Метаморфози

20] Схожий на миле дівча. Ти Схід покорив аж до краю,

21] Де омиває засмалену Індію Ганг повноводий.

22] Двох святотатців скарав: Пентея й Лікурга, що гордо

23] З міді сокиру двосічну носив; потопив і тірренців.

24] Рисі послушні тобі: їх пара в упряжці кориться

25] Віжкам оздобним твоїм. За ними - сатири, й вакханки,

26] Й старець, Сілен,- то в руці з посошком він бреде напідпитку,

27] То на повільнім ослі, непевно тримаючись, їде.

28] Всюди, куди б тільки ти не прийшов,- і юнацькі, й жіночі

29] Заклики гучно звучать, аж гудуть під долонями бубни,

30] Гнута.відлунює мідь, не стихає дірчаста сопілка.

31] «З миром, ласкавий, прийди!» - до обряду, як велено, ставши,

32] Просять жительки Фів. Тільки Мінія дочки зостались

33] Дома, врочистий зневажують день рукоділлям невчасним. [67]

34] То вони вовну прядуть, веретено кваплячи пальцем,

35] То запопадливо тчуть, то рабинь спонукають до праці.

36] Легко пускаючи нитку з-під пальця, сказала одна з них:

37] «Поки, зібравшись на свято придумане, інші дармують,

38] Ми, котрі пильно Палладі слугуємо, кращій богині,

39] Мову по черзі ведім то про се, то про те, щоб корисна

40] Легше нам рук наших праця ішла, щоб години повільні

41] Швидше спливали - незайнятий слух веселім одна одній».

42] Задум сподобався їм. «Ти й почни щось!» - пожвавились сестри.

43] Та завагалася: «Що б тут почати?» А знала всіляке;

44] «Може, про те оповім, вавілонська Деркетіє, спершу,

45] Як Палестинського озера хвилі -в те вірять усюди -

46] Вкривши лускою тебе, твій природжений вигляд змінили.

47] Може, згадаю про те, як дочка' твоя, в пір'я зодягшись,

48] Пізні роки свої часто на білих проводила вежах.

49] Може, й про те, як силою зілля та чарів наяда

50] Зайшлих могла юнаків у безмовних риб обертати,

51] Поки й сама не вдяглась у луску. Чи про те, як од крові

52] Чорні тепер, а не білі смоковниця ягоди родить».

53] Вибравши оповідь цю про подію не кожному знану,

54] Так почала, поки з вовни тонесенька нитка снувалась:

55] «Тісба й Пірам, той - вродою перший поміж юнацтва,

56] Та - найчарівніша серед дівчат, що їх Схід колись бачив,

57] Дім побіч дому жили, де муром високим із цегли

58] Місто довкіл обвела, за переказом, Семіраміда.

59] Отже, сусідство близьке зазнайомило їх і зріднило.

60] Далі - зміцніла любов; дійшло б до весілля по праву,

61] Тільки не згодні батьки. На одне лиш нема заборони:

62] Палко любились вони, перейнявшись чуттям обопільним.

63] Свідків нема в них: то знаками мову ведуть, то кивками.

64] Пломінь же, хоч приховай, розгориться, прихований, дужче.

65] Здавна щілинка була у стіні, для домів їхніх спільній,

66] Мабуть, іще відтоді, як будинки ці два поставали,

67] Хиби тієї ніхто, хоч минали віки, не помітив.

68] Око ж любові метке: ви ж бо перші, її спостерігши,

69] Стали розмову крізь неї вести; через отвір вузенький

70] Скільки то лагідних слів туди й сюди пролетіло!

71] Стануть, бувало, Тісба й Пірам: ця звідси, той - звідти,

72] Й тільки-но подих палкий з-за стіни переловлять обоє -

73] «Заздрісна,- шепчуть,- стіно! Чому заважаєш коханню?

74] Нам поєднатись дозволь! А коли завеликого просим -

75] Для поцілунку хоча б - невеликий це труд - розетупися.

76] Втім, ми твої боржники: бо ж тобі завдячувать мусим

77] Те, що можемо тут обмінятись хоч словом сердечним».

78] Так от, він тут, вона там, стіні глухій пожалівшись,

79] На ніч сказали: «Прощай!», до щілинки припали вустами,

80] Та поцілунок не міг, наче слово, пройти через неї. [68]

81] От, звістуючи день, вже зірки проганяє Аврора;

82] Зринуло сонце стрімке, осушило зарошені трави.

83] В звичному місці зійшлись. Пошепталися, тихо сплакнули,

84] Потім рішили під ніч,} коли все постихає довкола,

85] Потайки вийти надвір, підманувши сторожу, а далі,-

86] Хай лише вдасться покинути дім і міські забудови,

87] Щоб навмання по широкому полю обом не блукати,-

88] Біля могили Ніна зійтись і сховатись під тінню

89] Дерева. Дерево те - білосніжними вкрита плодами

90] Смоква струнка; недалеко від неї струмок був холодний.

91] Намір сподобався їм. Повільніше в води, здавалось,

92] День западав, неквапливо й ніч із глибин виринала.

93] Врешті, не рипнувши навіть дверима, проворно пірнула

94] В темряву Тісба. Своїх підманула й, закривши обличчя,

95] До гробівця підійшла й під умовлене дерево сіла.

96] Духу любов додала. Та ось по кривавій вечері

97] Суне левиця страшна з бичачою кров'ю на пащі

98] Прямо до того струмка, щоб докучливу спрагу згасити.

99] Тільки-но Тісба її запримітила в місячнім сяйві,

100] В темну печеру біжить, омліваючи вся, й по дорозі

101] Губить накидку легку, що з плечей, наче птиця, зметнулась.

102] От, нахлептавшись води, завертає до лісу левиця,

103] Та на своєму шляху, наступивши на те покривало,

104] Рве на шматочки кривавою пащею ніжну тканину.

105] Вийшовши дещо пізніше, Пірам незабаром побачив

106] Звіра глибокі сліди на піску - й сполотнів, на обличчі.

107] Далі й накидку тонку запримітивши в плямах кривавих,

108] Каже: «Одна тільки ніч, а закоханих двоє в ній згине,

109] З них же вона, лиш вона заслужила найдовшого віку.

110] Я провинився тут! Я тебе звів, нещаслива, зі світу!