Метаморфози

130] Зводячи мури міські, як велів йому ,Феб-ясновидець.

131] Ось уже й Фіви стоять! І, здавалося б, що й на вигнанні,

132] Кадме, тобі усміхається щастя: з Венерою й Марсом

133] Ти споріднився; чимало заважила й знатність дружини,

134] Стільки ще дочок, синів та улюблених паростків роду -

135] Внуків, уже юнаків! Але завжди людині чекати

136] Слід на останній свій день: щасливим назвать когось годі,

137] Поки не вмре й не зів'ється над тілом вогонь похоронний.

138] Та серед щастя й удач причиною першого болю,

139] Кадме, внук тобі став, що раптово зробився рогатим.

140] Потім - кров'ю господаря ситі мисливські собаки.

141] Втім, коли зважиш усе,- не злочин у цьому побачиш:

142] Виявиш Долі вину, бо ж помилка - не злодіяння.

143] Горб височів, де не раз хижаків убивали на ловах.

144] Полудень саме надходив, коротшали тіні довкола.

145] Сонце від'двох своїх меж зависло на віддалі рівній.

146] Друзів-мисливців тоді по глухих, бездоріжних яругах

147] Словом погідним юнак гіантійський скликає до себе:

148] «Досить вже сіті й списи нам на ловах кривавити, друзі!

149] Нині щасливим був день. А завтра, коли на рожевім

150] Повозі знов нам Аврора заблисне - тоді, відпочивши,

151] Діло продовжим своє. Тепер ось од Заходу й Сходу

152] Рівно Феб віддаливсь: аж порепалось поле від спеки.

153] Вже відпочити пора, то згорніть вузлуваті тенета».

154] Роблять, як велено, ті,- відкладають лови на завтра.

155] Діл був, сосною порослий увесь і струнким кипарисом,

156] Звався «Гаргафія» він - заповідна діброва Діани.

157] Десь у найдальшім куточку діброви ховалась печера,

158] Скромна, без жодних прикрас, та не згірш од митця там явила

159] Хист свій природа сама: склепіння тієї печери

160] Дугоподібне вона з ніздрюватого каменю склала.

161] Зліва струмок гомонить, кришталевою хвилею грає.

162] А по боках моріжок охопив його, наче окрайком.

163] Тут богиня лісів після ловів утомливих часто

164] Тіло дівоче в прозорій воді холодити любила.

165] От, прийшовши туди, вона спис, і послаблений лук свій,

166] І сагайдак віддає зброєносиці німфі, а друга

167] Руки мерщій простягла -- від богині одежу приймає.

168] Дві - роззувають її, а з усіх найздібніша Крокала,

169] Донька Ісмена-ріки, хвилясте волосся Діани

170] В'яже майстерно вузлом, хоч своє розпустила по плечах.

171] Воду тим часом черпають Нефела, Гіала, Раніда,

172] Псека, Фіала - й по вінця наповнюють дзбани опуклі.

173] Поки Тітанія тіло своє неквапливо зливає,

174] Кадма внук у той час, полювання удатне відклавши, [54]

175] Гаєм незнаним іде навмання, і тут ненароком

176] (Видно, вже доля така!) забрідає в той закут священний.

177] Тільки ввійшов під склепіння глухе, де джерела струмились,

178] Німфи, що вже роздяглись, нежданого вгледівши гостя,

179] Вдарили в груди себе й розкричалися так, аж луною

180] Гай оді звавсь, а тоді, обступивши Діану юрбою,

181] Тілом своїм приховали її; вона зростом, одначе,

182] Серед усіх виділялась - на голову вища, ніж інші.

183] Як запалає хмаринка не раз, коли променем сонце

184] Здалеку вразить її, як багрянцем горить Зоряниця,

185] Так, без одежі побачена, вся зашарілась Діана.

186] Хоч і нелегко було ворухнутись в оточенні подруг,

187] Боком вона повернулась-таки й озирнулась за плечі,

188] Та не було під рукою стріли, а так їй.хотілось

189] Лука напнути в ту мить! Дотягнувшись устами до хвилі,

190] Порскає нею в лице юнака; оросивши й волосся,

191] Так йому, мстива, майбутню біду пророкує та горе:

192] «Йди та розказуй тепер, коли щось розказати зумієш,

193] Як ти роздягнену бачив мене». Не додавши ні слова,

194] Оленя роги йому понад мокрим чолом підіймає,

195] Шию видовжує, над головою - загострює вуха,

196] Кисть у копито тверде перемінює, руки ж - у довгі

197] Ноги, а тіло вкриває густою плямистою шерстю,

198] В серце вселяє ще й страх: утікаючи, син Автоної

199] З дива не сходить: відкіль у ногах така прудкість береться?

200] Та, спостерігши у хвилі струмка свою голову й роги,-

201] «Горе!» - зойкнути мав, але так і не вимовив слова,

202] Лиш застогнав,- це й була його мова,- й сльози обличчям,

203] Вже не людським, попливли; тільки розум колишнім лишився.

204] Що тут робить? Чи додому, в палати, вернутись, чи в лісі

205] Сховок найти? Дома соромно буде, в гущавині - страшно.

206] Поки вагався, помітили пси його. Першими двоє

207] Гавкіт зняли - Іхнобат, що нюх мав гострий, з Мелампом.

208] Кноським був Іхнобат, Меламп - спартанської крові.

209] Далі - ринули всі, залишаючи й вітер позаду:

210] Памфаг, Доркей, Орібаз - гончаки чистокровні аркадські -

211] Дужчий за всіх Неброфон, Лелапа й Терон жорстокий,

212] Бистрий гончак Птерел і чуйний Агр, а за ними -

213] Лютий Гілей - нещодавно кабан його іклом поранив;

214] Напа, вівчарка породиста, що народилась од вовка,

215] Пемена й Гарпія хижа з двома щенятами разом,

216] І сікіонський Ладон, що живіт наче втягує в себе,

217] Ті грі д, Алкея, Дромад, Канакея завзята, й Стіктея

218] І білосніжний Левкон, і чорний скуйовджений Асбол,

219] Дужий Лакон і Аелл, витривалий у бігу стрімкому,

220] Фой, швидкий Кіпріон у парі з братом Лікіском,