Мексиканські хроніки Історія однієї Мрії

Мікроавтобус загальмував. Я вискочив назовні, ледь не виламавши відкидні дверцята, й помчав до руїн, висолопивши язика. Том заледве поспівав за мною.

З розгону я вилетів на невелику височину прямо навпроти квадратної площі біля підніжжя другої по величині піраміди Теотіуакану. Колосальна чотириступінчата будова вимальовувалась ліворуч від мене. Площу під нею зі сходу та заходу обступили два ряди трохи менших пірамід, по п’ять у кожному ряді. Акурат посередині того майдану стримів прямокутний кам’яний приміст для обрядів та церемоніалів, а трохи далі справа від нього розпочиналась Дорога мертвих. Її затерте полотно, зціплене з обох боків рівними рядами добротних, зовсім крихітних пірамід, пролягало на п’ять кілометрів на південь. Звідтіля, де я стояв, кінця її не було видно. Але найголовнішою за Дорогою мертвих, сперечаючись у величі з піком Сьєрро-Ґордо, що темно-мареновим громаддям бовванів на обрії, була найбільша культова споруда Мезоамерики - п’ятирівнева піраміда Сонця. Навіть з такої відстані вона розчавлювала мене, дробила і перемелювала на шматки своєю величчю.

У грудях під враженням її величавості, наче маятник, розхитувалась давно забута жага свободи і простору. Пристрасть, яка, скоцюрблена і приглушена, роками не давала спокою за партами університету, за засаленим монітором у запиленому офісі, в дискобарах, заповнених вщерть сірою масою, раптом прорвалася нагору з силою дикого вільного звіра. Ви навіть не уявляєте, що воно таке, - стояти віч-на-віч з пірамідами і розуміти, що це саме ті монументальні споруди, які безліч разів передивлявся на світлинах в Інтернеті у такій далекій тепер Україні чи Швеції, навіть не сміючи тоді помислити про те, щоб побачити все на власні очі.

Я торжествував! Хотілось кричати і плакати воднораз, а простір навколо мене кришився від надміру небувалого могуття та величі.

- Пішли, - захекано пролепетав Том з-за моєї спини.

А я стояв і дивився на піраміди.

- Пішли, заберемось на одну з тих красунь! А то ти так попер, що я боявся ще з розбігу залетиш на одну з вершин.

І ми подерлись на піраміду Місяця, з головою занурюючись в таїни Теотіуакану.

Про людей, які звели ці піраміди, ніхто нічого не знає. Майя в тутешніх місцях зроду-віку не було, а ацтеки прийшли за століття після того, як з долини Мехіко зник останній теотіуаканець. Нам невідомо практично нічого про те, як зародилась цивілізація Теотіуакану, яких богів ушановувала, з ким воювала, а з ким вела торгівлю, хто і для чого навчив їх будувати такі грандіозні споруди. А головне - ніхто не відає, куди і чому вони зникли. Та й навіть сама назва Теотіуакан - несправжня.

Коли ацтеки спустилися з півночі в долину Мехіко, вони, либонь, отетеріли від побачених колосальних пірамід та храмів, а ще більше сторопіли від того, що не застали нікого з їх творців.

Ацтецька ватага здавна славилась чванькуватістю та пихою в усьому, що стосувалося їхніх власних, ацтецьких здобутків та звершень. Одначе таке вихваляння не мало під собою підґрунтя, бо майже все, чого ацтеки досягли в науці та мистецтві, вони поцупили у сусідніх племен, яким (певне, щоб не скиглили про авторські права) завбачливо перед тим всипали добрячого прочухана. Протягом усієї історії основним ремеслом ацтеків була військова справа, а головною наукою - тактика і стратегія війни. Попри це, ще до того, як поселитись в долині Мехіко, цей хвацький задерикуватий народ вважав, що саме їхні архітектори зводили найвеличніші в світі піраміди та найбундючніші храми. Хто був не згоден, тих били та відправляли на побачення з праотцями. А тут - от халепа! - ацтецькі розбишаки надибали посеред плато таке-от неподобство, що сягало ледь не до небес і яке ніхто з них не міг не те що побудувати, а навіть вигадати в довбешці, неважливо - чи то насправді, чи уві сні, чи після порядної порції пульке. І як на зло, бити не було кого. Піраміди стояли покинуті.

Проте слід віддати їм належне: ацтеки не розгубились. Імперська пропаганда запрацювала на повну силу, і ще зовсім маленьким ацтеняткам у підготовчих класах почали втовкмачувати, що, коли ті піраміди є справою не ацтецьких рук, то значить більше нічиїх. Мовляв, жодне людське плем’я не могло такого витворити. З чого робили справедливий висновок про те, що піраміди звели боги. А якщо піраміди звели боги, то нема чого там лазити без діла, гнівити вельмишановних богів і накликувати неприємності на цілу націю. Для більшого ефекту місцину так і назвали: «Місце, де народжуються боги», що мовою науатль

[58] звучить як «тіо-ті-у’вакан».

Піраміда Сонця, піраміда Місяця, Дорога мертвих - це також ацтецькі назви. Як нарікали ці місця їхні творці, ми вже ніколи не дізнаємось.