Метаморфози

350] «Фебе! - шепнув Ампікід,- я ж тебе шанував і шаную,

351] Вияви ласку й мені: поможи того звіра поцілить!»

352] Вислухав бог і, що міг, те зробив: кабана таки вдарив

353] Спис Ампікіда, не зранив, однак: на льоту йому збила

354] Вістря залізне Діана; мети досягло тільки древко.

355] Тут аж запінивсь кабан, розбуявсь, наче грім у негоду:

356] Полум'ям очі блищать, блискавиці з грудей видихає.

357] Камінь із пращі напнутої пущений так невідхильно

358] Мчить на твердині, наповнені військом, або на високі

359] Мури, як дик ошалілий - у гурт юнаків із розгону [142]

360] Вклинивсь. Лежать уже ті, що праворуч на чатах стояли:

361] Евпалам із Пелагоном; уже відтягнули їх друзі.

362] Від блискавичного ікла й Енесім не зміг ухилитись,

363] Гіппокоонта нащадок: намірився вдатись до втечі,

364] Зблідлий, та пізно було - підколінки підтяті ослабли.

365] Може б, і Нестор-пілосець, троянських часів не діждавшись

366] Там свою голову склав, та на списі, немов на жердині,

367] Він із розгону стрибнув між галуззя найближчого дуба -

368] Звідти, врятований чудом, на ворога-вепра дивився.

369] Дик, свої ікла між тим нагостривши об корінь дубовий,

370] Смертю вже знову грозить і, блискучою зброєю гордий,

371] Зранює іклом кривим Еврітідові-велетню литку.

372] Два близнюки, що зірками не стали ще в небі, тим часом

373] На білосніжних гарцюючи конях, брати нерозлучні,

374] З виду прекрасні, ставні, ненастанно в руках потрясали

375] Гостроконечні списи, їх метнути постійно готові.

376] Певно б, і влучили вепра, коли б не пірнув, щетинястий,

377] В дебрі, куди не прорветься ні кінь, ані спис не проникне.

378] Кинувсь туди й Теламон запальний, та, спіткнувшись об корінь,

379] Раптом на повнім бігу на землі розпластавсь, -необачний.

380] Поки його піднімає Пелей, вже стрілу бистролетну,

381] Вигнувши лук свій, пустила в гущавину діва-тегейка.

382] Звіру під вухом застрягла стріла, тільки злегка дряпнувши

383] Шкіру, й щетина там кров'ю забарвилась ледве помітно.

384] Кажуть, тим успіхом першим не так сама діва пишалась,

385] Як Мелеагр: саме він, запримітивши кров на щетині,

386] Друзям на неї увагу звернув, а мисливиці юній,-

387] «Честь і хвала за цей постріл,- сказав,- тобі буде по праву!»

388] Соромно стало мужам, бадьорять один одного; криком

389] Духу собі додають і списи безуспішно метають:

390] Ні розмахнутись, мовляв, ні прицілитись тут неможливо.

391] Ось на загибель свою топірець ухопивши двосічний,

392] Кинувсь Аркад: «Ану, місце мені! Покажу вам,- гукає,-

393] Як над жіночою зброєю верх бере ця, чоловіча!

394] Хоч під опікою звір у мисливиці - доньки Латони,

395] Все ж упаде під моїм топірцем на очах у Діани!»

396] Так ото він похвалявсь і сокиру двобічну рішуче

397] Над головою підняв, її в руки обидві узявши.

398] Звівсь для удару навшпиньки, подався вперед, але першим

399] Вепр на сміливця напав: увігнав йому два блискавичні

400] Ікла під низ живота, де смертельною рана буває.-

401] Впав після нього й Анкей; розповзлись на землі біля нього

402] Кишки, що кров'ю набухли, земля багряніє довкола.

403] Вийшов на звіра тоді Пірітой, Іксіона потомок,

404] Ратищем довгим усе потрясаючи в дужій правиці.

405] «Стань трохи далі, дорожчий мені над життя моє власне,

406] Втіхо моєї душі! - йому крикнув Егід,- бо й хоробрим [143]

407] Далі стояти не гріх. Не повторюй помилки Анкея!»

408] Мовив і списа метнув із важким наконечником мідним.

409] Добре метнув, і, можливо, всміхнулася б доля Тесею,-

410] Лиш, на гілляку натрапивши, спис відхилився від цілі.

411] Потім метнув ще Ясон, але й тут несподівано втрутивсь

412] Випадок: спис Келадона прошив замість дикого звіра

413] Й, нутрощі вирвавши, вістрям червоним у землю заглибивсь.

414] Двічі метнув Мелеагр: із списів його перший - у землю,

415] Другий - у вигнуту спину страховиська глибоко вбився.

416] Поки шаліє кабан, завертівшись, як вихор, од болю,

417] Поки розбризкує піну криваву й похрюкує грізно,

418] Той, хто поцілив - не гається: вибравши мить відповідну,

419] Ратище довге гладке заганяє йому під лопатку.

420] Скрикнули, радісно друзі; потиснути хоче негайно

421] Всяк у правиці своїй переможця щасливу правицю.

422] Аж. заніміли на вид хижака: на землі розпростертий,

423] Він видається немовби ще більшим, ще й досі вселяє

424] Страх, але кожен кольне: хоче кров його мати на списі.

425] А переможець, ногою притиснувши голову звіра,-

426] «Здобич ця,- каже,- по праву твоя, нонакрійська красуне,

427] По справедливості й славу та честь розділю я з тобою».

428] Тут же він діві дарує страшною щетиною вкриту

429] Шкуру й оздоблену грізними іклами голову вепра.

430] Милий дарунок їй, милий і той, хто подав цей дарунок.

431] Інші - позаздрили; чутно було невдоволений гомін.

432] Ось, замахавши руками, взялись на все горло кричати

433] Тестія гнівні сини: «Ану кинь це й на честь чоловічу,

434] Жінко, не смій зазіхать! І не дуже на вроду надійся,

435] Щоб не покинув тебе переможець, хоча й закохався!»

436] В неї - цей дар відняли, дарувати можливість - у нього.

437] Не потерпів тут нащадок Маворта; скипівши від люті,-