Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

По-друге, речі, зламані й розбиті в домі за той же таки останній рік: дві лампи, шість ваз, десять тарілок, одна супниця, дві віконні шиби, один стілець, одна диванна подушка, шість склянок, одна кришталева підвіска від люстри. Загальна вартість: дванадцять доларів десять центів.

По-третє, її сьогоднішні страждання. Пошкоджено палець на нозі, на який наїхала машина. Розладнався шлунок. Спини не зігнути, ноги страшенно болять. Очі ріже й пече як вогнем. Язик у роті наче брудна ганчірка. У вухах гуде і дзвенить. Скільки воно варте? Міркуючи про це, вона повернулася до спальні. За такі страждання - не менш як десять тисяч доларів.

- Тут без суду не обійдешся! - мовила вона півголосом.

- Га? - озвався, прокидаючись, її чоловік.

Вона лягла в ліжко.

- Я не збираюся помирати.

- Що-що? - перепитав він.

- Я нізащо не помру, - відповіла Елміра, дивлячись у стелю.

- А я що завжди казав, - мовив її чоловік і знову захропів.

Другого дня Елміра встала раненько й подалася до бібліотеки, потім зайшла в аптеку, а тоді повернулася додому, і коли її чоловік Сем опівдні прийшов з порожньою поштовою сумкою підобідати, вона вже змішувала у великій склянці всяку всячину.

- Їжа в холодильнику, - сказала йому Елміра, розмішуючи якусь зеленкувату бурду.

- Боже милий, що воно таке? - запитав чоловік. - Скидається на молочний коктейль, що років сорок стояв на сонці. Онде вже начебто й пліснявою взявся.

- Чар проти чару.

- Ти збираєшся пити оце?

- Вип’ю перед тим, як піти до спілки “Жимолость” на великі звершення.

Семюел Браун понюхав суміш.

- Ось що я тобі пораджу. Ти спершу піднімися сходами туди, а тоді вже пий. Чого тут наколочено?

- Сніг з ангельських крил - ну, власне, це ментол, - щоб остудити пекельний вогонь, який вас пожирає. Так Написано в оцій книжці, я взяла її в бібліотеці. Сік із свіжого винограду, тільки-но з куща, - щоб мати супроти темних привидь ясні й чисті думки, це теж там сказано. А ще червоний ревінь, винний камінь, білий цукор, яєчний білок, джерельна вода, пуп’янки конюшини - в них добра сила землі... Та всього й не злічиш. Отут воно все, в оцьому списку, - добро супроти зла, біле супроти чорного. Тепер я неодмінно візьму гору!..

- Та певно, що візьмеш, - сказав чоловік. - Ось тільки чи вже дізнаєшся про це?

- Я проймуся ясними, добрими думками. І поведу з собою Тома, він буде мені за талісман.

- Бідолашний хлопчина, - зітхнув чоловік. - Він же безхитра душа, ти сама кажеш, а там, на тому вашому базарі, його на шматки роздеруть.

- Том залишиться живий-здоровий, - відказала Елміра, тоді сховала свою пузиристу суміш у коробку від вівсяних пластівців, узяла ту коробку в руки й вийшла з дому, навіть не зачепившись ні за що подолом сукні й не подерши нових дев’яностовосьмицентових панчіх. І страшенно тішилася цим усю дорогу до будинку Сполдінгів, де на неї вже чекав Том, одягнений, за її настановою, в білий костюмчик.

- Фу! - сказав Том. - Що там таке у вашій коробці?

- Сама доля, - мовила Елміра.

- Ну, коли доля, то нехай, - сказав Том, тримаючись кроків на два попереду неї.

У приміщенні спілки “Жимолость” було вже повно, жінок; вони роздивлялися на себе у дзеркальця, обсмикували спідниці й питали одна одну, чи не видніє з-під; подолу спідня сорочка.

О першій годині дня місіс Елміра Браун піднялася сходами, в супроводі хлопчика у білому. Він затискав двома пальцями ніс і гидливо кривився, мружачи одне око, так що ледве бачив, куди йде.

Місіс Браун обвела поглядом зібрання, тоді подивилася на свою коробку від вівсянки, розкрила її і зазирнула всередину, але судомно хапнула ротом повітря і миттю закрила коробку, не відпивши із склянки ані краплі. Вона пішла по залу, а слідом за нею немов парча зашурхотіла - то шепотілися за її спиною жінки.

Разом із Томом вона сіла в самому кінці залу, і вигляд у Тома став ще нещасніший, ніж перед тим. Він поглянув одним розплющеним оком на всю ту юрму жінок, а тоді заплющив і його. Тим часом Елміра дістала з коробки своє зілля й поволі випила все до дна.

О пів на другу голова спілки, місіс Гудвотер, стукнула молотком по столу, і всі жінки, за винятком хіба якихось двох десятків, замовкли.

- Шановні дами, - полинув її голос понад морем шовків і мережив, серед якого то там, то там виднілися білі чи сірі капелюшки. - Настав час чергових виборів. Та перш ніж ми почнемо, я гадаю, що місіс Елміра Браун, дружина нашого видатного графолога...

По залу перебігло хихотіння...

- Що таке “графолог”? - Елміра двічі штурхнула Тома ліктем у бік.

- Не знаю, - із злістю прошепотів Том, що сидів із заплющеними очима, і ті штурхани увігнались йому в бік просто з темряви.

Тим часом місіс Гудвотер говорила далі: - ...дружина, як я вже сказала, нашого видатного дослідника почерків Семюела Брауна... (знову сміх у залі) ...службовця поштового відомства Сполучених Штатів, місіс Браун хоче сказати нам кілька слів. Так, місіс Браун?