Метаморфози

822] Ще раз, що сили було, намагалася випрямить спину,

823] Та ціпеніють суглоби колін, розпливається тілом

824] Холод, а жили, втрачаючи кров, леденіють і бліднуть.

825] Як - непоправна напасть! - розповзається тілом повільно

826] Рак, що до хворих частин усякчас долучає здорові,

827] Так, і життєві шляхи забиваючи, й дихання тепле,

828] Холод мертвотний, в'язкий проникає нещасній у груди.

829] Не намагається слова сказать, та хоча б намагалась -

830] Виходу голос не мав: кам'яніло їй горло, й у камінь [49]

831] Перемінилось лице, не жива - кам'яна вже сиділа.

832] Білим той камінь не був: від думок її темним зробився.

833] Так покаравши зухвалі слова і думки нечестиві,

834] Внук Атланта піднявся в ефір і, розправивши крила,

835] Край, що втішається йменням Паллади, мерщій покидає.

836] Тут його батько гукнув. Притаївши, що мова тим разом

837] Йде про кохання,- «Велінь моїх,- каже,- сповнителю вірний,

838] Часу не гай, а з висот, як то звично тобі, зісковзнувши,

839] Мчи в ту країну, що з правого боку їй видно на небі

840] Матір твою. Цю країну Сі донською звуть поселенці.

841] Там серед гір оддалік ти володаря стадо побачиш

842] На пасовищі; його й заверни до берега ближче».

843] Мовив - і тут же, зігнаний з гір, до берега моря

844] Жваво спішить молодняк, де володаря славного донька

845] В колі тірських дівчат погуляти частенько любила.

846] Згоди між ними нема, не люблять у парі ходити

847] Влада найвища й любов. Занедбавши свій скіпетр владичий,

848] Батько й керманич богів, хто в правиці зброю тримає -

849] Триязиковий вогонь, хто кивком може світ сколихнути,

850] Перемінивсь у бика, й, замішавшись до стада теличок,

851] Гучно порикує, й гордо по травах м'яких походжає.

852] Білий він весь, наче сніг, по якому іще не ступала

853] Жодна нога, над яким не проносився Австер сльотливий.

854] Шия - в м'язах тугих, від лопаток підгорлина висне;

855] Роги, хоч, може, й не надто круті, та подібних, напевно,

856] Не відточив би й митець; самоцвітами ясними сяють.

857] Погляд не грізний, однак, та й широке чоло не похмуре,

858] Лагідним він видається. Дивує Агенора доньку

859] Те, що красивий такий, що й не думає бити рогами.

860] Та, хоч який він м'який, підступитися зразу боїться.

861] А за хвилинку вже китицю квітів йому простягає.

862] Радість бурхливу закоханий чує, і руки їй лиже

863] В передчутті насолод, і жагу свою ледве тамує.

864] То по зеленій травиці, пустуючи, б'є він ногами,

865] То на жовтавий пісок білосніжним боком кладеться.

866] Вже й перестала боятись його, вже й він дозволяє

867] То поплескати по грудях себе, то вінком із весняних

868] Квітів роги вінчать. Нарешті зважилась діва

869] Сісти на нього: чия була спина під нею, не знала.

870] Бог же з твердої землі та сипкого піску непомітно

871] Входить у хвилю, лукавий, а далі - рівниною моря,

872] Де лише небо й вода, грудьми розсуваючи хвилю,

873] Він полонянку везе. Вона ж озирається, зблідла,

874] На побережжя. Взялася за ріг однією рукою,

875] Другу - на спину поклала; під вітром одежа лопоче.

КНИГА ТРЕТЯ

1] Потім Юпітер, оманливий образ бика з себе знявши,

2] Знову собою зробивсь, на діктейських полях оселився.

3] Батько тим часом велить, щоб дочку, яку викрали в нього,

4] Кадм будь-що відшукав, а ні - то грозить, що вигнанням

5] Тут же скарає його - злочинний і благочестивий.

6] Світ обійшовши (та хто потаємні діла Громовержця

7] Міг би вгадати?), від батька тікаючи, край свій лишивши,

8] Так і блукає Агенора син, і в оракула Феба

9] Просить поради, не знаючи, де йому врешті б осісти.

10] «В полі,- Феб одповів,- тобі стрінеться біла корова,

11] Що під ярмом не була, що й не бачила плуга кривого.

12] Підеш за нею слідком, і там, де корова приляже,

13] Стіни зведи, і нехай твоє місто «Беотія» зветься.

14] Тільки-но втішений Кадм із Кастальської вийшов печери,

15] Бачить, полем без нагляду йде собі гарна телиця;

16] Глянув на шию - ніякої мітки, щоб людям служила.

17] От він і йде невідступно за нею, і Фебові мовчки

18] Дяку складає за те, що вказав йому певну дорогу.

19] Вбрід перейшли вже Кефіс і рівнини Панопи минули;

20] Тут зупинилася дивна телиця й, піднявши до неба

21] Лоб свій, рогами оздоблений, раптом замукала лунко.

22] Потім на тих, що за нею ішли невідступно, зирнувши,

23] Звільна боком гладким прилягла на траву соковиту.

24] Вдячністю повниться Кадм, на коліна впавши, цілує

25] Землю чужу, невідомим полям поклонився та горам.

26] Жертву Юпітеру скласти бажаючи, слугам велить він

27] Для у зливання води зачерпнути з джерел найчистіших.

28] Темний праліс там був, не торкнутий вістрям сокири;

29] В ньому - печера глуха. Кам'яні віковічнії брили,

30] Споєні часом, правили їй за склепіння могутнє.

31] Били дж«рела довкіл. У глибинах тієї печери

32] Жив собі Марсовий змій: мерехтить золотий його гребінь,

33] Очі вогнем палахтять, набухає отрутою тіло, [51]

34] Три язики миготять, три ряди зубів-частоколів.

35] Тільки-но вихідці з роду тірійського в той непроглядний

36] Ліс нещасливо заглибились, тільки-но дзбан, задзвенівши,

37] Хвилю прозору черпнув,- у цю ж мить із лігва кам'яного