Метаморфози

793] Не заспокоїть її - нехай навіть мене перевершить.

794] Лиш не лякайсь, що дорога далека: візьми колісницю.

795] Зміїв крилатих візьми, щоб під хмарами правити ними».

796] Тут же й дала їх. Вона ж, колісницею злинувши в небо,

797] В Скіфський край прибула й на вершині гори льодяної,

798] Що називають Кавказом її, зупинила драконів.

799] Поле було кам яне, де й побачила німфа Голодну:

800] Нігтями там і зубами хирляву траву вигрібала.

801] Простоволоса, бліда; наче ями, темніли очниці,

802] Спраглі вуста запеклись, мов іржею роз їло їй зуби;

803] Шкіра напнулась суха, й було нутрощі видно крізь неї;

804] Де закругляються стегна, там кості тонкі виступали.

805] Там, де мав бути живіт,- тільки місце лишилось для нього;

806] Груди ж немов до хребта прикріплялися, мляві й обвислі;

807] Від худини їй суглоби побільшали; повипинались

808] Чашки колін; величезними ґулями видались п'яти.

809] Здалеку вздрівши її - підійти не наважилась ближче -

810] Волю богині звістила, й хоч тільки хвилину була там,

811] Хоч тільки що прибула туди, хоч і далеко стояла,-

812] Голод відчула-таки,- й колісницю назад повертає,

813] В край Гемонійський, повіддями кваплячи зміїв у небі.

814] А Голоднеча тим часом, дарма що в Церери й у неї -

815] Різні шляхи, догодить їй готова. Вже вітер худющу

816] До Ерісіхтона в дім переніс. Ось у спальню злочинця

817] Входить нечутно вона й оповитого сном непробудним,-

818] Пізня була, тоді ніч,- обома обнімає руками;

819] В нього вдихає себе: проникає в уста йому, в горло,

820] В груди й голодну жагу розливає по жилах порожніх.

821] Діло звершивши своє, покидає багатий плодами

822] Край і в убогу домівку вертається, в звичні печери.

823] Солодко сон Ерісіхтона «рилами ніжними все ще

824] Пестив. До їжі вві сні дотягнутись, голодний вже, прагне, [152]

825] Вже пережовує щось, хоч і крихти не має у роті,

826] Вже й проковтнути жадливо спішить, але що тут ковтнути? -

827] Замість добірних, привабливих страв поїдає повітря.

828] Врешті, прокинувся він, і розжеврене прагнення їсти

829] В жадібне горло йому й у нутро ненаситне запало.

830] Тут же б із їв усе те, чим багаті повітря, і землі,

831] Й води. Вгинається стіл перед ним, а йому - все замало:

832] їсть він і їжею марить. Чим можна було б накормити

833] Багатолюдні міста,- тих наїдків одній лиш людині

834] Мало: що більше наповнює шлунок, то більше бажає.

835] Як насититися море не в змозі, хоча й поглинає

836] Води всієї землі, прибережні й віддалені ріки,

837] Як загребущий вогонь, що ні міри не знає, ні стриму:

838] Дров цілі стоси зжере, а підкинь йому більше поживи,-

839] Більшої схоче, бо більшу вона в нього будить жадобу,

840] Так ось тоді й Ерісіхтон: наповненим їжею ротом

841] їжі весь час домагається. Ще не ковтнув, а вже знову

842] й знову ковтнути спішить, бо живіт, як не дивно,- порожній.

843] Так ось у прірву його живота й поспливав непомітно

844] Батьківський статок, та голод їдкий не пригаснув ні трохи,-

845] Як і раніше йому допікав, палахтів непокірним

846] Полум ям. Канули, врешті, в нутро всі пожитки; зосталась

847] Тільки єдина дочка,- не такий би належавсь їй батько!

848] Скоро й дочку він продав. Не признавши господаря, в тузі

849] Вийшла над море вона, простягнула долоні й сказала:

850] «Вирви з неволі мене, безталанницю, ти, хто невинне

851] В мене дівоцтво відняв!» - це Нептун був, кого закликала.

852] Вчув це володар морів, і коли, спохватившись, за нею

853] Пан її вже поспішав,- їй поставу і вид чоловічий

854] Дав непомітно й начиння у руки їй вклав риболовне.

855] Власник, на неї зирнувши: «О ти, хто шматочком поживи

856] Мідний гачок приховав і розмотуєш вудку,- промовив,-

857] Доброго лову тобі! Хай довірливо йде на приманку

858] Риба й відчує гачок лиш тоді, коли добре прикусить!

859] Дівчину бачив я тут, незачесану, в простому платті,

860] На побережжі морськім, саме тут, де ти ловиш, стояла.

861] Де ж вона? Ось і сліди її ніг на піску обірвались».

862] Чуючи дар божества, задоволена тим, що про неї

863] В неї ж розпитують, так утікачка йому відмовляє:

864] «Хто б ти не був, не гнівись, але я, задивившись на вудку,

865] Не озиравсь і весь час лиш своїм був захоплений ділом.

866] Та, присягаюсь Нептуном, що нам, риболовам, сприяє,-

867] Поки я рибу ловлю, окрім мене, на березі тому,

868] Не появлявся ніхто, жодна дівчина тут не стояла».

869] Як не повірити в те? Почвалав він додому по ріні -

870] Не здогадавсь про обман, а вона стала знову собою.

871] Батько, помітивши здатність дочки, скориставсь нею радо: [153]

872] Знову й знову її продавав, а вона замінялась

873] То в кобилицю, то в оленя, то у корову, то в птаха.-

874] Так постачала весь час ненаситному батькові їжу.

875] Та коли й це він спожив, у своїй невсипущій жадобі

876] Тут же й нову підшукав для своєї хвороби поживу:

877] Взявся до членів своїх - шматувати почав їх і гризти,

878] Сам своє тіло, нещасний, живив, убуваючи тілом.

879] Годі про інших, однак, я ж бо й сам маю здатність, юначе,

880] До перемін, хоча й не безконечних: то богом буваю.

881] Як ось тепер мене бачиш, то раптом зів юся змією.