Мексиканські хроніки Історія однієї Мрії

Дімон, очевидячки, теж почував себе незручно. Думаю, не стільки переді мною, скільки перед Сьомою та Сергієм, перед якими доведеться виправдовуватися за свої слова, так необачно кинуті у барі на Gamla stan’і, тому він не просто відцурався, а намірився й мене відрадити від поїздки, аби це виглядало, ніби я сам роздумав їхати. Останніми його словами стали:

- Максе, ти знаєш, я тут подумав… а навіщо воно тобі, пертись у ту Мексику? - він трохи помовчав, а після того додав: - Я тобі друг, і моя тобі порада: забудь про це…

То стало останньою краплею: у мене зірвало дах і відмовили гальма. Я брутально вилаявся, жбурнув телефон чимдалі від себе і готовий був розлетітися на атоми, організувавши новий Big Bang

[19].

Від отого фальшивого «я тобі друг» у мене ледь не потьмарився розум, я шаленів і булькав, неначе загнаний у клітку дикий звір, виливаючи в порожнечу пекучу образу на несправедливий світ. А втім я розумів, що нічого - абсолютно нічого - не можу вдіяти, адже Дімон, врешті-решт, має право вибору, і ніхто не може та й не має права примушувати його пертися кудись проти його волі.

Майже годину я скаженів, плюючись прокляттями у густе вариво ночі, поки темрява за вікном не заіскрилась іонами гіркоти та гніву. Затим, знесилений, завалився на ліжко, затиснув голову обома руками і, втупившись у стелю, лежав посеред гострих уламків власних ілюзій та сподівань.

III. Люди вогню

Світ не створено для розумних. Його створено для впертих та твердолобих, які не можуть втримати в голові більше однієї думки заразом.

Мері Робертс Райнхарт

Я сидів на самоті в маленькій квартирці на північній околиці Стокгольма. Моя оселя містилася на нижньому поверсі студентського будиночка з восьми квартир, через що у прочинене вікно безцеремонно вдирались кущі, які розкошували на газоні попід стіною. Я відчував, як з їхніх в’юнких гілок та молодих ніжно-зелених листочків акурат мені на ліжко капав колючий холод. Весняні ночі у Швеції бувають страх якими холодними.

Услід за холодом крізь шибу неквапом вповзало двадцять третє травня.

Я не спав. Мене сіпало чи то від холоду, чи то від розпачу, а може, від того і від іншого водночас, з голови не спливало одне єдине в’їдливе запитання: що мені тепер робити? Я пригадував усе, що сталося після пам’ятного вечора в Gamla stan’і, затим ліз іще глибше, заново проходячи увесь шлях - від самого зародження Мрії аж до теперішнього моменту, і ніяк не міг збагнути, де все пішло наперекіс. А все йшло до того, що від поїздки доведеться відмовитись. Я мав час, наскладав удосталь грошенят, почував дике бажання їхати, але не міг наблизитись до Мрії ні на міліметр. Мені було неймовірно важко з цим змиритися, як, певне, важко змирятися з програшем на самому фініші. Проте факт залишався фактом, і я мусив визнати, що Мрія так і лишилась Мрією, кокетливо зіскочивши з моїх колін саме в той момент, коли я, як гадалося, намертво скував її в своїх обіймах.

Думаю, ніхто на моєму місці не вагався б, і навіть охоче затушував би невдачу отим сіреньким «потім», адже причин для відступу, якими можна було обґрунтувати відмову, набралося більш ніж достатньо. Що не кажіть, а пертися самотою на цілий місяць у Мексику, подорожувати автостопом, ночувати бозна-де, не маючи при цьому жодної живої душі на цілому материку, яка б переймалася твоєю долею, і що найголовніше - зовсім не знаючи іспанської, не вельми скидалося на розумну ідею. Нормальний, тверезо мислячий Homo Sapiens, добропорядний християнин і справний платник податків нізащо не погодився б на таку диявольську авантюру лише задля того, аби догодити власній забаганці. Однак на щастя (чи може лихо), на нашій зморщеній планеті ще лишилась зграйка індивідів, затертих між нетрів бетонних джунглів, яким визначення «тверезо мислячий» пасує так само, як епітет «пухнастий сміхотун» пасує алігатору.

І тої холодної весняної ночі я був готовий поповнити їхні лави.

Річ у тім, що на самому початку я випустив один, на перший погляд, нікчемний нюанс моєї куцої біографії. Я - Овен, і характер у мене такий, що з кімнатних рослин у моєму помешканні виживають лише кактуси, та й то по високосних роках. Вам воно може й не цікаво, але цей прозаїчний факт має безпосереднє відношення до нашої історії, тому доведеться його розтлумачити паралельно з грядущими оповідками про Мексику.