Мертва тиша

Чомусь лайка Макса робить для мене розмову реальною. Доброго дідуся, який відвідував мене в дитинстві, не стало, його замінив цей крижаний незнайомець. А може, зараз це справжній Макс і він був таким весь час.

«Мої компліменти колишнім інженерам Сіті, стійкість їх маяків вражає», — продовжує Макс із щирим і фальшивим сміхом.

«Що він каже?» — запитує Рід, торкаючи моє плече, і я знизую плечима.

«Ти зробив це», — кажу я Максу. «Ви щось зробили з «Авророю». Верукс зробив». Зрештою, це робота Макса, чи не так? Щоб прибирати безлад у Веруксі.

«Це ніколи не мало бути настільки драматичним». Він дає тихий смішок. «Ми просто хотіли, щоб високопоставлені гості відчули трохи дискомфорту. Наші вчені виявили, що інтенсивні вібрації на певному субчутному рівні у кілька децибел, створені в закритому середовищі, можуть викликати головний біль, параною, безпричинний страх і депресію. Зорові галюцинації, можливо, у двох відсотків піддослідних, як правило, у тих, хто вже відчував психічну нестабільність».

Вібрації. Вони змусили корабель дзвеніти, як дзвін. Ось що він каже. Тільки на такому рівні, якого ніхто не чув.

«І саме це змусило всіх почати вбивати себе та один одного?» вимагаю я.

“Ні-ні-ні! Звичайно, ні. Не так прямо. Вібрації просто змушують усе… резонувати. Що може мати деякі неприємні побічні ефекти».

Ну, я б не назвала корабель, повний мертвих пасажирів, «неприємним побічним ефектом».

«Ось чому вони бачили й чули те, чого не було», — кажу я. Не привидів, не таких, як у мене. Усе, що придумала їхня «резонуюча» нервова система. «І ви поклали щось на «Аврору», щоб це зробити». Справа була не в присутності на кораблі, а в тому, як впливав цей… пристрій.

Ні, не пристрій.

«Зброя», — кажу я, і частини нарешті збираються воєдино. Ймовірно, їх залучила на борт сама команда Сіті, коли вони завантажували обладнання Верукс для Міри, вважаючи, що роблять послугу конкуренту. І, можливо, хотіли трохи похизуватися. На той момент Верукс все ще намагався побудувати щось, що могло б конкурувати з кораблем Сіті. Інвестори припускали, що Веруксу доведеться найняти Cіті для транспортування товарів і матеріалів і колоністів для своїх колоній і форпостів.

«MAW 500X був відкриттям, винаходом», — виправляє Макс, звучачи оборонно. «Той, який мав кілька застосувань для контролю натовпу, безпеки та захисту».

І який зводить людей з розуму, здається.

Я дивлюся на Кейна, який згорнувся клубком на підлозі. Я можу уявити Лурдес, Веллера та Нісуса трохи далі, тихих, нерухомих і мертвих під своїми щільно загорнутими простирадлами.

Сотні тіл на цьому кораблі та рятувальні капсули, яким вдалося успішно скинутись, проводячи останні хвилини в жаху, замерзаючи та хапаючи повітря. Інші загинули від руки ближнього з незрозумілих причин. Або мучилися видіннями живих і мертвих, не бачили сенсу в своєму існуванні і покінчили з власним життям.

Гнів булькає під моїми ребрами, киплячи, поки я не відчуваю смаку його гіркої кислоти в горлі.

«Коли впливові люди на «Аврорі» почнуть скаржитися, ніхто більше не захоче сісти на інший корабель Сіті», — каже Макс, ніби це все пояснює.

І це так, певним чином. Без загрози з боку Сіті щодо можливого розкішного життя в космосі, версія майбутнього, спонсорована Веруксом — житлові будинки та планети — була б у безпеці.

«Верукс убила людей, щоб захистити свої прибутки», — категорично кажу я. Твердження, а не запитання. «Так само, як вони не надсилали повітряні фільтри на аванпост Ферріс». Більше смертей на їхніх головах.

Макс видає нетерплячий вигук. «Це був просто бізнес. Хтось завжди повинен оцінювати кінцевий результат. Це не особисте. Ферріс мав бути в порядку ще кілька тижнів. Ти це знаєш. Раніше фільтри служили довше».

«І від цього вам стає краще?» Моє обличчя в моєму шоломі стає гарячим. «Я впевнена, що жителі Ферріса так не думають. Але вони всі мертві. Так само, як люди на цьому кораблі». Від люті мій голос тремтить, і я ненавиджу, що це звучить як слабкість.

Макс накидається на мене. “Я ж казав, що так не повинно було статися. Сіті змінила кляті специфікації. Вони використали новий склад сплаву в корпусі та опорах. Це трималося у секреті. Ніхто про це не знав. І ми поняття не мали, що вібрації через це посиляться”.

«Ти вбив їх усіх», — тихо кажу я.

Рід стає переді мною, його обличчя в шоломі стає сірим і спітнілим. «Що він каже?» — повторює він.

Я відвертаюся від нього.

«Дивіться, наша людина всередині, він намагався це зупинити», — каже Макс. «Але капітан, вона збила корабель з курсу, ми не знаємо чому».

Намагатися втекти єдиним способом, який вона мала у своєму розгубленому стані? Спроба втекти від того, від чого було неможливо втекти? Може бути. «А може, ваша людина зсередини виконувала накази і спробувала приховати те, що ви зробили, коли все пішло нанівець».

Їхня людина. Я пригадую першого офіцера з вогнепальним пораненням у скроні та помаранчевими берушами у вухах. Кейдж Воллес. Ось чому беруші. Він знав, що відбувається.