому малому містечку хочеш не хочеш, а за день не раз опинишся ближче ніж за милю то від того, то від того.

- То ви підтверджуєте, що в такі хвилини були десь поблизу?

- Я підтверджую, що я народилася тут, і це справді так, хоч тепер я дорого заплатила б, щоб народитися в Кеноші чи Зіоні. Слухайте, Елміро, пішли б ви до зубного лікаря, може б, він щось удіяв з вашим зміїним жалом.

- Ага! - вигукнула Елміра. - То он ви як!

- Ви самі мене до цього довели. Раніше я ніяким чаклунством не цікавилась, а ось тепер, мабуть, справді візьмуся до цього діла. Слухайте! Та вас же вже не видно! Поки ви отут стояли, я вас зачарувала. Ви зовсім зникли з очей.

- Не може бути!

- Щоправда, - визнала відьма, - я й досі ніколи не бачила вас, добродійка.

Елміра швидко видобула з кишені дзеркальце.

- Та ось же я! - А коли придивилася ближче, їй аж дух забило. Вона підняла руку до голови, тоді обережно, мовби пробуючи струну арфи, висмикнула волосину й виставила її на огляд як важливий речовий доказ. - Дивіться! До цієї хвилини в мене зроду не було жодної волосинки сивої!

Відьма мило всміхнулася.

- Вкиньте її у глечик із стоячою водою, і до ранку вона стане дощовим черв’яком. Ой, Елміро, та погляньте ж ви на себе зрештою! Вже стільки років ви звинувачуєте інших у тому, що у вас за кожним кроком затинаються ноги і все падає з рук. Ви коли-небудь читали Шекспіра? У нього в п’єсах трапляються такі-от ремарки: “На сцені метушня і галас”. То оце наче про вас писано, Елміро: метушня і галас! А тепер ідіть додому, поки я не обкидала вам голову ґулями і не накликала проти ночі вітрів у живіт. Киш! - І замахала руками в повітрі, неначе Елміра була хмарою комашні. - О боже, стільки мух цього літа! - сказала вона.

А потім зайшла в дім і взяла двері на засувку.

- Ну що ж, місіс Гудвотер, усьому є межа, - промовила Елміра, згорнувши руки на грудях. - Даю вам останню нагоду. Зніміть свою кандидатуру в “Жимолості”, а ні - то виходьте завтра віч-на-віч проти мене, і я здолаю вас у чесному двобої. Я й Тома з собою приведу. Він безхитра, добра душа. Отож безхитрість і доброта візьмуть гору.

- Ви на мою безхитрість не дуже сподівайтеся, місіс Браун, - озвався хлопець. - Моя мама каже...

- Помовч, Томе, що добре те добре! Завтра ти будеш там поруч мене.

- Гаразд, мем, - сказав Том.

- Звісно, якщо я переживу наступну ніч, - додала Елміра. - Адже ця лиходійка наліпить з воску фігурок, що зображатимуть мене, й повстромляє їм просто в серце іржаві шпильки. І якщо завтра вранці ти побачиш у моєму ліжку тільки величезну геть зів’ялу фігу, Томе, то знатимеш, чиїх то рук діло. Отоді вже місіс Гудвотер головуватиме в “Жимолості” до ста дев’яноста п’яти років, згадаєш моє слово!

- Помиляєтесь, добродійко, озвалася з-за сітчастих дверей місіс Гудвотер. - Мені вже тепер триста п’ять. За давніх часів люди й імені мого боялися, казали “вона”. - І махнула рукою в бік вулиці. - Абра-кадабра-зімміті-зел! Як вам таке?

Елміра стрімголов збігла з ґанку.

- Завтра побачимо! - гукнула вона.

- До завтра, добродійко! - відказала місіс Гудвотер.

Том знизав плечима й подався за Елмірою, на ходу скидаючи з тротуару мурахів.

Перебігаючи чиюсь під’їзну доріжку, Елміра раптом голосно зойкнула.

- Місіс Браун! - гукнув Том.

Автомобіль, що саме виїжджав задом із гаража, проїхав просто по великому пальцю Елміриної правої ноги.

Серед ночі нога в місіс Елміри Браун так розболілася, що вона встала з ліжка, пішла до кухні, з’їла там шматок-холодної курятини, а тоді заходилася складати точний і повний список своїх кривд.

По-перше, всі її недуги за минулий рік. Три застуди, чотири розлади шлунка, один флюс, артрит, простріл (вона вважала його за подагру), тяжкий бронхіт з кашлем, початкова стадія астми, якісь плями на руках, запалення середнього вуха (від якого вона кілька днів ходила хитаючись, наче п’яна), а до того ще напади болю в попереку, головного болю й нудоти. Вартість ліків: дев’яносто вісім доларів сімдесят вісім центів.