Метаморфози

615] «Байку ти нам, Ахелою, повів: не така вже велика

616] Сила богів, щоб і вигляд могли відбирати й давати».

617] Всі, як один, заніміли, безбожним обурені словом,

618] Передусім же - Лелег, і літами, й душею дозрілий.

619] Так він озвався: «Не має направду ні меж, ані міри

620] Неба могуть: що боги захотіли, те й станеться тут же.

621] Можу це вам довести. На фрігійських горбах біля дуба

622] Аипа гілляста росте; вколо них - огорожа низенька.

623] Закут цей бачив я сам: на рівнинах Пелопових був я

624] З волі Піттея, в краю, де колись панував його батько.

625] Побіч там є низина, нещодавно заселені землі,

626] Нині - мокляк, де болотні птахи собі гнізда звивають.

627] В образі смертного батько богів завітав туди; з ним же -

628] Син його, крила відклавши та різку,- потомок Атланта.

629] В сотні дверей вони стукали, втомлені: на ніч просились -

630] Сотні дверей тих глухими були, й лиш одні відчинились,

631] Хоч дерев'яні, низькі, під острішком із пруття й соломи.

632] В хижі тій пара стареньких жила - Філемон і Бавкіда.

633] Там поєднались вони молодими ще; там вони й пізні

634] Вкупі зустріли літа й не кляли свою вбогість-сусідку:

635] Легко й погідно жилося при ній невибагливій парі.

636] Марно б дошукувавсь ти, де господарі там, а де слуги:

637] Двоє їх - ось і весь дім; що велять, те й виконують - двоє.

638] Тільки-но жителі неба торкнулися скромних пенатів,

639] І, нахиливши чоло, завітали під крівлю низеньку,-

640] Старець мандрівцям утомленим лаву гостинно присунув, [148]

641] А господиня заслала її полотном груботканим.

642] Попіл, що теплим ще був, розгортає; вуглинки вчорашні

643] Зрушує з місця; їх листям сухим та легкою корою

644] Живить і подихом тихим старечим огонь роздуває.

645] Кілька полінець і в язанку хмизу приносить у хату

646] І підкладає в огонь тріскотливий під мідний казанчик.

647] З овочів, що на городцеві росянім муж назривав їх.

648] Гичку стинає. Він, вила двозубі тимчасом узявши,

649] • Із почорнілої балки похребтину зняв; обережно

650] Кусник тієї свинини надрізав і, щоб одварилась,

651] У казанок опустив, де вода булькотлива кипіла.

652] Різні розмови тимчасом ведуть вони, щоб подорожнім

653] Час непомітно спливав. Там, у закутку,-з бука цеберко

654] Вухом кривим на кілку, що в стіну був, забитий, висіло.

655] Воду нагріту в цеберко те ллють, щоб вони собі змили

656] Тіло пітне. Посередині - ліжко; у нього вербові

657] Поручні й ніжки. М який очерет-постіль заміняє.

658] Ще й застеляють його покривалом, котрим лиш у свято

659] Звикли вкривати постіль. Покривало - старе та плохеньке.

660] Тож, не гордуючи, слалось воно на вербовому ліжку.

661] Врешті, боги прилягли. Підіп'явшись, Бавкіда тремтливо

662] Столик до них підсуває, що ніжку мав третю коротшу.

663] Вирівняв їх черепок: господиня його під цю ніжку

664] Хутко підклала. Зеленою м ятою столик натерши,

665] Діви Мінерви двоколірний плід подала до обіду -

666] Терен осінній, що був заготовлений в осаді виннім;

667] Редьку, цикорій, оддавлений сир; біля нього поклала

668] Яйця, що в попелі їх підпекла на помірному жарі.

669] В глинянім посуді все це. Потому - прикрашений взором,

670] Також із глини, кратер вони ставлять, а побіч кратера -

671] Букові кухлі, всередині воском жовтавим политі.

672] Через хвилинку якусь уже подано страви гарячі;

673] Знову, хоча й не старі, на столі появилися вина.

674] Далі й вони поступилися місцем новій переміні:

675] Тут і горіхи, і сливи, й поморщені фініки, й смокви,

676] й свіжі, V широких кошах, запахущі плоди яблуневі,

677] й зірвані з лоз, що багрянцем взялись, виногрона солодкі,

678] Й меду стільник золотий. Над усім же - погідні та щирі

679] Лиця господарів, щедра - при вбогості дому - гостинність.

680] Бачать старенькі, однак, що в кратері вино непомітно,

681] Скільки б його не пили, самохіть відкілясь прибуває.

682] Страх огорнув їх, і, руки піднявши, слова молитовні

683] Стали шептати вони - Філемон боязкий і Бавкіда.

684] Просять, щоб їм вибачали за вбогість, за скромну гостину.

685] Був там один лиш гусак, їх садиби маленької сторож.

686] От вони й хочуть пожертвувать ним для богів милостивих. [149]

687] Він не давався, однак: виривався з-під рук їм і довго

688] Крилами бив, гелготів, і, нарешті, старих натомивши,

689] Якось забіг до гостей. Не дали вони скривдити птиці:

690] «Ми - невмирущі боги. Хай спіткає безбожних сусідів

691] Кара,- промовили,- ви ж не страшіться обоє: це лихо,

692] Праведні, вас омине, лиш виходьте з-під крівлі своєї

693] І на стрімкі верхогір'я, узвозами, слідом за нами

694] Разом рушайте!» Старенькі - не проти: з ціпком у правиці

695] Кроком непевним ідуть по стежині далекого схилу.

696] Близько й вершина була: вже напевно б туди долетіла

697] Пущена з лука стріла. Озирнулись обоє і бачать:

698] Діл затягнуло багном; понад ним - тільки їхня хатина.

699] Поки, зчудовані, тихо оплакують долю сусідів,

700] Хата стара, що й для двох затісна була,- їхня оселя,-

701] Храмом величним стає: де підпорки були, там колони,

702] Де була стріха гнила,- вже вилискує золото щире.

703] В мармур подвір'я вдяглось, а різьбою пишаються двері.