Метаморфози

860] Поки ще бачить, мене хоче бачити, й так, задивившись,

861] Душу свою жалібну мені тихо в уста видихає.

862] Все ж у ту мить на лиці спокійнішою начебто стала».

863] Плакав герой, спогадавши це, плакали й ми, та в ту пору

864] Входить Еак із синами двома й до походу готовим

865] Військом новим - і Кефал привітав зброєносні загони.

КНИГА ВОСЬМА

1] Тільки-но, ясний звістуючи день, розігнала Зірниця

2] Темряву,- втишився Евр; набубнявіли в небі вологі

3] Хмари, й подався Кефал з Еакідами в море, діждавшись

4] Австрів, попутніх вітрів. Під їх подувом судна раніше,

5] Ніж сподівались, у гавань свою допливли без пригоди.

6] Мінос тим часом пустошить поля прибережних лелегів,

7] Щастя військове своє в Алкатоєвім пробує місті,

8] Де за володаря - Ніс благородний; на маківці в нього

9] Серед поважних сивин, багряніючи пурпуром чистим,

10] Волос виднівся один - запорука великої влади.

11] Вшосте вже місяць новий золотими рогами пишався,

12] Доля ж усе ще хисткою була: Перемога крилата

13] Все ще над полем завзятих боїв нерішуче кружляла.

14] Владарська вежа була, що до мурів дзвінких прилягала,

15] Де золоту свою ліру - так свідчить переказ - Латони

16] Син осяйний прихилив; зазвучав тоді й камінь од неї.

17] Ніса дочка на ту вежу, було, залюбки піднімалась,

18] Ще коли мир був, і звідти, метнувши камінчик у мури,

19] Слухала гомін дзвінкий. Так і в пору війни вона часто

20] З вежі тієї на Марсові герці дивитись любила.

21] З часом усіх поводатарів знала вона поіменно,

22] Зброю, і коней, і сагайдаки впізнавала кідонські.

23] Сина ж Європи, вождя, з-між усіх вона знала в обли*ччя

24] Краще, ніж слід було знати. Прекрасним він їй видавався

25] Завжди: чи то він на голову, підняту гордо, надіне

26] Свій буйноперий шолом, а чи візьме ясніючий міддю

27] Щит - йому все до лиця. А коли він у дужій правиці

28] Ратище довге розгойдував,- діва й тоді вихваляла

29] Вправність і силу його. А коли напинав широченний

30] Лук, щоб несхибну пустити стрілу,- присягалась, що тільки

31] Феб може стріли так легко пускати. Коли ж він обличчя,

32] Знявши блискучий шолом, одслоняв, чи в плащі пурпуровім

33] На білосніжного сівши коня, на барвисту попону, [135]

34] Поводом туго стягав рисакові запінену морду,-

35] Діва вмлівала тоді й, задивившись на нього, втрачала

36] Розум, щасливим здавався їй спис, що не раз у правицю

37] Брав його Мінос, щасливим - і повід у нього в долонях.

38] Прагне у табір чужий - о коли б це можливо! - майнути

39] Кроком дівочим легким. Із високої вежі готова

40] Кинутись прямо туди, де розставив укріплення кноський

41] Ворог, або відчинить перед ним мідноковані брами,-

42] Все, чого б Мінос хотів, те зробила б. Тим часом сиділа

43] Й так, дивлячись на Діктейця намет білосніжний, до себе

44] Мовила: «Клясти цю прикру війну, чи радіть їй,- не знаю:

45] В ній моє горе, бо той, в кого я закохалася,- ворог;

46] В ній, проте, й щастя: без неї коханого б я не пізнала.

47] Втім, як заложницю взявши мене, цю війну припинити б

48] Міг він: і миру заруку, й супутницю б мав одночасно.

49] Вірю тепер, що сам бог запалитися міг до тієї,

50] Що народила тебе, незрівнянного в силі та вроді.

51] П'яна була б я од щастя, коли б, у повітрі змахнувши

52] Крилами, в таборі кноського владаря враз опинилась.

53] Там не таїлася б я, запитала б, яке він за мною

54] Придане б мати хотів. Якщо батьківські вежі, то краще

55] Хай пропадає жаданий мій шлюб: не піду я на зраду,

56] Щоб догоджати собі! А проте переможцю піддатись -

57] Це не така вже біда, якщо той переможець ласкавий.

58] Врешті, війну він веде справедливу - за вбитого сина,

59] Сильний і правдою він, і військами, що стали за правду.

60] Нас переможуть-таки. То чому ж, коли місто повинно

61] Впасти,- крізь мури ці Міносу має дорогу прокласти

62] Марс, а не пристрасть моя? Чи не краще б йому без убивства

63] Та зволікань перемогу здобути, без крові своєї:

64] Я ж усе більше боюсь, щоб тебе ненароком у груди,

65] Мі носе, хтось не вразив. Та чи трапиться десь такий нелюд,

66] Щоб кровожерливим списом навмисно націлився в тебе!

67] Задум подобавсь мені. Так і буде: з собою і край свій

68] Міносу в придане дам і тим самим покінчу з війною.

69] Задум, однак,- ще не все: біля входів усіх - охорона;

70] Батько пильнує, чи брами зачинені. Рідного батька

71] Я, нещаслива, боюсь. Він один - проти мрії моєї.

72] О, якби з ласки богів не було в мене батька! Та, врешті,

73] Кожен - сам собі бог: боязким не сприятиме доля.

74] Інша, таким ось вогнем запалившись, напевно б, одразу

75] Всі перешкоди змела, що стоять на шляху до любові.

76] Може, я слабша від інших жінок? Але ж кинутись можу

77] І на мечі, й у вогонь. Ні про меч тут, одначе, не йдеться,

78] Ні про вогонь - про один тільки батьковий волос багряний,-

79] Він-бо для мене дорожчий од золота; він лиш єдиний

80] Може мене ощасливити, те, чого прагну,- здійснити». [136]

81] Мовила так. А між тим годувальниця дум невсипущих -

82] Ніч западає, і визріла в темряві чорна зухвалість.

83] Першому спокою всі піддались, що розслаблює тіло

84] Після турботного дня. Потихеньку дочка проникає