Мертва тиша

«Макс», — обережно каже Рід, його голос різкий, як тріск льоду на наших запасах замороженої води, коли він починає танути. «Ви впевнені, що це добра…»

Макс відкидає його занепокоєння нетерплячим голосом і дивиться на мене, чекаючи відповіді.

Мені потрібна хвилина, щоб розподілити свої ресурси, цікавість повільно закрадається, перемагаючи страх. Можливо, я божевільна, можливо, ні. Є тільки один спосіб дізнатися. «Гаразд», — кажу я через мить, намагаючись перевести подих.

Макс відкидається на спинку свого сидіння, ще один зачарований глядач у казці про горе.

Я відкриваю рота, а потім знову його закриваю, і мені спадає на думку дещо, коли я намагаюся привести свої думки в порядок. — Спроби спілкування теж, — додаю я.

Здається, Рід готовий відтягнути Макса вбік для сердитої дискусії пошепки, просто поза межами мого чуття.

Але Макс легко знизує плечима, погоджуючись. Очевидно, він керує цим розслідуванням, хоч би що сказав Рід, коли вперше представився. «Так, і я також поділюся деталями наших спроб спілкування з «Авророю».

Досить добре.

6

ПОТІМ

«Теоретично «Аврора» може отримувати вантажі з суден поповнення під час крейсерської подорожі. Найсучасніше обладнання на той час, — каже Нісус високим і рипучим від хвилювання голосом. «Отже, зовнішніми дверима можна було керувати незалежно, якщо були ввімкнені налаштування та у вас був код перевизначення».

І, очевидно, він цим зараз займається.

Після того, як Веллер успішно підхопив аварійний маяк, який зараз займає більшу частину обмеженого простору на нашій крихітній кухні, я спостерігаю на моніторах за межами шлюзу, як зовнішні двері «Аврори» відчиняються з поривом повітря, що виривається, і випадкових частинок сміття. які вказують на те, що в трюмі був тиск. Темний і схожий на печеру вантажний відсік поглинає нас цілком, камери назовні на мить тьмяніють, і я тремчу. Таке відчуття, ніби на нас впала гігантська тінь, хоча освітлення всередині Ліни залишається рівним і яскравим.

Тоді наші зовнішні робочі ліхтарі вмикаються, щоб ми вперше зазирнули всередину «Аврори».

Усе вражаюче нормально, за винятком куп сміття, шматочків обльоту та реактивного каменю в повітрі, які піднялися з підлоги під час відсутності сили тяжіння. Пакети, якась деревина, розкладний стілець, листи захисного пластику, рулони пакувальної стрічки. Чашка кави, абсурдно вертикальна, яка пропливає повз, ніби її несе привид, який шукає кофеїну.

Сотні великих ящиків для зберігання у твердих футлярах вирівнюють стіни від підлоги приблизно до восьми футів. Більшість з них все ще надійно прив’язані. Приблизно півдюжини, без кришок, м’яко хитаються по периметру, де їх покинули. Хтось щось шукав? Їжу, можливо.

Але з іншого боку…

Над ящиками в дальньому лівому куті безцільно дрейфує чотирилапий об’єкт, поблискучий чорною фарбою, який відбиває на нас світло.

«Прокляття». Я нахиляюся ближче до екрану, намагаючись зрозуміти, що я бачу. Моєму мозку потрібна секунда, щоб перевернути зображення в більш очікуване положення.

Це дитячий рояль, який плаває догори ногами.

Верх складений і ретельно закріплений ремінцем з пухнастої тканини, щоб не пошкодити деревину, зараз марний запобіжний захід. Навіть з такої відстані я бачу, що краї піаніно пом’яті та розбиті, виявляючи блідіший відтінок дерева під лаком, де піаніно врізалося об стіни чи інші предмети.

Це виглядає дуже неправильно. Я тремчу.

«Вони мали проводити шоу на борту», — пропонує пояснення Нісус. «Розваги».

У протилежному куті між планками гігантської дерев’яної скрині блищить жовтий метал. Якась будівельна техніка? MIRA запалюється хрест-навхрест на передній частині ящика. Три величезні плоскі пакети, які я впізнаю як розширення для проживання, лежать складені перед ним, прикріплені до палуби.

«Нісус, чому тут є речі з Міри?» запитую я. «Аврора» — це… корабель Сіті, а «Міра» — колонія на Марсі, спонсорована Веруксом. Вони були свого роду конкурентами. Верукс у той час був більш наземним, зосередженим на поселенні та колонізації. Сіті ж захопила ринок суднобудування. Хоча «Аврору» можна було сприйняти як особливу перевагу над Веруксом, пропонуючи розкіш у космосі на кораблі, а не важке існування в наземному будинку.

«Почекай». Він звучить розсіяно. «Гм, добре. Судячи з деяких старих дописів на форумі, схоже, що Сіті погодилася зробитити поставку від Верукса на Міру на їхньому зворотному шляху».

Важко повірити, що достатньо людей настільки зацікавлені в подробицях діяльності екіпажу корабля, який так давно зник безвісти, щоб мати конкретні теми в чаті про нього в Інтернеті. Але знову ж таки, Нісус, очевидно, має інформацію в архіві та доступну в автономному режимі або просто пам’ятає. Так що…

«Я вважаю, Верукс і Сіті тоді добре ладнали», — додає він.

І вони стали ладнати ще краще через кілька років, коли трагедія та скандал з «Авророю» спричинили банкротство Сіті, а Верукс налетів і підібрав останки.

Я закочую очі. Звичайно, Верукс пожирає без вагань. Компанії. Обладнання. життя. Сім’ї. Що завгодно, щоб заспокоїти правління та акціонерів.