Метаморфози

85] В батькову спальню і - злочин нечуваний! - зрізує в нього

86] Згубний отой волосок. Нечестивою здобиччю горда,

87] Вже поспішає вона; залишивши позаду й ворота,

88] Станом ворожим (аж так на заслугу свою уповає!)

89] До владаря підійшла. Він здригнувсь на таку її мову:

90] «Пристрасть мене на цей злочин підбила: я, Нісова донька,

91] Скілла, тобі оддаю і свої, й свого батька пенати.

92] Жодної плати, крім тебе, не хочу. Візьми ж цей багряний

93] Волос, палкого чуття мого знак, і вважай, що не волос -

94] Голову батька вручаю тобі!» Й подає лиходійка

95] Міносу дар свій, простягши правицю. Та він одсахнувся

96] Вражено й так відказав на цей вчинок її небувалий:

97] «Геть хай із світу свого проженуть тебе жителі неба,

98] Нашого віку ганьбо! Хай земля відцурається й море!

99] Не потерплю ж я того, щоб колиска верховного бога,

100] Кріт, що є світом моїм, був притулком такому страхіттю!»

101] Мовивши те, ворогам переможеним видав закони,

102] Бо справедливість любив над усе, й повелів одв язати

103] Прив'язі й веслами гнати на Кріт мідноковані судна.

104] Скілла, помітивши з берега судна, збагнувши нарешті,

105] Що не отримати їй від вождя нагороди за злочин,

106] Слів для благань не знаходячи, гнівом страшним вибухає.

107] Руки простягши, кричить,- розлючена, простоволоса:

108] «Гей, чужоземцю, куди ж ти, куди ж ти пливеш без тієї,

109] Що над вітчизну, над рідного батька добро твоє ставить?

110] О безсердечний, куди ж ти, чия перемога - це злочин

111] Як і заслуга моя? Чи твоєї душі не зм'якшили

112] Дар мій, кохання моє? Не розчулило те, що тобою,

113] Тільки тобою живу? Бо куди ж нещасливій податись?

114] Може, в свій край? Він подоланий. Втім, коли б навіть був вільний,

115] Зрада туди мені йти не дозволить. То, може, до батька?

116] Він - мій дарунок тобі. Громадяни мене зневажають,

117] Та й для сусідів я - приклад жахливий. Вигнанкою світу

118] Стала я з тим, щоб один тільки Кріт мене міг прихистити.

119] Ти ж, коли шлях і туди перетнеш мені, тут залишивши,-

120] Значить, тебе не Європа зродила, а Сірти суворі,

121] Австрами гнана Харібда, вірменського краю тигриця.

122] Ти - не Юпітера син; твою матір, Міносе, викрав

123] Не перевтілений бик, все це - вигадки: справжнім биком був,

124] Диким до того ж, який і не відав ніколи любові,

125] Той, що тебе породив. Тож карай мене нині по праву,

126] Батьку мій, Нісе! Втішайтеся, мури, котрі я посміла [137]

127] Зрадити! Смертної кари за це, присягаюсь, я гідна.

128] Хай, проте, смерть заподіє мені хтось із тих, кого підло

129] Зрадила я! Чи ж тобі, кому злочин приніс перемогу,

130] Бути мені за суддю? Хай мій гріх щодо батька й вітчизни

131] Ляже на плечі твої. Тобі й справді до пари дружина,

132] Що, дерев яним зображенням хитро бика підманувши,

133] Плід понесла в своїм лоні подвійний. Але ж чи сягає

134] Голос мій слуху твого? Чи вітри тільки звук невиразний

135] Морем так само женуть, як і судна твої, о невдячний?

136] Хто б дивувався тепер, що бика замість тебе воліла

137] Взяти за мужа собі Пасіфая: ти більше мав люті.

138] Горе! Чого ж я стою? Веслярі вже розрубують, чую,

139] Хвилю дзвінку, а зі мною й земля моя вже відступає.

140] Та не поможе тобі, хто забув про моє добродійство,

141] Квапитись так: дожену й, за корму луковидну вхопившись,

142] Буду пливти, з кораблем нерозлучна». І стрибнула в море,

143] Вже й до корми дотяглася (жага їй примножила сили),

144] Вже он за кноським судном, невідчепна супутниця, в'ється.

145] Батько її спостеріг (перемінений в хижого птаха,

146] Він понад морем ширяв, жовтуваті розправивши крила),-

147] Тут же на неї упав, щоб ударити загнутим дзьобом.

148] Та ж, налякавшись, корму відпустила, вже падала в море -

149] й тут мов легкий вітерець їй не дав доторкнутись до хвилі:

150] Крила були - замінилась у птицю й вона, що на згадку

151] Про волосок, по-злочинному зрізаний, зветься «Кіріда».

152] Мінос, як тільки торкнувсь кораблями землі куретідів,

153] Сотню биків на жертовники вічним богам у подяку

154] Склав і в палатах своїх порозвішував здобич багату.

155] Роду неслава тим часом зросла: материнської зради

156] Свідченням явним була дивовижна двотіла потвора.

157] Вирішив Мінос усунуть цей сором зі спальні своєї,

158] В дім незвичайний його, під склепіння глухе, помістивши.

159] Сам винахідник Дедал, із митців найславніший у світі,

160] Звів цю будівлю складну: переплутавши знаки, химерним

161] Плетивом різних ходів будь-кому міг там око змилити.

162] Так от фрігійський Меандр течією прозорою в полі

163] В ється: то наче назад, то повзе вже вперед непомітно,

164] Хвилю зустрічну в потік свій приймаючи, вічно рухливий,

165] То до верхів'я свого, то до моря відкритого зверне

166] Хвилю грайливу, хистку. Так облудно й Дедал заплітає

167] Безліч усяких доріг; навіть сам із глибин лабіринте

168] Ледь до порога вертавсь: так ходи хитромудро петляли!

169] Там і загнали того, хто биком водночас був і хлопцем.

170] Там він і крові актейської двічі напивсь, але втретє,

171] З дев'ятиліттям новим, переможений, вже не напився:

172] Двері, що вдруге ніхто в них не входив, удруге побачив