Метаморфози

38] Виглянув синявий змій і страшним обізвався сичанням.

39] Тут же їм дзбани випали з рук; як стояв із них кожен,

40] Так, побілівши, й завмер, а тоді затремтів усім тілом.

41] Змій же, виток за витком, викочує тіло лускате,

42] Легко його раз у раз у дугу велетенську згинає.

43] Звівшись у простір повітряний більше, ніж наполовину,

44] Ліс озирнув довкруги - від небесного змія не менший,

45] Що розмежовує Аркти (якщо його цілим побачиш).

46] Тут на нещасних людей (з них одні боронитись хотіли,

47] Інші -тікати, а хто й ворухнутись не міг з переляку)

48] Змій налетів: тих зубами шматує, а цих у смертельних

49] Губить обіймах, отрутою чорною-інших вбиває.

50] Ось уже й сонце стрімке вкоротило під полудень тіні.

51] З дива не сходить Агенора син: де ж це баряться друзі?

52] Вирішив слідом піти. На плечах його зідрана з лева

53] Шкіра жовтілася; ратище й спис проти сонця блищали

54] Вістрям залізним, але його дух - над усяке' залізо.

55] Тільки-но в ліс увійшов і побачив тіла бездиханні,

56] Велета-змія над ними, що все ще лизав страхітливі

57] Рани на жертвах своїх язиком криваво-червоним,-

58] «Я відомщу за вас, друзі,- сказав,- а якщо не судилось -

59] То приєднаюсь до вас!» І правицею брилу камінну,

60] Мовивши те, підхопив і пожбурив у лютого змія.

61] Сили такої удар похитнув би й твердині високі

62] Разом із муром міським, але змій залишився без рани:

63] Панцир його захистив - луска невразлива блискуча,

64] Темно-синява твердь удар небувалий відбила.

65] Та не встояла й твердь перед списом гостроконечним:

66] Він йому в спину гнучку посередині з розмаху впився,

67] Глибоко вістрям залізним проникнувши в нутрощі змія.

68] Той озирнувся на спину свою; скаженіючи з болю,

69] Рану побачив, і, списа держак ухопивши зубами,

70] Довго і в той бік, і в другий хитає ним, поки із спини

71] Якось не вихопив, тільки в кістках наконечник остався.

72] Щойно тоді, роз'ятривши рану живу, запалав він

73] Звичним гнівом своїм - набубнявіла жилами шия,

74] Слина біляста запінилась в пащі, роззявленій хижо;

75] Стогне, дзвенить під лускою земля, й отруйливий, чорний

76] Подих із горла його, мов із Стіксу, снується в повітрі.

77] Сам же, звиваючись, то в величезне кільце своє тіло

78] Скрутить, а то на весь зріст, мов найвища жердина, зметнеться.

79] Ось уже стрімко вперед, мов бурхлива ріка в повноводдя,

80] Рине й грудьми на своєму шля.ху повергає дерева. [52]

81] Трохи подавшись назад, Агенора син відбиває

82] Шкірою лева цей змієвий шал, цю загрозливу пащу,

83] Спис наготові тримаючи. Той, очманівши від люті,

84] Марно залізо гризе і скрегоче по вістрі зубами.

85] Вже піднебіння трійливе його починає спливати

86] Кров'ю; від неї зелена трава червониться довкола.

87] Рана, одначе, була невеликою: змій од удару

88] Ще відхилявсь і, задкуючи, вражену шию відводив,

89] Щоб не засіло й у ній, заглибившись, гостре залізо.

90] Тут щойно Агенорід, устромивши спис йому в горло,

91] Став наступать, не пускаючи списа, й до дуба, нарешті,

92] Змія притис, і пробив йому шию і дуб одночасно.

93] Дуб, застогнавши, зігнувсь од ударів хвостатого змія,

94] Що навалився на стовбур дзвінкий усією вагою.

95] Поки зчудований Кадм обдивляється тіло простерте,

96] Голос раптово почув, хоч не міг розпізнати спочатку

97] Звідки, та ясно почув: «Дивуєшся, Агеноріде,

98] Як того змія здолав? За хвилину й ти будеш змієм».

99] Той остовпів і поблід на обличчі, мов розум утратив,

100] Дибом волосся йому піднялось, похололому з жаху.

101] Тут опікунка його, Паллада, злинувши з неба,

102] Кадмові землю орати велить і сипати в неї

103] Змієві зуби, з яких прорости має Люд войовничий.

104] Тільки-но скиба за плугом лягла, в борозну вже ті зуби

105] Сипле, як велено, Кадм - сівач умирущого роду.

106] Тут же (нелегко й повірити в Те) ворухнулися скиби,

107] Й де борозна була - вістря списів заблищали спочатку,

108] Згодом шоломи зійшли, захиталися китиці грізні,

109] Далі зринають обтяжені зброєю плечі, й погруддя,

110] Й руки - стіною піднявся засів щитоносного люду.

111] Так у театрі, коли під час свят опадає завіса,

112] Постаті різні ростуть: появляються спершу обличчя,

113] Потім - все інше повільно на світ наче з дна випливає,

114] Поки, врешті, й нога на краю підмостків не стане.

115] Знову за зброю хапається Кадм, не виходячи з дива.

116] «Кинь! - йому крикнув один із мужів, що з землі народились.-

117] Кинь! X втручатись не смій до наших боїв міжусобних!»

118] Мовивши, тут же сусіда свого, земнородного брата,

119] Гострим ударив мечем, але й сам загибає від списа.

120] Довго й убивця не жив: через рану під серцем глибоку

121] Тут же видихнув те, що вдихнув нещодавно, повітря.

122] Щойно з'явившись, лягають ряди в бойовищі кривавім.

123] Брат на брата встає, щоб за хвилю обом їм упасти.

124] Так ось юнацтво коротковічне, кривавлячи землю,

125] Рідну матір, об неї грудьми, розгарячене, б'ється.

126] П'ятеро воїнів ще не зітнулись; один з них, Ехіон,

127] „Голос Трітонії вчув і, на землю кинувши зброю, [53]

128] Мир обіцяє братам, вимагаючи сам у них миру.

129] їх тоді взяв у підмогу собі пришелець сідонський,